Видавничі шедеври XI—XVI століть

Коротко оглянемо два чи не найвагоміші українські літописні книжкові шедеври цього періоду в контексті не стільки їхнього змісту, а історії творення й подальшої видавничої ролі.

 

Рсймське Сівангсліс: історія створення та побутування

Цей маловідомий в історії книжковий раритет створений у першій половині XI століття і тоді ж вивезений з України. Назавжди. Але нині нам належить не стільки шкодувати за ним, скільки пишатися. Адже книга ця, написана тогочасною мовою княжого Києва у дворі Ярослава Мудрого, стала, як це не дивно звучить сьогодні, однією з найцінніших духовних реліквій... французького народу. На ній присягалися згодом французькі королі, цілуючи її сторінки у пам'ятний день своєї коронації. Книга ця неодноразово зникала з Франції, а згодом знову поверталася туди вже в дописаному іншою мовою вигляді. Книга, про яку так багато написано наукових досліджень, на превеликий жаль, іноземними, а не українськими авторами. Як жаль і те, що в наших нинішніх підручниках з історії про неї ще не написано так, як вона цього заслуговує.

Книга, яка найбільше цитується за кордоном у контексті й історії Європи, і зокрема історії Франції, нині називається Реймське Євангеліє. У Франції її ще називають коронаційною. А має вона до української історії найбезпосередніше відношення. Бо пов'язана з іменами і Ярослава Мудрого, і його знаменитоїдоньки-кра-суні Анни.

Зробимо невеликий відступ.

Ще за радянських часів якось незаслужено непомітно пройшов на екранах кінотеатрів фільм про сиву київську

А N < ЧЪНН4

Ііласинця Реіімсіжого Євангелія — Лина Ярославна. Робота фламандського гравера Якобсона де Іїіг з Фресок заснованого королевою Липою монастиря Св. Пінцета у Франції

86_____________________ ДОЬЛ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

давнину. Називався він "Анна Ярославна — королева Франції". Багатьох глядачів, безумовно, привернув увагу один промовистий епізод у цьому фільмі. Після урочистого прийому на території Софії Київської високоповажного посольства з далекої Франції на чолі з представником короля Генріха І єпископом Сюр Марн Роже, Ярослав Мудрий дає останні розпорядження щодо посагу своїй наймолодшій доньці Анні, яка має тепер виїжджати до далекої Франції як майбутня дружина французького престолонаслідника. В тому немалому переліку різних видів срібного й золотого посуду, різноманітного хутра, який ретельно фіксувався самим Сюр Марн Роже, одним з перших як найдорожчий подарунок Анні Ярослав Мудрий назвав Євангеліє. Написане зовсім недавно для знаменитої великокняжої бібліотеки тогочасною давньоукраїнською мовою і оправлене в позолочені прикраси так, як оформлялися тоді всі рукописні книги при монастирських і соборних школах переписувачів.

Виявляється, цей епізод з фільму — не вигадана сценаристом чи постановником художня деталь, а достовірний історичний факт, який у майбутньому мав цікаву й не однозначну інтерпретацію цілого ряду зарубіжних істориків.

На жаль, про цю унікальну книгу в нашій вітчизняній історичній літературі написано надто скупо. Очевидно ж, серед найголовніших причин — і віддаленість пам'ятки від України, а тому її малодоступність для сучасних дослідників. Однак останнім часом у величезних архівних і книжкових сховищах ученими віднайдено ряд цікавих документів і свідчень про непросту долю цієї книги і значення її не лише для французів, а й для українців.

Анна Ярославна привезла подаровану батьком книгу до невідомої їй Франції 1049, а за іншими даними — 1050 року. Це давньоукраїнське Євангеліє, як засвідчують зарубіжні дослідники, було написане таки в Києві спеціально для Анни, бо її ім'я вказане в самому рукописі. І написане, до речі, з одним н — Ана. Саме так розписувалася згодом Анна Ярославна, ставши королевою Франції, на всіх важливих документах, що благословлялися нею.

Створена кирилицею, книга довго нагадувала доньці Ярослава Мудрого про її далеку Батьківщину на берегах Дніпра. Вона й присягалася на цій книзі, ставши незабаром

Видані'"'"' шедевр»

королевою Франції — улюбленою королевою невідомих досі їй французів. І, хто зна, може це з її доброї легкої руки, покладеної в урочистий момент коронації на сторінки батькової книги, наступні королі Франції започаткували цю традицію — присягу на вірність своєму народові, засвідчену на привезеному з Києва Євангелії. Принаймні, цей ритуал зафіксований у королівських хроніках від Франсуа І в 1512 до Людовіка XVI в 1774 роках.

