Біхевіоризм, необіхевіризм. Основні теоретичні положення.

Біхевіоризм, необіхевіризм. Основні теоретичні положення.

Біхевіоризм утвердив як предмет психології поведінку (з анг. behaviour - поведінка), а не свідомість, як було в інтроспективній психології. Під поведінкою розуміли сукупність реакцій організму, обумовлених його взаємодією із стимулами середовища, до якого він адаптується.

Його експериментальною передумовою стали дослідження поведінки тварин проведені Едуардом Тордайком (1874-1949). Багато висновків цих дослідів були враховані при поясненні поведінки людей. Він обґрунтовує погляд на людську психіку і поведінку, як на “систему реакцій організму на зовнішні подразнення послані суспільством і внутрішні подразники, утворені в самому організмі”. На його думку “вся поведінка людини складається з безумовних реакцій, даних в спадковому досвіді помножені на нові умовні зв’язки, які дані в особистому досвіді.

Засновником вважається Д.Уотсон (1878-1958), в статті якого «Психологія, як її бачить біхевіорист» (1913) сформулював основні принципи поведінкової психології, які пізніше отримали детальне обґрунтування в книжці “Психологія як наука про поведінку”. Він вимагав «викинути за борт» всі поняття суб'єктивної психології свідомості і перекласти їх на мову об'єктивно спостережуваних реакцій живих істот на подразники. Він мріяв перетворити психологію на науку, здатну контролювати та передбачати поведінку, і це вдалося б, коли людська поведінка дійсно залежала б тільки від зовнішніх факторів.

Д.Уотсон пропонує досліджувати психологічні явища об’єктивно. Замість аналізу суб’єктивних відчуттів, сприйняття, образів і т.д. слід вивчати поведінку ін. людей, тобто як людина реагує на ті чи ін. впливи зовнішнього середовища, які Уотсон називає стимулами. Звідси схема аналізу (S-R) (стимул – реакція). Всі відповідні реакції можна розділити на спадкові (рефлекси, фізіологічні реакції і елементарні емоції) і утворені (звички, мислення, мова, складні емоції, соціальна поведінка).

Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода та ін.) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження та ін.). Поведінка людини виходить частіше за все з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Д.Уотсон підкреслює, що “психологія, як наука про поведінку займається передбаченням і управління діями людей, а не аналізом їх свідомості”. І завдання психології полягає в тому, щоб за реакцією визначати вірогідний стимул, а за стимулом передбачати певну реакцію. Тобто, ця формула передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй певні, точно відповідні стимули, позитивно підкріплювати певні реакції.

Представники цієї школи зібрали величезний експериментальний матеріал про чинники, які визначають модифікацію поведінки. Біхевіористи тяжіли до експериментального підтвердження своїх гіпотез відносно людської поведінки саме на тваринах, та й серед останніх обирали навіть не мавп, а голубів та пацюків - що й дозволяло оминати певні ускладнення, пов'язані із запереченням внутрішнього світу людини. Як експериментальні пристрої, замість колишніх фізіологічних апаратів, були винайдені різні типи лабіринтів і «проблемних ящиків». Тварини, які в них запускалися, навчалися знаходити з них вихід. Матеріал піддавався статистичній обробці, адже реакції тварин носили не жорстко визначений, а статистичний характер.

Російським варіантом біхевіоризму можна вважати рефлексологію В.М. Бєхтєрєва (1857-1927).

Заслугою біхевіоризму було введення об'єктивного методу - методу, заснованого на реєстрації і аналізі фактів, що зовні спостерігаються, процесів, подій. Разом з тим було введено у науковий апарат психології категорію дії як не тільки внутрішньої, духовної (як у колишні часи), але і зовнішньої, тілесної реальності Завдяки цьому нововведенню в психології отримали бурхливий розвиток інструментальні прийоми дослідження психічних процесів. Біхевіоризм змінив загальний лад психологічного пізнання. Його предмет охоплював відтепер побудову і зміну реальних тілесних дій у відповідь на широкий спектр зовнішніх подразників. Надзвичайно розширився клас об'єктів, що досліджуються; стала інтенсивно вивчатися поведінка тварин, немовлят і т.п. Були просуненні окремі розділи психології, зокрема проблеми навчання, утворення навичок та ін.

