Розвиток діалогічного мовлення у школярів на уроках української мови

У період реформування початкової школи й оновлення її змісту освіти відповідно до Зако­ну України "Про загальну середню освіту" відбу­вається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мовленнєвої особистості молодшо­го школяра, формування його комунікативної ком­петентності.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності функціонує у двох формах — діалогічній і монологічній. Для правильної організації навчального процесу необхідно враховувати їх фактичну взаємозалежність.

Відомо, що обидві форми мовлення мають неод­накове поширення. Питома вага діалогічного мов­лення значно переважає, адже на рівні побутового і громадського повсякденного спілкування (в сім'ї, на роботі, в магазині, на вулиці тощо) люди користу­ються діалогом.

Отже, діалог є основною, домінуючою, формою мовлення, і тому вже у практиці навчання ук­раїнської мови в початкових класах він повинен посідати належне місце. На нашу думку, виходячи з природного примату діалогічного мовлення, процес навчання говоріння в 1—4 класах слід будувати в на­прямі від нього до монологу, а не навпаки.

Діалогічне мовлення для тих, хто навчається, є важчим, ніж монологічне. Воно формується у про­цесі розмови двох партнерів, його не планують зазда­легідь, бо невідомо, у якому напрямі йтиме розмова.

На уроці української мови в початкових класах найпоширенішою структурною схемою діалогу є спо­лучення двох реплік: запитання і відповіді. Проте ця діалогічна єдність не тільки не вичерпує різно­манітності будови діалогу, а й не є головною з його форм. Структура природного повсякденного мовлен­ня різноманітна і включає широку палітру логічних зв'язків між двома репліками. Наведемо приклад й найпоширеніших їх варіантів:

повідомлення — доповнення (уточнення);

повідомлення — підтвердження (заперечення);

повідомлення — застереження;

повідомлення — прохання;

запит інформації — задоволення запиту;

запит інформації — контрзапитання;

прохання — згода (незгода);

наказ — уточнення (згода, незгода) тощо.

Навчання мови в 1—4 класах не ставить за мету засвоєння всіх логічних зв'язків, можливих у діалогічному мовленні. У центрі уваги вчителя мають бути хоча б найхарактерніші з них.

Особливістю діалогічного мовлення є також те, що воно тісніше, ніж монологічне, пов'язане з ситу­ацією? Саме це й зумовлює специфіку лінгвістичної будови діалогу. Тут часто зустрічаються згорнуті (ре­дуковані) форми, скорочені речення тощо. Поза мов­леннєвою ситуацією вони не завжди зрозумілі.

Діалогічне мовлення є більш реактивним, ніж мо­нологічне, і ґрунтується на двох системах зв'язків — на зв'язку з ситуацією і на логічному зв'язку з попе­редньою фразою. Воно також вирізняється порівняно високою модальністю. Таке спілкування містить у собі не лише зміст висловлювання, а й певні оцінні характеристики того, про що йдеться. Кож­ний із партнерів діалогу висловлює своє ставлення до предмета розмови, до позиції другого партнера. Тому діалогічне мовлення є завжди більше насиче­ним позамовними засобами спілкування (міміка, інтонація, сила голосу, жести тощо), за допомогою яких мовець висловлює припущення, обурення, жаль тощо. Немає промовистішого органа, ніж обличчя людини — стан мус­кулів, вираз очей, брів, губ тощо. На нашу думку, навчання комунікації на початковому етапі має обов'язково передбачати оволодіння позамовними засобами спілкування у єдності з мовою.

Важливою рисою діалогічного мовлення є те,що воно комусь адресується, на когось розраховане. Мовець А будує свою наступну фразу залежно від того, як зреагував на попередню фразу той, до кого звер­таються. У цьому випадку засобом зворотного зв'яз­ку є мовна реакція мовця Б.

Вважаємо, що для розвитку діалогічного мовлен­ня молодших школярів на уроках української мови необхідно застосовувати підготовчі вправи. Маємо на увазі завдання на складання мікровисловлювань. Це короткі (на дві — три фрази) висловлювання, що містять завершену думку і реалізують якусь задану ззовні мету мовця.

Мікровисловлювання рекомендуємо використо­вувати як підготовчі вправи до складання більших за обсягом висловлювань. У їх основі — навчально-мовленнєва ситуація, виходячи з якої учень А ставить проблему (висловлює стимул), а учень Б, спираючись на ту ж ситуацію_, реагує. на. неї кількома фразами. Зазначимо, що обсяг висловлювання виз­начається комунікативним завданням. Наприклад, учень А звертається до партнера: “Скажи, яка професія цієї людини і де вона працює” (демонструється фотокартка або малюнок). І якщо учень А пропонує серію з кількох фотокарток або малюнків, то учень Б має стільки ж разів повторити своє висловлювання в різних варіантах. Очевидно, що мета такого типу за­вдань полягає у формуванні мовленнєвих навичок молодших школярів. Зазначимо, що у процесі вико­нання підготовчих вправ на складання мікровислов­лювань учні можуть користуватися зразком, поданим учителем (якщо в цьому є потреба).

