Тема: принципи аналізу художнього твору.

Зміст

1. Для чого потрібний аналіз творів літератури.
2. Принцип єдності змісту і форми.
3. Принцип історизму.

 

Читаючи твори художньої літератури, ми складаємо про кожний з них свою думку. Проте ці судження ще не становлять аналізу. Аналіз (чи, як іноді кажуть, розбір) художнього твору — це розгляд його складових елементів, визначення теми та ідеї твору, проблем, які поставив письменник, способу втілення й розв'язання їх в образах, засобів змалювання образів і картин дійсності. Аналізують, умовно виділяючи складові елементи твору, розглядаючи їх особливості.

Але цей розгляд, по- перше, проводиться не як ізольоване дослідження кожного елемента, а в зв'язку його з цілим і з іншими елементами. По- друге, аналітичний розгляд художнього твору поєднується з синтезом (розглядом цілого в поєднанні його складових елементів), як і в процесі пізнання взагалі. Аналіз художнього твору завершується синтетичними висновками, в яких твір розглядається як ціле, в сукупності результатів аналізу його складових частин.

Зразки аналізу художніх творів у ширшому чи вужчому обсязі ми зустрічаємо в критичних статтях, наукових дослідженнях, шкільних і вузівських підручниках. Правда, не раз лунали голоси, що аналізом художніх творів нема потреби займатися, бо це, мовляв, означає розрізати їх, так би мовити, ножем анатома і нищити емоційний вплив їх на читача. Проте це непорозуміння. Поки йдеться про сприймання художнього твору, про емоційний вплив його на нас, можна обійтися без аналізу. Але коли стоїть питання про вивчення художнього твору, про з'ясування того, як художній твір відбиває дійсність, як він зв'язаний з іншими творами даного письменника, про місце його в розвитку літератури, то виникає потреба в його аналізі.

Без аналізу художніх творів не може бути й критики. Аналіз творів є також неодмінною складовою частиною і історико-літературних праць. Історико-літературні і теоретичні узагальнення будуються на основі дослідження окремих літературних фактів.

Аналіз художнього твору не тільки дає систему знань, наукові відомості про твір письменника, літературний процес, а й поглиблює естетичне сприймання його. Аналіз може допомогти краще відчути й зрозуміти красу і неповторність окремих сторін чи елементів художнього твору. Він розвиває художні смаки і є важливим чинником ідейного й естетичного виховання. Літературний твір – явище мистецтва, і аналіз його включає питання художньої майстерності.

 

Досліджуючи художній твір, ми розглядаємо його зміст і форму. Це потрібно для його всебічного вивчення й розуміння, хоч в самому творі зміст не існує поза формою і нема форми без змісту.

 

Що таке зміст художнього твору і що таке його форма?

 

Досить часто змістом художнього твору називають те, що відображено в ньому, тобто те коло явищ дійсності, яке змальовано в творі. При цьому звичайно зазначають, що це коло явищ пройшло крізь свідомість автора, дістало його оцінку, забарвлене його почуттями. Проте це визначення не зовсім вірне, бо в ньому не цілком розмежовані предмет зображення і зміст твору. Загальне визнання здобула думка, що предметом мистецтва є явища дійсності, яка існує поза творами мистецтва, але предмет художнього зображення ще не становить змісту художнього твору. В окремому творі літератури ми бачимо відображеною певну частину дійсності, певні її явища. Скажімо, в романі О. Гончара «Прапороносці» змальовано деякі події Великої Вітчизняної війни, боротьбу Радянської Армії проти німецьких загарбників у Румунії, Угорщині, Чехословаччині. Роман «Прапороносці» не фотографічно відтворює і подає історичний опис подій, а змальовує картини цих подій.

Відображення дійсності в художньому творі вибіркове. З величезної кількості подій, епізодів письменник вибирає те, що, відповідно до задуму, йому здається найважливішим, потрібним для розкриття задуму. Письменник, крім того, намагається проникнути в суть подій, явищ, осмислити їх зв'язки й закономірності і в змальованих картинах та образах розкрити ці закономірності, — він осмислює явища дійсності. Нарешті, письменник дає змальованим картинам і образам свої оцінки. Дійсність як предмет зображення відтворюється не через безпосереднє змалювання того, що сприйняв письменник, а внаслідок великої і складної роботи його свідомості. Відображення дійсності в художньому творі усвідомлене і оцінене автором.

Явища дійсності — це предмет зображення, їх ми сприймаємо з самої дійсності. Ті явища, які відображено в творі, часом справді мали місце в житті в такому вигляді, як тут їх представлено автором, але найчастіше митці доповнюють певні свої спостереження багатьма іншими, творять за допомогою художнього вимислу узагальнені картини дійсності. Не можна забувати, що деякі створені митцями картини життя інколи неправдиво відтворюють дійсність, що є твори з фантастичними пригодами, що письменники часом вдаються до умовних образів тощо. Отже, змістом художнього твору є те, що ми сприймаємо з самого твору, а не з дійсності.

Неточним є також поширене визнання змісту художнього твору як відображення дійсності, що включає в себе усвідомлення і оцінку її, і т. д. Термін «відображення» може означати як саму дію відображення, так і її наслідок. Коли йдеться про зміст художнього твору, то тут ми маємо справу з наслідком відображення, але ж наведене визначення само по собі на це не вказує.