Недолік біхевіоризму – мало приділялося уваги складності психічної діяльності людини, ігнорувались процеси свідомості, вищих форм навчання, творчості, самовизначення особистості.

Необіхевіоризм напрям в американській психології, який виник у 30-х роках 20 ст. Його представники ввели в загальну схему "проміжну змінну" сполучну ланку між стимулом і реакцією (S - O - R). Вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні та мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність впливів (реакції) за певні нагороди (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів.

Представники необіхевіоризму Е.Толмен (1886-1959). Середня ланка “медіатори” залежать від його спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду і природи стимулу і є нічим іншим як неприпустимими прямому спостереженню психологічними моменти: очікування, установки, знання. При цьому вони виходили з того, що і для “невидимих медіаторів” мають існувати такі ж об’єктивні показники, якими користуються при вивченні доступних зовнішньому спостереженню стимулів і реакцій.

Інший варіант необіхевіоризму належав К.Холу (1884-1952) і його школі. Для них середня ланка - це потреби організму (харчова сексуальна потреба у сні тощо). Вона додає енергію поведінці, створює незримий потенціал реакції. Цей потенціал розряджається при підкріпленні, і тоді реакція закріплюється й організм чомусь навчається.

Пізніше Б.Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, сформулював принцип оперантного обумовлення - «поведінка живих організмів визначається наслідками, до яких вона призводить». Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур.

В 70-ті роки біхевіоризм представив свої концепції в новому освітленні - в теорії соціального вчення. На думку Бандури, одна з головних причин, що зробили нас такими, які ми є, пов'язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас. Отже, на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона, також, постійно повинна передбачати наслідки своєї поведінки шляхом її самостійної оцінки.

Виховання уважної людини.

В цілому виховувати увагу — це означає формувати в людини вміння свідомо спрямовувати своє сприймання, мислення і дію відповідно до обраної мети. Для цього передусім слід зміцнювати волю, навчитися керувати своєю поведінкою, підкоряти свою діяльність почуттю обов'язку. На розвиток уваги істотний вплив справляє фізичний стан людини.При роботі з неуважними учнями велике значення має розвиток окремих властивостей уваги. Для проведення занять психолог може використати такі види завдань:

1.Розвиток концентрації уваги. Основний тип вправ - коректурні завдання, в яких дитині пропонують знаходити і викреслювати певні, визначені букви в друкованому тексті. Такі вправи дозволяють дитині відчути, що означає "бути уважним", і розвивати стан внутрішнього зосередження. Ця робота повинна проводитись щоденно (по 5 хв. на день) 2-4 місяці. Рекомендується також використовувати завдання, які вимагають виділення ознак предметів і явищ (методом порівняння); вправи, які базуються на точному відтворенні якогось зразка (послідовність букв, цифр, геометричних візерунків, рухів і т.д.); завдання типу: "переплутані лінії", пошук скритих фігур.

2.Збільшення об'єму уваги і короткочасної пам'яті. Вправи базуються на запам'ятовуванні числа і порядку розміщення предметів, які пред'являють на кілька секунд. Коли вправа освоюється, число предметів поступово збільшується.

3. Тренування розподілу уваги. Основний принцип вправ: дитині пропонується одноразове виконання двох різнонаправлених завдань (наприклад, читання оповідання і підрахунок ударів олівця по столі; виконання коректурного завдання і прослуховування запису казки і т.п.) Після закінчення виконання вправи (через 10-15 хв) визначається ефективність виконання кожного завдання.

4. Розвиток навику переключення уваги. Виконання коректурних завдань з чергуванням правил викреслювання букв.

