Обґрунтувати необхідність формування власної культурної політики для України.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Обґрунтувати необхідність формування власної культурної політики для України.



У ХХ ст. як ніколи раніше виявив себе величезний інноваційний потенціал культури, здатної докорінно змінювати життя людей. У першу чергу це пов'язано з науково-технічною культурою. За оцінкою фахівців, сучасний науково-технічний прогрес призводить до того, що кожні 5-6 років відбувається зміна поколінь техніки. Це означає, що відповідним чином повинні змінитися професійні знання і навички людей, їх спосіб життя, потреби. Разом з тим, з'ясувалася і величезна небезпека стихійного розвитку культури, використання досягнень людської творчості у вузькокорисливих інтересах, для створення нових інструментів і форм пригноблення людини. Тому одним з найважливіших завдань фахівців у галузі культури, широкої громадськості, керівників держави є вироблення і проведення продуманої культурної політики,тобто політики в сфері культури, яка визначає цілі культурного розвитку, основні принципи, методи і засоби регулювання культурних процесів у сучасному суспільстві.

Одним з основоположних принципів культурної політики є принцип єдності і різноманіття культури. Цей принцип означає, що світова культура являє собою результат культурної творчості всіх народів, які складають людство. Культура кожного народу є частиною світової культури. Наступний принцип культурної політики - це принцип культурного виміру розвитку людства. Суть цього принципу полягає в тому, що будь-які програми розвитку людського суспільства - економічні, соціальні, політичні, науково-технічні - повинні включати в себе як складову частину і як критерій необхідності подібних програм культурний аспект. Не можна забувати, що людина - це початок і кінцева мета розвитку. Мета розвитку - не зростання виробництва, прибутків і споживання самих по собі, а їх вплив на можливості розвитку та вдосконалення людини, на більш повне задоволення її духовних запитів. Необхідно гуманізувати розвиток людства, надати планам і стратегіям розвитку збалансованого характеру. До найважливіших принципів культурної політики, належить принцип культурної демократії. В його основі лежить розуміння того, що культура створюється суспільством і тому належить всьому суспільству; створення культури і користування її благами не повинні бути привілеєм еліти. Міжнародна культурна співпраця як принцип культурної політики повинна сприяти взаєморозумінню народів, створенню у їх відносинах атмосфери поваги, довір'я, діалогу і миру.


Розкрити і охарактеризувати сутність та зміст таких категорій та понять етики як, добро, зло, моральна відповідальність, свобода, моральний обов'язок, совість, сенс життя, справедливість, милосердя, дружба, любов, щастя, гідність, честь.

Добро-це основна моральна цінність; категорія добра часто пов’язують з категорією блага-ієрархічною сукупністю зовнішніх явищ та внутрішніхстанів,котрі оцінюються позитивно на тій підставі,що вони мають яку-небудь цінність,крім речей,що викликають приємні відчуття.

Зло-те,що протилежне благу;це те,що руйнує життя і благополуччя людини.Воно виражається через знищення,пригноблення,приниження.Зло деструктивне,воно веде до розпаду.

Відповідальність, зворотня сторона свободи, здатність передбачити наслідки кожного свого вчинку і запобігти можливому негативному ходу подій. Умовно поділяється на внутрішню (совість = вияв моральної самосвідомості особистості) та , зовнішню (у вигляді санкцій суспільства на дії особистості). Може виступати у формах позитивній (почуття значущості, певної влади над подіями, поважне ставлення людей), негативній (почуття бентежності, невпевненості у собі, страх „зіпсувати справу" недосконалістю своїх знань та вмінь)

Свобо́да — здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Свобода - в найбільш загальному значенні, наявність можливості вибору, варіантів витоку подій. В етиці "свобода" пов'язана з наявною свободою волі людини. Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу його слова та вчинки. Вчинок вважається моральним лише в тому випадку, коли здійснюється свободною волею, є свободним волевиявленням суб'єкта.

Моральний обов'язок - це прийняття людиною якої-небудь вимоги як свого обов'язку. Обов'язок виступає загальною суб'єктивною формою осягнення моральних цінностей. Кант, марксистська етика зв'язували обов'язок з не досконалістю людини і досконалістю моральної вимоги. Моральний досвід людства свідчить що для дійсно моральної людини обов'язок у міру більш глибокого осягнення добра. Моральний обов'язок - це "зворотній" бік ; добра, існує нерозривний зв'язок між добром і обов'язком. Моральна свобода діалектична єдність моральної необхідності та суб’єктивної добровільності поведінки, здатність людини тримати владу над своїми вчинками.

Совість часто називають іншою стороною обов’язку, більш особистісним “внутрішнім голосом” моральної дії, внутрішнім регулятором моралі в цілому. Совість – це здатність до активного самопізнання, самооцінки особистісного відношення до оточуючого, до діючих в суспільстві моральних норм.

