Особливості творення селянських типів у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

«Хіба ревуть воли..» - перший роман з «народного життя»

У листопаді 1872 р. П. Мирний закінчив повість «Чіпка» — першу редакцію майбутнього роману, написану на основі нарису. Згодом письменник відгукнувся на заклик брата створити «народний роман на основі щирого реалізму»

У романі переплелися два художні підходи — публіцистичний і суто художній (Панас Мирний). Тому в історії української літератури обох братів Рудченків уважають співавторами твору.

Літературно-естетичну програму П. Мирного можна уявити як орієнтацію на реалістичний тип творчості. Процес становлення прозаїка-реаліста включає й використання романтичних елементів (сон Чіпки, елементи детективної історії в ході розповіді про розбійництво Чіпки та його «товаришів»).

Прагнення дослідити людську душу в різних життєвих обставинах на основі реалістичного методу зображення сприяло появі інтересу до певних соціальних типів у творах П.М. (селянина, поміщика, міщанина). Використовуючи поряд із психологічним аналізом принцип соціального детермінізму, П.М. закономірно за основу бере проблеми тогочасної дійсності. Це одна з ознак укр. реалізму ІІ половини ХІХ ст.

В центрі уваги П.М. – селянство ІІ пол.. ХІХ ст. На часі була проблема селянської долі в нових умовах – звільнення від кріпацтва (реформа 1861 р.) → першочерговою стає проблема дослідження внутрішнього світу селянина в нових для нього умовах, коли він сам має зважувати кожен життєвий крок. Розвиток такого характеру відбувається в процесі постійної взаємодії як зі звичними патріархальними умовами, так і з новим, невідомим досі світом (містом). Інтерес для психологічного дослідження становить особистість селянина, який формально сам стає господарем своєї долі, але все ж залишається на нижніх щаблях соціальної ієрархії.

В романі по-новому розкрита тема взаємовідносин селянства й панства. Автори виходять на рівень трактування зміни способу мислення в процесі зміни соціально-історичних обставин. Висвітлюється поступовий перехід від козацького до патріархального устрою у Сх. Україні від І пол. ХVIII ст. до середини ХІХ ст.

Поширене на той час просвітницьке трактування особистості вплинуло на спосіб дослідження П.М. внутрішнього світу персонажів. Традиція характеротворення під впливом зовнішніх умов життя (відома ще з прози Т.Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка) відчутна і в П.М. → тому в його творах взаємодія людини та зовнішнього світу виступає взаємодією представників різних соціальних станів.

Центральною проблемою епопеї «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?» є конфлікт «пропащої сили» (Чіпки) з патріархальним середовищем пореформеного села. Сюжет є майже детективною історією, в ході якої постають картини
життя селян, міщан, діяльності новоутвореного земства і
т. д.

Історія життя центрального персонажа Чіпки Варениченка складається так, що він проходить через численні ситуації випробування: з дитинства серед односельців вважався «виродком»; уже в дорослому віці не вдалося стати
добропорядним господарем через втрату земельного наділу; зіткнувся з несправедливістю офіційних осіб щодо ведення (у даному випадку судових) справ із нижчими верствами населення. Як натура діяльна, не зміг знайти втіхи в
спокійному сімейному житті й у процесі невдалих пошуків
правди опинився в середовищі злочинців, шукаючи «порятунку» в пияцтві і розбійництві. Картини роману густо заселені характерами не лише
різного соціального типу, а й різної психічної організації. 
Так, протилежністю Чіпки є його дружина Галя. Не може
зрозуміти вчинків свого товариша Грицько, який став добропорядним господарем (його спосіб життя цілком відповідає моральним принципам навколишнього оточення). Ситуація загострюється, коли фактично ворогами стають мати
з сином (Мотря після численних вагань віддає Чіпку до
рук офіційного суду). Окремими сюжетними лініями, але органічним доповненням центральної історії є екскурс у минулі часи й розповідь про «династію» Гудзів і паралельно з цим — володіння Пісками панами Польськими.

Увагу привертає передусім центральний персонаж Чіпка Варениченко, який є однією із загадкових постатей у літературі другої половини XIX ст. Цього героя можна визначити як суспільний тип того часу. Нове в характері Чіпки — результат зіткнення абсолютно протилежних начал. Суперечність у його внутрішньому світі — це, фактично,
 вічне розходження між прагненням до найповнішого самовираження, реалізації великої потенціальної енергії й постійною протидією зовнішніх обставин, неможливістю досягти ідеального світопорядку (який вимальовується в уяві). Отже, неординарна особистість випадає із суспільної
ієрархії; виникає конфлікт із середовищем і внутрішня драма душі.