При цьому необхідно створити такі умови, які б сприяли формуванню увагу:

1) Привчити учнів працювати в різних умовах, тренуючи довільну увагу;

2) Захоплювати цікавою і важкою працею, формуючи післядовільну увагу;

3) Домагатись усвідомлення суспільної значущості діяльності учня, розвитку моральних якостей;

4) Пов’язувати увагу з вимогою дисципліни;

5) Розвивати стійкість уваги, формувати вольові якості учнів;

6) Формувати обсяг і розподіл уваги як певну трудову навичку виконання кількох дій у високому темпі;

7) Формувати переключення уваги вправами переключення уваги з об’єкта на об’єкт за маршрутами і виділенням найбільш важливих із них.

Треба привчати дітей за жодних обставин не робити щось недбало. Це є запорукою формування в них уважності.

Методи досліджень уваги.

При дослідженні пам’яті і уваги велике значення мають деякі експериментально-психологічні методики: запам'ятовування 10 слів, не пов’язаних за змістом, чи набору цифр, відтворення розповідей, «коректурна проба", відшукування чисел за таблицями Шульте та ін.

„Коректурна проба”. У спеціальному бланку коректурної таблиці досліджуваний повинен закреслити 2 вказані йому цифри чи літери. Враховують кількість помилок, швидкість у хвилинах і час виконання завдання в цілому. Перевірку правильності виконання проводять за завчасно виготовленим «ключем» (бланк з відміченими літерами). Складають графік, який за хвилинами відбиває зміни швидкості й точності. За нормою здорові особи молодого віку при роботі протягом 10 хв. допускають від однієї до 10-15 помилок. Проба спрямована на перевірку стійкості уваги та стомлюваності, але в ході її виконання можна реєструвати

ставлення до завдання та емоційні реакції (уповільнення темпу і зростання кількості помилок при астенічних станах тощо).

Відшукування чисел за таблицями Шульте. Досліджуваний повинен послідовно на кожній із 5 сторінок (розміром 60x60) з безладно написаними числами від одного до 25 їх відшукати і вказати послідовність. Враховується час, витрачений на кожну таблицю. У здорових осіб молодого віку він дорівнює 30-60 с. Проба розрахована на перевірку збереження обсягу і стійкості зорової уваги, швидкості орієнтаційних пошукових рухів зору (уповільнення темпу при втомі, астенічних станах, епілепсії, затримка при церебральному атеросклерозі тощо).

Рахунок за Крепеліном. На спеціальному бланку із завданням досліджуваний повинен скласти 2 числа і одержану суму записати. Враховують кількість виконаних операцій за 15 с. у кожному рядку і кількість помилок. Будують графік одержаних результатів. Проба спрямована на вивчення психічного темпу, коливання уваги, її переключення, втомлюваності і ставлення хворого до завдання. Видозмінений варіант проби, в якому передбачено зміну додавання та віднімання, дає змогу судити про рухливість уваги, швидкість її переключення (уповільненість, зростання кількості помилок при астенії).

Відраховування. Досліджуваному пропонують такі завдання: від 200 відняти 17, від 100-7, від 30-3 і т. ін. (залежно від його освіти). Віднімання проводиться усно або письмово. Фіксується швидкість (за допомогою секундоміра), затримки, помилки. Пробу застосовують для перевірки збереження навичок лічби, втомлюваності, стійкості уваги, ступеня утрудненості інтелектуальних процесів.

Зорова пам'ять включає запам’ятовування лінійних геометричних фігур (за Ф. Є. Рибаковим) простих і більш складних малюнків. Досліджуваному пропонують уважно розглянути і запам'ятати геометричні фігури протягом 10 с, а потім пропонують відшукати їх серед фігур, зображених на іншій таблиці. Звичайно досліджуваний запам’ятовує 5-6 фігур. У такий же спосіб проводять дослідження на запам’ятовування об’єктів на таблицях.

Досліджують можливість утворення і відтворення відразу декількох тимчасових зв'язків, що замикаються на подразникові першої сигнальної системи (на зорові комплекси – незнайомі і знайомі, відносно прості і складніші). Часові зв’язки проявляються в рухових і мовних реакціях.

