Видавництва й часописи першої хвилі еміграції

На початковому етапі видавництва організовувалися здебільшого для започаткування того чи іншого україномовного періодичного друкованого органу. Відомо, що першим таким часописом на американському континенті стала "Свобода", заснована у Джерсі-сіті 15 вересня 1893 року. Газета швидко здобувала все більше число передплатників, в тім числі й серед канадських українців. Але задовольнити сповна потреби останніх вона не змогла. 1 тому вже на початку XX століття в Канаді виникають свої друковані органи для українців. Були то "Канадійський Фармер" (1903), "Слово" (1904) та журнал "Ранок" (Ш5).

Спільною характерною ознакою цих трьох видань стали їхня політична заангажованість і залежність від засновників. Часописи виходили на чужі гроші і виступали за інтереси передусім англійської ліберальної буржуазії, а не українців-переселенців. Не сприяли довір'ю в українського читача і гостра полемічність публікацій та нетерпимість ряду авторів, надто ж у міжконфесійних питаннях.

ІСТОРІЯ 'УКРАЇНСЬКОГО ГОЛОСУ"

в біографіях його основоположників і будівничих

Таким чином, незабаром на порядок денний постало актуальне питання заснування справді народного і справді українського часопису. Така роль волею історії випала на долю "Українського Голосу", перше число якого побачило світ 16 березня 1910 року. Вперше за всю історію української видавничої справи і журналістики поза Батьківщиною слово "український" стає у заголовку цілого часопису. Відтоді й розпочинається пора активного українського книгодруку.

Видання:t історії найстарішої

української газети к Канаді

"Український Голос",

підготовлене до 85-ліття часопису

(1995) Липою Фігус-Ралі.ко

430 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

Першим українським видавництвом, яке започаткувало 1903 року часопис "Канадійський Фармер", слід вважати "Канадську Північно-Західну Спілку". Саме завдяки зусиллям її організаторів до Канади було завезено перший український шрифт, відлитий у Сполучених Штатах Америки. Досі україномовні тексти, здебільшого оголошення для громади, набиралися латинськими черенками. Цим першим українським шрифтом були набрані й згадані вище дві перші книги спілки — "Учебник англійської мови "та "Християнський Катехизм ".

"Руська 1908 року у Вінніпезі українець Яків Крет

друкарня" засновує свою друкарню і видавництво з

і видавничий назвою "Руська друкарня". На початку, по-

концерн єднуючи в одній особі і автора, і видавця,

"Руська ' ДРУ^каР^я> ^в'^н> зокрема, упорядкував та

книгарня" видав "для руських фермерів і робітників"

популярну брошуру "Важніші права Канади", почав редагувати й друкувати перший український ілюстрований журнал "Хата", а також перші числа "Українського Голосу". З цієї друкарні вийшов і перший український підручник Петра Зварича, що був звичайним перекладом англійського букваря і призначався для початкової української школи в провінціях Альберта та Саска-чеван (1911). На друк цієї книги автор зібрав власні кошти. "Руська друкарня" пожвавила й урізноманітнила діяльність після того, як Крету запропонував свої послуги молодий і підприємливий засновник "Першої Канадійської Книгарні " (в літературі можна знайти й іншу її назву — "Руська і Польська книгарня") Френк Доячек. Власний книжковий бізнес він почав з того, що одержані на своє замовлення зі Львова, Перемишля і Відня українські книги складав у мішки та валізи і вирушав з ними підводою по тих околицях провінції, де гуртами оселялися українці. Супутніми речами до книг були ікони, годинники, різноколірні нитки для вишивання, інший необхідний у господарстві дрібний крам. Спілкуючись з українцями по різних фермах, він пропагував свої книги і водночас вивчав попит на них. Підручник з англійської за півтора долара купували неохоче (за цю суму нашому переселенцю треба було працювати, скажімо, на вирубці лісу

 

Перша хии.'їм еміграції

два дні), а ось дрібненькі брошури від 5 до 40 центів розходилися за одну поїздку. В таких поїздках і народжувалися плани проте, що і скільки видавати.