Явища дійсності, які існують незалежно від свідомості митця, безумовно, є основою змісту художніх творів. Але в творах даються не безпосередньо ці явища, а їх відображення, яке пройшло через свідомість митця і становить, таким чином, суб'єктивний образ цих явищ.

Оскільки письменник, змальовуючи життя, дає відповідним явищам певні оцінки, то й ці оцінки теж входять у зміст твору, є його складовою частиною. Але обмежитись у визначенні змісту твору лише цими оцінками, як роблять деякі дослідники, теж не можна. Це значило б звести зміст твору лише до тих ідей, які втілено в змальованих образах і картинах, і ігнорувати життєву основу цих образів і картин, вбачати в змісті твору його суб'єктивну сторону і ігнорувати його об'єктивну основу. Але ж мистецтво є відображенням дійсності, художнім освоєнням світу..Сукупність оцінок, які письменник дає зображеним явищам дійсності, правильно називають ідейним змістом твору, але ототожнювати поняття ідейного змісту і змісту твору взагалі не слід: перше є лише частиною другого.

Зміст завжди виражається в певній формі. Література змальовує дійсність у формі образів, створених засобами мови. Проте називати формою літературного твору лише його образи, а мову, композицію, засоби віршування (якщо твір віршовий) — засобами творення образів, як це роблять деякі теоретики,— значить не до кінця з'ясувати роль різних складових елементів твору у вираженні його змісту. Якщо мову твору.можна вважати засобом (чи формою) творення образів, то композицію, жанр скоріше слід розглядати як форми організації змісту. В поняття форми літературного твору слід включати всю сукупність способів і засобів вираження змісту твору. Елементами форми в такому разі вважаємо і образи, і композицію, і мову, і жанр твору. Всі ці елементи форми виконують кожний свою специфічну функцію у вираженні змісту твору І становлять у поєднанні своєрідне художнє ціле.

Зміст і форма в усіх предметах і явищах перебувають поміж собою в єдності, адже це дві невіддільні одна від одної сторони предмета чи явища. Єдність їх діалектична, і тому неминуче відбувається перехід змісту в форму і навпаки. Наприклад, образи художнього твору є формою змалювання дійсності, але щодо засобів їх творення вони стають змістом. Образи роману „Прапороносці” (Воронцов, Брянський, Хаєцький, Черниш та ін.), описи боїв, ліричні відступи є формою втілення авторського задуму, формою змалювання певних подій Великої Вітчизняної війни. Разом з тим вони несуть у собі зміст твору, є відображенням дійсності і виявляють авторські оцінки. У відношенні до мовного оформлення, до побудови сюжету вони є змістом. Вони зумовлені авторським задумом, але вони в свою чергу зумовлюють і відповідні прийоми композиції твору, і мовне оформлення епізодів, картин.

Визначальним у єдності змісту й форми взагалі і в мистецтві вважаємо зміст. Ідеалістичні школи, навпаки, або віддають перевагу формі над змістом, або відривають форму від змісту, надають їй самодостатнього значення, проголошуючи, що твір мистецтва - це чиста форма.

Художній твір повинен становити ідейно-естетичну цілість. Тільки в цьому разі він буде художнім. У визначних художніх творах завжди ми бачимо повну відповідність заду ле, не можна залишити поза увагою і його мову, композицію, систему віршування. Звичайно, наївними і вульгарними були спроби пояснювати кожне слово твору, кожний художній елемент (наприклад, асонанси й алітерації, віршовий розмір, рими й способи римування тощо) у зв'язку з основною ідеєю твору. Проте не слід через це впадати в протилежну крайність і забувати,.що в справжньому художньому творі кожний елемент, кожне слово чимось зумовлене, обов'язково виконує ту чи іншу функцію. У всякому разі в літературному творі як єдиному цілому не може бути нічого випадкового, художньо невиправданого.

Отже, принцип єдності змісту й форми стосується не тільки аналізу теми, ідеї, задуму письменника і образів, а і всіх інших складових елементів твору. Вивчаючи художній твір, ми мусимо з'ясовувати і те, чим зумовлений і яку функцію в ньому виконують і жанр твору, і загальний характер розповіді чи опису, і окремі діалоги, і окремі образні вислови, і загальна побудова твору, і окремі елементи композиції, і особливості віршування. І в усьому цьому теж має місце єдність змісту й форми, хоч трапляються випадки суперечності між змістом і формою. Так, прекрасна поема Блока «Дванадцять» закінчується словами:

...Так идут державним шагом —

Позади — голодный пес,

Впереди — с кровавым флагом,

И за вьюгой невидим,

И от пули невредим,

Нежной поступью надвьюжной,

Снежной россыпью жемчужной,

В белом венчике из роз —

Впереди — Исус Христос.

Цей релігійний образ взагалі характерний для поезії Блока. Не дивно, що поет і в даному разі не відмовився від нього. Але це привело до суперечності форми й змісту. Образ Христа не відбиває дійсності, не показує, що вело червоногвардійців на боротьбу.

Отже, суперечності між змістом і формою знижують художню цінність твору.

Але доводиться зустрічатися з випадками, коли невідповідність змістові має своє спеціальне естетичне завдання, коли вона створена навмисне. Наприклад, в українських народних думах і історичних піснях часто використовуються розгорнені заперечні порівняння, які є одним із засобів надання стилеві величності, поважності:

Ой то не пили пилили, ой то не тумани уставали,

Ой то три брати з землі турецької,

З віри бусурменської,

З тяжкої неволі утікали.

Лекція № 5.