Слухова пам'ять – запам'ятовування цифр, слів і речень на слух. Досліджуваному пропонують уважно вислухати і запам’ятати цифри, слова, речення і повторити їх. Слова треба читати повільно і чітко. Дослідження рекомендують розпочинати з однозначних чисел, потім переходити до двозначних, тризначних і т. д. (це стосується запам'ятовування слів із різною кількістю

складів). Матеріал, що пропонується для запам'ятовування, досліджуваному читають один раз. Необхідність повторного читання-уже вказує на послаблення у нього пам'яті і уваги.

Заучування 10 слів (за А.Р. Лурія). Досліджуваному зачитують 10 слів і пропонують їх повторити. Це повторюється 5 разів із записом названих слів, а через 50-60 хв. досліджуваний без нагадування повинен відтворити слова, які він запам'ятав. Складають графік одержаних результатів (за нормою до третього повторення відтворюється 9 чи 10 слів). Проба дає змогу судити стан пам'яті, стійкість уваги й емоційне ставлення досліджуваного до експерименту.

Відтворення розповідей. За прочитаним або прослуханим коротким оповіданням досліджуваний повинен дати усний чи письмовий виклад його змісту. Методика дає змогу перевірити стан пам'яті, стійкість уваги і логічне мислення.

 

 

Методи психології.

За своїми методами психологія суттєво відрізняється від інших наук. Специфіка психічної дійсності вимагає розробки й застосування спеціальних методів її пізнання та формування. Тому у створенні свого методичного інструментарію психологічна наука спирається на певні методологічні принципи: об'єктивність, генетичний підхід, системність, особистісний підхід, індивідуалізація, єдність теорії та практики.

Методи психології доцільно розділити на дві групи: пізнавальні (дослідницькі) методи; методи активного впливу на особистість.

1. Пізнавальні (дослідницькі) методи

Процес психологічного дослідження складається з ряду етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних та формулювання висновків. Відповідно до етапів психологічного дослідження розрізняють 4 групи методів: організаційні, емпіричні, методи обробки даних та інтерпретаційні методи.

Організаційні методи включають: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо, хоча при цьому визначаються єдиний предмет і загальне завдання дослідження; лонгітюдний метод, який виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об'єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних боків характеризувати особистість.

До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.

Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Для наукового спостереження характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування психологічної характеристики особистості.

У науковій психології використовується також метод самоспостереження, який виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей.

Головним методом психологічного пізнання вважається експеримент. Дослідник активно втручається у діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти, явища, якості.

Метод тестів. Вони призначені для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних. Тести - це найчастіше разові випробування, вони дозволяють зробити зріз, зафіксувати те, що є на даний момент.

Тести мають відповідати таким вимогам: стандартизація, однакові можливості для проявлення наявних психологічних особливостей людини, інтерпретація результатів.

У психології широко відомі три види тестів.

1. Тести визначення здібностей дозволяють провести відносні виміри рівня розвитку психічних властивостей (наприклад, властивостей пам'яті, мислення, уяви тощо).

2. Тести успішності дають можливість визначити ступінь готовності до певної діяльності, тому що заміряють рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для певної діяльності.

3. Проективні тести найчастіше скеровані на те, щоб встановити наявність певних психічних властивостей у даної людини.

Застосування анкет (опитувальників) полягає у збиранні фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів.

У складанні анкети велике значення має чіткість змісту запитань і чіткість їх формулювання. Анкети поділяються на два види: закриті (вибір однієї із запропонованих відповідей) й відкриті (необхідно сформулювати відповіді на поставлені запитання).

Соціометричний та референтометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).

Інтерв'ю та бесіда як методи здобуття інформації про особистість, її погляди, самооцінку, психічні властивості спираються на попередньо розроблену програму, гнучку стратегію формування запитань залежно від очікуваних та отриманих відповідей.