Напрочуд вдалою виявилася спроба зібрати й видати окремою книгою пісні, які співали українці на початках свого перебування на чужині. Такий збірник уклав Теодор Федик і запропонував Доячеку для видання. Успіх видрукуваних 1908 року "Пісень про Канаду і Австрію "(йшлося про пісні австрійської України) був несподіваний. Ось як обґрунтовував видавець Я. Крет необхідність третього видання цієї книги в 1911 році:

"Вірний образ долі наших робітників за морем, представлених у піснях про Канаду і Австрію, так зацікавив наших переселенців, що розкупили два попередні наклади сих пісень. Великий попит за сею книжкою змусив нас видати ще оден наклад. Руська Книгарня, хотячи зробити вигоду Русинам і вдоволяючи їх просьбам, відкупила від п. Т. Федика авторство сеї книжки і пускає в світ своїм накладом отеє третє виданнє. Нехай оно служить кождому розрадою в вільних хвилях, нехай кождий пригадує собі свою долю і недолю в нашій новій Вітчизні — Канаді. Передавайте, отже, сю книжку з рук в руки, посилайте її своїм братам в старий край, нехай і они знають Ваші гаразди та учаться з них як уникати злого, щоб на новій землі зажити в щастю, в ліпшім гаразді, чого Вам всім бажає Руська книгарня".

ПІСНІ ШІҐРАНТІВ про Старий і Новий Край (ПІСНІ ПРО КАНАДУ 1 АВСТРІЮ)

ДЄОДОРФКДИК И ІНШІ

ЦІНА40 ЦЕНТІВ.

Це був один з тогочасних українських бестселерів. Чергове його перевидання здійснила своїм накладом вже "Українська книгарня" у Вінніпезі в 1927 році з новим, точнішим, заголовком — "Пісні емігрантів про Старий і Новий Край", залишивши, однак, у підзаголовку попередню назву. Продавалася ця книга (обсягом 140 сторінок), як і в попередніх виданнях, по 40 центів.

Наііпопуляриііііа книга

Вінніпег, Ман.

серіїд українських емії -раптіїі

кількох поколінь —

"Пісні про Старин

і ІІоі'.иіі край"

432 ___________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА І? КАНАДІ

Книгопродавець і видавець Ф. Доячек друкував свої книги не лише в "Руській друкарні", а й у видавництві "Ранок", друкарні "Канадійського Фармера". Притому друкував, зважаючи на зростаючий попит на українську книгу, дуже інтенсивно. Так, лише за анонсами україномовної преси, 1910 року в Канаді продавалося понад 20 книжечок, випущених накладом "Руської книгарні" Доячека. 1912 року він став співвласником "Руської друкарні". Об'єднання своєї книгарні з друкарнею дало можливість створити цілий книговидавничий концерн "Руська книгарня". Незабаром Доячек став засновником "Канадійських Вістей", а згодом (1914) у його власність перейшов і тижневик "Канадійський Фармер" з друкарнею. Книжкове видавництво, маючи такі друковані періодичні органи, сповна використовувало їхні можливості для інформування читачів про книжкові новинки, ціни і місця реалізації. Представництва цього концерну були незабаром відкриті в інших провінціях Канади, зокрема, в провінційних столицях Едмонтоні, Ріджайні.

За даними календаря "Приятель Жовніра" на 1915 рік, що виходив у Канаді, "Руська книгарня" лише протягом 1910— 1914 років випустила й реалізовувала на американському континенті понад 60 назв україномовних книг.

Цікаво, що Френк Доячек за національністю був чех. Але він вільно говорив українською мовою, глибоко співчував національним почуттям і політичним намірам українців, розумів ціну друкованого слова національною мовою і своєю діяльністю багато прислужився українській громаді в Канаді.

"Українська Заснована 1910 року, "Українська видавни-

видавнича "" ча спілка" започаткувала перший, справді
спілка" - народний і справді український, тижневик

"Український Голос". Розпочавши книго-друк у 1911 році двома невеликими брошурками — "Пімста робітника" (оповідання) та "Весна" (поезії), автором яких був перший редактор цієї газети Василь Кудрик, видавництво з роками розширювало тематику книг, збільшувало обсяги, підвищувало інтелектуальний рівень свого читача, формувало його смаки.

