Гештальтпсихологія, її внесок у психологічну науку. Теорія поля К.Левіна.

Датою виникнення гештальтпсихології вважається 1910 р. - час зустрічі М.Вертгеймера (1880-1943), В.Келлера (1887-1967) і К.Коффки (1886-1941). Цей напрям виник як спроба теоретичного обґрунтування деяких феноменів зорового сприйняття.

З нім. “гештальт” - форма, організація, вид, образ. В психології це поняття застосовують в значенні “організаційного цілого”. Тобто, замість пошуку елементів свідомості, як первинних даних психології, гештальтисти вважають початковим і основним елементом психіки цілісні образи (гештальти), які виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість.

Гештальтисти застосували у своїх дослідженнях феноменологічний метод - варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення у реальність душевного життя у всій можливій повноті.

У дослідах над тваринами гештальтисти показали, що, ігноруючи психічні образи-гештальти, не можна пояснити їх рухову поведінку. Про кури, що клювали з свытлого квадрата.

Вони піддавали критиці не лише стару інтроспективну психологію, зайняту пошуком початкових елементів свідомості, але і молодий біхевіоризм, зокрема його формулу «проб і помилок». На противагу їй в дослідах над людиноподібними мавпами виявилося, що вони здатні знайти вихід з проблемної ситуації не шляхом випадкових проб, а миттєво вловивши відносини між речами. Таке сприйняття відносин було названо «інсайтом» (розсудом, осяянням) - особливому психічному акті миттєвого схоплювання відносин (структури) в полі, що сприймається, осмислення їхнього характеру в цілому. Він виникає завдяки побудові нового гештальта, який не є результатом навчання і не може бути виведений з колишнього досвіду. В.Келлер пояснює цей психічний процес, який протікає в багатьох випадках на рівні підсвідомості, як “раптове розуміння”.

Із сприймання гештальтисти також перенесли термін "гештальт" та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі. Мислення складається з усвідомлення структурних вимог елементів проблемної ситуації і з дій, які відповідають цим вимогам (В.Келер). Тобто розумові операції при розв'язанні творчих задач підпорядковані особливим принципам організації гештальта («угрупування», «центрування» тощо), а не правилам формальної логіки.

Заслуги гештальтпсихології полягають у розробці поняття психологічного образу, в затвердженні системного підходу до психічних явищ.

Гештальтпсихологи виступили з новим розумінням предмету і методу психології: важливо починати з наївної картини світу, вивчати переживання, феномени так, як вони є, вивчати досвід, що не зазнав аналізу, що зберігає свою цілісність. Факти, отримані в гештальтпсихології при вивченні сприйняття, збагачують уявлення про нього. На їх основі були зроблені цінні практичні висновки. Зокрема, з урахуванням закономірностей фігури і фону були розроблені деякі прийоми маскування фігур, які використовувалися під час війни.

Гештальтпсихологія знайшла продовження у сучасному напрямі психотерапії (гештальттерапія), автор якого Ф. Перлз застосував феномени цілісності, досліджені гештальтпсихологами на матеріалі сприйняття, до людської особистості (і зробив засоби поновлення цілісності особистості, яка перебуває у внутрішньому конфлікті).

Один з учнів Вертгеймера Куртом Левіним (1890-1947) була створена “ теорія поля ”, яка на його думку повинна пояснити відповідні моменти в відносинах людини і середовища, в якому здійснюються її життєдіяльність, а також в відносинах людей між собою. К.Левін вважав, що психологія має пояснити психологічні явища перш за все в категоріях “відносин”, а не ізольованих “речей”. На відміну від концепції гештальтпсихології в теорії Левіна аналізуються не тільки сприйняття і образи суб’єкта, але й його взаємовідносини з безпосереднім оточенням.

Поведінка розглядається як функція середовища і особистості. “Індивід діє в певному середовищі. Одні його області притягують, інші відштовхують. Цю якісь об’єктів Левін назвав “валентністю”, яка може бути позитивною і негативною. При позитивній валентності всі сили направляються до цієї області, при негативній – від неї. Середовище заряджень “плюсами” і “мінусами”, направляючими “локомоції” особистості. Що стосується самої особистості, то вона представлена в концепції Левіна в вигляді “систем напруги”.