Виконуючи функцію внутрішнього регулятора совість діє:як спонука, спрямовуючи нас на дотримання моральних вимог, створюючи певну позитивну психологічну установку; як заборона, тобто зупиняючий фактор, наперед засуджуючи нас за припустимий (можливий) вибір, за поведінку, яка лише намічається; як корегуюча складова (корегує дії під час їх вчинення); як моральна оцінка наших вчинків, виказуючи відповідне моральне переживання. І

Сенс життя – (лат. Смисл, вважаю) -мета, основне призначення чого-небудь; поклик. Сенс життя - морально-світоглядне уявлення людини, згідно якому вона зіставляє себе І свої вчинки з найвищими цінностями, Ідеалом, виправдовується перед собою та іншими. Людина єдина істота, для якої власне існування є проблемою, яку вона має розв'язати. Основна причина виникнення цієї проблеми усвідомлення людиною своєї смертності, скінченності свого існування. Людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть. Перед обличчям смерті людина намагається максимально використати відведений їй час, наповнити життя сенсом. Прагнення здійснити сенс життя є основним мотивом людської поведінки, який є рушійною силою розвитку особистості.

У розумінні проблеми сенсу життя сформувалися 2 точки зору: 1 полягає в турботі людини лише про себе, своє благополуччя. 2 полягає в служінні певній ідеї тощо, не обмежується існуванням індивіда.

Сенс життя слід шукати між границями егоїзму і догматичним альтруїзмом. Людина знає про існування смерті, але водночас вона прагне безсмертя, вони розглядаються в органічній єдності (віра в безсмертність душі, сторичне безсмертя, увічнення у творіннях культури) . У 20 ст. смерть розглядається в нових аспектах:

1. клонувапня людей (відтворення генетичногод війника людини); 2. проблема „евтаназії" (чи можна людині, що граждае від болю, допомогти піти з життя? Чиє це право - людини, чи лікаря?)

Справедливість-категорія,що використовується для позначення належн. в стосунках між людьми та в діяльності соціальних інститутів.Також позит.мор. якість,яка виступає внутрішніи критерієм соціальної справедливості.

Милосердя - діяльне прагнення допомоги кожному, хто має в тому "потребу". Діяльно допомагати іншому, бути й залишатися собою - в цьому складність і сенс милосердя, хоч би до якої істоти воно не було звернене. Це можна застосувати до суспільства в цілому: спільнота, яка перестає бути милосердною до своїх неїжджених членів, завдає шкоди, насамперед сама собі, зраджує власну духовність. Здатність до милосердя - істотний прояв морального здоров’я суспільства, як і кожної окремої особистості.

Д ружба — відносини між людьми, засновані на довірі, взаємних симпатіях, загальних інтересах і захопленнях, кохання без статевих відносин, найвище почуття, що його може відчувати людина. Для появи і підтримки дружби необхідно, щоб людям було приємно спілкуватися один з одним. Дружба передбачає своєрідну любов та відсутість сексуальних стосунків. Справжня дружба об'єднує тільки тих людей, які здатні пробачити і зрозуміти недоліки інших. Дружба - невід'ємна частинка життя кожної людини. Як сказав Бенджамін Франклін: «Брат може не бути другом, але друг - завжди брат».

Любов — 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання (у 1 знач.). // перен. Той, кого люблять (у 2 знач.). // Стосунки між чоловіком і жінкою, викликані сердечною прихильністю. // розм. Інтимні стосунки з особою іншої статі. 2. Почуття глибокої сердечної прихильності до кого-, чого-небудь. // Глибока повага, шанобливе ставлення до людини. // Глибока приязнь, викликана родинними зв'язками. // перен. 3. до чого. Інтерес до чого-небудь. // Внутрішній, духовний потяг до чого-небудь. // Пристрасть до чого-небудь.[1]

* У стародавній міфології і поезії — космічна сила, подібна до сили тяжіння.

* У Платона і в платонізмі любов — ерос — спонукальна сила духовного сходження.

Щастя-це особливий психологічний стан пержив. людиню повноти буття,що супроводжується почуттям глибокого морального задоволення.

Гідність - особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні самостійності та моральної рівності з іншими людьми, ставлення до людини інших людей, у якому визначається її безумовна цінність. Повага до людської гідності в кожній людині має бути без розрізнення особи, перед усім за те що вона -людина, а вже потім за її особисті чесноти. Це має бути кредитом, наданим людині для самореалізації: вона ще нічого доброго не зробила, а ЇЇ вже поважають зважаючи на ЇЇ гідність. Гідність можна вважати родовою, граничною абстрактною властивістю індивіда. Монтеск'є стверджував, що окремі пороки виникають від відсутності в людині самоповаги. Гідність як абстрактна властивість конкретизується в процесі становлення людини як особистості, реалізуючись у її конкретних моральних чеснотах. Гідність як визначення чеснот заробляється, заслуговується, але може і втрачатися.

Честь — поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства.

По своєму змісту й природі відображеного в ній морального відношення поняття честі аналогічно поняттю гідності. Будучи формою прояву відносини індивіда до самого себе й суспільства до індивіда, честь, як і гідність, відповідним чином регулює поведінку людини й ставлення до нього з боку оточуючих. Але на відміну від поняття гідності поняття честі ґрунтується не на принципі рівності всіх людей у моральному відношенні, а на їхній диференційованій оцінці (залежно від соціального стану особистості, релігійної, расової, національної, класової, професійної й колективної належності або репутації).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.201.220 (0.008 с.)