Особливості сучасного звукового

АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНОГО МЕТОДУ

НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

У сучасній школі навчання грамоти як семирічних, так і шестирічних першокласників здійснюється за звуковим аналітико-синтетичним методом. Цей метод ґрунтується на таких науково-методичних засадах:

1) предметом читання є позначена буквами звукова будова слова; звуки мовлення, які дитині необхідно від­творити, читаючи слово, є тими основними мовними оди­ницями, якими вона оперує на початковому етапі оволо­діння грамотою;

2) початкові фонетичні уявлення діти мають одержувати тільки на основі спостережень за відповідними одиницями живого мовлення (звук, голосний, приголосний, склад та ін.) з належним усвідомленням їх істотних ознак;

3) початку ознайомлення дітей з буквами має переду­вати період практичного засвоєння звукової системи рід­ної мови, так званий добукварний період.

Учитель, який здійснює процес навчання грамоти, має пам'ятати, що предмет аналізу звуків мовлення для шести-, семирічних дітей є складним явищем, оскільки вони є особливими матеріальними одиницями. Мовні звуки не так просто піддаються спостереженням і аналізу, як інші об'єкти навколишньої дійсності, якими доводиться оперу­вати, наприклад, на заняттях з математики, образотворчого мистецтва, трудового навчання, при ознайомленні з навколишнім світом тощо.

Однією з причин, які утруднюють навчальну діяльність дітей, пов'язану із звуковою стороною мовленнєвої дійснос­ті, є недосконалість їхнього мовленнєвого слуху, зокрема фонетичного. Мовний слух складається з кількох компо­нентів: фізичний слух (здатність сприймати мовлення в різ­них діапазонах гучності); фонетичний слух (уміння роз­різнювати і відтворювати всі звуки мовлення та відтінки їх); звуковисотний слух (відчуття різної висоти тону); тембровий слух (відчуття мовного тембру); почуття ритму (відчуття наголосу в мовленні, його ритмічного малюнка). Усе це мас розвивати вчитель на початковому етапі навчан­ня молодших школярів.

Фонетичний слух є основою свідомого оволодіння зву­ковими одиницями мовлення. Від того, як буде для ди­тини розкрито будову звукової форми слова, залежатиме не тільки засвоєння грамоти, а й усе наступне засвоєння мови — граматики і пов'язаної з нею орфографії.

Із цього випливає провідний принцип звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти: у формуванні в дітей початкових умінь читати й писати слід іти від звука до букви. Це означає, що перед ознайомленням дитини з певною буквою треба навчити її виконувати ана­літичні і синтетичні дії з тим звуком (звуками), що по­значаються на письмі даною буквою; правильно вимовляти, впізнавати в різних позиціях слів (на початку, в середині і в кінці), виділяти із слів, складів, сполучати з іншими звуками в склади.

Порушення цього важливого принципу, що й досі трап­ляється в практиці навчання дітей грамоти, призводить до заміни в їхній свідомості поняття «звук» поняттям «буква». Таке явище пізніше негативно позначається на загальній мовній грамотності учня, стає причиною значної кількості помилок як в усному, так і в писемному мовленні.

Другим важливим принципом, на якому ґрунтується сучасний метод навчання грамоти, є одночасно-паралель­не опрацювання парних твердого і м'якого приголосних, що позначаються на письмі однією й тією самою буквою. Ок­ремо взята зі слова чи складу літера у більшості випадків не може бути правильно прочитана, оскільки її звукове значення залежить від інших букв у складі, зокрема від тих, що позначають голосний звук. Якщо, скажімо, взяти склади на і ні, то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки тоді, коли прочитати її разом з на­ступною літерою. У першому випадку вона читатиметься як звук [н], а в другому — як звук [н']. Окремо взяті бук­ви я, ю, є можна прочитати так, як вони називаються, тоб­то вимовляючи звукосполучення [йа], [йу], [йе]. Однак у сполученні з попередніми буквами на позначення приго­лосних (ля, цю, нє) вони мають бути прочитані як голосні звуки [а], [у], [е] після відповідних м'яких приголосних [л’], [ц'], [н']. У цьому зв'язку наступним важливим прин­ципом сучасного методу навчання грамоти є забезпечення складового читання вже на початку ознайомлення з кожною новою літерою, що позначає приголосний звук. Злите прочитування дитиною сполучення приголосного з голосним, яке ми надалі будемо позначати скорочено в такий спосіб: «пг» «п'г», забезпечує правильне читання дво-, трискладових слів типу: мама, літо, сорока, вулиця. Читання ж слів ускладненої структури на перших порах може здійснюватись способом прочитування до злиття при­голосного з голосним окремих букв, що стоять за його ме­жами в складі, наприклад: ра-к,лі-с, с-ло-н,т-ра-ва. Пер­винне прочитування слова в такий спосіб зберігає його звуко-складову структуру, дозволяє правильно сприйняти лексичне значення, поступово підводить дитину до читання складами і цілими словами. У букварі в словах ускладне­ної структури можуть бути виділені рисками окремі злит­тя, що значно полегшує синтетичну роботу учня: мак, просо, вистава. Паузи, які спостерігаються при первинному прочитуванні слова на місці стику злиття і приголосного звука, що до нього прилягає, поступово зникають при повторному читанні цього слова.

