Аналіз зображувальних засобів. Застосування цілісного аналізу

Аналіз змісту частин, встановлення їх основної думки слід поєднувати з розбором художніх засобів, у яких втілюється авторський за­дум. Розуміється, що не виключається також можливість на основі аналізу художніх особливостей твору розкривати і зміст частин.

Увагу учнів, наприклад, можна привернути до будови вірша В. Бичка «Літо, до побачення». Вірш складається з трьох строф, кожна з яких починається словами «Літо, до побачення». Чим зумовлене таке повторення? Автор вводить його для того, щоб передати почуття малят до щедрого, веселого літа, з яким пов'язані найкращі спомини, радість відкриття небаченого. Вдячність при розставанні діти вира­жають так, як говорять друзям, сподіваючись на нову зустріч: «До побачення». Усякий раз вони пов'язують це в певними приємними спогадами, про які розказано у відповідних строфах. Так в аналізі форми твору, що втілює зміст, здійснюється цілісний аналіз тексту. А це — го­ловне в роботі над художнім твором.

Запровадженню цілісного аналізу сприятиме розкрит­тя «секретів» деяких художніх прийомів. Дітям, зокрема, можна показати художній прийом, ідея якого полягає в тому, що автор, розмовляючи з читачем, залучає його до спостережень. Такий прийом наближає читача до зображу­ваних подій. До такого змалювання вдається П. Панч у творі «Квітує земля». Цей засіб письменник вдало поєднує в своєрідною будовою твору. Розповідь починається запи­танням: «Ви знаєте, що таке травень на Україні?» Таке звертання до читача збуджує його думку, викликає напругу пам'яті. Уже цим одним автор активно діє на читача, на сприйняття читаного. Але на цьому письменник не зупи­няється. Щоб розкрити те, як квітує травень на Україні, автор бере собі у співрозмовники читача і продовжує. «От ви їдете поПолтавщині — і ви зачаровані...». Враження таке, наче ми, читачі,насправді їдемо і перед нами розкри­ваються картини поля, праця колгоспників. Читач з біль­шою силою проймається почуттям захоплення природою, початком трудової весни, У нього спливають і свої враження від ранньої весни і від того, що це пора весняних робіт. До розмови на цю тему залучаються учні.

Без цілісного аналізу не можна уявити працю над віршо­ваними творами. Так, у розкритті художнього зображення осені, до якого вдається П. Грабовський у вірші «Осінь», доречно зупинитися на поясненні порівнянь «вітер вовком виє», «дощ потоком висне», завдяки яким поет досягає образ­ного змалювання осені, хоч і красивої різнокольоровими барвами, але похмурої, холодної, вітряної.

Роботу над зображувальними засобами, тлумаченням ролі їх у змалюванні картин дійсності необхідно супрово­джувати читанням уривків чи абзаців так, щоб підвищеним або пониженим голосом, уповільненим темпом виділити їх, підкреслити художню і смислову функції. Без цього не можна розраховувати на осмислене й емоційне сприйняття учнями художнього твору. Не зайвим буде, якщо ту частику твору, де є художні засоби, прочитає вчитель. Виразним читанням він допоможе дітям сприйняти явище таким, яким воно намальоване в творі. Це стосується опису і картин природи, і дійових осіб. Учитель завжди повинен прагнути до того, щоб читання художнього твору справляло емоцій­ний вплив на учнів.

Художність твору можна показати на прикладах зма­лювання чи характеристики персонажів. Так, автор опові­дання «Щедрий їжачок» надто влучно називає їжачка «трудякою». Одне слово,але як багато воно дає для пояснення того, яким є їжачок.

Робота над художніми засобами диктується необхід­ністю глибше проникнути в задум твору і служить доказом того, що зміст твору не існує без його втілення в образи, які передаються словами, словосполученнями, реченнями, будовою твору. Виявлення ж образних засобів покликане служити базою для розширення словникового запасу. Учнів слід заохочувати до того, щоб знайдені ними худож­ні прийоми і засоби використовувалися в усних переказах, вносилися до створюваних ними речень — відповідей на запитання, вводилися до пунктів плану. Набуте при читанні повинно переноситися в мовлення дітей, ставати елементом їх мовленнєвого арсеналу.