Найвагомішим виданням цього періоду слід вважати Шевченків "Кобзар "обсягом 516 сторінок і 53-ма ілюстраці-

 

■ш

Друга і третя хімі.'іі еміграції

НАРОДНА БІБЛІОТЕКА

І Ісрше канадсько видання Кобааря" Тараса Шевченка

ями. На обкладинці і звороті титульної сторінки зазначено, шо видавалася ця книга в друкарні "Канадсько-Української видавничої спілки" 1918 року. Фактично це було перевидання "Кобзаря" львівської "Просвіти" (з передмовою Богдана Лепкого). Канадські українці додали до нього свій вступ на вісім сторінок, підготовлений Інститутом "Просвіта" у Вінніпезі.

Неповторність цього видання в усій світовій шевченкіані в тому, що незабаром воно стало основою "Ілюстрованої Шевченківської бібліотеки" в 24 книжечках. Зміст кожної книжечки склали відбитки окремих поем чи добірок поезій із щойно випущеного "Кобзаря" — таким же форматом і шрифтом. До них додавався портрет Шевченка і відповідні сюжетні малюнки. Коштували ці випуски по 10 центів, тому швидко й повсюдно розходилися.

§ 3. Друковане слово другої ^; і третьої хвиль еміграції

Переведення Умовно об'єднаємо ці дві хвилі хронолог-

української ічними рамками міжчасся двох світових

видавничої війн і періодом до кінця 80-х років XX сто-

енрави ліття. Соціальна й політична структура

на професійну української еміграції цього періоду значно
основу різнилася від піонерської доби. У результаті

поразки національно-визвольних змагань Україну назавжди полишали найбільш свідомі, найосвіченіші громадяни, хто не міг прийняти нової тоталітарної системи,

28 — 7-1165

484 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

хто рятувався від насильної репатріації до Радянського Союзу в численних еміграційних таборах англійської та американської зон окупації Західної Німеччини після завершення Другої світової війни.

Отож, за океан виїхали сотні, тисячі діячів літератури, науки, мистецтва, які на нових місцях свого поселення, в умовах потужного оживлення організаційної діяльності української спільноти, незабаром ставали каменярами духовної творчості й громадянської позиції свого народу. Вони, вже на професійному рівні, поповнили і скріпили ряди редакторів, видавців, журналістів, друкарів, які в піонерську добу формувалися із одержимих цією справою самоуків.

Українська видавнича продукція цього періоду зростає і кількісно, і якісно. У тематичному діапазоні її можна виокремити за такими ознаками:

• класика "краєвої" літератури (Шевченко, Франко, Кобилянська, Нечуй-Левицький, Леся Українка та ін.);

• науково-популярні твори з історичного минулого свого народу (це передусім заборонені в радянській Україні праці М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Грушев-ського, І. Огієнка);

• українські переклади світової літератури (найбільш
' показові — кілька випусків арабських оповідань "Ти
сяча й одна ніч", роман "Вогнем і мечем" Г. Сенкеви-

. чатощо);

РІДНА ШКОЛА

• навчальна література для
вивчення української мо
ви передусім маленькими
і українцями, народжени-

Український БУКВАР

НОВЕ ПЕРЕРОБЛЕНЕ ВИДАННЯ

ФЗ-ЙЕрї®

ми вже в Канаді ("Український Буквар", підготовлений "Канадійським Фармером", що витримав

1 Іистілміа книга дітей українських переселенців — "Український UvKitap"

 

Друга і третя хни:!! еміграції

ПРОПАЩІ СИЛИ УКРАЇНСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО ЩЦ КОМУНІСТИЧНИМ РЕЖИМОМ

Накладен УВАН

протягом 20-30-х років кілька видань; "Український повістковий Буквар" удвох книжечках Миколи Матвій-чука, що виходив кількома виданнями у 40-50-х роках; читанки для початкових класів недільних українських шкіл, найпопулярнішими з яких були ті, що створив Петро Волиняк, — "Барвінок", "Дніпро", "Київ"); збірки оповідань, віршів, написаних уже канадськими українцями. (Цей видавничий блок пізніше отримає назву "Українська література Канади". Він уже добре досліджений у Канаді, а найвагомішою є англомовна розвідка доктора М. Мандрики); різноманітні календарі, як додатки до періодичних друкованих органів. (Творилися вони за зразками народних календарів, які започаткувала свого часу львівська "Просвіта". їхній зміст складали уривки з творів класиків українського красного письменства, інформація про ювілейні дати з рідної землі, різноманітні практичні поради. Найпопулярніші і практично не досліджені сьогодні — "Поселенець", "Українська родина", "Календар "Канадійського Фармера" (з 1917 р.), "Календар "Українського Голосу" (з 1914 р.), "Кал єн дар-альманах "Нового Шляху" (з 1931 p.);

