Українська видавнича справа в Німеччині

ІІІслнінн ііішіі період

 

Кмбж'.мм укцаїїи-иких ішдаїшицтк і ічідакшічих «(іі'»ііі'.шцін, що діяли на німецьких землях у першій полонині XX гт.

формату, витримані в єдиному стилі художнього оформлення, збірки творів українських і зарубіжних класиків красного письменства. Серед інших видів видавничої продукції — також шкільні підручники, атласи, географічні карти, дитячі видання. На обкладинках титульних сторінках "Української накладні" зазначалися міста, де існували головні склади видавництва: Коломия, Львів, Лейпциг, Берлін, Вінніпег. У 1933 році Яків Оренштайн перемішує діяльність свого видавництва до Варшави, де засновує власну книгарню. Житейський слід цього діяча губиться під кінець 1939 року. Всього в серії "Загальна бібліотека" вийшло 230 томів україномовних книг.

Цікавою є доля "Видавництва Української Молоді", заснованого в Берліні 1922 року. Сформувалося воно з молодіжного гуртка "Зелене коло", що ставило на початку своєї діяльності завдання просвіти дітей українських емігрантів. Незабаром до діяльності гуртка приглянувся Є. Вировий, досвідчений керівник "Українського видавництва в Катеринославі", який уміло провадив свою справу за часів УНР у Катеринославі, Києві, Кам'янці-Подільському, і який змушений був виїхати з останньої української столиці восени 1919

року разом з гнаним більшовиками останнім українським урядом. З допомогою Вирового цей гурток і перетворився в самостійне видавництво з власним статутом і широкою програмою діяльності. На початку видавництво оголосило конкурс на написання підручників для української еміграційної молоді, встановило навіть власну премію за кращі рукописи, які мало намір негайно видавати. 1923 року значним накладом виходить листівка-відозва до всіх українців, розкиданих по Європі, із закликом "збирати й здобувати кошти на видання українських книжок, дбати про розповсюдження книжки, про заснування бібліотек, читалень, підтримувати скрізь зацікавлення книжкою". Саме за ініціативою цього видавництва й була організована виставка української книги в Берліні, про яку йшлося вище. Першим солідним проектом, яке зреалізувало це видавництво, був науковий збірник "Зві-домлення ВУАН" на 1922 рік.

На жаль, здійснити свої добрі наміри "Видавництву Української Молоді", як і іншим видавничим осередкам у Німеччині цього періоду, не вдалося. Через економічну кризу, яка сягнула епогею 1923 року, ці осередки змушені були поступово згортати свою діяльність. Більшість з них перемістилася до Праги.

§ 3. Післявоєнний період

Видавничий рух Перемістимося уявно з Берліна у південну у таборах ДіІІі частину Німеччини — Баварію, де по зак-й довкола них інченні Другої світової війни волею долі в так званих таборах Ді-Пі (дісплей персон — тобто осіб, позбавлених місця проживання) в американській і англійській зонах опинилися в числі військовополонених десятки, сотні українських письменників, учених, митців, громадських і політичних діячів. Саме цим людям через політичні переконання на випадок передачі їх адміністраціями таборів у радянську окупаційну зону загрожували, як і в 30-х роках, сибірські і колимські табори ГУЛАГу. 1 саме ці люди відчайдушно й самозречено, перебуваючи у повній невідомості за свою завтрашню долю, за долі своїх дітей, заявляють на весь світ про бажання творити ве-

384 УК РАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

лику українську літературу, добиваються створення україномовних видавництв, газет і журналів. Ось як писав про активну видавничу роботу українських мешканців "планети Ді-Пі" на території Німеччини безпосередній свідок тих подій У. Самчук:

"Крутий зворот історії... Мільйони свідомих воль, мільйони протестуючих, мільйони свідків, які стануть на суді справедливости. Це наші табори. Там, удома, їх захочуть витерти з пам'яти, але тут вони ростуть, зростають і виростають у пам'ять вічного і, як бумеранг, кинутий у простір, повернуться назад. Це другий, зовнішній фронт тієї самої війни".

Під загрозою бути знищеними чи висланими до Радянського Союзу, ці люди гарячково хапалися за друковане слово. З нестримною і палкою вірою, що майбутність їх почує і... зрозуміє. З щирою вірою в те, що прожили вони свої життя не марно, що вигнана з рідної землі Українська республіка все ж повернеться до своєї столиці на береги Дніпра...

