Методика вивчення граматики і лексики

У програмах початкових класів вивчення граматики посідає чільне місце, бо саме в цих класах учні знайом­ляться з будовою рідної мови, оволодівають навичками практичного її вживання.

У початкових класах вивчається матеріал, який є ба­зовим для свідомого оволодіння мовою в середніх кла­сах. Так, за час навчання в 1—4 класах учні повинні одержати відомості про будову слова і роль морфеми, ознайомитися з частинами мови (іменником, прикметни­ком, дієсловом, займенником, прислівником, числівни­ком) та їх граматичними категоріями (роду, числа, від­мінка, часу, особи та ін.), засвоїти елементи синтаксису (загальне поняття про словосполучення і речення, речення розповідні, питальні, спонукальні, головні та другорядні члени речення (без уживання термінів), звертання у спо­нукальних реченнях, однорідні члени речення). Елементи морфології і синтаксису вивчаються у кожному з початкових класів.

Матеріал розташований у порядку наростаючої склад­ності. Наприклад, у період навчання грамоти школярі ознайомляться із словами, що є назвами предметів, ознак і дій (без уживання термінів «іменник», «прикметник», «дієслово»).

У наступних класах діти будуть вивчати такі частини мови, як іменник, прикметник, займенник, дієслово, та граматичні категорії їх.

Перше знайомство з реченням відбувається ще в пе­ріод навчання грамоти, коли діти виділяють речення з мовного потоку, складають речення з двох-трьох слів за сюжетними та предметними малюнками, продовжують ре­чення за даним початком і вчаться графічно позначати речення. У 2 класі дається визначення поняття речення, виділяються типи речень за метою висловлювання, вичленовується основа речення, встановлюється за питаннями зв'язок між словами. У 3 класі формується поняття про окличні речення, підкреслюється емоційний характер їх. Діти знайомляться з головними членами речення (підме­том і присудком) і другорядними членами речення (без диференціації та вживання термінів). У 4 класі на основі спостережень учні повинні зробити висновок про інтона­ційну специфіку окличних речень і зв'язок між інтонацією й пунктуацією (Ми любимо свою Батьківщину — речення розповідне. Ми любимо свою Батьківщину! — речення окличне).

МЕТОДИ НАВЧАННЯ ГРАМАТИКИ

Радянська школа приділяє велику увагу ідеям роз­виваючого навчання, які знайшли своє відображення у прагненні вчителів до активізації пізнавальної діяльності школярів, а отже, до використання таких методів, які дають змогу проникнути в саму суть пізнавального процесу. Такими є евристичний, частково-проблемний та проблемний методи. Вони не виключають можливості використання й інших методів, зокрема пояснювально-ілюстративного й репродуктивного. При вивченні гра­матики можливе різне співвідношення методів навчання, а також різні прийоми реалізації їх.

Найпоширеніші прийоми, які використовує вчитель на уроках граматики, такі: а) повідомлення (розповідь) учителя, б) бесіда, в) спостереження за мовним матеріалом, г) граматичний розбір, д) робота з підручником.

Нижче розглядається кожен із методів вивчення гра­матики і найефективніші прийоми використання їх.

Евристичний метод

Суть цього методу полягає в організації на уроках граматики по­шукової діяльності учнів. Перед школярами висувається пізнавальна задача, і вони під керівництвом учителя «відкривають» нові для себе знання.

Головним прийомом роботи, що лежить в основі ев­ристичного методу, є евристична бесіда. Нею користуються тоді, коли в учнів є попередні знання, спи­раючись на які на основі спостереження за мовним ма­теріалом діти більш чи менш самостійно можуть прийти до узагальнення, зробити потрібний висновок.

Перш ніж користуватися евристичною бесідою, учитель повинен визначити, які знання з граматики школярі за­своїли, які з них будуть опорними під час виведення нового правила чи закономірності, дібрати відповідний матеріал для спостереження і організації пошуку, врахувати можли­вості дітей даного класу для участі в евристичній бесіді, продумати зміст і логіку послідовності запитань.

Пошукова діяльність учнів на уроці здійснюється за кількома етапами. На першому етапі відбувається ак­туалізація опорних знань школярів, тобто повторення того матеріалу, який є опорним для усвідомлення нових знань. Наприклад, вивчаючи іменники-назви опредмечених дій і ознак, доцільно повторити істотні ознаки іменників (на­зивають предмети, відповідають на питання х т о? щ о?), дієслів (називають дію, відповідають на питання що ро­бить?) та прикметників (називають ознаку, відповідають на питання яки й?). Крім того, потрібно актуалізувати уміння групувати однокореневі слова.

На другому етапі учням пропонується пізнавальна за­дача, вони усвідомлюють необхідність її вирішення (на­приклад, прочитайте слова, знайдіть серед них споріднені і запишіть їх парами: сміх, боротися, сміятися, зелень, боротьба, зелений).

На третьому етапі вчитель у ході евристичної бесіди спрямовує дітей на аналіз мовних фактів і формування власних висновків. Це, наприклад, може відбуватися так;

Вчитель. Які групи слів ви виписали?

Учні. Сміх — сміятися, зелень — зелений, боротьба — боротися.

Вчитель. Що означають слова кожної групи?

Учні. Назву дії чи ознаки.

Вчитель. На яке питання відповідає слово сміх? Що означає? А слова зелень, боротьба? До яких частин мови ви віднесете слова кож­ної групи і чому?

Учні. До іменників, дієслів і прикметників, тому що відпові­дають на питання що? що робить? який?

Вчитель. Назвіть виписані вами іменники і поясніть, чому ви їх віднесли до цієї частини мови.

Учні. Слова сміх, зелень, боротьба відповідають на питання що? На питання хто? що? відповідають іменники.

Вчитель. Що ж нового про іменники ви дізналися?

Учні. Іменники можуть мати значення дії чи ознаки, але при цьому відповідають на питання щ о?

Отже, користуючись евристичною бесідою, вчитель спря­мовує пошукову діяльність дітей у потрібне русло, підво­дячи їх поступово до висновку, і тим активізує їх навчаль­ну діяльність.

Проблемний метод

Цей метод також спрямований на активізацію пошукової діяльності школярів. Як довели радянські психологи, педагоги і ме­тодисти, під час організації навчання з використанням проблемного методу учні вчаться мислити логічно, науко­во, творчо, а навчальний матеріал стає для них змістовні­шим і цікавішим. Учні самі «відкривають» і самі знаходять невідомі їм раніше знання і докази.

Головними прийомами, що лежать в основі проблем­ного методу, є спостереження за мовним матеріалом, яке викликає проблемну ситуацію, та евристична бесіда, яка допомагає вийти з ситуації інтелектуального утруднення.

Створення проблемної ситуації — одне з найважливі­ших питань у теорії і практиці проблемного навчання. У початкових класах вона створюється (однак не нав'я­зується) вчителем і усвідомлюється учнями як власна. Вона означає, що в процесі діяльності учні наштовхну­лись на щось нове, незрозуміле з першого погляду, що дивує і тривожить їх.

Поштовхом до пошуків шляхів виходу з проблемної ситуації є суперечливість між відомим і невідомим.

Наприклад, учні, вивчаючи корінь слова, засвоїли, що спільна частина споріднених слів називається коренем. Вони дійшли цього висновку, працюючи із словами, які мають однакову частину за значенням і звуковим (буквеним) оформленням (ліс — лісок, дуб — дубок). Однак слова з однаковим звуковим оформленням кореня не завжди є спорідненими (однокореневими). Щоб показати це дітям, учитель пропонує виписати однокореневі слова з такого ряду слів: будильник, будувати, будівельник, будити. Отже, учні зустрічаються тут саме із суперечливістю між наявними у них знаннями і необхідністю докласти їх до аналізу нового матеріалу. Діти усвідомлюють, що їхніх знань не вистачає для виконання завдання і потрібно шукати нові. Виникає проблемна ситуація. Пошук шляхів розв'язання проблемної ситуації спонукає учнів до са­мостійних роздумів, тобто до самостійного осмислення мов­ного явища.

