Концепція Ореста Мацюка і Якими Запаска

Незважаючи на те, що протягом усіх підрадянських років немало українських дослідників спрямовували свої зусилля не туди, куди їх націлював великий учений, а на повторення в різних варіантах ідеологічних штампів, далеких від науки, але вигідних тоталітарному режимові, у цьому середовищі все ж знаходилися мужні особистості. Це були вчені, для яких наукове сумління було вищим обіцяних владою винагород за ревну й послушну працю у визначених межах. Саме до таких можна віднести Ореста Мацюка і Якима Запаска.

Через кілька десятиліть після остаточного розгрому потужного українознавчого центру, яким був у 20-30-ті роки Український науковий інститут книгознавства, саме ці, молоді на той час, учені вирішують взятися за ділянку, яка відтоді стояла, за влучним висловом Івана Огієнка, невиораним облогом, — історію давньої української книги. Наперед знаючи про "непрестижність" і "неперспективність" цієї теми, вони все ж з ентузіазмом беруться виорати й обробити цей обліг, відбираючи зерна правди, історичної справедливості й істинної науковості від рясної полови всіляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замішаних на ідеологічній заангажованості, політичних спекуляціях та антинаукових теоріях.

Опубліковані цими дослідниками у період і після хру-щовської відлиги результати своїх наукових пошуків справили ефект своєрідної бомби: до наукового обігу поверталися багато українських рукописних книг, котрі були несправедливо привласнені сусідами; оригінальні й сміливі висновки з'явилися й щодо витоків української друкарської справи. Так, багаторічне офіційне табу на зазначену тему несподівано сміливо порушив у 1968 році О. Мацюк. Його стаття "Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова?" давала на Це запитання ствердну відповідь.

Що ж "крамольного" для офіційної української науки відкрив львівський дослідник? Ретельно проаналізувавши бібліографію зазначеного питання, О. Мацюк уперше оприлюднив на підтвердження своєї концепції віднайдені в Центральному державному історичному архіві у Львові два доку-^Менти, які однозначно вказують на існування у цьому місті

140________ __________________ КОПЦКІІЦІЇНИТОКІИЛІ^'КЛРС'ГНЛ

Концепція Орсста Мацнжа і Икнма Запаска

 

друкарні ще в... 1460 році, тобто за 112 роківдо прибуття туди Івана Федорова (1572). Обидва документи писані латинською мовою і датуються 23 липня 1791 та 20 жовтня 1792 року.

Перший документ — звернення монахів Львівського василіанського монастиря Св. Онуфрія до фіскальної колегії з проханням ужити заходів щодо повернення їхньому монастиреві провізорами ставропігійного братства рухомого і нерухомого майна, а також друкарні, що належала монастирю від 1460 року. Далі в документі пояснюється, що друкарню монастиреві подарував року 1460 львівський громадянин Степан Дропан для матеріальної підтримки священиків. Тому монастир вимагає, серед всього іншого, "повернути друкарню або сплатити 40 000 флоренів як відшкодування за прибуток друкарні".

У пояснювальній записці провізорів ставропігійного братства викладається, зрозуміло, інше бачення суті конфлікту й доводиться, що сама друкарня, заснована львівським міщанином українцем Степаном Дропаном, цілком на законних підставах є тепер власністю братства, а не монастиря.

Ретельно зіставивши й проаналізувавши ці й інші архівні документи, зокрема ті, що стосуються життя й діяльності Степана Дропана та його друкарні (а про це є кілька документів у львівських архівах), О. Мацюк небезпідставно вважає "існування друкарні у Львові, починаючи з 1460 року, безперечним", а Степана Дропана — "зачинателем українського друкарства".

До речі, саме з цього і наступних досліджень ученого перед нами зримо постають обриси освіченого і діяльного львів'янина Степана Дропана, першого українського друкаря, який, одружившись із донькою багатого землевласника, вирішує

 

 

Фрагмент архівного документа під 23 липня 17!) І року

про дарування Степаном Дронаном 14(50 року друкарні

Львівському момастнрені Сн. Онуфрія

згодом (очевидно, з альтруїстичних міркувань) подарувати частину своїх маєтностей разом зі своєю друкарнею на просвітницьку діяльність одному з найстаріших на Галичині монастирів.