Викладений принцип дав змогу відмовитися від тради­ційної послідовності у вивченні звуків (букв) та складів за наростаючою трудністю, що значною мірою уповіль­нювало процес формування у першокласників способу читання. Читання і письмо як два взаємопов'язані види мовленнєвої діяльності у навчанні грамоти шестирічних дітей здійснюються в основному паралельно. Цьому пев­ною мірою сприяє і той факт, що читання слів з опорою на більш роздрібнені одиниці помітно збігається із способом письма на початковому етапі навчання грамоти. Під пись­мом тут треба розуміти будь-який спосіб позначення буква­ми слова, сприйнятого на слух: викладання розрізною аз­букою, письмо літерами друкованого шрифту, рукописні зображення слів. Зосередження уваги дитини на вимові і позначенні злиття, підвищення цієї уваги на приголосному звукові, що прилягає до злиття, сприяють попередженню таких типових помилок у письмі молодших школярів, особливо першокласників, як пропуск, заміна і переста­новка букв.

У процесі вивчення звука виділення його із слів реко­мендується здійснювати із найбільш вигідної для цього позиції. Для голосних цією позицією є така, коли вони становлять окремий склад (о-рел, у-чень, а-кула), а для при­голосних, коли вони перебувають за межами злиття при­голосного з голосним (ліс, лось, рак, сир, кран, дзвін). У наступній роботі над звуками вони виділяються і з ін­ших позицій у словах за допомогою описаних нижче спе­ціальних прийомів.

Звуковий аналітико-синтетичний метод навчання гра­моти, розроблений К. Д. Ушинським і його послідовника­ми, ґрунтується на застосуванні цілого ряду спеціальних прийомів звукового аналізу і синтезу, які забезпечують свідоме оволодіння учнями процесами читання й письма.

 

Прийоми звукового аналізу

1. Підкреслене вимовляння одного звуків у слові. В деяких випадках виділення звука може здій­снюватись силою голосу, в інших — протяжністю вимови, наприклад: с-с-син, с-и-и-ин, си-н-н-н. Цей прийом вико­ристовується під час виділення із слів голосних, особливо тоді, коли вони утворюють склад (оси, акула, одуд), фри­кативних та проривних приголосних, коли вони стоять за межами злиття (лі-с, ду-б).

До цього прийому прилягає також прийом домовляння учнями звука до розпочатого учителем слова. Напри­клад, показуючи дітям предметний малюнок їжака, вчитель каже «їжа'...», а учні додають — к.

2. Впізнавання і виділення із слів вірша, скоромовки, потішки найчастіше вживаного звука. Для застосування цього прийому можна використовувати короткі вірші, різ­ного типу потішки, скоромовки, матеріал, пропонований для логопедичних вправ.

Виділення звука із слова на основі словесного опису та спостереження за його артикуляцією. «Сьогодні,— ка­же вчитель,— ми будемо вивчати такий звук, який утво­рюється губами. Губи міцно стискаються, і струмінь по­вітря розриває цю перешкоду. Який це звук, голосний чи приголосний? Впізнайте такий звук у слові «дуб». Як бачимо, цей прийом досить економний у часі. Цінність йо­го полягає в тому, що учні під керівництвом учителя зо­середжують увагу на істотних ознаках звука, які добре сприймаються різними аналізаторами — кінестетичним (мовленнєворуховим), слуховим і зоровим. Зрозуміло, що та­кий прийом корисно застосовувати при вивченні звуків,
артикуляція яких добре піддається спостереженням [о], [у], [б], [п], [м], [с]. До цього ж прийому доцільно вдаватися і при опрацюванні звуків, що є парними за дзвінкістю або глухістю до вивчених раніше. Наприклад: «Сьогодні, діти, ми вивчатимемо звук, який вимовляється подібно до звука [ш], але під час його вимови ми чуємо не тільки шум, а й голос. Приготуйтеся до вимови звука [ш], а тепер вимовте звук [ж]».

Цей прийом є ефективним під час опрацювання звуків [дж], [дз], [дз'], правильна вимова яких формується з опо­рою на парні їм глухі — [ч], [ц], [ц^’].