 

УКРАЇНСЬКА ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК Сірія: Літопис УВАН, ч. 11

Яроиш Б. РУДНИЦЬКИИ

УКРАЇНСЬКІ БІБЛІОТЕКИ В КАНАДІ

UKRAINIAN UBRABUS Ш CAHADA

Друге поширене ндшна

^§1г

Вінніпег 1954

Ііплаї.ничи продукція Української цільної Академії наук

436 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

• наукова продукція Української Вільної Академії Наук.
(До кінця 40-х років активність осередків УВАН у Ре-
генсбурзі і Аусбурзі через виїзд провідних учених за
океан різко зменшилася. 1949 року місцем свого осід
ку президія УВАН обрала канадський Вінніпег. Лише
протягом перших десяти років діяльності цієї науко
вої інституції на канадській землі накладом УВАН було

•j видано у Вінніпезі понад ЗО випусків наукових роз-

відок із серії "Славістика", серед яких праці Я. Руд-ницького ("Шевченкіяна на Заході"), Л. Білецького ("Омелян Огоновський"), В. Чапленка ("Пропащі сили: українське письменство під комуністичним режимом. 1920-1933"), О. Войценко ("Матеріяли до франкіяни в Канаді");

• твори письменників, науковців, політичних і громад
ських діячів з радянської України, заборонені більшо
вицьким режимом, антирадянський самвидав (В. Стус,
І. Дзюба, В. Мороз, В.Симоненко).

Одна з характерних тенденцій цього періоду — перенесення на канадські терени діяльності українських видавництв, які до 1939 року діяли на Галичині чи в час війни і після — у Західній Європі. Найбільш показовими в цьому плані є видавництво "Наша Культура", що діяло під орудою професора І. Огієнка (пізніше — митрополита Іларіона) у Варшаві та Лозанні протягом 20—40-х років, та видавництво Івана Тиктора, що продовжило традицію створеного цим діячем у Львові концерну "Українська преса".

Видавництво Видавництво засноване у Вінніпезі ви-

"Наша датним діячем українського відродження,

Культура" колишнім міністром освіти та віровизнань

УНР Іваном Огієнком (митрополитом Іла-ріоном) відразу ж після переїзду його до Вінніпега восени 1947 року. Вже у вересні в усі україномовні друковані органи Канади й США, а також Європи були надіслані для публікації листівки такого змісту:

"НОВЕ ВИДАВНИЦТВО У КАНАДІ.

За головним проводом митрополита Іларіона (Проф., Д-ра Івана Огієнка) з листопада місяця 1947 року виходить

Др\та і т ретя хвилі еміграції _ _■___________________________ 437

Часописи видаиііицтіш "llama Культура"

у Канаді нове видання: "НАША КУЛЬТУРА" — неперіодичне видавництво, головно з ділянки української культури, історії, мови та красного письменства. Щомісяця виходить одна книжка по найдешевшій ціні.

Це ж видавництво видає народно-християнського місячника "СЛОВО ІСТИНИ", присвяченого також рятуванню наших скитальників. Початкова передплата на чергові книжки "Нашої Культури" — два долари. Передплата на місячник "Слово Істини" — 2.50 дол. Річно, окреме число — 20 центів...

Закликаємо все українське громадянство до масової передплати цього нового корисного культурного видання! Просимо приєднувати нам нових передплатників... Видавництво".

З метою збору коштів для видання книг при Соборі Св. Покрови у Вінніпезі засновується спеціальний "Видавничий комітет". Згідно із статутом, це була "установа благодійна, що ставить собі завданням плекання й поширення української церковної культури й ідеології". До комітету приймалися дійсними членами особи української національності. Кожен член комітету мав вносити щомісяця не менше одного долара. Видавничий фонд, що складався із членських внесків, призначався винятково на видання нових книжок.

