Операції мислення. Форми мислення.

Розумові операції різноманітні. Це - аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, це залежатиме від завдання і від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементівтощо. Це перший етап вивчення будь-якого явища.

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень.

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак.

Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками.

Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів.

Конкретизація - процес протилежний абстракції.

Формальні структури думок називаються формами мислення. Розрізняються три форми мислення - поняття, думка і висновок.

Поняття - форма мислення, в якій відбиваються загальні і при тому істотні властивості однорідної групи предметів і явищ.

Кожен предмет, кожне явище мають багато різних властивостей, ознак. Ці властивості, ознаки можна розділити на дві категорії - істотні і неістотні.

Чим істотніші ознаки відображені в поняття, тим ефективніше організовується діяльність людини.

Поняття і снує у вигляді значення слова, позначається словом. Кожне слово узагальнює. У поняттях наші знання про предмети і явища дійсності кристалізуються в узагальненому і відвернутому вигляді. В цьому відношенні поняття істотно відрізняться від сприйняття і представленні пам'яті: сприйняття і уявлення конкретні, образи, наочні: поняття володіє узагальненим, абстрактним, ненаглядним характером.

Сприйняття і уявлення завжди є віддзеркалення конкретного, одиничного. Ніхто з нас ніколи не бачив і не може бачити книги, собаки, людини, дерева і будь-якого іншого предмету взагалі, оскільки не можна уявити собі предмету, абсолютно позбавленого яких-небудь індивідуальних ознак. А мислити про це можна.

Думка - певне знання про предмет, твердження або заперечення яких-небудь його властивостей, зв'язків і відносин. Формування думок відбувається як формування думки в пропозиції. Думка - така пропозиція, в якій затверджується взаємозв'язок об'єкту і його властивостей. Зв'язок речей відбивається в мисленні як зв'язок думок. Залежно від змісту відбиваних в думці предметів і їх властивостей розрізняються наступні види думки: приватне і загальне, умовне і категоричне, ствердне і негативне.

Думку розкриває зміст понять. Знати який-небудь предмет або явище - значить, уміти висловити про нього правильну і змістовну думку, тобто уміти судити про нього.

У думці виражаються не тільки знання про предмет, але і суб'єктивне відношення людини до цього знання, різний ступінь упевненості в істинності цього знання.

Психологічними аспектами думки є мотивація і цілеспрямованість думок індивіда.

Міркування - це робота думки над думкою. Міркування є обгрунтуванням, якщо виходячи з думки воно розкриває посилки, які обумовлюють його істинність. Міркування є висновком, якщо виходячи з посилок воно розкриває систему думок, наступну з них.

Висновок - така форма думки, в процесі якої людина, зіставляючи і аналізуючи різні думки, виводить з них нову думку.

Мислення розвивається від постійних переходів від загального до конкретного, і від конкретного до загального, тобто на основі взаємозв'язку індукції і дедукції.

Індуктивний висновок - за окремими ознаками деяких явищ дається думка про всі предмети даного класу. Поспішне узагальнення без достатніх на те підстав - помилка, що часто зустрічається, в індуктивних думках.

Отже, в мисленні моделюються об'єктивні істотні властивості і взаємозв'язки явищ, вони об'єктивувалися і закріплюються у формі думок, висновків і понять.

 

Основні властивості характеру та темпераменту особистості.

До головних властивостей темпераменту належать:

1) емоційна збудливість (емоційність) - це одна з головних властивостей темпераменту, яка характеризує зміст, якість і динаміку емоцій та почуттів людини. Динамічні відмінності в емоційності виявляються в мірі вразливості (деяким людям досить незначного приводу, щоб викликати емоційну реакцію, водночас іншим для цього необхідний підсилений вплив), в імпульсивності (цим терміном позначають швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків, без попереднього обмірковування і прийняття рішення їх виконати), в емоційній лабільності (ідеться про швидкість, з якою припиняється емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим);

2) активність поведінки характеризує міру енергійності, стрімкості, швидкості, з якою людина долає перепони, впливає на навколишній світ;

3) реактивність характеризує міру повільності, інертності, підвищену чутливість, готовність реагувати на незначні подразники. На ґрунті реактивності (у межах витривалості нервової системи) можуть мати розвиток форми активності, які швидко виникають, тонко враховують обставини, винахідливі.

