Потреби, як джерело активності особистості.

Проблема активності особистості — проблема суб'єктивного реагування особистості на вплив біосоціального середовища. Звертаючись до аналізу джерел активності особистості, ми відповідаємо на запитання: які спонукальні психологічні сили змушують людину ставити перед собою ту або іншу мету й домагатися її втілення? Відповівши на це запитання, ми дістаємо можливість зазирнути до анатомії діяльності людини й поведінки, наінтимніших сторін життя особистості, іншими словами, до її мотиваційної сфери.

Йдеться про явище, яке посідає досить суттєве місце в життєвій психології людини. В процесі активного спілкування людей, досягнення ними взаєморозуміння, у прагненні з'ясувати причини поведінки іншої людини завжди присутнє те, що називається мотивом учинку — спонукою, яка приводить до його здійснення.

Більшість дій людини має цільовий характер. Наприклад, людина змінює роботу, професію, починає або кидає навчання, залишає сім'ю, чинить кривду тощо. За спроби зрозуміти й пояснити цей учинок неминуче постає питання: які ж були чинники цього, чим людина керувалася, який мотив (або мотиви) її вчинку? Людина вдається до дії тому, що поставила перед собою якусь конкретну мету: змінити свій спосіб життя, досягти успіху в якій-небудь галузі, подолати власні недоліки, забезпечити собі добрий заробіток тощо. Але не кожна мета, яка виникає перед людиною, стає тим, що підштовхує до дії. Лише мета, яка має для людини привабливу силу, може протягом певного відтинка життя спрямовувати її психічну активність, роздуми, думки. В людини з'являється досить сильна внутрішня потреба в дії, виникає могутня спонука, яка й приводить її до вчинку.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби — динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби — це рушійна сила розвитку особистості.

Одна з властивостей потреб — їх пасивно-активний характер. З одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального існування й пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності — соціальній або біологічній 3 іншого — потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту. Особливість нервово-психічного напруження полягає в тому, що юно містить потребу у своєму послабленні як передумови зняття напруження.

Іншою властивістю потреб є їх суб'єктивно-об'єктивнии характер. У процесі мотивацій суб'єктивна й об'єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.

Суб'єктивний бік потреби характеризується кількома моментами:

конкретний нестаток, потреба;

· суб'єктивне середовище потреби, фон, тобто внутрішня система потреб, рівень їх розвитку й стану в цю мить, які посилюють або послаблюють імпульс до дії;

· суб'єктивні засоби задоволення потреб;

· суб'єктивна цінність — значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.

Об'єктивний бік потреби:

а) об'єкт нестатку, потреби;

б)об'єктивне середовище —ситуація, що сприяє або не сприяє її задоволенню;

в) об'єктивні шляхи — засоби, можливості задоволення потреби;

г) об'єктивна цінність — значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення.

Однією з головних властивостей потреб є предметність. Стан потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю. Причому ця орієнтованість на зовнішній світ припускає включення цього зовнішнього в певній якості до внутрішньої системи життєдіяльності людини. Потреба в предметі відчувається заради його опанування як необхідного, але відсутнього в дану мить компонента системи в цілому. Потреба — це завжди відчування нестачі в чомусь певному. Цим пояснюється чітка автономність і диференційованість потреб у свідомості особистості. Потреби жорстко «заземлені» й «прив'язані» до певних об'єктів і явищ зовнішньої дійсності.

Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний характер. Потреби індивіда пов'язані з потребами суспільства, вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх, їх не можна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Аналізуючи потреби індивіда, треба враховувати особливості тих спільнот, до яких він належить. Належність до спільноти є однією з найважливіших детермінант мотиваційної сфери особистості. Оскільки будь-який індивід належить до низки людських спільнот, а в процесі його розвитку кількість спільнот змінюється, природно змінюється і система його потреб. Розвиток цієї системи не є процесом, який розгортається тільки «від індивіда», він є результатом розвитку його зв'язків з іншими людьми. Включаючись до кожної нової спільноти, особистість засвоює її потреби.

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

1. Базові потреби — це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Вони диктуються об'єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов'язані насамперед з певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в «розрядці енергії» до потреби у праці; у спілкуванні — від аморфного нестатку в іншій людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні — від елементарної допитливості до палкого пошуку істини; у відпочинку — від потреби в релаксації й сні до тимчасової ізоляції від звичних форм суспільного життя.

2. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні.

3. Вищі потреби включають насамперед потреби у творчості й творчій праці.

 

Примативність.

Примативність – покажчик сили природжених поведінкових програм по відношенню до розсудливо-мотивованої поведінки. Ззовні вона виражається в схильності до емоційно-обумовлених вчинків, і має саме непряме відношення до інтелекту і культури, як таких, так само, як і до темпераменту.

Країни Сходу примітивність 70%, пострадянські країни -45%, старі демократичні традиції – 30-40%, 100% тільки інстинкти тварин.

Наприклад тварини повністю інстинктивні - само поняття інстинкту було вперше запропоноване на підставі вивчення поведінки комах. Така поведінка, не дивлячись на його складність, є цілком жорсткою поведінковою програмою, принципових відхилень від якої тварина не допускає - або так, або ніяк. У новій для такої тварини обстановці його поведінка стає безглуздою, і в цьому його головний недолік. У ході ж еволюції хребетних, у міру ускладнення нервових систем, поведінкові програми стають все більш гнучкими, природжені поведінкові схеми у все більшому ступеню стають лише тенденціями, йдучи від жорсткої детермінованої дії.

До людини це відноситься повною мірою - інстинктивні і розсудливі мотивації в поведінці мають порівнянний порядок величини. І що особливо для нас важливе - відношення ступеня впливу перших і других можуть сильно відрізнятися у різних представників роду людського. І ось саме це відношення і виражає поняття примативності.

Якщо хтось майже не схильний до впливу своїх інстинктів, живе тільки розумом - примативність такої людини низька. При всім тім, що зниження примативності - явно генеральна лінія еволюції HOMO SAPIENS, такі люди не завжди сприятливо сприймаються такими, що оточують. Їх, буває, знаходять нудними, прісними і незрозумілими. І навпаки - високопримативна людина, що вельми «ведеться» на голос своїх інстинктів, може сприйматися як яскрава, цікава і захоплююча особа, хоча практично контакт з нею може приносити дуже багато клопоту і проблем. І це закономірно - адже інстинктивна «правильна» поведінка однієї людини з великою вірогідністю викликатиме в тих, що оточують ті або інші інстинктивні ж відгуки, яскраво забарвлені емоційно. Неспроста серед високопримативних людей так багато діячів мистецтв.

На побутовому рівні примативність сприймається швидше як емоційність, імпульсна, але зовсім не обов'язкова безкультурність. Адже інстинктивні програми, виявивши збіг внутрішніх сигнальних ознак з якими ці чинники зовнішньої обстановки, породжують відповідні емоції, і високопримативна особа їм охоче підкоряється. Низькопримативний чоловік, навіть випробовуючи ті ж по силі емоції, здатний поступатися їм всупереч.

Рівень примативності в основному детермінований генетично і умовами внутрішнього розвитку. Він вельми слабо міняється в ході виховання і освіти, проте сам може впливати на виховання і здібності до здобування освіти того або іншого вигляду. Буває, що людина з серйозною науковою освітою в життєвих питаннях може не довіряти своїм знанням, більше покладаючись на відчуття. І навпаки.

Важливий вплив примативності на відношення до ієрархічної боротьби. Дуже низькопримативна людина живе як би поза первісною ієрархією; високопримативна, навпаки.

Наприкінці доречно підкреслити, що примативність є узагальнюючим поняттям, що показує середню силу всіх інстинктивних програм поведінки. Проте такі програм досить багато, зокрема - суперечливих, і кожна може мати різну силу, що додатково заплутує спостережувану картину.

Природжені поведінкові програми тісно повязані з поведінкою, що базується на таких інстинктах:

- самозбереження;

- група важливих ієрархічних інстинктів;

- інстинкт екологічної ізоляції видів;

- група сексуальних інстинктів;

- територіальні інстинкти;

- інстинкти самозбереження чисельності виду.

Чим вище рівень примативності, тим більше людина є «рабом» своїх відчуттів, імпульсів і настроїв.

Примативність має лише непряме відношення до інтелекту і культури як таким, так само як і до темпераменту в координатах холерик - флегматик.