Лі 111с укрлїііськіо друкарство

І'_1);іііці,к<>-волинсько друкарство

 

розмістилася при церкві Св. Георгія і вже 1644 року випустила в світ своє перше видання — Молитвослов. Цікаво, що ні на цій книзі, ні на наступній — "Науці о седми тайнах церковних"— не зазначено, як це водилося, що видання виходять у світ з благословення київського митрополита Петра Могили. Саме цей факт підтверджує існування конфлікту львівського єпископа з митрополитом. Адже, як засвідчують документи, Петро Могила від початку був проти створення цієї друкарні.

Єпископ Желібовський по-справжньому любив книжкову справу і часто давав на це щедрі кошти, зокрема й Михайлові Сльозці. Проте останньому незабаром довелося розпрощатися зі своєю друкарнею. За одними даними, він продав її 1646 року тому ж Львівському братству, за іншими — переніс друкарню до Унева, де вона й працювала, але вже без опіки єпископа.

Зовсім по-іншому увійшов в історію українського друкарства єпископ Йосип Шумлянський. Православний за походженням, ставши єпископом, він спочатку таємно, а згодом і прилюдно приймає католицьку віру. Він також здійснює ряд небезуспішних спроб для запровадження суворої цензури на видання православних книг, призупинення діяльності братської друкарні і, врешті-решт, вимушеного прийняття нею унії. Сталося це 2 травня 1708 року.

Свою ж друкарню Шумлянський засновує власним коштом при кафедрі Св. Юра. Першими її виданнями були "Мет-рика"в чотирьох книгах (1687) та Псалтир (1688).

Гіронінційні Одним з непізнаних феноменів історії га-

друкарні лицького друкарства є існування цілого

ряду позапьвівських провінційних друкарень.

Найвідоміші з них чотири: Стрятинська, Крилоська, Унівська, Угорцівська.

З діяльністю Стрятинської друкарні (село Стрятин знаходиться нині на території Івано-Франківської області) пов'язане ім'я Гедеона Балабана — львівського єпископа, ревного оборонця православної віри, українського просвітителя. Заснована друкарня 1602 року на кошти племінника Гедеона Балабана — Федора. Проіснувала недовго — близько чоти-

Заставка hi "Служебника"'. Стрнтипська друкарня

рьох років, збагативши нашу культуру кількома гарними виданнями. Найвідоміші серед них — Служебник 1604 і Требник 1606 років.

Засновникові цієї друкарні, яка мала стати серйозним конкурентом друкарні Львівського ставропігійного братства, не судилося, на жаль, здійснити великих намірів щодо поширення в майбутньому своїх книжок аж до Києва і далі на Схід поза Україну. Помер Гедеон Балабан раптово 1607 року і йогодітище — друкарня — стояла кілька років, "пилом припадая", аж поки не згадали про неї в Києві. її обладнання було перевезене туди стараннями Єлисея Плетенецького.

Крилоська друкарня (неподалік Галича) була закладена Гедеоном Балабаном 1605 року. Через непорозуміння із ставлеником польського короля єпископом Осталовським він мешкав переважно в Стрятині й Галичі, тому й задумав саме в провінції реалізувати свої широкі освітні плани серед українського населення. Місце для другої друкарні було вибране не випадково, адже Крилос колись був резиденцією митрополита Галицького. Тут надруковано в гарному художньому оформленні "Учительне Євангеліє". Неповторність цьому виданню надали майстерно скопійовані на дереворитах гравюри відомих майстрів європейського відродження А. Дюрера та | Г Бегама. За деякими даними, майно цієї друкарні, які Стрятинської, опинилося пізніше в Києві.

