Тема 8. Організація наукового дослідження. Створення інформаційної бази наукового пошуку.

2. Роль інформації в наукових дослідженнях. Зв’язок дослідницької та інформаційної діяльності.

3. Класифікація джерельної бази наукових досліджень.

4. Первинна і вторинна наукова інформація. Сигнальна, релевантна (виправдана), бібліографічна і нова (основна) інформація.

5. Форми сигнальної інформації: реферат, анотації, тези, резюме. Рецензія як вид науково – критичної статті.

6. Сутність та основні етапи організації наукового дослідження. Наукова проблема, її постановка і формулювання.

7. Види наукових досліджень у вищому навчальному закладі (реферат, курсова, дипломна роботи, дисертація на здобуття наукового ступеня).

 

Література [осн. 1, 2, 13,17, 37, 48; дод – 23, 26].

 

Відносно новим загальнонауковим методом є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об'єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві, перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти.

В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:

· інформація є універсальною, фундаментальною категорією;

· практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;

· інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;

· всі існуючі в природі та суспільстві взаємозв'язки мають інформаційний характер;

Всесвіт — це широкий інформаційний простір, в якому функціонують і взаємодіють інформаційні системи різного рівня.

Усвідомлення всеосяжності інформації в природі та суспільних явищах стало об'єктивним чинником виникнення нового фундаментального методу наукового пізнання — інформаційного підходу, який дає змогу дослідити об'єкти, процеси та явища з інформаційного погляду, виявити нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів.

Інформаційний підхід тісно пов'язаний із системним, що дає змогу уявити сучасний світ як складну глобальну багаторівневу інформаційну систему, яку утворюють три взаємопов'язані системи нижчого рівня: система "Природа", система "Людина" і система "Суспільство". Кожна з цих підсистем є, по суті, інформаційною. Інформаційна система "Людина" посідає центральне місце в інформаційній моделі сучасного світу, оскільки саме через неї здійснюється взаємодія інформаційних систем "Природа" і "Суспільство". Це зумовлено двоїстою сутністю людини, яка одночасно є природним і соціальним організмом. Це створює методологічну базу для дослідження проблем людини і суспільства як цілісних багаторівневих, багатофункціональних інформаційних систем. Теорія енерго-інформаційного обміну в системі ноосфери відкриває нові можливості для наукового пізнання, нову інформаційну картину світу, що якісно відрізняється від традиційної речово-енергетичної картини, яка до цього часу домінувала у фундаментальній науці. Особливо плідним інформаційний підхід виявляється при дослідженні сучасної людини і суспільства.

Інформаційний підхід як фундаментальна методологія набуває все більшого поширення через об'єктивні чинники: "наскрізний" характер інформації, яка проникає практично в усі галузі та сфери людської діяльності і супроводжує їх, стає однією з найважливіших категорій соціального розвитку; зростання обсягів інформації, вирішення проблем її доступності та ефективного використання; інформатизацію суспільства; розвиток інформаційної техніки і технології; становлення інформаційного суспільства, основним інтелектуальним продуктом якого є документи, інформація, знання. Останній чинник став імпульсом для обґрунтування документної, інформаційної та когнітивної парадигм дослідження.

Пізнавальні можливості інформаційного підходу полягають у тому, що предмет дослідження вивчається у контексті інформації, її численних виявів. Він передбачає використання пізнавальних можливостей інформаційної теорії, методів, засобів, організаційних форм і технологій, вироблених інформатикою, для визначення специфічних рис предмета дослідження. Основний дослідницький актив інформаційного підходу полягає в тому, що всі об'єкти, процеси та явища є по суті інформаційними, оскільки пов'язані зі створенням, накопиченням, обміном або використанням інформації (відомостей, знання) задля здійснення соціальної комунікації.

