Умови успішного формування орфографічних навичок

Ефективність у навчанні орфографічно правильного письма забезпечується перш за все дотриман­ням загальнодидактичних принци­пів навчання. Крім того, необхідно дотримуватися ряду умов, що є основоположними для формування орфогра­фічної навички і випливають з її психофізіологічної приро­ди, а саме:

1. Розвиток усного мовлення. Працюючи над формуванням в учнів умінь і навичок, треба завжди мати на увазі, що в їх основі лежить мовленнєва діяльність. Коли учень пише, він відображає на письмі звуковий образ слова. Тому робота над розвитком усного мовлення — звуковимовою, орфоепією, збагаченням словникового запа­су, граматичними уміннями, уміннями розповідати зв'язно — є важливою і необхідною умовою формування ор­фографічної навички.

2. Свідомість. Важливе значення для орфогра­фічне правильного письма має розуміння учнями змісту того, що пишуть. Якщо учень не розуміє значення слова чи виразу, він не зможе його правильно записати. Отже, робота над усвідомленням значення нових слів і виразів, вжитих у вправах,— наступна умова успішного становлення право­писних навичок.

3. Розвиток уваги. Наочність. Однією з умов ефективного засвоєння будь-якого матеріалу, в тому числі й орфографічного, є забезпечення уваги учнів у про­цесі його сприйняття. Виховання уваги взагалі має надзви­чайно велике значення у навчальному процесі, оскільки, за висловом К. Д. Ушинського, увага є ті єдині двері, через які в душу дитини входять явища зовнішнього світу. Увагу учнів насамперед привертає слово вчителя і наочність. На уроках мови до засобів наочності слід віднести не лише зорову, а й ту, що забезпечує слухові й артикуляційні відчуття, тобто демонстрацію вимови окремих звуків, складів, слів, а також вправляння у їх вимовлянні.

Використовуючи зорову наочність — запис слів на дошці, плакаті, кодокартці, важливо виділяти орфограми кольором або підкреслювати. Записи слів робити чітко, акуратно, домагаючись цього й від учнів у робочих зо­шитах.

Демонстрацію зорової і слухової наочності важливо проводити у взаємозв'язку, щоб учні усвідомлювали зв'язки між звуками і їх буквеним позначенням. Оскільки сприй­няття людини включає такі елементи мислення, як аналіз, порівняння, узагальнення, то запитання й завдання, які ставить учитель у зв'язку з ними, мають забезпечувати ці процеси.

Отже, виховання уваги до орфограми, участь у сприй­нятті якомога більшої кількості аналізаторів, у тому числі й мислительних процесів,— важливий засіб ефективності формування орфографічної навички..

4. Активність у засвоєнні знань. Ус­пішність у становленні правописних умінь багато в чому за­лежить від того, наскільки активно учні включаються у навчальну роботу ще на етапі пояснення орфографічного явища. Більш ефективно не самому пояснювати дібраний для спостережень матеріал, а залучати учнів, використо­вуючи такі методи, як евристична бесіда, проблемне на­вчання, що дозволить за допомогою заздалегідь продуманих запитань і завдань провести аналіз орфографічного явища, підвести дітей до висновку — правила правопису. Це за­безпечить активність, а також свідомість знань.

У процесі виконання орфографічних вправ важливо, Щоб учні виявляли розуміння суті орфограм, могли пояснити, чому слід писати так, а не інакше. З цією метою необ­хідно постійно ставити перед учнями орфографічну задачу, яка виражається у формі запитання: «Чому слід писати так, а не інакше?», домагатися доведення правильності її вико­нання.

5. Самостійність. Важливою умовою, що забезпечує успіх у формуванні орфографічних умінь і навичок, є самостійність при виконанні орфографічних завдань. Цю якість необхідно виховувати поступово, привчаючи спочатку самостійно ознайомлюватись із завданням, поставленим до вправи, читати правило правопису перед тим, як викону­вати вправу, користуватися таблицями, орфографічним слов­ником, тобто навчити спочатку самостійно працювати з під­ручником.