Основні принципи теорії поля:

1. Застосування конструктивного, або генетичного, методу. Його суть полягає в представленні індивідуального випадку за допомогою невеликої кількості конструктивних елементів. У психології такими елементами можуть стати психологічна "позиція", психологічні "сили" і подібні поняття. Таким чином, можна побудувати міст між спільним і конкретним, між законами і індивідуальними особливостями.

2. Аналіз психологічного поля з позиції цілісності на противагу тому підходу, що склався в психології, згідно якому вивчаються окремі елементи ситуації.

3. Вивчення ситуації не з фізичної, а з психологічної точки зору, тобто з погляду того, як вона представлена суб'єктові.

4. Дослідження поведінки з погляду актуальних обставин, що складаються, і умов, в сьогоденні, в ситуації "тут і зараз".

5. Вивчення поведінки з динамічної точки зору, тобто з погляду сил і напруги психологічного поля.

6. Математичне представлення психологічних ситуацій (топології і векторного аналізу) для викладу результатів в строго логічній послідовності.

Теорію поля можна розділити на дві частки – структурну (топологічну) і динамічну (векторну).

Структурна частка теорії поля

Людина - замкнута система, що володіє двома властивостями - відокремленістю від решти світу кордоном і включеністю в більший простір. Людина не може розглядатися як автономна система, оскільки завжди включена в іншу систему – психологічне середовище. Психологічне середовище і людина об'єднуються спільним поняттям - життєвий простір, який розглядується як психічна реальність, тобто як тотальність можливих подій, здатних вплинути на поведінку людини. Кордон між життєвим простором і зовнішнім світом проникний. Об'єкти, події, ідеї, які в даний момент є елементами життєвого простору, можуть в наступний момент стати елементами непсихологічного середовища (фізичного, соціального і ін.).

Людина відокремлена від психологічного середовища кордоном, і сама володіє певною структурою. У структурі особи виділяється внутрішній регіон, що асоціюються з потребами людини, і перцептуально-моторный шар, який забезпечує взаємодію між внутрішньоособовим регіоном і середовищем.

Основна увага приділяється динамічним аспектам поведінки, тому Левін вводить поняття локомоції і комунікації. Локомоція - це рух, як фізичний, так і уявний, в психологічному середовищі з метою задоволення потреби. Комунікація - взаємодія між перцептуально-моторным шаром і внутрішньоособовим регіоном.

Динамічна частка теорії поля

Початковим моментом в створенні Левіним теорії мотивації стали представлення про те, що свідомість детермінована двояко: процесом асоціації і волею. Він розглядав їх як окремі тенденції. Левін показав, що детермінуюча тенденція, звана їм квазіпотребою, не є окремим випадком, а, навпаки, є динамічною передумовою будь-якої поведінки. Енергетична складова поведінки завжди представляла для Левіна центральну ланку в поясненні намірів і дій людини.

Для пояснення динаміки Льовін використовує деякі поняття. Напруга - стан внутрішньоособового регіону щодо інших внутрішньоособових регіонів. Організм прагне до вирівнювання напруги даного регіону в порівнянні з іншими. Психологічним засобом вирівнювання напруги є процес - мислення, запам'ятовування і ін. Потреба - зростання напруги або вивільнення енергії у внутрішньоособовому регіоні. Потреби діляться на фізіологічні стани (дійсні потреби) і наміри, або квазіпотреби. Поняття потреби відображає внутрішній стан індивіда, стан потреби, а поняття квазіпотреби еквівалентне специфічному наміру задовольнити потребу. "Це означає, що до наміру вимушені прибігати тоді, коли немає природної потреби у виконанні відповідної дії, або навіть коли в наявності природна потреба протилежного характеру".

Кінцевою метою всіх психічних процесів є прагнення повернути людині рівновагу. Цей процес може здійснюватися шляхом пошуку певних валентних об'єктів психологічної середи, які можуть зняти напругу. Валентність - концептуальна властивість регіону психологічної середи, це цінність регіону для людини. Валентність може бути позитивною і негативною.

Школа К.Левіна дозволила: Розширити понятійний апарат психологічної науки за рахунок введення таких нових термінів, як квазіпотреба, польова поведінка, рівень домагань. По-новому поглянути на проблему мотиву, представлену в іншій системі координат, - "особа-середовище".Визначити роль і місце психологічного експерименту в науковому дослідженні.