Співвідношення реактивності і активності характеризує те, від чого більшою мірою залежить діяльність людини - від зовнішніх обставин чи від внутрішніх умов (мети),

4) сензитивність характеризується найменшою силою подразника, яка викликає ту чи іншу реакцію людини на вплив подразників навколишнього середовища, і виявляється в підвищеній чутливості до подій, що відбуваються;

5) пластичність характеризує легкість, швидкість пристосування людини до умов, що змінюються;

6) ригідність характеризує утрудненість у пристосуванні до умов середовища, що змінюється;

7) екстраверсія - характеристика індивідуально-психологічних відмінностей, яка відповідає переважаючій спрямованості людини на явища зовнішнього світу;

8) інтроверсія – характеристика індивідуально-психологічних відмінностей, яка відповідає переважній спрямованості людини на явища власного суб’єктивного світу.

9) темп реакцій - кількість актів за певний проміжок часу, що залежить від швидкості перебігу кожного акту і від величини інтервалів між ними.

Властивості характеру

Найоб'єктивніші дані про характер людини дає її свідома поведінка, її вчинки в певній ситуації. Характер людини багатогранний і виявляється в діяльності: одна людина робить усе швидко, інша - повільно; одна сприймає та засвоює все поверхово, інша ґрунтовно. Ці особливості, які виокремлюються в поведінці людини, називають рисами характеру. Будь-яка риса є деяким стійким стереотипом поведінки в конкретних, типових ситуаціях. Адже навіть ввічлива людина може виявляти грубість у нетипових для неї ситуаціях.

Істотною характеристикою риси характеру є вірогідність того, що даний вид поведінки в даній ситуації відбудеться. Про яку-не-будь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо вірогідність її вияву в певній ситуації досить велика. Однак вірогідність означає, що дана риса виявиться не завжди, у протилежному випадку можна було б говорити про механічну поведінку. Таке розуміння риси характеру наближає її до звички: за певних умов діяти певним чином. Наприклад, альтруїзм може виявлятися у звичці надавати допомогу всім, хто її потребує. Але разом з тим звичка не завжди може стати рисою характеру, вона є лише схильністю до дії відповідним чином.

Риси характеру включають певний спосіб мислення, розуміння. У здійснення характерного вчинку включені вольові механізми, почуття. Звичка не має цих компонентів. Риса характеру, зумовлюючи поведінку, у ній і формується. Так, щоб стати альтруїстом, треба постійно допомагати людям, хоча перший альтруїстичний вчинок міг бути викликаний випадковими чинниками. Формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поведінки. Мотиви поведінки, реалізуючись у дії, закріплюючись у ній, фіксуються в характері. Кожен дійовий мотив, який набуває стійкості, - це потенційно майбутня риса характеру в її генезі (С.Л.Рубінштейн). У мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій, дія приводить їх потім у стійкі властивості. Шлях до формування риси характеру лежить через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків.

Найзагальніші властивості характеру розміщуються по осях: сила - слабкість; твердість - м'якість; цільність - суперечливість; широта - вузькість. Якщо під силою характеру розуміють ту енергію, з якою людина переслідує поставлені цілі, її здатність пристрасно захопитися і розвивати велике напруження сил при зіткненні з труднощами, уміння долати їх, то слабкість характеру пов'язують з проявом нерішучості, нестійкості поглядів тощо. Твердість характеру означає жорстку послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоюванні поглядів тощо, водночас як м'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок поступок, знаходженні розумних компромісів. Цільність або суперечливість характеру визначається мірою поєднання провідних та другорядних рис характеру. Якщо провідні та другорядні риси характеру гармонують, якщо відсутні суперечності у прагненні та інтересах, то такий характер називають цільним, якщо ж вони різко контрастують то суперечливим. Про широту т а повноту характеру говорять на засадах властивостей, які свідчать про різноманітність прагнень та захоплень людини, її діяльності. Як правило, такі люди характеризуються експансивністю та душевною щедрістю. На противагу вагу їм люди з "вузьким" характером схильні до самообмежень, звуження сфери своїх інтересів, домагань та діяльності.

Багатогранність характеру не виключає того факту, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини виявляються різні, іноді протилежні властивості. Людина може бути одночасно і дуже ніжною, і вимогливою, м'якою, поступливою і твердою одночасно. І саме вцьому може виявлятися єдність характеру людини.