Село Унів (неподалік Перемишля) увійшло в українську •сторію існуванням там з 1651 року ще однієї провінційної ^дРукарні — Унівської. їй повезло, мабуть, найбільше, бо пра-

154 рлііік; українські-; друкарство

у / " ^а І/ ' ' ЛЛ1ШКЫМ и frMIAHIM lie ІОЛІКАП*

Герб львівського єпископа Гедеона Балабана — мецената ратного українського друкарства, вміщений і: одному і:і видань Оірятіпіської друкарні

11 O^fX'^1' Б'мыниклго емиклго.O^wmy |{онїТ.ттшісліо/ШчЛґо.

иювала, щоправда, з невеликими перервами, понад сто років, випустивши понад 25 книг. За деякими даними, частину обладнання цієї друкарні переправив до Почаєва ігумен Кирило (Транквиліон) Ставро-вепький.

Друкарня ж, що раптом виникла десь близько 1617 року в невеликому селі Угорці на Самбірщині, була мандрівною. За деякими даними, занесено її було сюди з Волині. Прихистком став на якийсь час монастир. Книги видавались на кошти місцевого пана, мецената культури Олександра Шептицько-го. Вийшло кілька друків, серед яких — "Собраніє вкратце словес от Божественного писанія "(на аркуші 48 було зазначено: "в Угорцах, року 1628, месаца марта ЗО дня").

Острозька Ще одним знаним осередком українського

друкарня друкарства на початковому етапі його роз-

витку була Волинь. Одна за одною тут виникають друкарні: в Дермані, Кремінці, Луцьку, Рохманові, Четвертинську, Острозі і Почаєві. Проте, за винятком двох останніх, були вони малопотужними і проіснували недовго. Небагато книг вийшло і в Острозі та Почаєві, але слава про них вже в ті часи рознеслася далеко за межі України.

Найбільша гордість цього краю — Острозька друкарня, де 1581 року була надрукована Іваном Федоровичем знаменита на весь світ Острозька Біблія — перше повне видання всіх книг Священного писання церковнослов'янською мовою. Ця книга, що на той час подивувала весь світ і стала

 

Га.інці>і«>-в(ілинсі»і;<: друкарстно

Князь Копитнії

Острозький — засновник

Острозької друкарні і меценат

першої у слов'янському

світі Біблії 1581 року

згодом надбанням усіх слов'янських народів, була результатом багаторічної праці визначних науковців-богословів і перекладачів з усіх найпоширеніших мов світу, зібраних в Острозькій академії.

У тому, що до XVI століття Острог став відомим осередком українського національно-освітнього руху, де засівалися зерна розвою козацького духу, де блиснув, за словами Михайла Грушевського, "фейерверк нової освіти" — Острозька академія, де віднаходимо також і витоки Української гетьманської держави, неабияка заслуга останнього славного князя цього роду — Костянтина Острозького.

У різні часи далеко не однозначно оцінювали історики цю неординарну постать. Одні підносили його заслуги перед українським народом до рангу наивидатніших провідників нації, інші ставили йому в провину визискування народу, безмірне багатство. У сучасників він же заслужив визнання як "стовпа православ'я", "філяра і оздоби Православної церкви". А літописець Києво-Печерського монастиря зве його "мужем благочестивим, розумним, легкодоступним".

Доводиться на цьому наголошувати, бо й в описуваній досі історії українського друкарства роль князя Острозького незаслужено применшена. В усіх російських радянських виданнях чи не найвидатніший шедевр українського друкарства — Острозька Біблія — згадується лише в контексті його Друкаря Івана Федоровича. Але ж друкувалася вона за ініціативою і безпосередньою участю саме князя Костянтина. Він ¹ прихистив Федоровича, коли тому не повелося у Львові після випуску 1574 року "Апостола", в Острозі. Він і друкарню за-

РАННЄ УКРАЇНСЬКІ: ДІ'УКЛІЧТВО

І'., иіці.ко г.о.іііисі.кг друкарстио

 

клав тут, аби вона довго сіяла слово книжне по світу. Він організував і збирання з усього світу кращих біблійних оригіналів та перекладачів.

Варто у цьому контексті розвіяти ще один міф радянської історіографії — про надісланий з Москви примірник Гена-дійової Біблії, яка нібито послужила основним джерелом для складання Біблії Острозької. Деякі історики, які і в цьому вбачають позитивний "російський вплив" на українське друкарство, забувають, однак, додати, що Генадійова Біблія переписана 1499 року з київського рукопису, створеного за часів Володимира Великого. Але й її виявилося недостатньо. І пошуки були продовжені в Греції та Болгарії.