Наведемо ще кілька прикладів таких завдань:

"Скажи, де знаходиться найближча до тебе бібліотека, скільки часу туди треба йти (їхати), чи ча­сто ти в ній буваєш (далі: книжковий магазин, спор­тивний клуб, театр тощо)".

"Скажи, чи любиш ти читати книжки, які з них тобі до вподоби, хто їх автори, про що ці книжки (далі: брат, сестра, мати, батько, бабуся, дідусь тощо)".

"Скажи, що ти робиш після сніданку в неділю (далі: після обіду, після вечері тощо)".

"Розкажи про себе: коли і де ти народився, скільки тобі років, де ти навчаєшся, чим цікавим за­раз займаєшся".

Поширеною формою навчання мікровисловлювань є вправи, у яких учневі пропонується підтвердити або заперечити висловлювання партнера й аргументувати свою точку зору. Такі завданні, будуються за схемою: теза (правильне або помилкове судження про факт, подію, предмет, вчинок) — оцінка (позитивна або негативна) – аргументація.

Наприклад:

Завдання для учня А: « Вислови твердження про те, що перелічені учні твого класу успішно навчаються і на уроках української мови, і математики, і природознавства. Запитай свого друга-однокласника, чи це відповідає дійсності (далі дається список учнів)».

Завдання для учня Б: "Скажи, чи відповідає дійсності твердження учня А й аргументуй свою точку зору".

Завдання такого типу, як видно з прикладів, забезпечують багаторазовість повторення однієї син­таксичної конструкції, що сприяє розвитку й удоско­наленню мовленнєвих умінь учнів будувати і оформлювати власні усні висловлювання.

Наступним етапом, що наближає школярів до самостійного мовлення, є вправи з різнотипною спрямованістю. Такі завдання передбачають більш творчий рівень висловлювань. Наприклад, учень А пропонує учневі Б послідовно такі завдання:

"Розкажи, де знаходиться театр юного глядача, як можна доїхати до театру, якими видами транспорт ти будеш користуватися".

"Ти збираєшся до театру. Що ти одягнеш? Що ти з собою візьмеш? З ким ти поїдеш? Як будеш поводитися в театрі?"

"Яку виставу дивитимешся, про що вона, які актори беруть участь у виставі?"

Рекомендуємо вчителеві важчу роль у парі доручати сильнішому учневі. Повторне виконання цієї вправи буде легшим, тому потім цю роль уже зможе взяти на себе слабший учень.

Наведемо ще один зручний, прийом підготовки школярів до самостійного висловлювання. Учитель вивішує на дошці картину, яка відповідає предмету розмови. Всі учні уважно розглядають її, після чого картину знімають, а учням першого варіанта пропонується запитати в учнів другого варіанта про предмети на цій картині: "Скільки...", "Де знаходиться...", "Якого кольору..." тощо. Після виконання завдання учням знову показують картину і вправу виконують повторно.

На нашу думку, на початковому етапі засвоєні діалогічного мовлення корисними будуть і так звані «підстановці діалоги», синтаксичні конструкції які можна повторити кілька разів. Розмовний зразок набір підстановчих елементів для таких вправ можна подати на дошці або на екрані за допомогою діапроектора.

ДІАЛОГ

Перевірка сформованості діалогічного та монологічного (усного) мовлення здійснюється індивідуально і планується так, щоб кожен учень протягом семестру мав можливість виявити свої досягнення. На тому чи іншому уроці вчитель пропонує двом учням протягом 4-5 хвилин обдумати, підготувати діалог і розіграти його перед класом. Бали (рівень) виставляються кожному учневі.

Рівень сформованості діалогічного мовлення перевіряється у 4 класі в пер­шому семестрі.

Перевіряються вміння: складати діалог на задану тему, використовувати формули мовленнєвого етикету (ввічливі слова, українські форми звертання тощо), дотримуватися правил спілкування (не перебивати співрозмовника, зацікавлено й доброзичливо вислуховувати його тощо) та норм літературної мови.

Матеріал для контрольного завдання. Побудувати діалог за словесно описаною вчителем мовленнєвою ситуацією, наприклад: "Уявіть собі, що ви прийшли в бібліотеку. Там є дуже багато книжок. Подумайте, про що б ви запитали бібліотекаря. Один з вас буде читачем, інший — бібліотекарем".

Обсяг діалогу — орієнтовно 5-6 реплік на кожного учасника, без урахування етикетних формул початку та кінця розмови.

 

Оцінювання.

Вміння вести діалог оцінюється за такими критеріями:

 

Клас

Рівень

Бали