Аудіювання на уроках української мови

Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є формування мов­леннєвої особистості молодшого школяра. З огляду на значущість цього завдання у Державному стан­дарті початкової освіти і навчальній програмі з ук­раїнської мови для 1—4 класів визначено основну змістову лінію — комунікативну, яка передбачає розвиток усного й писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкуван­ня, пізнання, впливу.

Відповідно до програми з рідної мови мов­леннєвий розвиток молодших школярів необхідно забезпечити у процесі формування й удосконалення усних і писемних видів мовленнєвої діяльності. Відо­мо, що з навчанням усного мовлення (діалогічного і монологічного) тісно пов'язане аудіювання — процес слухання і розуміння усних висловлювань.

Учителеві початкових класів необхідно знати механізм аудіювання, який передбачає: 1) сприй­мання потоку звуків і розпізнавання в ньому слів, речень, абзаців тощо; 2) усвідомлення значень слів, речень, абзаців.

Зазначимо, що сприймання значень є поштовхом для розвитку більш глибинних процесів синтезу — "стискування" змісту, в результаті чого у свідомості учня формуються поняття різного рівня узагальнен­ня, виражені не тільки окремими фразами, а й більшими мовними єдностями, яким у письмовому тексті відповідають абзаци, розділи і завершені повідомлення. У цей спосіб школяр досягає рівня ро­зуміння загального змісту теми, як це спос­терігається, наприклад, під час слухання пояснення вчителя. Синтезуючи і аналізуючи сприйняте вислов­лювання, учень має виділити в ньому цікаве, важли­ве і головне, а також менш важливе і другорядне. Цей рівень аудіювання називають ще рівнем відбору актуального і неактуального змісту.

Для учителя буде корисною інформація і про най­характерніші форми аудіювання:

1. Аудіювання мовлення співрозмовника у про­цесі діалогу. Репліки тут мають часто смислову завер­шеність і комунікативну спрямованість, що потребує від учня швидкої реакції у відповідь.

2. Аудіювання розгорнутого монологічного або діалогічного мовлення інших людей (радіопередачі, мовлення актора театру або кіно тощо), для якого властива єдність логічних зв'язків і розгортання теми.

Звичайно, у різноманітних життєвих ситуаціях ці форми часто поєднуються, переплітаються і перехо­дять одна в одну.

На нашу думку, аудіювання, як і інших видів мов­леннєвої діяльності, треба навчати спеціально, за ок­ремою методикою. Це зумовлено тим, що вміння учнів у цьому виді мовленнєвої діяльності мають охоплювати більшу кількість мовного матеріалу порівняно з усним висловлюванням у межах розмов­них тем. Крім того, деякі форми мовлення, напри­клад, слухання розгорнутих повідомлень, взагалі рідко застосовуються у класі, через що формування відповідних умінь виявляється неможливим.

Навчаючи молодших школярів умінь аудіювати, вчителеві необхідно планувати і проводити роботу за такими трьома напрямами:

1.Аудіювання під час пояснення нового мате­ріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових мовних елементів. Під час такої роботи значна увага приділяється не тільки розумінню почу­того, а й усвідомленому сприйманню фонетико-акустичних особливостей цих мовних одиниць.

2.Аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Робота за цим напрямом відбувається, коли форму­ються вміння говорити і виникає обумовлена не­обхідність: без аудіювання не буває спілкування.

3. Аудіювання як спеціальний різновид вправ. Йдеться про слухання мовлення вчителя або дикто­ра, яке включає як діалоги різних осіб, так і моно­логічні єдності (розповіді, читання оповідань тощо).

Сам навчальний процес підказує, як працювати у перших двох напрямах. Третій потребує від учителя спеціальної уваги і вміння його організувати. Суть у тому, що на уроці все, що вимовляється, водночас і аудіюється. Через це функцію підготовчих вправ з аудіювання, у тому числі і на формування відповідних умінь, значною мірою бере на себе на­вчання говоріння.

Учителеві необхідно знати, що в основі аудіюван­ня лежить навчально-мовленнєва ситуація. Предме­том її є зміст аудійованого тексту, а комунікативне завдання виражає мету слухання. Це вузлові компо­ненти, які визначають спілкування. Аудіюванню, як і всякому іншому мовленнєвому акту, передує усвідомлення і прийняття потреби в ньому. Так, у те­атр чи кінотеатр ми підемо лише після того, як оз­найомимося з рекламою, відгуками про виставу чи фільм і вирішимо, наскільки вони нам потрібні, наскільки цікавлять нас.

