Концепція людини в романах І.Багряного «Тигролови» та «Сад Гетсиманський»

 

Екзистенціалізм — основоположником є датський філософ Серена К’єркегор. У середині 20-х рр. ХХ століття в європейській інтелектуальній думці виділився напрям, який дістав назву екзистенціалізм (від лат. existentia – існування), або "філософія кризи". Його виникнення пов'язують із глибокими духовними потрясіннями та змінами в соціальному житті Західної Європи між двома світовими війнами, що посилили увагу провідних інтелектуалів до проблеми сенсу людського буття. Прикметно, що екзистенціалізм, зародившись як філософський напрям, поширився і на художню творчість, утілюючи в такий спосіб важливу особливість цього періоду розвитку культури, а саме: максимальне зближення філософської думки та письменства. Відтак стало можливим активне взаємопроникнення ідей "філософії існування" та літератури, що дозволяє інтерпретувати екзистенціалізм як явище філософсько-естетичне. Своєрідність художнього відображення екзистенціалістської проблематики у творчості французьких митців А. Камю та Ж.-П. Сартра полягає в тому, що вони відобразили внутрішні переживання героїв, стани їхньої свідомості. При цьому спостерігаємо посилену увагу до міфу, до використання архетипних образів та символів. У художньому світі камюзіанських та сартрівських літературних феноменів набувають нового звучання такі категорії та мотиви, як свобода та смерть, бунт, "межові ситуації", вибір. Центральною проблемою екзистенціалізму стає існування людини, смисл її життя та долі в світі.

Екзистенціальні ідеї яскраво проявились у творчості українських письменників на межі ХІХ-ХХ ст. у п’єсах Лесі Українки та Володимира Винниченка, новелах Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника, а в середині XX ст.— у романах Івана Багряного та Василя Барки, Б. Антоненка-Давидовича (на матеріалах «Сибірських новел») та Є. Плужника (роман «Недуга» та лірика), М. Могилянського, В. Домонтовича, М. Хвильового, В. Підмогильного та ін.

Іван Багряний плідно звернувся до жанру роману, саме в ньому продемонстрував майстерність у зображенні трагізму існування людини ХХ ст. У романі «Тигролови» автор випробовує моральний потенціал героїв: чи зможуть вони протистояти антигуманному режимові. Епічне полотно будується на гуманістичній філософії екзистенціалізму, змальовуючи складне буття людини за умов наступу тоталітаризму на духовний світ особи, його зазіхання на найсвятіше - її життя. У цьому романі яскраво змальовано людину і величезну тоталітарну систему, яка пригноблює людську силу та незламність духу. В образі борця в романі постає мужній Григорій Многогрішний, а в образі тоталітарної системи - слідчий Медвин.

У романі «Тигролови» І. Багряного можна виділити такі екзистенціальні мотиви: мотив бунту проти абсурдного світу, мотив смерті, мотив межової ситуації, мотив екзистенційного вибору, мотив свободи, мотив самотності, мотив протиставлення свій/ чужий, ворог/ друг, мотив тривоги, мотив туги, смутку, відчаю. Усі вони тісно пов'язані між собою.

Головний герой твору, Григорій Многогрішний, постає перед нами закинутим в абсурдний, ворожий йому світ, де він зовсім самотній, де його оточують вороги і зрадники, де він сам мусить робити життєво важливий вибір. Перебуваючи в абсурдному світі Григорій змушений був вибрати шлях: «- Жить!// - Відплатить!!..//...Або вмерти».

Іван Багряний велику увагу приділяє вихованню людини. Він писав, що маємо «виховувати людей сміливих і гордих, людей незалежних в думаннях і устремліннях, людей діла і ризику. Людей боротьби й фанатичної твердості й затятості. Людей, здібних на жертву». Григорій Многогрішний і є саме тією героїчною особистістю, яка без жодних вагань стала на захист українського народу, що була жертвою сталінської системи; дала виклик долі, стаючи в двобій із своїм найзапеклішим ворогом - слідчим Медвином. Письменник змальовує головного героя як людину, що зрозуміла всю складність ситуації і готова нести свій тягар, у жодному разі не скоряючись долі. Саме такою, за А. Камю, має бути абсурдна людина, яка намагається знайти й реалізувати себе в хаосі абсурдного світу.

Бунт Многогрішного виявляється в боротьбі за незалежність України від тоталітарної системи. Ця боротьба і є однією із можливих межових ситуацій, у які потрапляє людина. (За К. Ясперсом, найяскравіший випадок межової ситуації, що відкриває кінечність екзистенції - це смерть <...> Не тільки смерть, але й смертельна хвороба, страждання, провина, боротьба ставлять індивіда в межову ситуацію, що неодмінно призводить його до розуміння власної кінечності) Як зауважив, Микола Шлемкевич: «Герої Багряного звичайно знаходяться - як це висловимося парадоксально - перманентно в межових ситуаціях.» Межова ситуація завжди загострює потребу екзистенційного вибору і водночас загострює відповідальність за нього. Підтвердженням цього є дотримання Григорієм такого життєвого девізу: «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити, гниючи!». Концепція смерті має виразне екзистенціальне забарвлення.

