Лекція № 2. Тема: предмет і специфіка художньої літератури.

Зміст:

1.Визначення художньої літератури, її предмет.

2.Специфіка художньої літератури.

3.Естетичне значення художньої літератури.

 

Визначень художньої літератури, її суті існує дуже багато. Понад дві тисячі років з цього приводу точаться суперечки, борються різні погляди, різні точки зору — ідеалістична й матеріалістична. Основою матеріалістичного розуміння літератури є визнання того, що вона, як і інші види мистецтва, відображає дійсність, життя. Ідеалісти ж заперечують зв'язок мистецтва з дійсністю, з матеріальним світом. Не спиняючись докладно на різних тлумаченнях цієї проблеми, розглянемо на деяких прикладах лише основні напрями.

У давній Греції виробився погляд, що мистецтво становить наслідування дійсності (mimesis — наслідування). І вже тоді ця теорія сприймалась і трактувалась по-різному. Наприклад, Платон вважав, що мистецтво, яке становить наслідування дійсності, ніякої цінності не має, бо сам матеріальний світ—це лише відбиття ідей, тіні ідей. Отже, коли люди в творах мистецтва ці тіні змальовують, то вони дають лише тіні тіней, які ніякого пізнавального значення не мають. Цінний, мовляв, тільки світ ідей, зразків досконалості. Разом з тим Платон вважав, що існують три абсолютні цінності: істина, добро й краса. Цінними, на його думку, є ті твори мистецтва, в яких відображена абсолютна краса. Абсолютна краса в розумінні Платона — це не предмет якоїсь надзвичайної, неземної краси і не те, що можна сприйняти людськими органами чуття. Це — надчуттєва форма, яку можна збагнути лише розумом. Ця ідеалістична теорія мала великий вплив на наступні покоління, з неї багато черпають і ідеалісти нових часів.

Інакше трактував суть мистецтва Арістотель, який теж виходив з теорії наслідування. На його думку, поезія (так він називав літературу; це поняття для нього було ширшим, ніж для нас) і мистецтво взагалі є наслідуванням дійсності, але це не просто копіювання окремих речей і випадків. У художньому творі поет не описує якийсь окремий випадок, а відтворює те, що може відбутися в житті або доконче відбувається в певних умовах. Поет, змальовуючи людське життя, людські характери, показує, як можуть діяти в силу необхідності. Поезія, таким чином, розкриває закономірності життя, дає розуміння істини. І в цьому, на думку Аристотеля, полягає пізнавальне значення поезії.

За вченням Аристотеля, художній твір дає насолоду людям. Джерело цієї насолоди – насамперед у пізнанні. Саме пізнання дає людям задоволення, насолоду. Крім того, насолода від художніх творів повʼязана з тим, що краса мистецтва поєднана з добром, що мистецький ідеал є і етичним, моральним ідеалом. Мистецтво очищає наші почуття, звільняє людину від влади пристрастей, від страждань. Тому воно має виховне значення і цим цінне для суспільства.

Ми визначаємо художню літературу так: «Література — вид мистецтва, який дає відображення дійсності в художніх образах, сворених засобами мови».

У цьому визначенні, на противагу різним тлумаченням суті літератури, підкреслюється, що література зображує дійсність. Дійсність — багатогранна, широка, вона охоплює не тільки життя людей, а й природу з усіма її процесами і явищами, що в ній відбуваються. Проте в літературі насамперед зображується людина, людське життя в усіх його проявах: у відношенні людини до суспільства, до інших людей, в інтимних почуттях і переживаннях, в її зв'язках і стосунках з природою і т. д., хоч, як відомо, життя природи теж знаходить своє відображення в літературі.

У повістях, романах, оповіданнях, поемах часто знаходимо пейзажі. Деякі художні твори, наприклад пейзажна лірика, цілком присвячені змалюванню картин природи. Але, як показує історія літератур усіх народів, і тоді, коли письменники описують природу, в центрі їх уваги лишається людина, ставлення її до явищ природи, почуття, які викликає природа. Часто в художніх творах природа змальовується як фон, на якому відбуваються дії людей, іноді ж для того, щоб показати, глибше відтінити їх переживання, почуття, причому картини природи можуть відповідати настроям людини і можуть бути контрастними до її переживань. Характерно й дуже важливо, що письменники, малюючи картини природи, часто виявляють цим свою любов до батьківщини, до її природи.