Як і говоріння, процес аудіювання передбачає на­явність певних умов, включаючи достатнє володіння українською мовою, якою здійснюється передача змісту. У разі недостатньої підготовленості учня йо­му необхідна допомога під час аудіювання.

Для організації аудіювання на уроках української мови вчителеві потрібна відповідна підготовка. Розг­лянемо детальніше етапи підготовчої роботи до про­ведення аудіювання в 1 — 4 класах.

1 етап. Вибір предмета, тобто тексту для ауді­ювання. За формою тексти можуть бути різними: бесіда двох або кількох осіб про цікаві події чи фак­ти, оповідання, уривки прози, казки (наприклад, лінгвістичні казки про звуки і букви, голосні і при­голосні звуки, тверді і м'які приголосні звуки, дзвінкі і глухі приголосні звуки; однозначні і багатозначні слова, синоніми, антоніми; частини мови, частини слова, члени речення) тощо. Але незалежно від фор­ми (діалогічна або монологічна), всі матеріали для аудіювання на уроках рідної мови в початкових кла­сах мають бути цікавими, інформативними, мати чіткий логічний стрижень.

2 етап. Формулювання комунікативного завдання, яке виражає мету аудіювання: Воно має бути кон­кретним і передбачати власну участь учня у розв'язанні завдання. Такий варіант як "Прослухайте текст і постарайтесь зрозуміти його зміст" у цьому разі не можна вважати вдалим. Водночас комуніка­тивне завдання має бути компактним і лаконічним, щоб, слухаючи текст, молодші школярі змогли утри­мати його формулу в оперативній пам'яті і відповідно діяти. Наведемо приклади таких завдань: 1) приду­майте заголовок до тексту; 2) виберіть картину, яка відповідає змісту прослуханого (пропонується 2—3 картини, близькі за змістом, одна з яких повністю відповідає тексту); 3) вкажіть на розбіжності між змістом тексту і малюнка; 4) перелічіть дійових осіб, які зустрічаються в тексті; 5) складіть усно характе­ристику головної дійової особи; 6) висловте своє ставлення до події (факту, вчинку тощо); 7) з'ясуйте, які з названих якостей властиві героєві оповідання (на дошці дається список слів, які означають пози­тивні та негативні якості людини); 8) зобразіть на ар­куші паперу описану в тексті ситуацію (зовнішність героя тощо); 9) визначте причину вчинку, події то­що; 10) доведіть достовірність або недостовірність описаної події; II) дізнайтеся, у якому місяці (коли, чому і т.п.) трапилась описана подія тощо; 12) з'ясуй­те, скільки в тексті тверджень, які не відповідають дійсності (дається текст про подію, яку учні добре знають тощо).

Зрозуміло, що вибір комунікативного завдання залежить від характеру тексту, етапу навчання і т.п.

З етап. Організація допомоги учням під час аудіювання. Ознайомившись із текстом, учитель складає і пропонує учням список слів і словоспо­лучень — з поясненням. Особливої уваги потребу­ють власні імена, які також потрібно записати на дошці (наприклад, під час аудіювання народної казки "Ріпка" (в обробці Івана Франка) необхідно виписати: Андрушка (дід), Сіроманка (мишка), Марушка (баба), Хвінка (собачка), Варварка (киця), Мінка (дочка)).

Зразок інструкції: "Прослухайте казку і послідовно назвіть її діючих осіб. Користуйтесь записаними словами. Відповідь дайте письмово на аркуші паперу. Намагайтесь виконати завдання якнайшвидше".

Сприйняття і розуміння мовлення безпосередньо залежить від ряду факторів, які визначає мовний ма­теріал і режим аудіювання. З урахуванням їх поступо­во ускладнюються умови аудіювання, що становить основний зміст спеціальної програми.

Що має знати вчитель початкових класів про ос­новні характеристики мовного матеріалу для аудію­вання і режим аудіювання?

1. Тривалість звучання пропонованих текстів. Чим довший текст, тим важче виділити в ньому основне і утримати його в пам'яті. Навчання аудіювання почи­нається з найкоротших текстів, які поступово збільшуються. Згідно з програмою з української мо­ви, максимальна довжина текстів, пропонованих у початкових класах, може дорівнювати: 1 клас (до 1), 2 клас (2—3), 3 клас (3—4), 4 клас (4—5) хвилинам звучання в нормальному темпі.