Психоаналіз та його значення для розвитку сучасної психології. Структура психіки за З. Фрейдом.

Психоаналізвиник у 1896 р. спершу як метод лікування психічних захворювань, а згодом як напрям в психологічній теорії і практиці, який поклав початок тому, що зараз називають глибинною психологією. Засновником психоаналізу є австр. психіатр і психолог З.Фройд (1856-1939). Це найбільш відомий за межами психології напрям психологічної науки і практики, оскільки Фрейд висунув на перший план життєві питання, що ніколи не переставали хвилювати людей, - про складність внутрішнього світу людини, випробовувані ним щиросердечні конфлікти, наслідки незадоволених потягів, протиріччя між “бажаним” і “належним”. Життєвість і практична важливість цих питань вигідно контрастували з абстрактністю і сухістю академічної психології. Це й обумовило той величезний резонанс, що одержало вчення Фрейда як у самій психології, так і далеко за її межами - в мистецтві, літературі, медицині й інші галузі науки, пов'язаних з людиною.

Вперше загальні положення психоаналізу були викладені Фрейдом у 1900 р. в книзі «Тлумаченні сновидінь», де він вперше опублікував найважливіші положення своєї концепції. Доповнив їх в наступній книзі “Психопатологія повсякденного життя”. Поступово його ідеї здобували визнання. У 1910 році його запрошують читати лекції в Америці, де його теорія здобуває особливу популярність. Його роботи перекладаються на багато мов. Навколо Фрейда поступово складається кружок шанувальників і послідовників. Після організації психоаналітичного суспільства у Відні його філії відкриваються в усьому світі, психоаналітичний рух шириться.

Погляди Фрейда можна розділити на три області: метод лікування функціональних психічних захворювань, теорія особистості і теорія суспільства.

Найважливіше місце в теорії Фрейда займав його метод - психоаналіз, для пояснення, роботи якого і були власне створені інші частини його теорії. Завдання психоаналізу:

1) відтворити з даних конкретних проявів, групу сил, які викликають хворобливі патологічні симптоми, небажану неадекватну поведінку людини;

2) реконструювати минулу травматичну подію, звільнити пригнічену енергію і використати її в конструктивних цілях (сублімація), додати цій енергії новий напрям.

Вчення психоаналізу має три рівні:

- метод дослідження, який спирається на виявлення неусвідомлюваного значення слів, вчинків і продуктів уяви (снів, марень, фантазування) шляхом тлумачення вільних асоціацій;

- психотерапевтичний метод, який спирається на це дослідження;

- сукупність теорій психології і психопатології (теорія дитячої сексуальності тощо), в яких систематизовані дані, отримані психоаналітичним методом дослідження й лікування.

У своїй психотерапії Фрейд виходив з того, що лікар займає в очах пацієнта місце батька, що домінує положення якого пацієнт визнає, безумовно. При цьому встановлюється канал, по якому відбувається безперешкодний обмін енергією між терапевтом і пацієнтом, тобто з'являється трансфер. Завдяки цьому терапевт не тільки проникає в несвідоме свого пацієнта, але і вселяє йому визначені положення, насамперед своє розуміння, свій аналіз причин його невротичного стану. Цей аналіз відбувається на основі символічної інтерпретації асоціацій, снів і помилок пацієнта, тобто слідів його витиснутого бажання. Лікар не просто поділяється з пацієнтом своїми спостереженнями, але і вселяє йому своє тлумачення, що пацієнт некритично розуміє. Це вселяння, на думку Фрейда, і забезпечує катарсис: приймаючи позицію лікаря, пацієнт як би усвідомлює своє несвідоме, і звільняється від нього. Оскільки основа такого видужання зв'язана з уселянням, ця терапія була названа директивної.

Стрижнем усієї системи Фрейда є його погляди на розвиток і структуру особистості. В своїй праці “Я і воно” Фрейд пише, що поділ психіки на свідоме і несвідоме являється основною передумовою психоаналізу. На основі багаторічних клінічних спостережень він сформулював психологічну концепцію, відповідно до якої психіка людини складається з 3-х компонентів, рівнів: «ВОНО - Ід», «Я - Его», «НАД-Я - Супер-Его». «ВОНО» і «НАД-Я» локалізовані в шарі первинного психічного процесу - в несвідомому.

