На Близькому Сході, в Азії та Європі

Ассирія В історії людської цивілізації помітне місце

посідає дивовижна "глиняна бібліотека" правителя колись могутньої держави Ассирії — Ашшурбанапала (669 — бл. 633 до н. е.). Французькі вчені вважають, що таке написання прізвища цього правителя трансформувалося з первинної назви Sardanapal (Сардана-пал).

Бібліотека була віднайдена в середині XIX ст. західноєвропейськими вченими під час розкопок стародавньої столиці Ассирії — Ніневії, що містилася на лівому березі Тигру, навпроти Мусулу, неподалік нинішнього курдського села Куюн-джик. Сенсаційність результатів розкопок полягала у тому, що на одному місці було виявлено понад 22.000 глиняних табли-

осередки рукописної книги

чок, вкритих дрібно помереже-ними клинописними знаками. Час їхнього виготовлення — IX—VII століття до н. є. Документальним підтвердженням належності цієї бібліотеки тодішньому правителю Ассирії Ашшурбанапалу слугують написи-штампи на кожній пластинці — "Палац Ашшурбанапала, царя царів, царя Ассирії".

Бібліотека ця справді неповторна не лише за кількістю збережених до наших днів глиняних сторінок, а й за тематикою. Вона мала свій каталог. Розшифровані вченими тексти стосуються наукової, релігійної, медичної, мистецької, міфологічної тематики. Значна кількість пластин містить своєрідні рецепти лікування від хвороб, взірці тогочасного фольклору ассирійців. На кількох сотнях сторінок зафіксований словник шумерської мови, яка вже на той час була мертвою. Збереглася і хроніка великих справ самого Ашшурбанапала, написана, очевидно, ним самим. Розміщені на глиняних пластинах тексти мають свою систему — у верхньому куті кожної пластини зазначено заголовок книги чи розділу. Рівно нарізані пластини (їхня величина — 33x22 см і товщина 2,4—2 см) зберігалися у спеціально виготовлених дерев'яних ящиках-скринях. Така книжкова "оправа" згоріла під час пожежі царського палацу, але глиняні таб-лички-сторінки збереглися, і через тисячі років дали ученим безцінний первинний матеріал для вивчення історії, культури та побуту країн Близького Сходу. А самого Ашшурбанапала по праву можна назвати одним з перших у світі бібліофілів.

У Паризькому національному музеї — Луврі — авторові цих рядків вдалося віднайти й попрацювати з двома плит-ками-сторінками цієї знаменитої бібліотеки. Текст першої починається описом експедиції ассирійського війська проти країни Наїри, розташованої на північ від гір Таурус у верхньо-

28______________ ІСТОРИЧНІ ВИТОПИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ УСШТІ

му басейні Тигру. Розповідь ведеться у формі запису маршруту четвертої військової кампанії короля. Ассирійське військо, після тривалого в часі маршруту, дійшло аж до Вавилонії вниз за течією річки Тигр. Перед тим, як повернутися додому, військо ще завернуло за гору Убар проти течії Євфрату. Автор не без гордості стверджує, що кожне місто, зазначене на цьому маршруті, змушене було платити завойовникам данину.

Не менш цікава за змістом є друга глиняна табличка бібліотеки Ашшурбанапала з колекції паризького Лувру. На ній зафіксовано точну дату творення тексту — 714 рік до Різдва Христового. Текст тут уміщений дрібнішим почерком і займає 430 рядків. Написаний у формі листа тодішнього правителя Ассирії Саргона II (722—705 роки до Різдва Христового) до бога Ассура. Саргон розповідає про свою велику експедицію проти королівства Урарту, яке включало також Вірменію і Курдистан. Урарту було дуже небезпечним сусідом для Ассирії, і Саргон вирішив завоювати його. Ассирійське військо грабувало і руйнувало сусідню країну, незважаючи на сильний спротив добре навченого для ведення військовий дій супротивника. Цар ассирійців сам очолив "командо" аби добратися через важкодоступні гори до святині національного бога королівства Урарту — міста Муссаір — і пограбувати там усі скарби. Перед тим, дізнаємося з глиняної бібліотеки, Саргон II здобув Ізраїль (721 рік) та Сирію, знову встановив ассирійську владу над Вавилоном, збудувавши там величний палац Хурсабан.

Ось як багато цікавих епізодів із світанку людської цивілізації можуть розповісти ці дві глиняні сторінки стародавньої рукописної книги.