Перші книги, що побачили світ на канадській землі з маркою "Нашої Культури", були праці самого засновника видавництва: "Бережімо все своє рідне!", "Приєднання церкви Української до церкви Московської", "Прометей" (поема), "Народження людини" (філософська містерія). Незабаром побачили світ солідні видання: "Слово про Ігорів похід" та "Історія української літературної мови". Остання книга, що побачила світ 1949 року, вийшла із значною кількістю ілюстрацій.

438__________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА І? КАНАДІ

Видавництво постійно зверталося до жертводавців за допомогою. Глибоко емоційним, переконливим і актуальним сьогодні сприймається звернення митрополита Іларіона до українських меценатів. Ось лише його фрагмент:

"Кожна людина, яка багата не була б вона, має звичайний кінець, — вернеться в землю, з якої й створена вона. Піде в землю, й пам'ять про неї минеться. Не так буває з тими, хто прислужився розвиткові культури, цебто з меценатами: пам'ять про них живе довгі роки, їх любовно згадують вдячні нащадки... Особливо рясно цвіло в Україні меценатство книжкове. Окремі багаті особи, українське боярство, українська шляхта, князі, гетьмани, українська старшина, міщанство — всі спішили стати в ряди поважних меценатів і видати яку книжку. Особи ці давно вже зійшли з цього світу, але їхні видання-книжки живуть ще й тепер і житимуть вічно, прикрашуючи нашу культуру".

За перший десятилітній період діяльності видавництва "Наша Культура" (1947—1957) в ньому вийшло 29 написаних у Канаді творів митрополита Іларіона. Окрім названих вище варто виділити ґрунтовні історичні монографії "Іконоборство", "Поділ єдиної Христової церкви і перші спроби поєднання її", "Українська церква за Богдана Хмельницького. 1547—1557", "Українська церква за часів Руїни. 1657—1687", "Преподобний Іов Почаївський". Це також і публіцистично наснажена "Книга нашого буття на чужині", і перший том релігійно-філософських творів та ряд інших цінних і цікавих видань.

Цікавий фінансовий документ залишив для дослідників української видавничої справи на еміграції багатолітній секретар видавництва ігумен Іов Скакальський — "Докладний список приходу, розходу й недобору в доларах" по видавництву за десять років діяльності, який дає змогу з'ясувати фінансові засади кожного видання (окрім книг сюди слід додати ще видання трьох місячників, про які йтиметься нижче, — "Слова Істини", "Нашої Культури" та "Віри й Культури"). Якщо в 1948 році зібраних для друку коштів було 1253, а витрат 2035 доларів, то в 1957 році ці цифри складали відповідно 4088 та 7538 доларів. В цілому ж за десять років перевитрати складали понад 15 тисяч доларів. Це ті кошти, які "митрополит Іларіон за десять літ (1947— 1957) доклав до свого видавництва, цебто видав на український народ у Канаді з власного утримання". Звідси зрозумілими стають гіркі фра-

 

МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН

Друга і третя xnn.il еміграції

T МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН

ВІКОВІ НАШІ РАНИ

НАШ БІЙ ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ

ІСТОРИЧНА ЕПОПЕЯ

ДРАМАТИЧНІ ПОЕМИ

1*62 ВІННІПЕГ

ВІННІПЕГ

Ма.чопідомі is Україні канадські кидання художніх ткорін митрополита Іларіона

зи засновника видавництва, висловлені в листі до Павла Сом-чинського в Буенос-Айрес: "Видаю багато, але до кожної книжки докладаю. Навіть сумнів бере: чи й варто писати?"

Окрім підготовки до друку книжкових видань "Наша Культура" стає засновником кількох періодичних друкованих органів —- "Слово Істини", "Наша Культура", "Віра й Культура".

"Слово Істини". Як "народний місячник духовної культури й рідної мови", регулярно виходив з листопада 1947 по жовтень 1951 років. Всіх випущено 48 чисел. Обсяг кожного числа був стабільним — 32 двоколонні сторінки (один друкований аркуш), за винятком першого, здвоєного. Програмною метою діяльності було заявлено прагнення редакції "сіяти по всьому українському світові правдиве Слово Божої Істини, щоб глибше виявити церковну Божу Правду та українську церковну ідеологію".