Відкриття невтомного дослідника українських стародруків О. Мацюка схвально підтримали й інші українські науковці, зокрема М. Марченко, Г. Сургай, П. Плющ, О. Губко, М. Ку-банська-Попова, М. Савка, Я. Запаско. Яким Запаско, зокрема, у розвідці "Про дофедоровське книгодрукування в Україні" висловлює своє припущення щодо існування у Львові друкарні до 1460 року:

Титульна сторінка нового кидання про витоки українського друкарства. Львів, 2000

"Звичайно, така рання поява друкарства в Україні, зокрема у Львові, дещо несподівана, адже друкарня Степана Дропана була другою в Європі після гутенбергівської. Але, якщо взяти до уваги високий рівень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема безпосередньо з німецькими, містами, про що є багато свідчень

коііці;пціі ііитокінді'укліч'тііл

Уяага.чьіи'ішя наукоких концепції!

 

(наприклад, до середини XVI століття папір до Львова доставлявся майже винятково з німецьких і польських паперових млинів), то стає зрозумілою поява книгодрукування у Львові раніше інших міст Європи".

Варто зіслатися й на інше відкриття того ж О. Мацюка, як на ще одне важливе письмове підтвердження факту існування українського друкарства раніше від радянської офіційної дати. Йдеться про невідомий досі інвентар книг Сло-вітського монастиря (неподалік Львова), який датується 1826 роком.

Віднайдений ученим у фондах Центрального державного історичного архіву у Львові, цей документ фіксує як наявні в бібліотеці монастиря, серед інших різномовних книг, шість видань, надрукованих тогочасною українською мовою. Доцільно перелічити їх у хронологічному порядку: 1) Новий тестамент з мідними замочками в доброму стані, українською мовою, почаївського видання з 1511 p.; 2) Тріодін київського видання з року 1527 в шкіряній оправі, в доброму стані; 3) Тріодін київського видання з року 1540, в шкірі; 4) Анфо-логіон львівського видання з року 1542, оправлений в шкіру в доброму стані; 5) Служебник львівського видання з року 1546; 6) Епістоляріон або Апостол львівського видання, оправлений у шкіру, 1566 р.

Новим кроком щодо ствердження тези продофедоровське книгодрукування на західноукраїнських землях став вихід 2000 року у Львові заходами Української академії друкарства, зокрема її ректора професора Степана Гунька, книги Я. Запаска, О. Мацюка та В. Стасенка "Початки українського друкарства".

§ 5. Узагальнення наукових концепцій

Основним аргументом противників більш ранньої від офіційно затвердженої в радянські роки періодизації виникнення і розвитку українського друкованого слова була відсутність збережених до наших днів примірників стародруків, де б чітко зазначалося місце і час їх появи у світ. Проте такий аргумент не може сприйматися в науці буквально. Адже на зорі виникнення друкарства творці книг не скрізь і не зав-

жди залишали на їхніх сторінках, висловлюючись сучасною мовою, вихідні відомості.

Причини на це були різні: деякі друкарі не вважали це за обов'язкове, дехто свідомо оминав таких записів, боячись усіляких судових переслідувань чи претензій конкурентів (як у випадках із Йоганом Гутенбергом). Засновники Грушівської друкарні, очевидно, змушені були дотримуватися анонімності в умовах суцільного католицького оточення, аби не наразити-ся на неминучі арешти (як це сталося із Швайпольтом Фіолем).

Тому в науці існує цілий ряд інших способів, за допомогою яких, до речі, голландські вчені довели причетність до ряду першодруків саме їхнього земляка Лауренса Костера, німецькі — Йогана Гутенбегра, а італійські — Памфіліо Кос-тальді. Чеська історична наука гордиться тим, що відвела гідне місце в історії національної культури першодрукарю Про-копію Вальдфогелю. Цікаво зауважити, що на більшості друків авторство цих першодрукарів ними не зазначено. Чому ж не можуть іти таким шляхом українські дослідники?

Шлях цей давно вже вивірений і апробований у світовій практиці: коли відсутні вихідні дані, беруться за основні наступні критерії: мовно-стилістичні й лексичні особливості видання; привнесення діалектизмів до творів, які перевидавалися з перекладів складачами, редакторами чи справни-ками-коректорами (варто нагадати у цьому контексті, скільки так званих українізмів привнесли до львівських друків Івана Федоровича його галицькі помічники, зокрема Сачко Сідляр та Сенько Корунка, обоє — з львівського Підзамча). "Прив'язку" авторства до конкретної місцевості, причетність творця до певного етносу, витоки художнього почерку можуть засвідчити також мистецькі заставки, заголовні літери, підверстки, різноманітні знаки.