У більш вузькому значенні інформаційний підхід означає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, що розглядаються як сукупність процесів одержання, збирання, аналітико-синтетичної переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших допоміжних процесів, які забезпечують ці основні процеси), що використовується комунікаційними посередниками (соціальними інститутами або людьми, які виконують посередницькі функції між джерелом інформації (автором твору чи документом) та його споживачами. Для вчених, науковців інформаційна діяльність є невід'ємною складовою творчого процесу, одним із важливих обов'язкових елементів наукового дослідження будь-то огляд літератури з теми дослідження, спостереження, експеримент чи теоретичний умовивід, одним із основних засобів досягнення мети і завдань наукового дослідження, забезпечення достовірності його наукових положень, висновків і рекомендацій.

Інформаційний підхід має великі евристичні можливості щодо дослідження специфіки інформаційних потоків (масивів, ресурсів, продуктів і послуг) та інформаційних потреб досліджуваної предметної галузі через знання законів, функцій, ознак, властивостей, методів і засобів інформації як змісту повідомлень чи засобу соціальної комунікації (документної, інформаційної, когнітивної).

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат — нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Науково-прикладний результат — нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

* наукові реферати;

* наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;

* курсові (дипломні, магістерські) роботи;

* звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;

* наукові переклади;

* дисертації (кандидатські або докторські);

* автореферати дисертацій;

* депоновані рукописи;

* монографії;

* наукові статті;

* аналітичні огляди;

* авторські свідоцтва, патенти;

* алгоритми і програми;

* звіти про наукові конференції;

* препринти;

* підручники, навчальні посібники;

* бібліографічні покажчики та ін.

 

Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників підготовки висококваліфікованих кадрів відповідного профілю.

Поняття "науково-дослідницька діяльність студентів" включає в себе два взаємопов'язаних елементи:

• навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

• наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів.

Для НДДС вищих навчальних закладів характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та поза-навчальний час. Це забезпечує їхню участь у науковій діяльності протягом усього періоду навчання, тісно пов'язану як із науково-дослідницькою діяльністю, що проводиться підрозділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю.

Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу, що зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи. Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів забезпечує вирішення таких основних завдань:

• формування наукового світогляду, оволодіння методологією і методами наукового дослідження;

• надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

• розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

• прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності;

• розвиток ініціативи, здатності застосувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення най здібніших студентів до розв'язання наукових проблем, що мають суттєве значення для науки і практики;

• необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань;

• розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

• створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у стінах вищого навчального закладу резерву вчених, дослідників, викладачів.

Науково-дослідницька діяльність студентів — це системне утворення, яке має свою структуру, зміст і форми.

У вищих навчальних закладах склалася певна структура НДДС: проректор з наукової роботи — рада НДДС інституту — рада студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету (факультетів), СНТТ кафедри (кафедр) (див. рис. 1.3).

Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керівником, який обирається вченою радою вищого навчального закладу. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призначаються і затверджуються наказом ректора по інституту. Рада СНТТ вузу:

• створює факультетські ради СНТТ і керує ними. Організовує разом з факультетськими СНТТ гуртки, творчі секції, бюро та ін.;

• інформує громадськість інституту про роботу СНТТ;

• щорічно організовує підсумкові студентські наукові конференції;

• організовує і проводить внутрівузівський конкурс студентських наукових робіт, контролює діяльність гуртків, студій на кафедрах;

• організовує виставки і презентації кращих наукових праць студентів;

• забезпечує участь студентів у регіональних та всеукраїнських конкурсах, оглядах, конференціях, олімпіадах;

• сприяє широкому впровадженню результатів студентських робіт у практику, публікуванню статей, тез доповідей у наукових збірках;

• організовує взаємодію СНТТ інституту з іншими ВНЗ, закладами освіти, культури та ін.

• морально та матеріально заохочує студентів, які ефективно здійснюють науково-дослідницьку діяльність.

Рада СНТТ інституту працює в тісному зв'язку з СНТТ факультетів і кафедр.

Залучення студентів до науково-дослідницької діяльності здійснюється через академічну групу. На початку навчального року на стаціонарі, під час настановної сесії на заочному відділенні в групах, на курсах і факультетах проводяться бесіди про науково-дослідницьку діяльність, де висвітлюються найзначніші досягнення студентів за минулі роки, подається докладна інформація щодо запланованої наукової тематики інституту, факультетів, кафедр.

Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямам науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керівництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі внз.

Зміст і характер НДДС визначаються:

• проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту;

• тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма профільними для ВНЗ установами та організаціями;

• умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп'ютерної техніки, Іпіегпеї та Іпігапеї; забезпеченням НДДС науковим керівництвом та ін.

Науково-дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійснюється за трьома основними напрямами:

• науково-дослідницька робота, що є невід'ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов'язкова для всіх студентів;

• науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ — у гуртках, проблемних групах (лабораторіях), перекладацьких та інформаційних студіях, фольклорних експедиціях та ін.;

• науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов'язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

• написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;

• виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку;

• виконання нетипових завдань дослідницького характеру в період виробничої практики, на замовлення підприємств, установ, організацій, закладів культури тощо;

• розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і методик соціологічних досліджень тощо);

• підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов'язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр.

Методика постановки і проведення НДДС у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і матеріально-технічною базою, набутими традиціями.

Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп'ютерному класі, бібліотеці.

У деяких вищих навчальних закладах навчально-дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно-ліцензійної діяльності.

Чітка організація НДДС у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчальних дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо кожної дисципліни. При цьому особлива увага приділяється залученню студентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практичного досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

• участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

• участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп'ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;

• робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

• рекламна, лекторська діяльність та ін.;

• написання статей, тез доповідей, інших публікацій;

Найпоширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10—15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими темами, за планами, що складаються на семестр або навчальний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент. НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеціальності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівництво НДДС викладачами кількох кафедр.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх вищих навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах інститутів культури в таких формах:

• робота у творчих секціях і студіях (літературній, композиції, режисури, живопису, скульптури та ін.);

• участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, регіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях;

• виступи на радіо, на телебаченні, в пресі;

• розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін.

Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв'язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвілля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студентської молоді.

 

Список літератури

Основна

 

2. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учебное пособие. К.: МАУП, 2002. – 216 с.

3. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.

4. Бацвиг Ф. „Сім гріхів”, або за що філософи критикують природну мову //Філософська думка. – 2006. - №1.– С.110 -127.

5. Білокобильський О. Раціональність як межа метафізичного дискурсу //Філософська думка. – 2006. – №5. – С.143 – 157.

6. Возняк В. Розсудок, розум, повсякденність //Філософська думка. – 2006 - №5.

7. Воронкова В.Г. Філософія. Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал” 2004. – 464 с.

8. Головатий М.Ф. Навчи себе сам. – К.: МАУП, 2002. – 120 с.

9. Гайденко П.П. История новоевропейской философии в ее связи с наукой. – М.: 2000.

10. Гайденко П.П. Герменевтика //Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983.

11. Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 212 с.

12. Ивин А.А. Философия науки. – М.: ЛКИ, 2007.

13. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д. Методологические основы психологии. – М., Спб.: Питер, 2008. – 320 с.

14. Кохановский В.П. Философия и методология науки: Учебн. для высш. уч. завед. – Ростов н/Д: “Феникс”, 1999. – 576 с.

15. Лой А. Ситуація розуму та „ситуйований розум” //Філософська думка. ­– 2006.­ ­– ­ №3. ­– С. 26 – 46.

16. Лук’янець В. Фундаментальна наука: науковий світогляд у перспективі ХХІ століття //Філософська думка. ­– 2006. ­ – №3. – С.3 – 26.

17. Огурцов А.П.Парадигма // Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – С. 466-477.

18. Павленок П.Д. О понятийно-категориальном аппарате социологии // Социологические исследования. – 2003. – № 4. – С. 19–24.

19. Попович М. Що таке філософія //Філософська думка. – 2006. - №1. – С.3-25.

20. Порус В.Н. Кун Т.С. // Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – С. 296-297.

21. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія. – К.: Академвидав, 2007.

22. Проблема знания в истории науки и культуры /Под ред. Е.Н.Молодцова. СПб, 2001.