4. Зіставлення слів, які розрізняються одним звуком. Ці звуки можуть стояти на початку слів (рак — мак), у середині (коза — коса), у кінці (сом — сон). Даний при­йом можна застосувати також при зіставленні злиттів типу «пг», «п'г»; «Який звук у цих злиттях (складах) однаковий: ра, ро, ру, ре; тя, тю, тє, ті, тьо?»

Під звуковим аналізом слід розуміти не тільки вміння учня виділити певний звук із слова, уміння почути, впізнати його в інших словах, а й самостійно дібрати слово з певним звуком. Тому до прийомів звукового аналізу можна віднести ще два.

5. Впізнавання певного звука у названих учителем сло­вах, визначення його позиції (на початку, в середині, в кінці). Важливою умовою застосування цього прийому є добір для впізнавання звука і таких слів, у яких він відсутній. Це загострює слухову увагу учнів, попереджує зви­чайне вгадування.

6. Показником осмисленого ставлення учня до фоне­тичної структури слів є самостійний добір їх із певним звуком. Однак слід мати на увазі, що виконання першо­класниками такої вправи пов'язане із значними трудно­щами, зумовленими, з одного боку, порівняно невеликим словниковим запасом дітей, а з другого — слабким умін­ням користуватись ним. Тому допомогою для багатьох дітей служитимуть предметні малюнки, виставлені на дошці, серед яких мають бути і контрольні, тобто такі, що не містять у своїх назвах даного звука.

Доречними під час самостійного добору учнями слів із заданим звуком будуть завдання лексичного характеру: «Подумайте, у назвах яких птахів вимовляється звук [с]?», (Соловей, синиця, сойка, сорока, плиска, стриж).

Як бачимо, згадані прийоми передбачають частковий звуковий аналіз слів, тобто виділення тільки окремих зву­ків із слова. Тому в процесі навчання грамоти застосуван­ня їх має в основному підготовчий характер. По-перше, це вправи у виділенні окремих звуків, що служать осно­вою для формування вміння ще в добукварний період виконувати повний звуковий аналіз. По-друге, вони станов­лять собою підготовчий етап на уроці ознайомлення з но­вою буквою, що вимагає додаткового зосередження ува­ги на відповідному звукові.

 

Прийоми звукового синтезу

1. Утворити склад (злиття) з таких двох звуків: [н], [а] — на; [з], [о] — зо; [ж], [е] — же; [т’],[у] — тю; [с^г], [о] — сьо та ін.

2. Утворити склад з таких трьох звуків і вимовити його злито: [т], [р], [а] — тра; [к], [р] [о] — кро; [к], [н],[и] — кни; [м], [р'], [І] — мрі.

3. Утворити склади (злиття) приголосного [л] з усіма вивченими голосними (ла, ло, лу, ле, ли); утворити склади (злиття) приголосного [т'] з усіма голосними (тя, тьо, тю, тє, ті).

4. До названого складу дібрати подібний, але з м'яким приголосним: на (ня), ло(льо),ту (тю), не (нє), кру (крю), сло (сльо) тощо; до названого складу дібрати подібний з твердим приголосним: лє (ле), зя (за), клю (клу), грі (гри) та ін.

б. Утворити за зразком сполучення звука [а] з різними наступними приголосними, твердими і м'якими (ар, ат, ан, ас, аль, ань, ать).

6. Утворити сполучення звуків, подібні до заданого, але з іншими приголосними: ово (оро, осо, оно, одо, оньо, ольо), ере (ене, есе, еле, еме, еде).

Інтерес учнів до синтетичних вправ значно зростає, як­що в результаті їх утворюються слова. Такі вправи зі сло­вами активізують і збагачують лексичний запас учнів, сприяють зміцненню навичок звукового аналізу. Разом з тим вони готують дітей до усвідомленого засвоєння при­йомів злитого прочитування слів із збігом приголос­них.

Наводимо приклади синтетичних звукових вправ, спря­мованих на утворення і злите вимовляння слів.

1.До даних звуків додати звук [м] і назвати слово, яке утворилось: та-м, со-м, ло-м, грі-м, Кри-м, Кли-м,

2.До даного сполучення звуків додати на початку звук [с] і назвати утворене слово: к-лас, к-ран, к-ріт, к-луб_л к-рик, к-рюк.

3.Додати до слова такий звук, щоб утворилося нове сло­во: рука-в, коса-р, рано-к, коло-с.

4. Утворити слово із звуків, переставивши, якщо треба, їх місцями: [с, н, о] (сон); [л ^’, с, і] (ліс); [а, м, к ] (мак)} [р, с, и] (сир, рис).