Тематика часопису постійно розширювалася. Провідною була тема української мови, культури, проблеми їх виживання в чужомовному оточенні. Редакція просила своїх читачів та видавництва присилати для рецензування нові книги, інформація про які систематично вміщувалася на сторінках часопису.

440 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

І все ж "Слово Істини", попри неодноразові прагнення видавця урізноманітнити тематику публікацій, залишався вузькопрофільним часописом із чітко вираженим релігієзнав-чим напрямком. Це звужувало читацьку аудиторію, не сприяло формуванню солідного авторського активу. Нерідко зустрічаються числа, де на 70—80 відсотків усього обсягу подавалися матеріали одного автора — митрополита Іларіона. Все це спонукало видавця до зміни профілю видання і вироблення його нової програми. У жовтні 1951 року вийшло останнє число "Слова Істини", на одній із сторінок якого було вміщено заклик до читачів читати новий часопис "Наша Культура".

"Наша Культура ". Новий місячник, що почав виходити у Вінніпезі з листопада 1951 року, був новим лише за місцем перебування видавця. Адже багато читачів як у Європі, так і в Америці пам'ятали редаговану протягом 1935-1937 років у Варшаві професором Іваном Огієнком "Нашу Культуру", яка швидко завоювала авторитет у науковців і прихильність у найширшого читача. З незалежних від видавця причин вона там і припинила своє існування, але потреба у відновленні такого часопису після Другої світової війни в умовах посилення "радянізації" українського населення після приєднання західноукраїнських земель до складу радянської України була як ніколи актуальною. Цю тезу так обґрунтовує сам видавець:

"Українська культура, на якій зросла наша Україна й яка принесла їй світову славу, знаходиться тепер у великій небезпеці — в небезпеці повного знищення її. Ворог напосів на Україну й свідомо нищить цю культуру до останку, бо добре знає, що українська культура — то правдива душа України, добре знає, що, знищивши цю культуру, він знищить саму Україну, ранить її в саме серце...

Але ми всі знаходимося на волі й від своєї культури не відступаємо. Навпаки, тільки на чужині ми глибоко пізнали повно-вартість нашої рідної культури, пізнали її самостійність, людяність. Пізнали, що наша культура неповторна за межами нашої Батьківщини... Творімо ж і на чужині українську культуру всіма силами своєї нації! Сил цих маємо і тут в достатку, і ними можемо спинити й винародовлення наших братів, і викривлення нашої вікової культури".

У першому числі видання була заявлена його програма: • наукові й науково-популярні статті з усіх ділянок укра-■'!■• їнської духовної й матеріальної культури: література, •■■ історія, історія церкви, мистецтво, філософія, богосло-

 

руга і третя хвилі «'ми |кщи

в'я, театр, мовознавство, етнографія, право, археологія, педагогіка, архітектура й т. ін.;

• короткі спомини з нашого недавнього минулого;

• критичні огляди наукових праць і літературних новин. За канадський період існування (з листопада 1951 по

совтень 1953 року) вийшло 23 випуски часопису. Обсяг його ув приблизно такий, як і "Слова Істини" — 40 двохколон-іих сторінок, але оформлювався вже краще. Обкладинка рукувалася в два кольори, в окремих числах з'являлося іільше ілюстративного матеріалу. Але найголовніше — по-іітно урізноманітнилася тематика, розширилося коло авторів.

Серед постійних дописувачів були авторитетні історики, [ітератори й мовознавці — Степан Килимник, Олександр)глоблин, Наталія Полонська-Василенко, Андрій Чайків-ький, Дмитро Чуб, Ярослав Рудницький, Улас Самчук. На торінках "Нашої Культури" її канадського періоду можна ііднайти сьогодні немало невиданих ще й досі прекрасних ворів цих та й інших авторів, у яких подаються глибокий наліз тогочасного літературного процесу, розповіді про ма-ювідомі факти української історії, цінна епістолярія.

Останнє число цього часопису вийшло у жовтні 1953 року.