Власне, всі ці особливості й брали за основу автори трьох останніх розглянутих вище концепцій, аргументуючи нову періодизацію українського друкарства.

Таким чином, на основі ґрунтовного вивчення ново-віднайдених архівних документів, збережених пам'яток, залишених писемних згадок сучасників можна зробити такі висновки.

1. Друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, з Москви, а з Заходу, від німців.

KOI 11 |EI ІЦИ НИТОК] 15 ДРУКАРСТВА

.Запитання і:иііі;шшін. Рекомендована.птепатура

 

2. Час його появи слід датувати 1460 роком, тобто на 114 років раніше, ніж це було визначено з ідеологічних міркувань за російською (радянською) концепцією.

3. Ім'я першого українського друкаря — Степан Дропан, який, згідно із збереженими до наших днів архівними документами, подарував свою друкарню Львівському монастирю Св. Онуфрія.

4. Маючи вагомі аргументи, сьогодні можна вже без будь-яких застережень, як це робилося досі, однозначно тлумачити напис на надмогильній плиті І. Федоровича як визнання факту існування українського друкарства у Львові (та й інших містах України) задовго до прибуття сюди московського першодрукаря. В перекладі І. Крип'якевича цей напис звучить так: "Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив (виділення авт. — М. Т.), умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих...".

5. Ніяк не применшуючи заслуг Івана Федоровича, його треба вважати не засновником українського друкарства, а фундатором постійного книгодрукування на українських землях. Нині доцільно неупереджено осмислити житейський і творчий шлях цієї особистості в контексті ролі України і тогочасного українського оточення в становленні Івана Федоровича як книговидавця європейського рівня.

Запитання і завдання для самоконтролю

Перелічіть існуючі в науковій літературі концепції започат-кування та етапів розвитку українського друкованого слова.

У чому принциповість з 'ясування точної дати заснування друкарства кожного народу?

Назвіть головні аргументи російських (радянських) учених щодо усталеної раніше дати заснування українського друкарства.

Хто із західних учених досліджував історію українського друкарства і якими є результати цих досліджень?

У чому новизна і водночас обмеженість наукової концепції Івана Огієнка щодо витоків українського друкарства?

Якою є заслуга німецького друкаря Швайпольта Фіоля перед українською культурою?

Чому не на всіх ранніх першодруках зазначався час і місце їх появи у світ?

За якими критеріями можна визначати час і місце друкованого твору?

Назвіть аргументи "за " і "проти " підготовки краківських друків Швайпольта Фіоля в друкарні Грушівського монастиря.

Охарактеризуйте місце українського друкарства серед друкарства слов 'янських народів.

Які відкриття львівських учених Ореста Мацюка і Якима Запаска дали підстави переглянути існуюче досі датування витоків української друкованої книги?

Хто був першим українським друкарем?

Рекомендована література до теми

Губко О. До початків українського друкарства // Архіви України. - 1969. - № 3. - С 12-18.

Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства. — Львів: Центр Європи, 2000. — 222 с

Коляда Г. До питання про українське друкарство перед Іваном Федоровим // Радянське літературознавство. — 1962. — № 6;

Лотоцький О. Українське друковане слово. В кн.: Українська культура. К.:Либідь, 1993. — С 98-111.

Низовий Микола, Тимошик Микола. Українське друкарство і видавнича справа на сторінках російської енциклопедії "Книга" // Друкарство. - 2000. — № 6. - С 90-93.

Огієнко І. Історія українського друкарства/ Упор., авт. іст.-біогр. нарису і приміт. М. С. Тимошик. К.: Либідь, 1994. — 448 с

Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 272 с

Орос О., Никифорук Б. Витоки українського книгодрукування //Друкарство. — 2003. - № 1. — С 78-80.

Савка М. До історії книгодрукування на Україні // Архіви України. - 1972. - № 2. - С 26-34.

Сірополко С. Швайпольт Фіоль — перший друкар слов'янських кириличних книг. — Краків—Львів, 1943. — 28 с

Тимошик Микола. До питання про концепцію виникнення і розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов'янських народів // Jornadas Andaluzas de Eslavistica. Resumenesde ponenciasy communicaciones. — Baeza (Espana), 1996. - P. 101-102.

Тимошик Микола. Історія українського друкованого слова потребує переосмислення // Літературна Україна. — 2002. — 21 березня.