В ту пору в Німеччині виходило друком десятки різноманітних українських газет і журналів, що, за неповними даними, мали наклади до мільйона примірників. Діяли десятки українських видавництв, у яких побачили світ сотні тисяч примірників книг. Немало з них авторові цих рядків під час наукового стажування в Українському вільному уні-* верситеті (Мюнхен) довелося тримати в руках, вчитуватися у в їхній хвилюючий душу й серце зміст. Сьогодні вони можуть здатися комусь надто простими з поліграфічного боку. Адже;, творилися прямо на друкарській машинці, множилися зде-;: більшого примітивним циклографічним способом на грубому, дешевому папері. Творилися часто в умовах, коли, за слова-. ми Уласа Самчука, "ні стола, ні стільця, ні паперу, ні словника, ні довідника, ні бібліотеки, ні архіву, ні редактора, ні видавця, ані навіть коректора. Повне, кругле, абсолютне ні". А їм же так хотілося казати так. І це так невпинно і саможертовно стверджували в умовах таборової дійсності Іван Багряний і Улас Самчук, Дмитро Дорошенко і Наталя Полонська-Василенко, Василь Барка і Юрій Шевельов, Степан Смаль-Стоцький і Оксана Лятуринська...

Робилося це за умов, що на кожне видання слід було отримати урядовий дозвіл: "Permitted by authority of Military Government" (Друкується за дозволом військової влади).

 

І ііс.іні'.ік мінні період

Але як тут не погодитися із зболеною думкою того ж Уласа Самчука, який, роздумуючи над долею тогочасних українських таборових видань, з вірою писав про те, що "колись на ринку бібліофільства ці видання цінуватимуться на вагу золота". І майбутньому досліднику українського красного письменства важко буде збагнути й осмислити місійну силу нашого гнаного слова без прочитання, без перепущення через власне серце десятків, сотень сторінок таких видань.

Своєрідною об'єктивною спонукою до розгортання активного видавничого руху українців у баварській частині Німеччини стала діяльність заснованого в місті Фюрт 1945 року Мистецького Українського Руху (МУР) — унікального, мало поцінованого нині на Батьківщині, об'єднання письменників української антикомуністичної еміграції по всій Європі. Ініціаторами такого об'єднання стали І. Багряний, В. Домонтович, Ю. Косач, І. Костецький, І. Майстренко та Ю. Шевельов. Серед головних завдань цієї суто творчої організації (гуртування розпорошених війною письменницьких сил довкола ідеї українського національного відродження, організація творчих дискусій між представниками різних стилів і літературних напрямків, пробудження інтересу до рідної літератури й культури українських емігрантів) було й налагодження видавничої діяльності.

Однак організувати власне видавництво МУРівці не змогли. На заваді стояли як об'єктивні чинники (грошова реформа в Німеччині, проблеми з папером), так і суб'єктивні (неспроможність подолати ідеологічні розходження, викликані різним територіальним походженням українців та їх релігійними й політичними орієнтирами). Тому різноманітна продукція Мистецького Українського Руху, за рекомендацією його спеціально створеної видавничої комісії, виходила в різних видавництвах.

Видавничою маркою МУРу була "Золота Брама" — стилізоване обрамлення зруйнованих Золотих воріт у Києві. її й використовували інші видавництва на вихідних виданнях тих книг, що схвалені були до друку, як мистецьки вартісні, цією організацією.

Найближче до МУРу стояли "Українська Трибуна" та "Прометей".

Видавництво "Українська Трибуна" виросло з однойменного громадсько-політичного тижневика націоналістично-

«- 7-1165

В

УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

Іііс.чяіин-іііііііі період

 

го напрямку, що виходив у Мюнхені протягом 1946—1949 років. Редагована на початку 3. Пеленським, газета мала репутацію серйозного аналітичного видання, в якому широко висвітлювалися як міжнародні події, так і хроніка життя української еміграції, зокрема в таборах ДіПі. В однойменному видавництві й виходив

лрта}ЕашурА мис^фцшво

Літсратурио-мистецький орган українських і нігіліст і її кіп- сміфантін "Арка"

друком у співпраці з видавничою комісією МУРу місячник літератури, мистецтва і критики "Арка "(перше число побачило світ у липні 1947 року). Редколегію часопису склали В. Домонтович, Ю. Косач, Б. Нижанківський, 3. Тернав-ський, Ю. Шерех. "Поява цього літературно-мистецького органу, — зазначається в передньому "Нашому слові" Уласа Самчука, — зумовлюється загальним статус-кво нашого сьогодні на вигнанні. Об'єднання українських письменників МУР приступає до співпраці з цим виданням, виходячи з тих самих міркувань, що лежать в основі всіх видань мистецького слова — міркувань надпартійности".