23. Проблемы методологии системного исследования. Ред. коллегия И.В.Блауберг и др. – М., “Мысль”, 1970. – 455 с.

24. Розов М.А. Научная абстракция и ее виды. – Новосибирск, изд-во “Наука”, 1965. – 137 с.

25. Рузавин Г.И. Методология научного познания. – М.:Юнити, 2005. – 286 с.

26. Свердан М.Н., Свердан М.М.. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. Чернівці, Рута, 2006. -352 с.

27. Современная философия науки: Знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада:Учеб. хрестоматия / Институт "Открытое общество"/А.А. Печенкин (сост.). — 2.изд., — М.: Логос, 1996. — 400с.

28. Социология: Энциклопедия / Сост. А.А.Грицанов, В.Л.Абушенко, Г.М.Евельнин. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – 1312 с.

29. Табачковський В. Життєвий світ людини і пізнання: персоналістська інтерпретація //Філософська думка. – 2006–№1. – С35 -46.

30. Табачковський В. У пошуках невтраченого часу. Нариси про творчу спадщину українських філософів – шістдесятників. – К.: ПАРАПАН, 2002. – 298 с.

31. Тощенко Ж.Т. О понятийном аппарате социологии // СОЦИС. – 2002. – № 9. – С. 3–16.

32. Філософія в українській культурі. – К.: „Центр практичної філософії”, 2001. – 240 с.

33. Філософський енциклопедичний словник / Гол. ред. Шинкарук В.І. – К.: “Абрис”, 2002. – 742 с.

34. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. – М.: Республика, 2001. – 719 с.

35. Філіппенко А.С. Основи наукових досліджень. Конспекти лекцій: Посібник. - К., 2004.

36. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. – К.: Вид. Дім „Слово”, 2003. – 240 с.

37. Цофнас А.Ю. Гносеологія. – К.: Алерта, 2005. – 232 с.

38. Шаповалов В.Ф. О специфике гуманитарного знания //Общественные науки и современность. – 1994. - №1.

39. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. Курс лекцій.- Київ: Генеза, 2005.

40. Вебер М. Наука как призвание и профессия (Інтернет)

41. Гадамер Ганс Георг Истина и метод http://www.koob.ru/books/istina_i_metod.rar

42. Ионин Л. Г. Парадигма // Культурология ХХ век. Энциклопедия (Интернет)

43. Кун Т. Структура научных революций. – М.: 2001. - Интернет

44. Лоренц К. Восемь смертных грехов современного человечества (Интернет)

45. Малахов В.С. Гадамер. Герменевтика. Дильтей // Культурология ХХ век. Энциклопедия (Интернет)

46. Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология (Інтернет)

47. Огурцов А.П. Парадигма // Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – С. 466-477. - Интернет.

48. Поппер К. Логика научного исследования // Поппер К. Логика и рост научного знания. М., Прогресс, 1983. С.61-72. (Інтернет)

49. Рассел Б. Історія західної філософії – К., 1995. – Интернет.

50. Рациональность как предмет философского исследования –РАН. – М., 1995. - 225 с. (Інтернет)

51. Реале Дж, Антисери. Д. Западная философия от истоков до наших дней. Том 4. От романтизма до наших дней. - ТОО ТК "Петрополис", Санкт-Петербург, 1997. – Интернет

52. Риккерт Генрих. Философия жизни. К., 1998. - С.269-447, 488-489– Интернет

53. Рубинштейн Л. Основы общей психодогии. СПб: Издательство "Питер", 2000 (Глава II Методы психологии) Интернет

54. Степин В.С. Теоретическое знание. – М.:2000. (Интернет)

55. Тоффлер Э. Метаморфозы власти: Знание, богатство и сила на пороге XXI века. – М., 2003.(Интернет)

56. Эко У. Как написать дипломную работу / Пер. с ит.— М.: Кн. дом «Университет», 2003. — 2 изд. — 240 с. - Интернет

 

Додаткова:

1. Автономова Н.С. Философские проблемы структурного анализа в гуманитарных науках. – М.: 1977.