Тимошик Микола. Концепція виникнення і розвитку українського друкованого слова // Друкарство. — 1994. — № І. — С 6-7.

Ю-7-1165

14ti ___________________________ КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

Чижевський Д. Українські друки XVIII ст. в Німеччині // Наша Культура (Варшава). — 1936. - Кн. 1. - С 3-12; Кн. 3. -С. 181-187.

Зернова А. Начало книгопечатания в Москве и на Украине. — М., 1947.

Немировский Е. Историографические заметки к вопросу о начале книгопечатания на Руси // Сб. "Книга". — М., 1962. — Вып. VII;

Федоровские чтения: 400-летие книгопечатания на Украине. -М., 1976.

Bandtkie J. S. Historia drukarn w Krolewstwie Polskiem і Wielkiem Ksiestwie Litewskiem iako і w krajach zagranicznych w ktorych polskie dziela wychodzily. — Tom 1. — Krakowie, 1826. — S. 382.

Zubrzycki D. Historychne badania о drukarniach rusko-slowianskich w Galicyi. — Lwow, 1836. — S.12.

Тема 6

РАННЄ

УКРАЇНСЬКЕ

ДРУКАРСТВО

(XV-XVII століття)

Формування мережі друкарень на галицько-волипеьких землях

Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври

Чернігівеько-сіверський друкарський осередок

14!)

148 ____________________________ І'АІІІІС УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

Прийшовши на українські землі із Заходу у другій половині XV століття і, потрапивши на благодатний Грунт, друковане слово почало поступово утверджуватися, стаючи конкурентом рукописних книжок, а згодом і витісняючи їх.

Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі:

• галицько-волинське;

• києво-печерське; " ' • чернігівське.

§ 1. Формування мережі друкарень на галицько-волинських землях

На галицьку землю друкарство прийшло рано. Як зазначалося в попередньому розділі, перша друкарня у Львові існувала вже в 1460 році. Власником її був львівський міщанин Степан Дропан, котрий подарував свою друкарню братії Свя-то-Онуфріївського монастиря.

На певний час друкарство в столиці Галичини завмирає і відновлюється вже з приходом туди 1572 року Івана Федоровича, який 1574 року видає тут свого знаменитого "Апостола".

Галицьке друкарство особливо пожвавилося після Люблінської унії 1569 року. Як відомо, ця подія помітно вплинула на суспільно-політичне і духовне життя на українських теренах. Після входження їх до складу Польського королівства активізувався процес латинізації й ополячення тамтешнього населення. Католицька церква повела неприхований наступ на православ'я.

В ту непросту для українського населення добу на оборону національних інтересів народу, його православної віри ставали культурно-національні сили цього краю, які об'єднувалися в братства. Саме при таких осередках створювалися школи, друкарні. Звідси ширилося довкола мудре слово, яке вже з допомогою друкарського верстата приходило до людей у вигляді гарно оформлених книжкових видань. Друкарні створювалися і при монастирях.

■„ иіці.ио-ііо.іиіігі.ке друі;а|нтію

Друкарня Протягом багатьох років практично в

Львівського несприятливих умовах невпинно працювала

ставропігійного У Львові друкарня Львівського ставропі-
I Успенського) гійного (Успенського) братства. Це найста-
Гпатетва Р'^ше ' ^{одне 3} найвизначніших релігійно-

національних об'єднань на західноукраїнських землях, перша згадка про яке в історичних джерелах зафіксована під 1463 роком. Пізніше львівським міщанам вдалося затвердити статут братства в антіохійського патріарха Йоахима, що давало цій організації права ставропігії— юридичної непідлеглості місцевим єпископам.

Дату заснування друкарні Львівського братства не встановлено. За одними даними, вона існувала тут ще до прибуття на галицькі землі Івана Федоровича, за іншими — була викуплена саме в нього в 1586-1589 роках. Підраховано, що за період від 158! по 1722 роки тут було надруковано 140 назв книг загальним накладом понад 160 тисяч примірників. Серед найвідоміших — по три видання Октоїха, Апостола, Анфо-логіона, два видання Євангелія. До речі, примірник останнього видання з датою друку 1636 року зберігається в Музеї українського друкарства в Києві. Тут вміщено 60 високоякісних гравюр.