Якою ж була доля самої Острозької друкарні? На жаль, не такою щасливою, як її найкращого витвору — Біблії. З цієї друкарні за час, коли нею опіковувався Костянтин Острозький, вийшло 25 назв книжок. Це, окрім Біблії, Новий Заповіт з Псалтирем 1580 року, "Листи Патріарха Єремі'Г, "Про єдину істинну Православну віру". З Острога розійшлася по світу відома праця Герасима Смотрицького "Ключ Царства Небесного", кілька творів Клирика Острозького, а також Часослов, Требник, Молитвослов. Побачив світ тут і цілий ряд полемічних видань, яких інші друкарні Галичини й Волині майже не друкували через їхню залежність від влади.

По смерті Костянтина Острозького його невдячні нащадки загубили велику культурницьку й національну роботу свого могутнього і мудрого родича. За переказами, княгиня Анна-Алоїза — донька другого сина Костянтина — Олександра, передала Острозьку друкарню католикам, і ті незабаром почали там видавати польські книги.

Маючи п'ятеро дітей — двох доньок та трьох синів — князь Костянтин не був щасливий в особистому житті. Він пережив смерть своєї дружини і поховав двох синів та трьох онуків. Майже всі його діти, одружившись і вийшовши заміж за сповідників іншої віри — католиків, — незабаром самі зрадили батьковій справі.

Але найбільше постаралася у цій справі його онука Анна-Алоїза. Вона знищила не лише дідову друкарню, але й закрила друге його дітище — Острозьку академію, прискорила окатоличення православних соборів. 1, мабуть, найбільшою

наругою над пам'яттю свого великого предка було перенесення за вказівкою Алоїзи праху її діда з Острога до костьолу в Ярослав. За іншими даними, прах князя Костянтина було вивезено з Острога наприкінці XVIJІ століття, коли цим містом знову оволоділи поляки, і десь розсіяно. Звідси — й твердження Івана Огієнка, що трагедія роду Острозьких — то трагедія всієї України. В цій гіркій істині ми чим раз більше переконуємося й сьогодні: невдячні нащадки бездумно зраджують справі, якій вірою й правдою служили все своє життя їхні батьки.

Що ж до Острозької друкарні, то є ще один, вірогідніший, переказ, за яким усе друкарське обладнання із Острога було перевезене до Києва. І саме з цього обладнання, одухотвореного невмирущими сторінками Острозької Біблії, зачалася не менш знаменита в усьому світі друкарня Києво-Печерської лаври. Скажімо, київський дослідник 1. Каменин ще 1894 року висловив припущення, що і Острозьку, і Дерманську, і Стря-тинську друкарні купив 1613 року у архімандрита Дерман-ського монастиря Ісайї Балабана сам Єлисей Плетенецький — настоятель Києво-Печерської лаври.

Справді, цьому припущенню хочеться вірити. При ретельному зіставленні першодруків Києво-Печерської друкарні з книгами, виготовленими в Острозькій друкарні, вбачається немало спільного.

Почаївська Цікавою і самобутньою є історія Почаїв-

друкарпя ськоїдрукарні. Про її початки існує кілька

версій: заснована відповідно до грамоти Анни Гойської, яка виділила 1597 року для монастиря й друкарні значні кошти; викуплена з Острога 1618 року. Однак найвірогіднішою виглядає та, що пов'язана з іменем згадуваного вже Кирила (Транквіліона) Ставровецько-го. Розпочавши складання свого твору "Зерцало Богословія" Ще в Унівський друкарні, що містилася при Унівському монастирі, цей ігумен разом з друкарнею незабаром перебирається до Почаєва і закінчує там у березні 1618 року друк свого важливого богословського трактату, першої української Догматичної системи. (До речі, наступний його друкований твір — "Учительне Євангеліє", де були додані проповіді са-