Аналіз продуктів діяльності як метод дослідження можливий за наявності об'єктивних наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали, чернеткові записи, щоденники, креслення і т.д. Їх аналіз дає підстави відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості.

Для біографічного методу характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її житті, внаслідок чого реконструюються характерні риси особистості.

Трудовий метод передбачає включення дослідника у конкретну діяльність (професійну, громадську тощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивчення ніби зсередини її закономірностей.

Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин та міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо, а також структурний, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними якостями індивіда і системний метод, який полягає у реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.

2. Методи активного впливу на особистість.

Потреба у цьому виникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації. Ці методи може застосовувати тільки професійний психолог. Назвемо деякі з цих методів.

Психологічна консультація проводиться з метою надання людині психологічної допомоги. Під час спеціально організованого спілкування можуть бути актуалізовані додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації.

Психологічна корекція передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивацій поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в ході самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.

Психологічний тренінг (вправи, ділові ігри) застосовується для розвитку здібностей, наприклад, уваги, пам'яті, мислення, уяви тощо.

Психологічна терапія та реабілітація - це система спеціальних психологічних методів оздоровчого впливу на людину для нормалізації її психічного стану - під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки). У процесі психологічної терапії та реабілітації широко застосовуються техніка гіпнозу, аутогенного тренування, арттерапія (оздоровлення мистецтвом), терапія творчим самовираженням, трудотерапія тощо.

 

 

Функції і властивості мови.

Розрізняють дві головні функції мови, які пов'язані між собою. Перша - здійснення процесу спілкування між людьми (комунікативна функція). У другій функції мова виступає як засіб виразу думок.

У комунікативній функції мови виділяють три сторони:

1. Інформаційна. Виявляється в передачі знань.

2. Виразна (експресивна). Допомагає передати відчуття.

3. Спонукальна. Полягає в здатності людини за допомогою мови спонукати людей до дії.

Мова як засіб мислення виконує дві функції:

1. Сигніфікативна - позначення словом предметів і явищ;

2. Функція узагальнення, пов'язана з тим, що слово позначає не тільки окремий предмет, але цілу групу схожих предметів і є носієм істотних ознак.

До основних методів мови належать: спостереження, бесіда, експеримент.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки і жестів, яка не тільки доповнює й збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але й інколи замінює її
(при спілкуванні з глухонімими).

Крім комунікативної (мова як засіб спілкування), мова виконує ще: гносеологічну (пізнавальну); експресивну (енергетично-почуттєво-емоційну); творчу, зокрема мислетворчу; номінативну (називну); ідентифікаційну (націєтвірну), культурогенеративну, естетичну функції.

У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

• 1. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.
• 2. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.
• 3. Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні – суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.
• 4. Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:

• індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);
• колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) – реалізується в умовах “масової комунікації”, немає зворотного зв'язку;
• саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).

Види мовлення: зовнішнє (монолог, діалог), внутрішнє (слова про себе), письмове.

Мова має певні властивості, до основних з них належать: змістовність, зрозумілість, виразність, впливовість.

 

 

Мотиви, мотивація.

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.

Потреба — це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив — обгрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб'єктивної й об'єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб'єктивному й об'єктивному середовищі кожний з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.

З часом, якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв’язок. Процес мотивації, здійснений раніше, залишається в неактуалізованому стані.

Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку, в основі яких лежить необхідність задоволення потреби. В процесі мотивації потреба дістає одну зі своїх суттєвих властивостей — предметність. Предмет здатний задовольниш потребу, не є заздалегідь визначений. До першого задоволення потреба не має свого предмета. Набуття потребою свого предмета, її опредметнювання і зумовлює перетворення потреби на певний мотив діяльності.

Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд. У психологічній науці заведено пов'язувати світогляд із пізнавальною потребою людини. Це справді один з істотних зв'язків. Водночас світогляд як головна «одиниця» взаємовідносин людини і світу ширший від системи знань. Це, передусім, свідоме ставлення до світу, яке охоплює і знання, і оцінку, і дії в їхній єдності. Світогляд і пов'язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить три головні компоненти:

· когнітивний (знання);

· емоційний (оцінка, ставлення);

· поведінковий (воля).