Однак "глиняні книги" мали цілий ряд недоліків — вони були тяжкими, громіздкими й потребували особливо бережного ставлення. При перенесенні чи транспортуванні плитки легко розбивалися.

Єгипет Сусіди ассирійців — єгиптяни, спробував-

ши запровадити в себе глиняні книги, незабаром відмовилися від такого способу їх виготовлення. Для збереження і поширення письма вони застосували інший матеріал — папірус.

 

Батьківщиною папірусу здавна вважається Єгипет. Саме тому на цьому матеріалі тут створено найбільше книг. Перші тексти, написані на папірусі, з'явилися у третьому тисячолітті до н. є. Нині в музеях єгипетського Каїра та італійського Ту-ріна демонструються виготовлені з папірусу аркуші, яким майже п'ять тисяч років. Сенсаційними були знахідки розкопок, які проводилися, скажімо, у 60-х роках минулого століття. Австрійському вченому Фекельману вдалося прочитати віднайдений у 1963 році неподалік Салонік обвуглений аркуш папірусу, написаний у IV столітті до н. є. Це своєрідні коментарі до орфічних поем, які були покладені під час похоронного обряду в могилу молодій особі. Приблизно до цієї ж пори відноситься час написання тексту на папірусному сувої, вкладеного в домовину до рук чоловіка в румунському причорноморському поселенні Калатида.

Ретельно відпрацьована єгиптянами технологія виготовлення папірусних аркушів виявилася справді досконалою і неперевершеною. Написані на папірусі стародавні книги і через тисячоліття вражають сучасників чіткістю текстів, майстерністю безіменних творців. Багато рукописних книг, особливо творів художньої літератури, гарно ілюстровані. Таке поєднання писаного тексту з мистецькими витворами обумовлювалося загальним задумом творців давньоєгипетської книги — зафіксувати і зберегти на гарно вибілених папірусних сторінках для нащадків інформацію про зміст і сенс життя сучасників.

Єгипетські книги, виготовлені на папірусі, мають здебільшого форму сувоїв. Середня довжина такого сувою складає до десяти метрів, ширина — 15-30 сантиметрів.

Китай Найпоширенішими були в'язанки бамбу-

кових чи дерев'яних дощечок, скріплених шкіряним шнурком у верхній частині через спеціальні отвори. На них писали спеціальним чорним лаком, виготовленим із соку деревини і нанесеним на гострі кінцівки дерев'яних паличок. Одну з таких бамбукових в'яза-нок-книг, час створення якої припадає на перше століття н. е., віднайдено в Китаї зовсім недавно — у 60-х роках XX століття. На ній увічнені філософські твори видатного китайського

зо

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СВІТІ

ранні осередки рукописної книги

ЗІ

 

 

дається близько ста різноманітних типів табличок-сторінок, час написання текстів на яких датується 475-221 роками до н. є.

історика Сим Цяня. У період династії Чжоу (XI—III ст. до н. е.) одним з головних засобів фіксування й поширення інформації стали написи текстів на бронзовому посуді.

Зразок китайського рукописання, штопаним у XVI—XI ст. до н. а. па кістці ткарміні

В історії китайської рукописної книги є немало сюжетів про своєрідну вуличну бібліотеку, яка була створена біля воріт Ляонеської академії за вказівкою ханського імператора Сяо Лин-ді наприкінці II століття до н. є. Йдеться про цілий ряд знаменитих кам'яних плит, на яких методом гравіювання були відтворені тексти творів стародавнього китайського мислителя Конфуція (бл. 551—479 pp. до н. е.). Починаючи з III століття до н. е., провідним матеріалом для виготовлення книгу цій країні стає шовк. Суцільні відрізи шовкового полотна довжиною по десять і більше метрів, з одного боку якого були написані тексти, обгорталися довкола прикріпленого на початку круглого дерев'яного стержня у формі сувою. Зберігали такі сувої в твердих чохлах.