Крім колективного виконання вправ на дошці і в зоши­тах на кожному уроці слід давати вправи для самостійної роботи спочатку за зразком, потім за аналогією до вико­наної, поступово переходячи до повної самостійності.

6. Уміння розпізнавати орфограму.
Досить часто у шкільній практиці трапляються випадки, коли правила учень знає, а пише з помилками. Причиною цього, як свідчать психологічні дослідження, зокрема
Л. П. Айдарової, Д. М. Богоявленського, С. Ф. Жуйкова, Р. Я. Журавльової, є невміння розпізнавати орфограму, тобто невміння співвідносити звуковий образ слова з прави­лами позначення тих чи інших звуків на письмі.

Якщо вміння розпізнавати орфограму не сформоване або сформоване недостатньо, значить учень не застосовує відомого йому правила правопису. Наприклад, якщо учень не відчує звука [й] після губних і не співвіднесе його з правилом, він не вживає апострофа; якщо не усвідомить, що слово Донець — назва річки, не напише його з великої букви; не відчуває подовженості м'якого звука у слові жит­тя, напише лише одну букву т; не усвідомить, що в слові ле[х]ко позначення звука [х] є орфограмою і тут треба засто­сувати правило перевірки, припуститься помилки.

Таким чином, уміння розпізнавати орфограму за її фо­нетичними, фонетико-граматичними чи семантичними оз­наками і співвідносити їх з відповідним правилом правопи­су, діяти за правилом — ще одна важлива умова успішного становлення орфографічних навичок.

7. Система вправ. Становлення правописних умінь і навичок — довготривалий процес і вимагає застосу­вання системи орфографічних вправ. Важливою умовою
результативності цієї системи є те, наскільки вчитель розуміє вимоги, які ставляться до неї, і вміє добирати види вправ відповідно до етапу формування орфографічної навички та лінгвістичної природи орфограм, формувати уміння само­стійного використання знань під час вирішення орфографіч­них задач.

8. Повторення вивченого. Важливе місце в системі орфографічних вправ, які використовує вчитель, повинні зайняти вправи на повторення вивченого, адже правописна навичка здатна втрачатися, якщо її не підтри­мувати.

У шкільній практиці повторення організовується на початку і в кінці навчального року, а також протягом року — поточне і тематичне. При цьому воно може бути си­стематичним (послідовно повторюється вивчений матеріал) і попутним (провадиться у зв'язку з виконанням тих чи ін­ших орфографічних, лексико-граматичних чи граматич­них вправ).

Перед повторенням на початку навчального року необ­хідно виявити, які знання й уміння потребують повторен­ня і закріплення, щоб планомірно і цілеспрямовано орга­нізувати цю роботу.

У кінці чверті, після вивчення окремих тем, у кінці навчального року повторення проводиться з метою узагаль­нення й систематизації одержаних знань та удосконалення орфографічних навичок.

Організовуючи поточне й тематичне повторення, слід брати до уваги такі фактори:

а) особливо часто слід повторювати недавно засвоєний матеріал, щоб забезпечити міцність правописної навички;

б) вправи для повторення мають бути систематичними і різноманітними: різні види диктантів, списування, творчі завдання, щоб досягти гнучкості у застосуванні знань, а
отже, й міцності орфографічної навички.

9. К о н т р о л ь і перевірка рівня с ф о р мованості орфографічної навички. Важ­ливою умовою, що забезпечує формування правописних умінь і навичок, є здійснення контролю за їх становленням. Існують різні способи перевірки залежно від етапу засвоєння знань і формування умінь і навичок. Це може бути невелика перевірна робота, розрахована на 15 хв (слов­никовий диктант, вибірковий диктант з логічним завдан­ням, списування), яка проводиться після вивчення якоїсь однієї чи кількох взаємопов'язаних тем. На підсумковому етапі після вивчення ряду тем провадяться контрольні роботи: контрольне списування з орфографічними завданнями, контрольні диктанти з граматичним, лексичним чи фонетичним завданням, переказ.

Поточні й підсумкові перевірки дають можливість учи­телю виявити рівень сформованості знань, умінь і навичок, вробити висновок про ефективність методів і прийомів, які він застосовував у навчальному процесі, вчасно внести корективи в методику навчання, організувати повторення чи закріплення.