Думки, почуття, переживання можна зрозуміти лише в зв’язку з тими суспільними умовами, в яких живе дана людина, бо це є думки й почуття людини своєї епохи, свого народу., а не абстрактної людської істоти, що живе поза часом і простором.Це стосується й інтимних почуттів, і переживань людини в зв’язку з явищами природи. І ті, і другі мають різний характер, різні відтінки і по-різному виявляються у людей різних суспільно-історичних епох, народів, класів.

Дійсність, людське життя є не лише предметом відображення в літературі, цю дійсність вивчають різні галузі суспільних і природничих наук - історія, етика, психологія, етнографія, анатомія, фізіологія і т. д.

Може здатись, що наука й мистецтво мають той самий предмет зображення і лише по-різному його відображають. Деякі дослідники так і вважають. Проте це не так. Художня література своїми творами охоплює багато таких ділянок, які є предметом вивчення тієї чи іншої науки. Але тоді як певна наука має своїм предметом якийсь один вид людської діяльності, одну сторону життя людини (наприклад, психологія - психічні процеси, етика — питання моралі, поведінки людини, фізіологія — функції організму), художня література виводить людину цілісно, в сукупності різних видів діяльності, переживань, відносин з іншими людьми, в стосунках з природою тощо. Це, звичайно, не означає, що в якомусь одному творі літератури розкриваються всі сторони життя тих персонажів, які в ньому виведені. Але це означає, що предметом художнього зображення в літературі є не якийсь окремий вид діяльності людини, а її життєва діяльність у різноманітності проявів і сторін, у цілісних життєвих актах, складних відносинах і переживаннях.

 

Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно змальовує життя в образах. Образ людини (персонаж) — це художнє конкретно-чуттєве змалювання людської особи. Образ предмета, явища — це художнє конкретно-чуттєве змалювання предмета, явища природи.

Образ художнього твору не фотографія, не копія дійсності, а певне узагальнення. В конкретно-чуттєвій формі образів митець намагається розкрити якісь закономірності життя, пояснити якісь його явища.

Згадаймо для прикладу образ Чіпки з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Ми знаємо, як письменник створив цей образ. У нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» Панас Мирний розповідає про розбійника Гнидку, який діяв у Зінківському повіті і був засуджений на каторгу, і ставить питання: „Як такий мирний пахарський побит... викинув з себе такого злющого зарізяку?». І письменник робить висновок: «Гнидка — безталанна дитина свого віку, скалічений виродок свого побиту, пригніченого усяким панством». Внаслідок такої роботи поступово виникає образ Чіпки. Чіпка – це не фотографія Гнидки, про якого письменник чув. Письменник використав не тільки те, що чув про Гнидку, а взяв багато інших фактів, які йому доводилося спостерігати, чимало домислив і створив художній образ. Змалювавши докладно життя Чіпки, умови, в яких він ріс, оточення, в якому він діяв, письменник у цьому образі розкрив деякі закономірності протесту селян проти панського свавілля. Протестують кращі люди з селянства. Чіпка — це не звичайна, середня людина, яка мириться із знущанням, а людина обдарована, пристрасна. Мирний показує, що протест Чіпки неминуче набирає зрештою антигромадських форм і цього не виправдує, але вважає, що в розбишацтві Чіпки винні умови життя, винний той гніт, якого зазнає селянство з боку «усякого панства».

Отже, ми бачимо, що в основі художнього образу лежить дійсність. Художні образи й картини життя творяться письменниками ца основі конкретно-чуттєвого сприймання дійсності. Але ці образи й картини не є простим відтворенням якогось одного факту чи явища, а містять у собі узагальнення, відбивають розуміння письменниками закономірностей життя, взаємовідносин між людьми, зумовленості їх поведінки, зв'язків між фактами та явищами і т. д.

 

Лекція № 3-4.