З освоєнням технології виготовлення паперу, що в Китаї припадає на початок II століття н. е., незручні бамбукові пластинки і дорогий шовк поступово все менше використовуються для виготовлення книг. Стародавні китайські книги з паперу на початку також мали форму сувоїв, пізніше заповнені ієрогліфами широкі паперові аркуші складалися у вигляді гармошки. У сучасному Китаї свято бережуть традиції стародавнього книгописання. Про його витоки, як важливий культурний набуток народу, детально розповідається у шкільних підручниках, цій темі присвячено немало наукових досліджень. А на початку нового, третього, тисячоліття одне з провідних шанхайських видавництв підготувало і випустило в світ унікальний фоліант — фототипне представлення в одній колекції зібраних у різні часи по всій країні так званих бамбукових табличок — попередників книговидавничої справи. Тут по-

Індія Видані в період середньовіччя довідкові

книги, каталоги, хрестоматії, переклади з мов народів, що населяли долину річки Інд, засвідчують давнє існування на цих теренах різноманітної рукописної літератури. Каліграфічні написи і чіткі малюнки на керамічних плитках, нанесені методом трафаретного тиснення, відомі тут ще з XVII ст. до н. є. Час створення однієї з величних пам'яток індійської культури — неповторної збірки релігійних гімнів і заклинань під назвою "Ригведа" у десяти книгах, яка збережена до наших днів, відноситься до X століття до н. є.

Стародавня індійська книга, текст якої написаний па пальмових листках

Індійські манускрипти творилися як на глиняних та дерев'яних табличках, так і на пальмових листках, шкірі, шовку, металевих пластинах і камені. Одне з книжкових чудес, створене індійськими майстрами, — багатомовний рукопис, у якому зашифровано на одній сторінці по декілька творів. Прочитати кожен з цих творів можна тоді, коли оволодієш своєрідним ключем — порядком зміни читання посторінкових цифр.

Палестина На цих землях книги виникли більш як дві

та Ізраїль тисячі років тому, також поширювалися пе-

реважно у формі сувоїв з папірусу або шкіри. А найбільша світова слава випала на долю знаменитих Кумранських рукописів, написаних на основі так званого квадратного єврейського письма. їх було віднайдено 1947 року на колишньому дні Мертвого моря в одній з печер Палестинської пустелі — Айн Фешха, що за два кілометри від нинішньої межі західного берега цього моря та за 12 кілометрів від палестинського міста Єрихон. Віднай-

32 ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАНІ 111ЧОЇ СМРЛІ1И У (ТЯТІ

Раїші осередки рукописної киши

 

Так зберігалися книжки Палестини й Ізраїлю

дені рукописні сувої одержали назву Кумранських, очевидно, тому, що печера Айн Фешха, яка тисячоліття берегла їх, знаходиться неподалік руїн давнього поселення Хірбет Кумран. Тут же розкопано незабаром і місце стародавніх поховань.

Випадкову причетність до цієї знахідки, що незабаром набула найширшого розголосу й стала справжньою сенсацією в науковому світі, мав малолітній місцевий пастушок-бедуїн. Цілячись каміннями у великий глечик, що виднівся в отворі однієї з печер, і розбивши його, він натрапив на цупкий шкіряний сувій. Поряд стояло ще кілька великих глиняних глечиків. Валялися в печері дрібні римські монети та шматки зотлілої просмоленої матерії.

Чутка про знайдені хлопчиком у печері Айн Фешха монети та загадкові сувої, загорнуті в просмолені шкіри та тканину, швидко облетіла бедуїнські поселення. Знаючи, який інтерес проявляють до старовинних речей чужоземці, немало бедуїнів кинулося до цієї і сусідніх печер у пошуках скарбів. Однак стихійне обстеження печер тривало недовго, бо з Єрусалиму було вислано спеціальну кінну сторожу, і до справи взялися археологи. Вони й виявили сім сувоїв у решті глиняних глечиків. Всі ці сувої також були ретельно обгорнуті в просмолену тканину із льону. "

Дві тисячі літ сувої зберігали таїну семи книг давньоєврейських біблійних текстів — однієї з перших редакцій кано-

нічної Біблії, зміст якої ретельно розшифрували американські вчені. Крім богословських книг, сувої містили кілька творів історичної тематики, зокрема короткий виклад правил поведінки для членів релігійної общини підзаголовком "Вступ до дисципліни". Це так звані позаканонічні тексти, які не увійшли до списку загальноприйнятих біблійних книг. Пізніше кожен з цих рукописів отримав свою назву — Книга Ювілеїв, Книга Еноха, Книга Товита, Заповіт Левія.