Таким чином, екзистенціальні мотиви присутні у пригодницькому романі «Тигролови» І. Багряного, багато в чому корелюють з концепціями європейських філософів екзистенціалістів А. Камю (мотив бунту проти абсурдного світу), Ж.-П. Сартра (мотиви екзистенційного вибору, свободи та самотності), К. Ясперса (мотив межової ситуації.) Водночас екзистенціальні погляди І. Багряного у романі «Тигролови» мають певну особливість, що виявляється насамперед у змалюванні глибоко національного характеру, Григорія Многогрішного, який ніколи не втрачав надії, віри в краще майбутнє.

"Сад Гетсиманський" (1948-1950) як і попередній роман «Тигролови», ґрунтується на реальних подіях, пережитих ніким іншим, як самим автором. Тоді як у «Тигроловах» ідеться про перше його ув’язнення та заслання на Далекий Схід, то в «Саду Гетсиманському» описується другий арешт та слідство, які для Багряного закінчились звільненням через брак доказів, але своєму герою він підготував іншу долю. Автор наголошує на тому, що більшість імен в’язнів та слідчих — реальні. За цей роман Багряного часто порівнюють із Алєксандром Солженіценим, який також у своїх книгах описував свої поневіряння по таборах ГУЛАГу. Роман поліфонічний, 4 сенсії:

1)подійовий сенс, 2) шибеничний «чорний» гумор, 3) філософський сенс, 4) християнський (Гетсиманський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа)

Екзистенціальні мотиви роману:

Мотив "закинутості" особистості в дисгармонійне середовище («безпритульності", "скитальства".) У просторі авторського сприйняття "закинутість" стає еквівалентною відчуттю людини, яка втратила опору, підґрунтя, а тому її стан можна визначити таким поняттям, як дезорієнтація. У творі "Сад Гетсиманський" сталінська тюрма постає як безпосередній прояв "закинутості" особистості в дисгармонійне середовище, за словами Ж.- П. Сартра, у "ніщо". Як видно з роману, світ в'язниці не є просто символом фізичного та духовного закріпачення, що відбиває узвичаєний погляд на неї. Письменник виявив неабияку художню майстерність у змалюванні "фабрики-кухні", показавши передусім складність організації тюрми (види камер: брехалівка, карцер, собачник, лазня, чорний воронок та ін..) Цей окремий світ у свідомості головного героя Андрія Чумака кореспондує з образом потойбіччя. Згідно з художньою логікою багрянівських романів, тюрма та Друга світова війна виступають тим тлом, на якому відбувається падіння людини в неавтентичне середовище, що вириває героїв зі звичного, убезпеченого світу.

Мотив"межових ситуацій" – обґрунтовується роль "негативних" станів та їх впливу на особистість. Аналізуючи простір авторського сприйняття "межових ситуацій" письменник художньо оприявнює три рівні людського існування: повсякденне середовище ("воля"), буття в ситуації війни та ув'язнення, та оприявнення власної екзистенції ("буття-до-смерті"). До зустрічі з випробуваннями герой роману "Сад Гетсиманський" Андрій Чумак перебуває на "волі", згадки про яку у творі незначні: зазвичай, вони постають із спогадів. І. Багряний зосереджує увагу на інших рівнях існування, у такий спосіб визначаючи їх пріоритетність у процесі становлення особистості. Відтак, мотив "межової ситуації" знаходить художнє вираження в метафорах "ходіння по модерному пеклу", що підкреслюють ініціаційний шлях героїв, які перебувають у пошуках нових цінностей.

У свідомості Андрія Чумака смерть як найвища буттєва можливість постає не як віддалена в часі перспектива, а як визначальний складник самого життя. У романі увиразнено думку про своєрідне відчуття смерті у світі. Перманентне наближення Андрія Чумака до "небуття" варто інтерпретувати як особистісну ініціацію. У сприйнятті героя смерть означується не як сталий факт, а як процес, під час якого здобувають найголовніший шанс випробувати свій внутрішній ресурс. Відтак предметом посиленої уваги стає не фізична загибель, а зміни у житті людини, яка наближається до завершення власного буття.

"Мотив свободи вибору"– У романі "Сад Гетсиманський" мотив свободи вибору стає провідним, визначаючи в такий спосіб існування людини в цілому. Тому-то цілком умотивованим бачиться факт, що означувана проблема викликає в Андрія Чумака низку роздумів, які супроводжуються внутрішніми колізіями, ваганнями, що, у свою чергу, розкривають становлення особистості як процес. Фактично, наближення до свободи Андрія Чумака стає відчутнішим у власних "межових ситуаціях". Аналізуючи цей феномен, письменник демонструє різні версії людського буття, які, відповідно, можна розглядати як результати свого вибору / чужих виборів. Відзначено, що, особистість, яка утверджує власну свободу, оприявнює самість, натомість якщо людина відмежовується від такого досвіду, то стає частиною проектів інших. У романі письменник відображає ще одну індивідуальну перспективу, а саме: балансування між цими можливостями.

Проте, як видно із творів, митець оприявнює різні версії людського існування, позбавляючи при цьому читача дидактичних настанов щодо того, як треба обирати. Багрянівські романи доводять: той вибір є справжнім, у якому особистість не розчарувалася навіть по кількох роках свого життя.. У полі зору письменника опиняються люди, що завдяки "межовим ситуаціям" переглядають свій попередній буттєвий досвід, по-новому оцінюючи себе та оточуюче середовище. У таких обставинах багрянівські герої усвідомлюють, що неможливе стає можливим, оскільки особистість здатна консолідувати свій внутрішній ресурс.