Шляхи створення проблемної ситуації на уроках гра­матики в початкових класах різноманітні:

—створення ситуації вибору (виписати однокореневі слова з такого ряду слів: сільський, село, сіль, посолити);

—класифікація слів за певною граматичною ознакою (Слова читати і читання називають дією. За якими озна­ками слово читання віднесене до іменників?);

—виконання певного практичного завдання (Скласти речення з таких слів: стоїть, пам'ятник, парку, бійцям; Батьківщину, вони, боролися; приходить, школярі, пам'ят­ника, часто. Що викликає труднощі? Яких слів не виста­чає? Для чого вони потрібні?);

—спеціально організоване порівняння явищ і фактів (Порівняти речення Лісова галявина була вкрита рожевими, білими, жовтими квітами і Галявина була вкрита квіта­ми.)

Отже, проблемна ситуація виникає внаслідок поста­новки перед учнями проблемного завдання чи запитання. Проблемними завданнями з граматики вважаються такі, що містять суперечливість, яка властива самому мовному явищу. В одних випадках діти можуть розв'язати її са­мостійно, в інших — з допомогою вчителя. У проблемному завданні поєднується певна новизна питання із зрозумі­лістю і доступністю її розкриття.

Знайти вихід із проблемної ситуації школярам допо­магає вчитель, використовуючи евристичну бесіду. На­приклад, вивчаючи тему «Корінь слова», вчитель підводить дітей до розуміння того, що слова, які відрізняються тільки закінченням, не е однокореневими. З цією метою він використовує проблемне завдання: «Випишіть однокореневі слова: рука, рукою, руки, ручка, рукав, рукавиця».

Виконання цього завдання, викликає у дітей трудно­щі: як згрупувати слова — рука, рукою, руки, рукав і рукавиця чи рука, руки, рукою і рука, рукав, рукавиця"? Учитель вдається до бесіди:

—Хто які слова виписав? Поясніть, чому.

—Скільки різних слів записано в ряду рука, рукавиця, рукав?

—Що спільного в цих словах? Чим вони відрізняються?

—Скільки предметів називають? Доведіть це.

—А слова рука, руки, рукою що мають спільне? Чим відрізняються?

—Скільки предметів називають? Доведіть це.

—Отже, слова якої групи можна вважати однокореневими, а якої — ні? Чому?

У початкових класах проблемне навчання потребує підго­товки учнів до нього і може бути виправданим при вивчен­ні лише певного кола граматичних тем, в основі яких приховані суперечності і з'ясування яких доступне молодшим школярам. Інший матеріал вивчається або частково-проблемним, або пояснювально-ілюстративним, або репродуктивним методом.

Частково-проблемний метод

Суть цього методу полягає в тому, що учні оволодівають лише окремими елементами пошукової діяльності. Наприклад, учитель пояснює матеріал, а ді­ти самостійно чи в ході евристичної бесіди роблять ви­сновки або класовод пропонує завдання, яке не містить суперечливості, проте його виконання викликає у школярів труднощі.

В основі цього методу лежать такі прийоми, як евристич­на бесіда, робота з підручником, граматичний розбір.

Наприклад, учні усвідомили, що підметом у реченні є слово, яке відповідає на питання хто? що? і разом з присудком складає основу речення. Для того щоб за­кріпити у дітей навички свідомого, а не формального ви­значення підмета, вчитель вдається до частково-проблем­ного методу. Він пропонує завдання, яке не відбиває суперечливості мовного явища, проте виконати його звич­ним для учнів шляхом (поставити питання щ о?) неможна. Визначте члени такого речення: Довгі коси миють роси. Визначаючи підмет у цьому реченні, учні побачать, що звичним прийомом («Шукай слово, яке відповідає на питан­ня щ о? і показує, про що повідомляється в реченні») ско­ристатися не можна, бо у реченні є два слова, які відпові­дають на питання що? Виникає утруднення: як бути? Ви­хід учні знайдуть тільки тоді, коли вдадуться до логічного міркування: коси мити роси не можуть. Миють роси. Зна­чить, слово роси вказує на виконавця дії. Отже, воно є під­метом. Слово коси, хоч і відповідає на питання що?, але не підмет, бо не вказує на діючу особу.