Після смерті Анни Ярославни київське Євангеліє якийсь час зберігалося в королівських палатах. Та ось майбутній король Чехії Карл IV, проводячи свої юнацькі літа у Франції в 1331-1335 роках, вивозить цю духовну реліквію до Праги. З добрими намірами, аби послужилася вона чеському народу, він дарує книгу одному з бенедиктинських монастирів своєї столиці. 1395 року її ретельно переписує один празький монах, додаючи в замітці, що автором першої частини книги був Святий Прокіп — ігумен Сазаватського монастиря в Чехії. На думку ряду дослідників, Святий Прокіп за походженням був з Київської Русі, народився в Хотові, навчався у Вишго-роді. Друга частина книги вже була дописана тогочасною чеською мовою.

Незабаром заново переписана книга, вже з доданим чеським варіантом знову опиняється у Франції, у місті Реймсі (звідси — назва Євангелія — Реймське), а в 1793 році воно знову зникає з архівів. По закінченні революції книгу віднаходять, і з 1799 року вона вже назавжди прописується в Реймській бібліотеці Карнежі. Текстові аркуші мають такі розміри: ширина — 19, висота — 24,5 сантиметра.

' <-рб Липи Ярославни, оригінал "кого.чборігається в Національній бібліотеці столиці Франції Парижі

ДОБА ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Видавничі шедеври

 

oW-^ілл-нвА W-діи v

У різний час відомі у світі знаменитості, передусім державні діячі, приїжджаючи до Франції, прагнули якщо не потримати в руках, то бодай подивитися на цю легендарну книгу. Свідчення цього — ряд написів, залишених на сторінках книги різними іменитими особами. Так, перший напис зроблений на другій сторінці обкладинки, де французькою мовою зазначається, що 26 і 27 червня 1717 року віце канцлер російського царя Петра 1 з почтом прочитали першу сторінку Євангелія і заявили, що воно написане їхньою мовою, другу частину, чеську, не знали, як прочитати. На другій, внутрішній обкладинці занотовано, що 4 липня 1902 року болгарський принц Фердинанд оглядав Євангеліє. Напис за 19 вересня 1906 року сповіщає нащадкам, що книгу оглядали російський цар Микола II та його дружина Олександра.

Остерігаючись, аби ця книга знову не зникла безслідно, як вже не раз було за історію її перебування у Франції, паризький переписувач книг Сильвестр, за матеріальної підтримки одного небайдужого до французької історії багатія Жюля Люді, переписав її, до того ж, не в одному примірнику. Пізніше один з таких переписаних примірників був подарований російському цареві Миколі І. Цікаво, якою була доля цього примірника?

Приблизно в цей же час давньоукраїнський текст Рейм-ського Євангелія був перекладений латинською мовою. Архівні документи засвідчують, що перекладачі Копітар і Ганка були удостоєні за цей переклад від Миколи І ордена святої Анни.

Документально доведеними можна вважати й факти присяги французьких королів на тексті цієї книги. Про це, зокрема, занотовано в архівах Реймського архієпископства, де йдеться про коронацію таких французьких королів як ФранцІ, Генріх III, ЛюдовікиХІІ,ХІУ, XV, XVI. В одному з коронаційних описів, віднайденому французьким дослідником Плішаром, привертає увагу така замітка в контексті нашої Євангелії: "На ньому, тобто, Євангелії, королі присягали, доторкаючись рукою та цілуючи його".

І ще один важливий аргумент, який переконливо засвідчує українське походження цієї унікальної книги. До речі, на це неодноразово звертали увагу саме зарубіжні дослідники Євангелія. Йдеться про кольори ініціалів, заголовних літер і різноманітних заставок, якими завжди славилися київські

 

і|ЛР мы н ХС' *• U*\l*tf *,\|.ШЛМЛ М1АД.1,Л Ь*Лг СЄЛ?Н кЛ»ЬАЬНАвГШКЛ ЛГ1Я«А1^А1!НШ1!(»-1ГГР лемиАМьнлашскдАГ»'

,\||Ц CKHA'fV f KIIAjMfl» Л НМД H4CIM.-IVMfMCIf.N*f МЛНАпЛ»СД-4НЛ»ГЬМНЛН

VDHIIrf.rH ІГ/ІЛТіЛСМ- Ы СЛЛАфиНЛ*'-МЛЛ**««Л»«.-*М ф Л»,ХМ»»М»Л>» ' " ' '

*дн; '**# ьд мьеллгг«м УЖ yr»;ck#*f»**«*^гьв

>>АЛА*.М#А**-***»<*ЛА-А»;Н

JJkJCMKUif» МАИ Є Г#МД

Г р Н М Я m ГМ f* *»• 1^ *Ж fAJUKfHftl.HM1'AfA<« KpttTfCAHMtfylfllffcfc ТІ *М?«Ч»АХ«ТА'М*

міакнііліже/»»АИ-/іуіц/\

А^ввМ'.МвЛМЧЛА,* КЛ-СЛА*'