"Віра й Культура". Це був третій періодичний друкова-іий орган видавництва "Наша Культура". Програмними його авданнями були: продовження традицій своїх двох поперед-іиків, підвищення релігійної свідомості та культури україн-:ького народу в Канаді. Йшлося передусім про публікацію іатеріалів з усіх ділянок богословської науки та церковного киття. Однак залишалися програмні положення "Нашої Куль-ури": історія, література, мистецтво, огляд книжкових но-іинок, спомини з недалекого минулого.

Від "Нашої Культури" новий часопис відрізняється пе->едусім збільшеним удвічі обсягом — 80 сторінок, кращим юліграфічним виконанням: з початку 1954 року друкувався іа книжковому папері. З січня того ж року він стає "орга-іом Українського наукового богословського товариства" і аким залишався до останніх днів свого виходу — грудня 1967)оку. Всіх вийшло 162 числа.

Через 15 років видання "Віри й Культури" в Канаді віднов-іюється. Від 1974 року вона стає річником Наукового бого-:ловського товариства імені митрополита Іларіона (Огієнка).

442 У КРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

Перші два випуски вийшли за редакцією доктора Юрія Му-лик-Луцика. Протягом 1976-1998 років незмінним редактором видання стає відомий в діаспорі і в Україні учений-бо-гослов, багатолітній декан богословського факультету Колегії Святого Андрія при Манітобському університеті, публіцист і видавець, колишній учень митрополита Іларіона протопресвітер Степан Ярмусь. Одинадцяте число цього річника (1998 рік), присвячене 400-літтю від дня народження Петра Могили, виявилося останнім.

Видавництво Нова сторінка в історії української видав-

Івана ничої справи в Канаді була започаткова-

Тиктора ^на відомим на Галичині видавцем Іваном

Тиктором. Колишній творець і власник концерну "Українська Преса" у Львові, під орудою якого у 30-х роках на західноукраїнських землях масово поширювалася україномовна преса і книга, він пізніше очолював видавництва "Нове Життя" у Кракові, "Волинь" у Рівному. Опинившись 1948 року в Канаді, приступає до створення свого видавництва і здійснення нечуваних досі видавничих проектів — перевидання своїх фундаментальних львівських першодруків — "Великої історії України", "Історії українського війська" та "Історії української культури".

До Івана Тиктора ніхто не видавав у Канаді великих за обсягом книг. Для цього слід було зібрати колосальні кошти, та й певності в реалізації їх не було. Тиктор за короткий час здійснив неможливе. Того ж таки 1948 року у Вінніпезі накладом

Титульна сторінка!Ні8-еторіпкоіюго кидання ^: "Ііе.чикої історії України" ' Інаїш Тиктора

 

Друга і третя хммі «'міграції

15 тисяч примірників з'являється величезний за обсягом том (968 сторінок) із значною кількістю ілюстративного матеріалу — "Велика історія України". Коротким зверненням до читачів були такі глибинні за змістом і хвилюючі слова видавця: "В 25-ту річницю моєї видавничої діяльности випускаю на чужині друге видання ВЕЛИКОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ в глибокім переконанні, що ця книга скріпить розсіяних по всьому світу синів України в їхній вірі в недалеке ВОСКРЕСЕН НЯ БАТЬКІВЩИН И та додасть їм сил до боротьби за її визволення". Посвятою до цього тому були слова, взяті ще з львівського видання: "Батькам на славу, синам на науку".

Представляючи книгу канадському читачеві, Євген Яво-рівський так охарактеризував її значення: "Навчаючи про славні діла предків наших, ця книга сповнятиме зболілі душі українців на чужині вірою в недалеку перемогу української правди і силою до дальшої праці й боротьби за визволення України".

На видання "Великої історії України" було витрачено 300 тисяч канадських доларів благодійних внесків — сума на той час величезна. Незабаром побачили світ й інші два видання — "Історія українського війська" та "Історія української культури".

Іван Тиктор стояв біля витоків створення "Клубу Приятелів Української Книжки", з маркою якого побачили світ кілька серійних видань. Лише протягом 1949-1952 років тут вийшло 14 книжок загальним обсягом близько 2000 сторінок. Передусім це були повісті й романи з української історії. Серед них — "Страшна помста" М. Гоголя, "Максим Залізняк" В. Радича, "Пригоди молодого лицаря" С. Черкасенка, "Люди в тенетах" В. Чапленка, "Поєдинок з дияволом" О. Гай-Го-ловка.