Інколи переконання ототожнюють зі знаннями, можливо, тому, що знання виявити легше, ніж переконання. Насправді лише знань недостатньо для формування переконань.

Мотивація не тільки детермінує діяльність людини, а й пронизує більшість сфер психічної активності, в тому числі й пізнавальну. Це стосується усіх пізнавальних процесів: сприймання, мислення, уяви та пам'яті.

Говорячи про мотиваційні фактори, які впливають на перцепцію, не можна обминути проблему установки. Люди більш чутливі до тих об'єктів, які відповідають їх установці, ніж до тих, які їй не відповідають. Досліди зі спеціально створеною установкою (давалася інструкція очікувати стимули специфічного характеру або розрізняти особливі властивості в стимулах) показали, що. суб'єкт готовий розрізняти нові стимули, які мають зазначені властивості, тобто у нього з'являється вибіркова установка.

Вплив мотивів на сприймання виявляється і в так званому феномені сензитивізацп, або принципі резонансу. Йдеться про підвищену сприйнятливість до об'єкта актуальної мотивації: об'єкти, в яких відображені актуальні потреби людини, мають, як правило, нижчий поріг пізнання, ніж ті, які не входять до системи її потреб або мають для неї в даний момент меншу значущість. Особистість неначе резонує, налаштовується на сприймання того, що для неї актуально значуще.

Мотиви мислення виникають у самому процесі мислення. Мотиви мислення традиційно поділяються на дві групи: зовнішні (розумова діяльність спрямована на результат, не пов'язаний з пізнанням об'єкта) та внутрішні (розумова діяльність спрямована на пізнання об'єкта). Вплив мотивів на результати розумової діяльності виявився при дослідженні цілепокладання. Як відомо, в діяльності людини, крім кінцевої мети, важливу роль відіграють проміжні цілі, вони є відносно самостійними.

Можна простежити зміни в мисленні, що відбуваються під впливом зміни мотивації. В одній ситуації досліджуваний розв'язував задачу за «нейтральною» інструкцією, в іншій повідомлялося про дослідження розумової обдарованості. Виявилося, що із запровадженням мотивації кількість проміжних цілей збільшилась у 2 рази, а продуктивність знаходження рішень —у 3,5 раза. Крім того, мотиви інтенсифікували вплив підказки.

Мотиви впливають на когнітивні оцінки й тим самим на структурування, класифікацію та організацію певного стимульного матеріалу. Наприклад, пропонується класифікувати картки з фразами так, щоб у кожній купі знаходились картки з фразами на одну тему. Як правило, досліджуванні зараховує до одного класу з однозначним стимулом, що має мотиваційно значущу ознаку як єдину класифікаційну підставу, багатозначні стимули, які містять цю ознаку. Чим більша кількість багатозначних стимулів об'єднується навколо однозначного стимулу, тим вище мотиваційна значущість відповідної теми.

ється приблизно 25% матеріалу).рата.

Властивості характеру

Найоб'єктивніші дані про характер людини дає її свідома поведінка, її вчинки в певній ситуації. Характер людини багатогранний і виявляється в діяльності: одна людина робить усе швидко, інша - повільно; одна сприймає та засвоює все поверхово, інша ґрунтовно. Ці особливості, які виокремлюються в поведінці людини, називають рисами характеру. Будь-яка риса є деяким стійким стереотипом поведінки в конкретних, типових ситуаціях. Адже навіть ввічлива людина може виявляти грубість у нетипових для неї ситуаціях.

Істотною характеристикою риси характеру є вірогідність того, що даний вид поведінки в даній ситуації відбудеться. Про яку-не-будь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо вірогідність її вияву в певній ситуації досить велика. Однак вірогідність означає, що дана риса виявиться не завжди, у протилежному випадку можна було б говорити про механічну поведінку. Таке розуміння риси характеру наближає її до звички: за певних умов діяти певним чином. Наприклад, альтруїзм може виявлятися у звичці надавати допомогу всім, хто її потребує. Але разом з тим звичка не завжди може стати рисою характеру, вона є лише схильністю до дії відповідним чином.