*\ЛАМ'ІЛИ ОуЛу*А*Мк*»

Фрагмент Реймсі.кого Снаигсмя. Сьома сторінка

рукописні шедеври. Нерідко літописці, ченці чи спеціально підготовлені переписувачі книг місяцями працювали саме над цими художніми елементами, вкладаючи в них свій талант, свої думки, емоції, переживання. І, безумовно, мають рацію ті дослідники, які вважають, що саме в розмальовки і різноманітні прикраси до своїх книг їхні творці вкладали передусім своєрідний національний код свого народу, особливості його світосприйняття й мислення. а-

90 ДОБА ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

Отож, у художньому оформленні Реймського Євангелія, як й інших наших давніх книг, переважають сині, жовті і малинові кольори. Це ті барви, які були на прапорах Київської держави, а відтак і козацької України.

Хто тільки не "присвоював" собі Реймське Євангеліє, синьо-жовті й малинові кольори якого на ініціалах та заставках, як і словниковий ряд (неділя, третю годину, по правді вам, ідіте і ви в виноградники мої) не можуть не переконувати в її українському корінні: і чехи, і словаки, і греки, і навіть... росіяни. Та й серед самих українців, як зазвичай і в інших принципових питаннях вітчизняної історії, також не було й досі немає єдиної думки щодо історії пам'ятки.

Реймське Уважно вчитуючись в окремі сторінки іс-

Єваигеліє торії, нерідко приходиш до висновку, яке

як рятівник несподіване продовження мають окремі її

Софії події і факти, у якому тісному взаємозв'яз-

Київської ^КУ ³ нинішніми подіями вони часом пере-

бувають, як нерідко впливають на них. Логічно вписується в контексті цієї розповіді таке твердження. У тому, що одна з найвеличніших святинь українського народу — Софійський собор — зберігся до наших днів, ми передусім маємо завдячувати і доньці Ярослава Мудрого Анні, і привезеному нею до далекої Франції батьковому Євангелію. Щоб пояснити цю думку, варто бодай фрагментарно згадати ще один факт нашої історії — вже недавньої, радянської. Початок 30-х років. У зв'язку з планами сталінського керівництва перенести столицю радянської України з Харкова на береги Дніпра у високих чиновницьких кабінетах Москви обговорюється проект забудови Урядового майдану Києва, який передбачалося розмістити між Володимирською гіркою і Золотими воротами. Великим півколом тут мав постати масивний будинок урядових і партійних органів (частина реалізованого проекту — нинішнє приміщення Міністерства закордонних справа). Все, що стояло на шляху здійснення цього проекту, мало бути знищеним. Першим злетів у повітря Михайлівський золотоверхий собор, наступною на черзі була Софія Київська. Тільки застережна нота французького уряду, який нагадав Кремлю про велику королеву Франції Анну

 

Вида"»"'" шедеври

Ярославну і пам'ять про неї, яку зберігає справжній шедевр світової культури — споруджена Ярославом Софія — порятувала святиню.

Безумово, ґрунтовне вивчення і справедливе з історичного й наукового боку ствердження цієї пам'ятки серед найвагоміших набутків української культури ще попереду, як і повернення її в Україну шляхом перевидання факсимільним способом. Останнє французи вже давно зробили. Переписаний празьким монахом 1395 року з київського оригіналу рукописний примірник Реймського Євангелія, як і раніше, зберігається у спеціально виготовленому вогнетривкому сейфі за сімома замками в місті коронації Анни Ярославни — Реймсі, а факсимільна копія — в Парижі, у відділі рукописів Паризької національної бібліотеки. Отож, вона є доступною сьогодні і для українських дослідників, які мають змогу туди добратися, і для тих високопосадових чиновників, від патріотизму й волі яких залежатиме вирішення на міждержавному рівні питання про повернення Євангелія в перевиданому вигляді до своєї Батьківщини.

Ось такі вони, круті віражі української історії, пов'язані з долею однієї із сотень перших рукописних книг, покритих таємничим серпанком не лише української, а й європейської історії.

ІІерееопницьке Неповторною пам'яткою вітчизняної куль-
Євангеліє тури, вершиною українського рукописного

мистецтва вважається Пересопницьке Євангеліє. Це перший з відомих нам повний переклад Чотириєвангелій тогочасною українською літературною мовою.

Робота над створенням книги розпочалася 15 серпня 1556 року у Троїцькому монастирі в селі Двірець на Хмельниччині, закінчилася 29 серпня 1561 року в Пересопницькому Пре-чистенському монастирі, що в колишньому давньоруському місті Пересопниця (тепер село на Рівненщині).

Перекладачем Святого Письма мовою свого народу був архімандрит Пересопницького монастиря Григорій — високоосвічена на той час людина, яка володіла кількома мовами. Про це чітко зазначено в післямові до цієї книги: