Основні методи культурологічних досліджень та їх особливості.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні методи культурологічних досліджень та їх особливості.



Особливу роль у вивченні культурних феноменів відіграє методологія дослідження. Основна функція методу – внутрішня організація й регулювання процесу пізнання.

Серед головних методологічних підходів дослідження, що застосовуються в культурології, необхідно виокремити:

Системний

Структурно-функціональний

Порівняльно-історичний

Синергетичний

Семіотичний

1) Системний метод є найбільш загальним методом дослідження як культури в цілому, так і окремих її форм. Цей метод орієнтує дослідника на вивчення культури (культурного феномена) як чогось цілого, елементи якого пов'язані один з одним численними відношеннями (функціональні, інформаційні та інші).

Системи культури можуть утворювати як окремі предмети і процеси, що вступають між собою у взаємодію, так і думки. Застосування системного методу в дослідженні культури що ціле визначає функції як окремих компонентів, так і системи взагалі. Іншою особливістю системного методу є визнання принципу полісистемності, за якими кожна система (культура як система) може розглядатися як деяка сукупність систем, вписаних одна в одну.

2) Структурно-функціональний метод є одним з головних методологічних підходів в культурології і культурній антропології.

Цей метод ґрунтується, з одного боку, на системному аналізі, а з іншого - на ідеях функціоналізму. За такого підходу культура розглядається як така, що складається зі структурних елементів, що функціонально зв'язані між собою і виконують щодо культури та суспільства, як цілого, певні функції.

Саме структура виступає законом існування і функціонування системи, забезпечує збереження основних властивостей та функцій при різноманітних змінювання.

Різні соціальні та культурні феномени за такого підходу мають пояснюватися через функції, які вони виконують в соціокультурній системі. Будь-який елемент культури виконує певні функції з підтримання і збереження цілісності, забезпечує її адаптаційні властивості.

3) В еволюціоністських та циклічних концепціях культури застосовують порівняльно-історичний метод, який дозволяє установити схожість і відмінність між явищами культури чи певними культурами, виявити їхню генетичну спорідненість.

Виокремлюють два види порівняльно-історичного методу: порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов'язаних об'єктів, і власне порівняльно-історичний метод, що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження - як показник їхнього різного походження. Нині порівняльно-історичний метод застосовують у порівняльних дослідженнях культур і цивілізацій. Інколи його ототожнюють з компаративним підходом до аналізу культури.

Компаративізм (від лат. Compatativus - порівняльний) є одним із проявів порівняльно-історичного методу, який попервах застосовувався в мовознавстві та літературознавстві для встановлення подібності чи то сюжетних ліній, літературних образів в художніх творах або в фольклорі різних народів, чи то схожості в розвитку споріднених мов з метою встановлення найбільш давньої з них, що спричинене однотипністю культур, за умов географічної близькості розташування; запозичення культурних зразків і таке інше).

4) Продуктивним виявляється застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації суспільних систем, узгодження їх рушійних сил на основі певних культурних цінностей, виявлення основ соціокультурної динаміки. Синергетичний підхід ґрунтується на ідеї самоорганізації культури як системи, її нелінійному розвитку (еволюції), когерентності процесів (узгодження процесів у системі), наявності стохастичних процесів, які пов'язані з невизначеністю дій людей у тих чи інших ситуаціях та необхідністю встановлення нових ціннісних обмежень в системі людина - природа та інші.

5) Семіотичний метод ґрунтується на твердженні, що будь-який культурний об'єкт чи процес можна розглядати як певний знак, знакову систему завдяки якому здійснюється комунікація, передача досвіду від покоління до покоління. Семіотичний аналіз передбачає з'ясування культурних смислів, механізмів їх виникнення та функціонування. Під культурними смислами розуміють ідеаціональні конструкти, які є інформаційним та експресивним змістом певних знаків і символів. Семіотичний метод ґрунтується на інформаційно-семіотичному розумінні культури, за якого, якщо висловлюватися метафізично, культура є не тільки світом артефактів як таких, а світом символів, знаків та комунікаційних процесів, в яких артефакти постають як символи, що потребують інтерпретації та розуміння.

В культурологічних дослідженнях використовують і інші методи якісного аналізу культурних явищ: біографічний метод, методи стилістичного аналізу художніх творів та особистісних документів авторів, методи текстології.

Біографічний метод - це система засобів дослідження життєвого шляху людини, характерних рис особистості того чи іншого діяча культури, письменника, автора в контексті історії та взаємовідносин з іншими визначними людьми того часу, спрямовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості.


Специфіка культурологічного знання.

Культурологія виникла на перетині філософії, історії, антро­пології, мовознавства, етнографії, археології, мистецтвознавст­ва, релігієзнавства, соціології та психології. Базисом культуро­логічного знання, його джерелом є окремі науки про культуру, у межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Ці та інші науки «живлять» культурологію своїми методами, тео­ретичними й емпіричними дослідженнями. Культурологи не просто запозичують ці здобутки, а й творчо їх застосовують. Здійснюючи комплексні дослідження, вони спираються на ме­тоди інших наук і напрацьовують свої специфічні підходи щодо аналізу такого складного феномена, як культура.

Таким чином, культурологія є інтегративною сферою знання та належить до соціогуманітарних наук. Саме інтегративний характер культурології зумовлює її специфічні риси, які виявля­ються як у визначенні об'єкта й предмета дослідження, так і в методологічних засадах досліджень, рівні узагальнення знань, за­стосуванні категоріального апарату, діалогічному характері куль­турологічного знання та його функціях.

Інтегративний характер культурології вказує на те, що вона одночасно належить до галузі соціального знання (цьому сприяє соціологія культури та антропологія), яке використовує кількісні методи збирання даних, і гуманітарного знання (завдяки філосо­фії культури, мистецтвознавству та історії), яке спирається на нестрогі моделі, оціночні судження та якісні методи досліджень.

Подвійний статус науки дає змогу комплексно досліджувати культуру в її цілісності, але водночас вимагає поєднувати два несхожих підходи аналізу дійсності. Для гуманітарних наук го­ловним є пізнання духу культури, цінностей, а для соціальних наук — дослідження емпіричних фактів, які обробляються стати­стичними методами з метою виявлення тенденцій і закономірно­стей певного культурного процесу, побудови відповідних фор­мально-математичних моделей.

На відміну від інших наук, що вивчають окремі аспекти куль­тури, культурологія досліджує питання найбільш загального, уні­версального характеру — формування, існування й зміни культу­ри як цілісного явища. Водночас предметом культурологічного пізнання є не вся культура — це до снаги лише всій сукупності соціальних наук. Культурологія постає інтегративною методологічною основою дослідження культури як цілісної системи. Не­зважаючи на відсутність єдиного підходу щодо визначення по­няття культури в різних напрямах культурологічного досліджен­ня, все ж таки чітко простежується спроба узагальнити пред­метну галузь пізнання.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.25.169 (0.005 с.)