Важливо наголосити, що після сенсаційного відкриття кумранських скарбів меткі бедуїнці в інших закутках Юдейської пустелі довкола Мертвого моря випереджали археологів. За даними вчених, немало викрадених з печер сувоїв було зіпсовано, а ряд — неодноразово переходили на чорному ринку через руки різноманітних торговців. Про деякі із знахідок складалися згодом цілі легенди, а доля окремих сувоїв і досі залишається невідомою. Свого часу світова преса детально писала про так звану сувійну справу польського єврея М. Шапіро, яка стосувалася віднайдених неподалік Мертвого моря деяких стародавніх рукописних текстів ще задовго до відкриття знахідок 1947 року.

Коротко суть справи є такою. М. Шапіро, переселившись із Польщі до Єрусалиму, займався там купівлею і перепродажем стародавніх археологічних знахідок. 1878 року він купує в бедуїнів пергаментний сувій, який містив зміст одного з біблійних навчальних текстів — Повторення Закону, написаний фінікійськими буквами, але давньоєврейською мовою. Відчуваючи, що знахідка є дуже цінною, лихвар їде до Лондона і пропонує її за мільйон фунтів стерлінгів Британському музеєві. Музейні фахівці зацікавилися експонатом, попередньо визначивши час написання його — VII століття до Різдва Христового. Однак для прийняття остаточного рішення про покупку за таку високу ціну вирішили ще раз зробити її наукову експертизу. Групу нових експертів очолив запрошений із Франції відомий на той час спеціаліст з палестинської археології Клемон Ганно. Однак його висновок був несподіваний: сувій — підроблений. Ображений Шапіро вимагає нової експертизи, у пресі з'являється кілька гостро викривальних публікацій проти лихваря. 1886 року М. Шапіро покінчив з собою у голландському Роттердамі. Але спірний сувій раптово і назавжди зникає з Британського музею...

34______________ ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СВІТІ

У самому ж Ізраїлі безцінні знахідки з дна Мертвого моря незабаром посіли найголовніше місце в спеціально створеному для цього музеї з незвичною назвою — Книжкове Святилище.

Ізраїльські дослідники цих сувоїв, ретельно вивчаючи їхній мовно-лексичний ряд, вийшли з пропозицією до свого уряду взяти в основу змін до сучасного правопису державної мови саме ці рукописні першоджерела. І хоч повернення до першовитоків дещо ускладнило вивчення і без того складної мови іврит, передусім школярами, ізраїльський парламент (кнесет) пішов на це, подавши приклад шанобливого і гідного ставлення спадкоємців до результатів культурного творення своїх пращурів.

У найрізноманітніших туристичних буклетах про столицю Святої землі — Єрусалим — вмішується фото цього музею, зовнішній вигляд якого налаштовує на сприйняття чогось ще не пізнаного і величного: білий-пребілий величезний купол, що виринає прямо з-під землі й ніби прагне злетіти до небес, завмирає в передчутті цього моменту перед тінню такої ж масивної стіни з чорного-пречорного базальту, розміщеної поруч. Відвічна боротьба світла і темряви, правди і кривди, ідея якої в контексті ролі й місця книги в житті людини так талановито втілена архітекторами.

Греція Виникнення перших рукописних книжок

і Рим на європейських теренах пов'язане пере-

дусім із Грецією і Римом. Книжковий рух тут започатковується з VIIст. до н. є. Цьому сприяли дві обставини. Передусім високий розвиток давньогрецької літератури та інтенсивні торговельні стосунки з Єгиптом. Немало літературних творів, написаних грецькими письменниками між XI і IX століттями до н. е., жили в усних переказах, піснях народу і тому просто "просилися" бути кимось зафіксованими й розмноженими на письмі. Привезені торговцями до берегів Еллади, єгипетські книги викликали не лише інтерес у греків, а й спонукали до появи власних кни-готворців.

Не дивно, що перші рукописні книги в Греції, як і в Єгипті, мали вигляд папірусних сувоїв. Найдавніший з них,

Роль книги в суспільному поступі 35

написаний грецькою мовою, — це поема Тимофія Милетсь-кого "Перси", віднайдена 1903 року. Вчені відносять час її появи до IV ст. до н. є.

До початку VI ст. н. є. крупними центрами створення і поширення книг у Європі стають італійські міста Боббіо, Верона, Монтекассіно. Тут діяли світські та церковні скрипторії, де переписувалася у значній кількості не лише богослужбова література, а й твори античних та середньовічних авторів.