Львівське коріння (від 1920 року) мало ще одне українське видавництво, що постало у Торонто 1952 року, — "Добра книжка". Перенесло воно сюди свою діяльність із Австрії, де протягом 1948—1949 pp. випускало квартальник "Життя і Слово". Фінансувалося здебільшого католицькою українською громадою. За перші п'ять років своєї праці в Канаді випустило понад 150 назв перекладених із чужих мов і оригінальних книг, переважно релігійної, історичної тематики.

444 _______________________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В КАНАДІ

Видавнича Ця видавнича спілка є правонаступницею

спілка одного з перших українських видавництв

"Тризуб" піонерської доби — "Української Видав-

ничої Спілки". її діяльність пов'язана передусім із випуском часопису "Український Голос". З 20-х років українське книговидання в Канаді сформувалося в окремий напрямок. Сучасну назву видавництво набуло 1948 року, відповідно до прийнятого нового Статуту. Один з найвагоміших проектів цієї Спілки — видання повного "Кобзаря " Тараса Шевченка з упорядкуванням, ґрунтовними науковими коментарями і примітками Леоніда Білецького. В загальному обсязі ця фундаментальна праця має чотири томи на 1978 сторінок. Спроба видрукувати її належить видавництву "Пробоєм" у Празі, де 1942 року вийшов перший (і єдиний) том. Війна завадила завершити цю добру справу. Перебравшись після війни до Вінніпегу, Леонід Білецький вирішує присвятити це видання "українським піонерам Канади, що творили матеріальні й духовні цінності на добро і славу українського народу й Канади". Однодумців він знайшов в Українській Вільній Академії Наук та видавництві "Тризуб", яке й почало збирати кошти для здійснення величного проекту. Перший і другий томи побачили світ 1952 року, третій — 1953-го, четвертий — 1954 року.

Особливість цього видання "Кобзаря" в тому, що в усіх текстах поставлено наголос. Обумовлено це необхідністю спонукати українську діаспору дотримуватися єдиної української літературної мови, єдиного правопису й наголосу, бо під впливом асиміляційних про-

. Вінпіпезьке ішдамим "Кобзаря"

Тараса ІІІекчепка u чотирьох томах

з ґрунтовними коментарями

"■ Леоніда Німецького

 

Друга і третя хиіі.'іі еміграції

Перша жінка-нрезидепт

ііпдапніїчої епі.чки "Тризуб"

у 90-х роках XX ст.

і Лнна Фіґуг-Ралько

цесів рідна мова стала зазнавати значних спотворень.

Кладучи цю найголовнішу книгу українства на вівтар своєї найвищої ідеї, — вибороти Україні свободу, самостійність і соборну державність — видавництво тоді не до кінця реалізувало свій первинний задум. Через брак коштів другу частину накладу — 2500 примірників — не вдалося "вдягнути" в оправу. Ця частина вже зброшурованих аркушів чекала своєї слушної пори на складі видавництва аж до початку 90-х років. Але волею долі саме цим книгам судилося виконати історичну місію — будити своїм огненним словом приспану протягом десятиліть радянської пропаганди Україну. За ініціативою президента "Тризубу" Анни Фіґус-Ралько в Канаді було організовано збірку коштів не тільки на завершення друку "Кобзаря", а й на пересилку його в Україну — до наукових, освітніх бібліотек, установ і закладів. Загалом було відправлено понад 300 чотиритомних комплектів цього видання в усі 25 областей.

Ще один золотий рядок вписало це видавництво в історію українського друкарства поза Україною, створивши і видавши "Літопис українського життя в Канаді". Це п'ять солідних томів (від 300 до 500 сторінок у кожному), де небайдужим поглядом історика і літописця Ольги Войценко в хронологічному порядку зареєстровано вісі більш-менш вагомі факти проявів українського життя в Канаді. Основою нього літопису послужили річники "Українського Голосу". Цінність видання в тому, що тут подано не лише назви публікацій та короткий виклад змісту, а й, у багатьох випадках, розлогі цитати.. •