«ВОНО» - несвідома частина психіки, це місце зосередження двох груп інстинктів, потягів: а) до життя - Ерос, куди входять сексуальні потяги і потяг до самозбереження "Я"; б) до смерті, до руйнування - Танатос. «ВОНО» насичено сексуальною енергією - «лібідо», яку Фрейд вважав основою розвитку не тільки індивіда, але і людського суспільства. Якщо енергія «лібідо» не знаходить виходу, то в людини виникають психічні хвороби, неврози, істерики, депресія. «ВОНО» складає рушійну силу поведінки, джерело психічної енергії, могутній мотиваційний початок. Будучи несвідомим та ірраціональним, «ВОНО» підкоряється принципу задоволення, щастя, які є головними цілями в житті людини.

«Я» - це вторинний поверхневий шар душевного апарату, що називається звичайно свідомістю. «Я» сприймає інформацію про навколишній світ і стан організму. Його основна функція - порівнювати вищеназвані потяги з вимогами ворожої індивідууму соціальної сфери в інтересах його самозбереження. «Я» знаходиться в стані постійного конфлікту з «ВОНО», пригнічуючи сексуальні потяги. На «Я» впливають «ВОНО» і «НАД-Я». «Я» прагне встановити гармонію між ними, підкоряється принципу реальності.

«НАД-Я» служить носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль критика, цензора, совісті. Даний шар психіки формується переважно несвідомо у процесі виховання (передусім в сім'ї). Якщо «Я» ухвалить рішення або здійснить дію в догоду «ВОНО», але на противагу «НАД-Я», тоді отримає покарання у вигляді відчуття вини, сорому, докорів совісті. «НАД-Я» не пускає інстинкти в «Я», тоді енергія цих інстинктів втілюється в інших формах діяльності, які прийнятні для суспільства і людини.

Для порятунку від конфлікту між «Я» і «ВОНО» застосовуються засоби психологічного захисту - несвідомі захисні механізми. Фрейд виділяв кілька захисних механізмів, головними з який є витіснення, регресія, раціоналізація, проекція і сублімація. Найбільш ефективним є механізм, що Фрейд назвав сублімацією. Він допомагає направити енергію, зв'язану із сексуальними чи агресивними прагненнями, в інше русло, реалізувати її у іншій діяльності.

Недоліком фрейдизму є перебільшення ролі сексуальної сфери в житті та психіці людини, яка розуміється в основному як біологічна сексуальна істота, що знаходиться в стані безперервної таємної війни з суспільством. Це примушує пригнічувати сексуальні потяги.

Хоча не всі аспекти теорії Фрейда одержали наукове визнання, а багато хто його положення на сьогоднішній день здаються приналежними скоріше історії, чим сучасній психологічній науці, неможливо не визнати, що його ідеї вплинули на розвиток світової культури - не тільки психології, але і мистецтва, медицини, соціології. Основна його заслуга полягає в тому, що він привернув увагу вчених до серйозного вивчення несвідомого в психіці, вперше виділив і став вивчати внутрішні конфлікти особистості людини. Після виходу його праць стало зрозуміло, що неусвідомлювані структури складають особливий онтологічний пласт психіки, цілком досяжний для наукового аналізу (раціональний аналіз ірраціональних потягів). Дослідивши складність та багатоплановість структури особи, він вперше побудував єдину, внутрішньо взаємопов'язану картину психіки. З.Фрейд увів до наукового обігу ряд ідей та проблем, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших глибинних рівнів психічної активності, без вивчення природи яких неможливо зрозуміти природу людини; він запропонував не лише нові способи лікування хвороб, а й новий підхід до пізнання людини, її духовного світу.

Тенденції розвитку психоаналізу в сучасному світі суперечливі. Проте можна виділити деякі особливості сучасної психоаналітичної філософії. Це, по-перше, орієнтація на виявлення основ людського буття, структурних елементів психіки, мотивів поведінки особистості; по-друге, основним об'єктом дослідження є специфічна форма реальності - психічне, яке має свою власну природу і підкоряється особливим закономірностям розвитку.