Навчання складати план прочитуваного

Цей елемент уроку передує переказуванню прочитаного. Складе­ний план організовує процес від­творення змісту прочитаного. Але ж і робота над його скла­данням допомагає глибше усвідомити прочитане. У цьому його навчальний сенс.

Не всякий твір можна і слід використовувати для нав­чання складати план, і не до всякого твору необхідно вима­гати створення плану. Цей етап вилучається з уроків чи­тання ліричних творів, невеликих за обсягом статей. Не­має потреби витрачати час на складання плану до творів зі складною композицією.

Навчання учнів складати план слід ґрунтувати на умінні поділити твір на частини. Це — важливий підготов­чий етап до виділення пунктів плану. На цьому етапі виправ­довує себе застосування малюнкового плану.

Роботу над малюнковим планом можна проводити по-різному. Ось кілька її варіантів. Перший: учитель звер­гає увагу до малюнків під текстом, наприклад, казки «Коло­сок», і запитує: «До яких частин казки ви віднесете кожен із малюнків?» Діти повинні відшукати відповідний текст і прочитати його. Другий: показати дітям кілька ілюстра­цій до казки і запропонувати розмістити їх у порядку роз­гортання подій даної казки, а потім довести це читанням твору за частинами. Третій: роботу над малюнковим планом поєднати з розвитком творчої уяви, зокрема, пере­дати у власних малюнках послідовність подій. Щоб обме­жити кількість малюнків, учитель разом з учнями обгово­рює і встановлює пункти плану, їх втілення — це індивіду­альна дитяча творчість, її вони можуть виявити, наприклад, аналізуючи російську казку «Лисичка». При читанні ж казки «Лисичка і Журавель» діти легко вкажуть, яку ча­стину казки ілюструє малюнок, представлений у «Читанці»: Лисиця безнадійно заглядає у горнятко. Ілюстрацію до іншого пункту плану хай придумають самі учні.

Своєрідною підготовкою до виділення пунктів плану може стати формулювання заголовків до частин, на які автор поділив свій твір. Так, після ознайомчої роботи над оповіданням «Як Олексійкові вчитися набридло» (за С. Баруздіним) можна запропонувати учням дати заголовок кожній з виділених письменником частин. Не виключений варіант, що учні назвуть їх однотипне, а саме: «Розмова Олексійка з мамою» і «Розмова Олексійка з татом». З цим слід погодитись. Важливо, що учні усвідомлять можливість озаглавити частину. На створенні заголовків вони формува­тимуть уміння будувати речення. А це теж цінно для уроків читання, які покликані розвивати учнівське мовлення.

Робота над добором заголовків до частин творів продов­жується також в 3 та 4 класах. Матеріал читанок створює таку можливість. На частини розбиті оповідання М. Коцю­бинського «Харитя», К. Гогіашвілі «Золотий сад», Марка Вовчка «Удовина хатка» та ін.

Але набуття умінь давати заголовки частинам твору — це лише перший крок до словесного оформлення плану, який у методиці іменується логічним. Його найперша ви­мога — уміти сформулювати пункт плану незалежно від того, чи автор поділив свій твір на частини, чи ні. У пси­хології цей процес оцінюють як перехід від аналізу (поділ на частини) до синтезу (формулювання пункту плану). І це так, адже, виділивши частину твору і усвідомивши її смисл, учні повинні знайти узагальнену його формулу. Словесне оформлення плану рекомендується починати з 3 класу, коли учні навчаються виявляти послідовність подій, знаходити причинові зв'язки їх. Можна спиратися на те, що їм відомо. А відомо їм те, що твір має початок, виклад і завершення. Тому цілком правомірно поставити запитання, які спонукають дітей до розміркування: 3 чого починається розповідь у творі? Що сталося потім? Чим за­кінчується? Саме такого типу запитання підійдуть до казки С. Вяльял «Юсіке і його семеро друзів». За ними можуть бути складені й пункти плану: 1. Юсіке найбільше полюб­ляв неділю. 2. Юсіке іде до країн Понеділка, Вівторка, Середи, Четверга, П'ятниці, Суботи. 3. Усі дні стали дру­зями Юсіке.