2. Блауберг В.Г., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973. -270 с.

3. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 437 с.

4. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М., 1995.

5. Блок М. Апология истории или ремесло историка. М.: Наука,1986. 256 с.

6. Бритков В.Б., Дубовский С.В. Информационные технологии в национальном и мировом развитии // Общественные науки и современность. – 2000. – № 1. – С. 146–150.

7. Бусова Н. А. Модернизация, рациональность и право. — Х.: Прометей-Прес, 2004. — 351с.

8. Бутенко И.А. Социальное познание и мир повседневности. – М., 1994.

9. Витгенштейн Л. О достоверности // Вопросы философии. – 1991. - №2.- с. 67-121.

10. Гайденко П.П. Проблема рациональности на исходе ХХ в. // Вопросы философии. – 1991. - №6. – с.3-15.

12. Грюнбаум А. Теория Фрейда и философия науки // В.Ф.1991. - №4. – с.90 – 107.

13. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. – М.: 1987.

14. Декомб В. Современная французская философия. – М.: 2000.

15. Делез Жиль. Эмпиризм и субъективность: Опыт о человеческой природе по Юму; Критическая философия Канта/ Я.И. Свирский (пер.с фр.и послесл.). — М.: ПЕР СЭ, 2001. — 476с.

16. Дилигенский ГГ., Лекторский В.А. Проблемы целостного мира // Вопросы философии. – 1990. - №12. – 32-44.

17. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. – К.: Либідь, 1990. – 149 с.

19. Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті: Монографія. – К.: Генеза, 2004. – 208 с.

20. Конев В.А. Трансцендентальный эмпиризм Ж.Делеза/ — Самара: Самарск. Ун-т, 2001. — 140 с.

21. Кошарний С.О. Біля джерел філософської герменевтики (В. Дільтей і Е. Гуссерль). К.: Наукова думка,1992. – 124 с.

22. Крымский С.Б. Научное знание и принципы его трансформации. – К., 1974.

23. Крымский С.Б., Парахонский Б.А, Мейзерский В.М. Эпистемология культуры. – К.: Наукова думка, 1993. – 216 с.

24. Кузанский Н. О мире веры // В.Ф. – 1992. - №5. – с.29-54.

25. Кузнецов В. Г. Герменевтика и гуманитарное познание. М., 1990.

26. Лайон Девід. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С. 362–380.

27. Меерович М.И., Шрагина Л.И., Технология творческого мышления: Практическое пособие. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 432 с.

28. Мей К. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд / Пер. з англійської. – К.: “К.І.С.”, 2004. – XIV с., 220 с.

29. Мелков Ю.А. Факт в постнеклассической науке. – К.: ПАРАПАН, 2004. – 224.

30. Планк М. Религия и естествознание // Вопросы философии. – 1990. №8. – с. 25-36.

31. Поппер К. Нищета историцизма // В.Ф. – 1992. - №9, 10.

32. Поппер К. Логика социальных наук //ВФ. -1992. - №10. – С.65-76.

33. Принципы организации социальных систем: Теория и практика / Под ред. М.И.Сетрова. – К., Одесса: Выща шк. Головное изд-во, 1988. – 242 с.

34. Проскурин С.А. Глобализация как фактор поляризации современного мира // Социально-гуманитарное знание. – 2001 – № 4. – С. 41–65.

35. Рациональность на перепутье: В 2 кн.- Кн.1-2 / П.П. Гайденко (ред.). –М.: РОССПЭН,1999. –463с.

36. Розов М.А. Проблемы эмпирического анализа научных знаний. – Новосибирск, изд-во “Наука”, 1977. – 221 с.

37. Розова С.С. Классификационная проблема в современной науке. – Новосибирск: Наука, 1986. – 222 с.

38. Семенов В. В. Воинствующий эмпиризм в философии / РАН; Пущинский научный центр; Институт биофизики клетки — Пущино: ПНЦ РАН, 2004. — 134с.

39. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. Методологические проблемы современной науки. – М., изд-во “Наука”, 1978. – 391 с.