5. До поданого складу додати інший, щоб вийшло сло­во: рі(чка), риб(ка), дру(зі), гру(ша), кві(ти).

У букварний період звукові вправи синтетичного ха­рактеру слід органічно поєднувати з буквеними. Частина таких вправ із словами, поданими в аналітико-синтетичній формі та в колонках, виконується безпосередньо за букварем, а частина розрахована на те, щоб учні викону­вали різноманітні дії з розрізною азбукою. Усі ці вправи спрямовані на формування й удосконалення навички чи­тання, в той же час вони е першими кроками в оволодінні письмом.

Сучасна методика навчання грамоти оперує такими звуковими синтетичними вправами, здійснюваними з опорою на букви:

1. Робота з різними складовими таблицями, яка сприяє безпосередньому

утворенню (синтезуванню) учнями складів з відомих їм букв. Форма, зміст і повнота цих таблиць можуть бути різними залежно від етапу застосування на уроці та поставленої мети, наприклад:

	о	і	у	а	и
М	МО	МІ	МУ	МА	МИ
н	но		ну		ни

	О	А	І	И	У
С	СО	СА	СІ	СИ	СУ
Н
В
Л
М

 

Використання складових таблиць здійснюється як в індивідуальній роботі, так і в колективній, зокрема на ета­пі закріплення звукового значення вивчених букв.

2. Побудова слів з розрізнених складів:

СИ НО ЛИ ЛИ МО

КО ВУ КИ НИ

(Коси, косили, носили, лимони, вулики).
го ли Га

(голуби) (Галинка)

би лу нка

3. Читання слів за подібністю. Учням пропонують сло­ва, які за звуковим і буквеним складом мають багато спіль­ного, їх можна розташовувати в колонках або подавати
в аналітико-синтетичній формі.

4. Нарощування букв (на позначення голосних і при­голосних звуків), складів на початку і в кінці слів: рак — г рак; коса — косар — косарка.

5. Усічення слів (віднімання, як правило, кінцевих букв), що призводить до утворення слова ускладненої графічної структури, яке учні успішно прочитують з опо­рою на попередні слова: листи — лист, брати — брат.

6. Зіставлення слів за графічною будовою з наступним відтворенням їх звукових форм. Цей прийом широко за­стосовується для зіставлення способів позначення твер­дих і м'яких, дзвінких і глухих приголосних: ліс — лось, сад — сядь, коза — коса.

7. Цікавими для дітей синтетичними вправами є доступні для них ребуси та анаграми.

8. Формуванню у першокласників динамічних за ха­рактером синтетичних дій сприяють ігри в буквене та складове лото, ігри-змагання в складанні якнайбільшої
кількості слів. Наприклад, з виставлених на набірному полотні букв а, е, о, і; к, л, н, б — учні можуть скласти такі слова: клен, лан, лоб, кіно, білка, небо та ін.

У букварний період аналітичні та синтетичні вправи мають застосовуватись у тісному взаємозв'язку. Незважа­ючи на те, що на перший план на цьому етапі навчання грамоти виступають синтетичні дії, що пояснюється пер­шочерговим завданням цього періоду — навчити дітей читати, все ж на кожному уроці виникає потреба відводити час і на звуковий аналіз слів.

Виконання учнями значної кількості аналітичних і синтетичних вправ протягом періоду навчання грамоти є основою для вироблення у них правильних уявлень про звукову і графічну системи рідної мови у їх взаємозв'яз­ку, сприяє формуванню навички читання, закладає грунт для орфографічне правильного письма.

 

 

Лекція № 2 (2 години)

Періоди та етапи навчання грамоти, завдання кожного з них. Добукварний період навчання грамоти.

План лекції.

1. Періоди навчання грамоти, завдання кожного з них.

2. Основні навчально-виховні завдання добукварного періоду.

3. Особливості роботи з шестирічними першокласниками.

4. Методика ознайомлення учнів з фонетичними уявленнями.

5. Зміст, побудова сторінки "Букваря" добукварного періоду.

6. Зміст, структура і методика проведення уроків мови в добукварний
період

Рекомендована література

1. Каніщенко А.П. Будова слова та матеріали для проведення підготовчої роботи в букварний період (ілюстровані методично-теоретичні матеріали). -К.Д989.-58с.

2. Кондратенко Л.О. Весела грамота. -К., 1994. - 144с.

3. Методика викладання української мови. Навч. посібник. За ред. докт. філол. наук, проф.

С.І. Дорошенка. - К.: Вища школа, 1992. - 398с.

4. Програма середньої загальноосвітньої школи. 1-4(1-3) класи. - К.: Освіта, 1997.-254с.

5. Савченко О.Я. Урок у початкових класах. Навчально-методичний посібник. - К.: Освіта, 1993. - 224с.