Формування загального поняття про прикметник

Підготовка до усвідомлення поняття «прикметник» починається ще в період навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питан­нями, на які він відповідає. Учням слід показати, що оз­наки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може мати кілька ознак — оз­наку кольору, смаку, розміру, призначення: яблуко — ве­лике, достигле, кругле, червоне, солодке.

Одночасно з вирішенням цього завдання вчитель знайо­мить дітей із постановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (я к а?) зелена, плаття (я к е?) нове.

Роботу над розмежуванням ознаки предмета і слова, що її називає, можна здійснити, наприклад, так: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогось предмета (кульки, м'яча, олівця або чогось іншого) і про­сить сказати, який предмет вони бачать за розміром, кольо­ром і матеріалом. Звичайно, діти не можуть виконати про­хання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далі відбувається бесіда:

— Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Не бачимо їх.)

— А що ви тепер можете сказати про нього? (Учитель демонструє предмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому вчитель користується питаннями, наприклад: за кольором кулька яка? і под.)

— А якщо я скажу, що на малюнку зображена синя кулька, яку фарбу ви візьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)

— Що вам це підказало? (Слово «синя».)

— Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щоб на­звати колір.)

— З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)

— Отже, яка вона? (Гумова.)

У такий спосіб учні визначають іінші можливості оз­наки предмета й переконуються, що ознака, властива пред­мету, закріплюється у слові.

Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою вчитель органі­зовує спостереження за двома реченнями чи невеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслі­док спостереження учні роблять висновок: точність, яскра­вість опису забезпечуються вживанням прикметників.

Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника. Це можна зробити при виконанні такого, припу­стімо, завдання: Доповніть подані словосполучення прик­метником широкий:

Їхали степом (яким?)....

Були в степу (яком у?)....

Бачили степ (який?)....

Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з яким прикметник пов'язаний?

Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і пере­носним значенням прикметників, добору потрібних синоні­мів і вибору з ряду синонімів точного слова.

Методика вивчення роду і числа прикметників

Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що:

прикметники в однині змінюються за родами;

рід прикметника залежить від іменника, з яким прикмет­ник пов'язаний;

прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення - ий(-ій); прикметники жі­ночого роду відповідають на питання яка? і мають за­кінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповіда­ють на питання якє? і мають закінчення -е(-є);

у множині прикметники за родами не змінюються.

Вивчаючи іменник, діти усвідомили, що він за родами не змінюється, але має рід. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикмет­ник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлю­ється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організува­ти спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад, демонстра­ція малюнків, на яких зображені червона стрічка, чер­воне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.

Отже, при визначенні роду прикметників учні засвою­ють такий порядок дій: 1) знаходжу іменник, з яким зв'яза­ний прикметник; 2) визначаю рід цього іменника; 3) за ро­дом іменника встановлюю рід прикметника.

Для того щоб показати, що у множині прикметники за родами не змінюються, можна запропонувати дітям до­писати закінчення прикметників у таких словосполучен­нях: червон... стрічки, червон... яблука. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.

Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідоми­ти, що: прикметники, як і іменники, мають два числа — однину і множину;

прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов'язані.

З терміном «число» учні вперше зустрічаються в 3 кла­сі, однак ще в 2 класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один — бага­то». Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметника не самостійна, а повністю за­лежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один — багато» можна тільки предмети, а не ознаки, оз­нака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметнику множині). Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (на одному з них зображена одна червона троян­да, на другому — кілька троянд такого ж кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним із малюнків сло­восполучення, до складу яких входять іменник і прикмет­ник — назва кольору. Вчитель веде бесіду:

— Скільки троянд зображено на першому малюнку? (Одна.) А на другому? (Кілька, багато.)

— Скільки кольорів ви бачите на малюнках? (Один.)

Так діти приходять до висновку, що однина/множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина/мно­жина прикметників визначається не кількістю ознак, а чис­лом іменника, від якого прикметник залежить.

Знайомлячись із відмінюванням прикметників, учні по­винні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника. Показати це можна на таблиці від­мінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого ро­ду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками, і запам'ята­ти відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що від­мінкові закінчення іменника і зв'язаного з ним прикметни­ка різні, визначити відмінок прикметника можна за від­мінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збі­гається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? — зелений, якого? — зеленого).

Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінко­вих форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодших школярів.

Отже, вся система роботи з граматичними категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями особливос­тей цієї частини мови порівняно з іменником і на розви­ток умінь користуватися прикметниками в різних мовлен­нєвих ситуаціях.

Система вивчення дієслова

Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початко­вих класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що р о б л я т ь? і визна­чають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі ді­ти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають. на питання що робити? що ро­бить? що роблять? що робив?що буде ро­бити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орі­єнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — ба­гато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилеж­ними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями. Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієсло­во як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобу­тих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне зна­чення дієслова, зміна за числами_, часами, родами (в мину­лому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюван­ням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень діє­слів І та II дієвідмін.

Під час вивчення теми «Дієслово» слід:

— сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;

— розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні;

— виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін.

Усі ці завдання розв'язуються одночасно.