Немало збережених до наших днів архівних документів засвідчують, що весь час друкарні доводилося боронити волю свого друку. Так, в акті від 1588 року засвідчується: "У нас почала вкорінюватися св. віра від науки в школі та від друку книг, але все це єпископ Гедеон лає і зве єрессю; він напав на школу, розігнав учителів, спустошив друкарню, а управителя її, благочестивого ченця Мину, вислав із міста в кайданах ".

Приблизно в цей же час тамтешні друкарі звертаються листом до Царгородського патріарха Єремії II з проханням: "...постав клириков, образуй училище, возстанови типографію ".

До речі, в цій друкарні працював і видатний український учений, автор першого словника української мови Памва Беринда, який незабаром перебрався до Києва і вславився своїми творами в друкарні Києво-Печерської лаври.

І все ж, незважаючи на численні труднощі, у Львові вдалося поставити видавничу діяльність на високий рівень. Галицькі друки охоче купували по всій Україні, а також у Білорусі, Молдові, Болгарії, Сербії. Не доходили ці видання лише до

РАН 11С УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

Гящці.ко-во.іиііськє друкарство

 

Росії — спеціальним указом Петра І книги, випущені друкарнею Львівського ставропігійного братства, заборонялися для ввезення до Москви, Петербурга й інших великих російських міст.

Про те, що справа з продажем книг у той час була вельми прибутковою, засвідчує ще один факт з життя братства. Саме за "книжкові" кошти тут 1586 року було відкрито братську школу. Серед викладачів цього унікального закладу були видатні українські учені-просвітителі Кирило Ставровець-кий, Захарій Копистенський, Лаврентій та Степан Зизаній, Памва Беринда, Микола Грек.

Приватна 3 друкарні Львівського ставропігійного

друкарня братства починалася кар'єра й тямущого

Михайла друкаря Михайла Сльозки, який, набувши

Сльозки тут досвіду, засновує 1638 року чи не першу

Фрагмент художнього оформлення одного а кращих видань М. Сльо;и;и— "Апостола". Львів, 1642.

приватну друкарню у Львові. Вражає й сьогодні підприємливість, настирливість і сміливість цієї людини займатися улюбленим дітищем, якому він, незважаючи на всілякі перешкоди, віддав понад сорок років свого життя. Здавалося, у найнеймовірніших ситуаціях Михайло Сльозка умів знайти вихід, звертаючись для цього з

переконливими проханнями до високих покровителів. Так, він здобуває письмовий дозвіл на право відкриття власної друкарні спочатку від польського короля Володислава IV, а згодом, коли братство почало проти нього судовий процес, добивається спеціальної захисної грамоти від Вселенського патріарха. Набувши нових ворогів, він звертається до Київського митрополита Петра Могили за благословенням і отримує його "на друковане в друкарни своей вшеляких церковныхъ и учительскихъ книгъ к грецкимъ, словенскимъ и русскимъ діа-лектомъ, ведле данного ему от святейшихъ патріарховь бла-гословенія". Як вдячність за неоціненну підтримку, друкар присвятив Петрові Могилі своє чи не найкраще видання — "Апостол" 1642 року.

Приватна друкарня Михайла Сльозки, що працювала у Львові з 1638 до 1667 років, збагатила українську культуру п'ятдесятьма високоякісними друками, серед яких і така видатна наукова праця як "Ключ Разуменія "Іоаникія Галятовського.

Нещасливим виявився кінець земного життя Михайла Сльозки. За рік до смерті в 1667 році його відлучають від церкви. А за тодішніми церковними приписами, тіло такої людини не можна було ховати в землю. І воно пролежало аж два тижні, поки київський митрополит не зняв прокляття й не дав дозвіл на поховання друкаря за християнським звичаєм.

Друкарні Сповнені несподіваних поворотів і драма-

Арсенія тизму колізії, пов'язані з існуванням у

Желібовського Львові друкарень єпископів Арсенія Желі-
та Йосипа бовського (з 1644 року), Йосипа Шумлян-

Шумляш'ького ського (приблизно з 1686року).

Арсеній (у миру — Андрій) Желібов-ський, обраний єпископом Львівським у зовсім молодому, 23-річному, віці. Сталося це 1 березня 1641 року. Нині важко пояснити, чому однією із перших невідкладних справ, якою заопікувався новий єпископ, стало заснування братської друкарні за умови, що у Львові потужно діяла Друкарня ставропігійного братства.

Зберігаючи добрі стосунки з братством, Желібовський випросив для себе їхнього управителя друкарні Андрія Скуль-сткого, який відразу взявся до роботи. Єпископська друкарня