Перевірки привчають учнів до самоконтролю. Вміло проведений аналіз контрольних робіт, усне оцінювання успішності учнів в оволодінні орфографічними навичками, похвала — ті стимули, які заохочують дітей до досягнення ще кращих результатів, і вчитель має взяти ці прийоми на озброєння.

Підсумкові контрольні роботи проводяться 1—2 рази на чверть. У 2 класі — 3 контрольні диктанти, у 3—4 диктанти і 4 перекази, в 4 класі — 4—5 диктантів і 4 перекази (протягом року).

Крім того, в кожному класі протягом року проводяться поточні перевірні роботи (6—10).

10. Робота над помилками. Успішність у формуванні правописних умінь і навичок залежить від того, як організовується і провадиться робота над попереджен­ням і виправленням орфографічних помилок.

Дотримання всіх умов, що забезпечують успішність фор­мування орфографічних навичок, є важливим фактором попередження помилок. Однак в силу індивідуальних особ­ливостей дітей та ряду інших причин (хвороба, пропуски уроків) помилки все-таки допускаються, їх усуненню сприяє систематична і цілеспрямована, індивідуальна робота.

Поточна перевірка зошитів дає можливість виявити рів­ні становлення орфографічних умінь і навичок, а аналіз помилок — з'ясувати їх причини. Вирішення цих завдань дає змогу здійснити диференційований підхід в роботі над помилками, а визначення типових помилок — організу­вати цілеспрямоване повторення тих орфограм, які виявились недостатньо засвоєними.

Типовими для учнів початкових класів є помилки на пропуск, заміну, перестановку букв. Причини їх можуть, бути різними: невміння співвідносити звуковий склад слова з буквеним позначенням, відставання в умінні правильно читати і просто неуважність. У кожному випадку вчитель має точно визначити причину, з якої той чи інший учень допускає ці помилки, щоб організувати індивідуальну та фронтальну роботу над їх подоланням, використовуючи для цього відповідні прийоми навчання (звуковий аналіз, списування з проговорюванням, напівголосне читання тек­стів тощо).

До виправлення помилок в учнівських зошитах і в кон­трольних роботах слід підходити диференційовано. Так, у зошитах сильних учнів (навчаються переважно на «5» і «4») проти рядка, в якому допущена помилка, на полі ста­виться відповідне позначення. У зошитах середніх учнів (навчаються на «4» і «З»)слово, в якому допущено помилку, слід підкреслити і також винести на поле відповідне позна­чення. У зошитах слабких учнів учитель виправляє по­милки.

Організовуючи роботу над помилками, учитель пояснює» що означають зроблені позначення, і пропонує виправити помилки самостійно, подумати, на які правила вони допу­щені, дібрати і записати по кілька (3—4) слів на ці правила. Слабші учні виписують слова, в яких були допущені помил­ки, і виконують індивідуальні завдання відповідно до вкла­дених у зошити карток. У такий же спосіб провадиться ро­бота над помилками й під час виконання контрольних дик­тантів та перевірних робіт.

Така організація роботи над помилками дає можливість виховувати орфографічну зіркість, а здійснення диферен­ційованого підходу підтягує слабших до загального рівня. Починаючи з 2 класу учителю необхідно вести система­тичний облік помилок. Для цього слід завести спеціальний зошит, в якому по вертикалі (зліва) записують прізвища уч­нів, по горизонталі (зверху) — орфографічні теми. Після перевірки проти прізвища учня, який допустив помилки на ті чи інші правила, проставляється знак (— або +). Визна­чивши в результаті цього найбільш типові помилки, учитель повинен організувати роботу над помилками, спрямовану на їх подолання. Ефективність такої роботи залежить від правильного встановлення їх причин, своєрідного «діагнозу». Так, одна й та ж помилка, наприклад позначення ненаголошених е, и, може мати різні причини: один учень не вміє визначати наголос, інший — корінь, ще інший — не вміє добирати перевірне слово. Лише врахування кож­ного окремого випадку стосовно кожного учня дозволить організувати індивідуальну роботу, оскільки фронтальна у цьому випадку не буде мати потрібного ефекту.

Робота над помилками повинна проводитись протягом 5—6 уроків, оскільки орфографічна навичка за 1—2 уроки не формується, і включати як індивідуальні завдання, так і фронтальні, спрямовані на усвідомлення дій за правилом. Після цього проводиться перевірна робота, результати якої дають можливість судити про успіхи у формуванні орфографічної навички, а при потребі й продовжити повто­рення з усіма учнями чи індивідуально.

Успішність у навчанні орфографії залежить також від вимогливості вчителя щодо робочих зошитів. Акуратність записів, дотримання каліграфічних норм і взагалі вимог єдиного мовного режиму — важливий фактор формування правописної грамотності.

ОРФОГРАФІЧНІ ВПРАВИ

Системність вправ

У формуванні орфографічних уміньінавичок важливе значення мають практичні вправи, виконання якиху шкільній практиці розпочинається одразу після пояснен­ня правил правопису. Мета етапу вправ — застосувати одержані знання в практичній діяльності учнів. Кінцевий результат — формування орфографічних навичок.

Оскільки формування орфографічних навичок — дов­готривалий процес, на уроках багато уваги приділяється правописним вправам. За словами М. Р. Львова, серед вправ, які дають в підручниках, близько 70 % орфографіч­ні, інші 30 % також пов'язані з орфографією.

Однією з основних вимог, які ставляться до вправ, є їх систематичність.

На думку відомого методиста Г. М. Приступи, система­тичність вправ забезпечується:

а) диференційованим підходом до орфограм;

б) використанням для вправ дидактичного матеріалу, який найповніше відображає виучувану орфограму;

в) строгою послідовністю розумових операцій під час роботи над орфографічним матеріалом;

г) поступовим наростанням самостійності у виконанні вправ;

д) органічним зв'язком роботи над орфографією і розвит­ком мовлення учнів.

Орфографічна діяльність учнів повинна бути організо­вана відповідно до того рівня засвоєння правила, на якому в даний момент знаходиться учень, і тих особливостей, які відрізняють одне орфографічне правило від іншого. Від­повідно до цього в методиці загальноприйнятою є така послідовність вправ:

1)вправи, які готують повідомлення правила (підготов­чі вправи);

2)вправи розпізнавального етапу;

3) вправи на часткове застосування правила;

4) вправи на повне застосування правила.

Перший етап вправ добирається учителем як матеріал для спостереження, на основі його аналізу під керівництвом учителя діти приходять до висновку — правила правопису.

Розпізнавальний етап вправ — один з найскладніших. На цьому етапі учні мають виявити у сприйнятому на слух слові ті чи інші ознаки орфограми і співвіднести їх з прави­лом правопису. Щоб навчити школярів ставити питання про орфографічну форму слова і знаходити орфограми, перед написанням слів діти, за завданням учителя, мають говори­ти, чиє в слові орфограма, а якщо є, то яка.

Вправи на часткове застосування правила використо­вуються в основному під час вивчення правил складної ло­гічної структури, які потребують спеціального відпрацюван­ня кожної логічної ланки правила. Такими є правила-рекомендації, що охоплюють морфологічні написання. Напри­клад, під час вивчення ненаголошених е, и в корені учні повинні:

а) виявити у сприйнятих на слух словах не наголошені е, и;

б) співвіднести їх з будовою слова (коренем);

в) дібрати перевірне слово.

Кожен із зазначених етапів потребує спеціальних вправ. Це й будуть вправи на часткове застосування правила, які відображають процес поетапного формування орфографіч­ної навички.

На завершальному етапі її формування використову­ються вправи на повне застосування правила. Такими є вправи творчого характеру.

Види вправ

Традиційно в методиці навчання орфографії визначають такі види вправ: 1. Списування. 2. Диктанти. 3. Перекази.

Списування — не механічне, а свідоме — один з найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямований на формування умінь запам'ятовувати графічні образи слів. Умовою свідомого списування е розуміння учнями змісту того, що вони списують.

Завдання цього виду вправ — навчити дітей списувати каліграфічне, грамотно, без виправлень. З цією метою вправи на списування застосовують уже в букварний період.

Учнів слід привчати списувати за такою методикою:

1. Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти будеш списувати.

2. Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є, спитай учителя. (Вчитель має передбачити подібні запитан­ня і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитання мо­жуть іноді виникати в слабких учнів у силу недостатнього розвитку їхнього мовлення.)

3. Списуючи, продиктовуй собі кожне слово складами.

4. Звір свій запис з тим, з чого списував.

Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спочат­ку читає вчитель, а потім — учні (хором разом з учителем й окремо). Вимога продиктовувати або проговорювати (по­шепки чи напівголосно) кожне слово зумовлена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків звук-буква, які є основою грамотного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, прого­ворювання сприяє усвідомленню послідовності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють такі види списування:

1)списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису;

2)вибіркове списування (у зв'язку з поставленими зав­даннями чи запитаннями);

3)списування із зміною форм слова;

4)списування з фонетико- чи граматико-орфографічними завданнями;

5) списування з дописуванням пропущених букв. Цей вид списування, як показали спеціальні дослідження, є менш ефективним у порівнянні з іншими видами, зокрема з першим, оскільки пропуск дозволяє учню не замислюва­тись над місцем орфограми в слові, тобто у цих вправах від­сутній розпізнавальний етап у застосуванні знань;

6) списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, орфогра­фічними чи лексичними ознаками, будовою тощо. Одним із видів списування є так звані зорові диктан­ти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам'ятовується: віршовані рядки, загадки, прислів'я, можуть бути окремі слова, речення. Дібраний матеріал за­писується на дошку чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний розбір, пояснюються розділові знаки, після цього учні ще кілька разів читають текст, щоб запам'ятати. Далі текст закривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для та­кого списування зростає.

Всі перераховані види списування є досить ефективни­ми формами роботи, оскільки в них беруть участь майже всі аналізатори: мовно-рухові (кінестетичні), зорові, руко-рухові. При цьому відповідно до поставлених завдань здійснюються різного роду розумові операції: аналізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.

Зорові диктанти, крім того, сприяють розвитку пам'яті учнів, навчають записувати не побуквено, а цілими словами.

Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватись, а також робити орфографічний чи граматичний розбір найбільш складних слів.

У процесі списування слід привчати учнів запам'ятову­вати спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і ре­чення, які треба записати. Сприятимуть цьому завданню і вправи, які тренують пам'ять дітей, зокрема зорові дик­танти.

З метою перевірки якості умінь списувати застосовують контрольне списування тексту з дошки.

Основними вимогами, які ставляться до списування, є грамотність, каліграфічна правильність і швидкість.

Якщо двом першим вимогам завжди приділялася достат­ня увага, то останній досить довго не надавалося великого значення. Однак виявилось, що якщо діти пишуть повіль­но, то за урок вони встигають виконати одну-дві вправи, що, звичайно, не дає можливості сформувати потрібні уміння. Адже в цьому випадку й мови не може бути про якусь сис­тему вправ, використаних на уроці.

Саме тому швидкість письма повинна стати повсякден­ною турботою вчителя. За контрольне списування реко­мендується нині виставляти три оцінки: за грамотність, каліграфію, швидкість письма.

Норми швидкості письма і її оцінювання такі:

 

Клас	2 3
Оцінка	Кількість знаків за 1 хв
«5»
«4»	16—19	26—34	36—44
«3»	11—15	21—25	31—35
«2»			ЗО і менше

Методика перевірки швидкості письма може бути такою: текст, записаний на дошці, читає вчитель, пояснює нові сло­ва, повідомляє, що учні мають зробити і як. Коли діти го­тові до роботи, вчитель засікає на секундомірі час початку списування і час закінчення кожним учнем (дитина підні­має руку з ручкою, а потім перевіряє свою роботу).

Знаками вважаються букви і розділові знаки.

Обсяг тексту для списування у 2 класі — 25—35 слів, у З — 35 — 60, у 4—60—80.