В аналітичній прозі Панаса Мирного неможливо провести точну межу між власне зауваженнями розповідача й
безпосереднім вираженням внутрішнього стану персонажа.
 Відбувається постійне чергування цих двох планів дослідження, в чому й полягає внутрішній драматизм розповіді. 
У дослідженні особистості через внутрішнє драматизування
розповіді активно взаємодіють свідомості розповідача й
персонажа. Активізація свідомості персонажа (формування його
точки зору) свідчить про те, що особистість постає не лише
частиною зображуваного світу, а й творить свій власний
світ, який вступає у взаємодію із світом інших персонажів
і з усім композиційним світообразом. Зразком діалогу з
навколишнім світом може бути внутрішній монолог персонажа, коли з’ясування проблеми відбувається через звертання до уявних співрозмовників: «Бідний мій тату! — думав він.— Не знав ти долі під самого малку,— може, аж до
смерті... Г'анила вона тебе з одного краю світа на другий;
од панського двору до Дону, од Дону — до прийому... Де ж
тепер ти? Що тепер з тобою?.. Ой, боже наш, боже! Ти - всесвітній царю: ти все бачиш, все знаєш... Ти один наглядаєш над землею — і маєш волю над нею... Чому ж ти не
скараєш злого — хай не карає доброго?!». При найвищому психологічному напруженні у «розмову» персонажа з самим собою підключаються ще й внутрішні голоси (крім реальних голосів розповідача й персонажів). Так, в епізоді роздумів Чіпки над скоєним злочином
(розділ «Перший ступінь») рівномірний плин роздумів переривається риторичними реченнями: «А до цього що творив?! Де ділася кобила, вівці, корова? Де одежа, що
мати справила? де ділася мати? куди вона пішла? де приклонила сиву голову?!» Це дає можливість авторові повністю віддати ініціативу дійовій особі й поставити
її перед вибором подальшого життєвого шляху через осмислення пройденого етапу. Включення додаткового голосу опосередковано засвідчує існування точки зору, що не
тільки виступає в опозиції до тієї, яку персонаж формує
своїми діями, а є однією з рушійних сил його саморозвитку.

 

Процес саморозвитку індивідуального характеру відбувається, безперечно, у системі зв’язків між персонажами-характерами, які виражають ту чи іншу тенденцію життя. 
До персонажів, які створюють оточення Чіпки, належить
образ громадського пастуха діда Уласа, Чіпчиної матері
Мотрі; дружини Галі («розбишацької дочки»), У системі
взаємопереплетених сюжетних ліній постають люди різного рівня соціальної ієрархії: справжні люмпени — Лушня. Матня і Пацюк; порядний господар Грицько Чупруненко; представники соціальної верхівки — п ани Польські,
становий Дмитренко, земський діяч Шавкун та ін. Взаємодія колоритних індивідуальностей не тільки творить динаміку художньої історії, а й є засобом висвітлення різних точок зору, запорукою неповторного епічного драматизму.

Взаємодія різних точок зору, що створює внутрішній
світ роману, у Панаса Мирного відбувається на тлі постулатів переважаючої в свій час патріархальної моралі українського суспільства. Цей спосіб мислення, домінуючий світогляд наочно втілюються через висвітлення так званої
«громадської думки». Сам розповідач, ведучи об’єктивне
повістування, мимоволі стає на точку зору загальноприйнятих поглядів щодо організації людського суспільства.
Але це не є повною асиміляцією з відповідною суспільною
верствою. Бо й висвітлення «громадської думки» часто реалізується як результат спостережень і має вигляд цитування: «Під ним тліє вісім безневинних душ, загублених в
одну ніч «страшним чоловіком». Таким чином, «громадська думка» - також своєрідна точка
зору, яка, хоча й не належить чітко окресленій особі, створює загальне тло для взаємодії всіх інших.

Психологічне дослідження в романах Панаса Мирного, власне, і є способом пізнання внутрішньої суті людини. Відкриваючи простір для розвитку свідомості персонажа, автор створює ситуації, в яких він змушений робити
 вибір свого життєвого шляху. Пізнання дійсності відбувається в свідомості. Створюється ефект, ніби не автор формує уявлення про людину, розглядаючи зовнішні прояви
її поведінки, а сам персонаж досліджує оточення (цілеспрямоване, пов’язане з його діяльністю).