Вимоги до плану: 1) усі його пункти повинні передавати логіку розгортання подій; 2) вони мають бути спрямовані на розкриття головної думки.

Пункти плану можуть оформлятися у вигляді двосклад­них речень, як це показано вище. Доцільно пропагувати й інші типи формулювання пунктів плану, зокрема номіна­тивними і питальними реченнями. План до твору В. Бороздіна «На рідній землі» може складатися з номінативних речень: 1. Кінець польоту. 2. Рідна земля. 3. Допомога космонавтові.

На уроці читання твору В. Сухомлинського «Батьків заповіт» можна спрямувати учнів на складання плану твору питальними реченнями на зразок: 1. Що сказав батько ма­тері, Ідучи на фронт? 2. Чому плакали мати й Сергійко? 3. Які слова були в листі-заповіті батька? 4. Що сказав Сергійко у відповідь?

Застосування питальних речень як пунктів плану дає змогу активізувати роботу учнів. Питання змушують ді­тей шукати відповідні на них, у них виявляється послі­довність викладу подій, їх взаємозв'язок. Але не мож­на зловживати ними.

Переказ прочитаного

Усю попередню роботу — ознайомлення з текстом твору, поділ його на частини і з'ясування думки кож­ної з них, нарешті, складання плану — слід вважати ефек­тивною підготовкою до переказування прочитаного. Умінню дітей переказувати прочитане треба надавати великого значення.

По-перше, як форма навчання переказ має освітнє й виховне значення. Якщо учень успішно справляється з переказуванням тексту, значить, він засвоїв усі терміни і поняття, які траплялися в тексті, осмислив прочитане і при потребі висловлює своє ставлення до нього, тобто дав йому оцінку в межах дитячого уявлення про описуваний предмет.

По-друге, ця форма навчання має невичерпні можливості для роботи над розвитком мовлення дітей. Учні відчувають вплив образної мови першоджерела і намагаються перено­сити її до власного мовлення. До цього треба заохочувати, але слідкувати за тим, щоб діти правильно розуміли і вміло застосовували в своїй практиці те, що вичитали. Намагаю­чись передати все так, як у творі, школярі привчаються слідкувати за послідовністю і причиновим зв'язком ви­кладу, тобто навчаються переказувати логічно, дохідливо, зрозуміло. Нарешті, переказ — це уміння добирати слова, фрази, будувати речення. Саме у цьому й полягає завдання розвитку мовлення учнів початкових класів.

По-третє, в процесі переказу вчитель дістає можливість прослідкувати за тим, як діти володіють такими якостями усного мовлення, як жвавість і водночас природність ви­кладу, його інтонування, виразність переказу.

Існують різні види переказування: дослівне, близьке до тексту; стисле, або коротке; творче. Що кожне з них дає? Дослівне не виявляє досконального розуміння тексту, але воно свідчить про те, що у свідомості учня залишилися блоки, запозичені з твору. Дослівне переказування дещо нагадує заучування напам'ять.

Повним, близьким до тексту переказуванням діти ово­лодівають на другому і третьому роках навмання. На чет­вертому році цей вид переказу не знімається. Але поряд з ним від четвертокласників треба вимагати уміння перека­зувати коротко.

Коротке переказування виявляє володіння мовленням: умінням зберігати логіку викладу, а також орієнтуватись в переконструюванні речень. Коротке переказування — один з елементів творчого переказування.

Види творчого переказування багатоманітні. Серед них: розповідь від першої особи, продовження розповіді. Якщо діти читають статтю, можна запропонувати їм скласти усне оповідання про предмет цього твору (наприклад, про вовка на основі кількох оповідань, з якими вони знайомі). Не завжди є необхідність переказувати тільки те, що про­читали. Добре, коли, прочитавши твір, учні згадають і роз­кажуть, що вони знають про автора твору. У цьому — сенс творчого переказування.

Переказ як елемент уроку не завжди обов'язковий. Короткі тексти переказувати не рекомендується.