Риси характеру включають певний спосіб мислення, розуміння. У здійснення характерного вчинку включені вольові механізми, почуття. Звичка не має цих компонентів. Риса характеру, зумовлюючи поведінку, у ній і формується. Так, щоб стати альтруїстом, треба постійно допомагати людям, хоча перший альтруїстичний вчинок міг бути викликаний випадковими чинниками. Формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поведінки. Мотиви поведінки, реалізуючись у дії, закріплюючись у ній, фіксуються в характері. Кожен дійовий мотив, який набуває стійкості, - це потенційно майбутня риса характеру в її генезі (С.Л.Рубінштейн). У мотивах риси характеру виступають уперше ще у вигляді тенденцій, дія приводить їх потім у стійкі властивості. Шлях до формування риси характеру лежить через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків.

Найзагальніші властивості характеру розміщуються по осях: сила - слабкість; твердість - м'якість; цільність - суперечливість; широта - вузькість. Якщо під силою характеру розуміють ту енергію, з якою людина переслідує поставлені цілі, її здатність пристрасно захопитися і розвивати велике напруження сил при зіткненні з труднощами, уміння долати їх, то слабкість характеру пов'язують з проявом нерішучості, нестійкості поглядів тощо. Твердість характеру означає жорстку послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоюванні поглядів тощо, водночас як м'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягненні мети за рахунок поступок, знаходженні розумних компромісів. Цільність або суперечливість характеру визначається мірою поєднання провідних та другорядних рис характеру. Якщо провідні та другорядні риси характеру гармонують, якщо відсутні суперечності у прагненні та інтересах, то такий характер називають цільним, якщо ж вони різко контрастують то суперечливим. Про широту т а повноту характеру говорять на засадах властивостей, які свідчать про різноманітність прагнень та захоплень людини, її діяльності. Як правило, такі люди характеризуються експансивністю та душевною щедрістю. На противагу вагу їм люди з "вузьким" характером схильні до самообмежень, звуження сфери своїх інтересів, домагань та діяльності.

Багатогранність характеру не виключає того факту, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини виявляються різні, іноді протилежні властивості. Людина може бути одночасно і дуже ніжною, і вимогливою, м'якою, поступливою і твердою одночасно. І саме вцьому може виявлятися єдність характеру людини.

Класифікація відчуттів.

За аналізатором: зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові

За характером відображення і місцем розташування рецепторів:

1) екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові). Вони в свою чергу поділяються на дискантні (зір, слух) і контактні (смак, дотик). Нюх може в обидва.

2) інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів. Поділяються на органічні (биття серця, печінка, лівий палець; спраги, голоду тощо) і відчуття болю.

3) пропріоцептивні (про - для, пріо - задля) – забезпечують існування на зовні. Це відчуття рівноваги, дистанції, напряму, руху, часу.

Примативність.

Примативність – покажчик сили природжених поведінкових програм по відношенню до розсудливо-мотивованої поведінки. Ззовні вона виражається в схильності до емоційно-обумовлених вчинків, і має саме непряме відношення до інтелекту і культури, як таких, так само, як і до темпераменту.

Країни Сходу примітивність 70%, пострадянські країни -45%, старі демократичні традиції – 30-40%, 100% тільки інстинкти тварин.

Наприклад тварини повністю інстинктивні - само поняття інстинкту було вперше запропоноване на підставі вивчення поведінки комах. Така поведінка, не дивлячись на його складність, є цілком жорсткою поведінковою програмою, принципових відхилень від якої тварина не допускає - або так, або ніяк. У новій для такої тварини обстановці його поведінка стає безглуздою, і в цьому його головний недолік. У ході ж еволюції хребетних, у міру ускладнення нервових систе