Однією з характерних особливостей "Арки", яка вигідно вирізняла її з-поміж інших, було високопрофесійне оформлення кожного числа (у двох фарбах) на обкладинці та на окремих мистецьких вклейках. Цю роботу доручили виконувати знаному в діаспорі художнику Якову Гніздовському.

Видавництво "Прометей" заявило про себе в Новому Ульмі 1946 року. Його засновник — досвідчений видавець і журналіст зі Львова Роман Паладійчук. Свого часу ще вдома він провадив "Осередок видавничої допомоги масовій освіті", видавництво "Дешева книжка", що діяло протягом 1935—1939 років, журнал "Самоосвітник". Опинившись на еміграції, не зрадив улюбленій справі, й своє нове видавництво на німецькій землі зареєстрував під багатозначною назвою "Прометей". З його маркою вийшли друком три збірники "МУР"

та перший випуск альманаху літератури, мистецтва і критики з такою ж назвою.

Насиченим за змістом і продуманим за структурою видається сам альманах. Тут різноманітні матеріали подаються за окремими розділами: "Проза", "Поезія", "Критика", "Огляди та рецензії".

ШІШІПЯ УШІНСЮІХ ПКЩМШІБ "ППСТЕ ШПІ УКРАЇНСЬКІЙ ГУХ" ІІУГ лТТеТїатУра пдстТЇТдо кПрПгГ т п гса >ТТТТТГ АЛ ЩАНА Х imnpo^EntfEnSi

Окрім збірників МУРу видавництво започаткувало власну серію видань під назвою "Бібліотека новітньої літератури". Протягом 1946—1948 років побачили світ немало вартісних видань: романи 1. Багряного "Тигролови" (у двох томах), У. Самчука "Юність Василя Шеремети", повісті Т. Осьмач-ки "Старший боярин", Ю. Косача "Еней і життя інших", повна збірка недрукованих ще сонетів М. Зерова "Sonnetarium", вибрані твори М. Хвильового (у двох томах), а також історичні дослідження Ісака Мазе- _|1(,_{ртс 1|Ш}._{Г]() ШІЬМІШ11ху} -_МУР» пи "Україна в огні і бурі революції" (в трьох частинах) та "Підстави нашого відродження" цього ж автора. В рекламних листівках цього видавництва були заявлені українсько-німецький, українсько-англійський та українсько-французький словники, "Українська народна енциклопедія" та чотиритомне видання "Історіїукраїнської літератури" Д. Чижевського. Однак зреалізувати свої задуми на німецькій землі Роману Паладійчуку не вдалося: 1949 року він емігрує до Канади.

Видавництво "Орлик" тяло в таборі переміщених осіб у Берхтесгадені протягом 1946-1948 років. Творцем і провідником його була людина незвичайної долі — Т. Лапичак.

За професією лікар, він став незабаром публіцистом і активним суспільно-політичним діячем на Галичині, свідомо пішов в Українську Повстанську Армію, ставши незабаром провідником крайової екзекутиви. 1942 року потрапив до концентраційного табору смертників у Саксенгаузені, де пробув

25*

УКРАЇНСЬКА ВИДЛШІИЧЛ СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

орлик

Виданіішідво "Орлик'' видавало однойменний двоколірний часопис

майже три роки. Чудом врятувавшись, береться за видавничу справу. 1945 року засновує журнал і видавництво під назвою "Орлик". До 1949 року вийшло 48 чисел цього унікального двоколірного часопису, що іменував себе місячником культури та суспільного життя і мав добрий розголос серед численних читачів.

Видавництво "Молоде життя" (Мюнхен, керівник — Володимир Козак) увійшло золотим рядком в історію вітчизняної видавничої справи передусім реалізацією величезного за обсягом, складного за редакторською роботою і тривалого в часі видавничого проекту Наукового товариства імені Шевченка — "Енциклопедіїукраїнознавства "— тритомної її загальної частини та десятитомної словникової.

Окрім того, "Молоде життя" наприкінці 40-х років одним з перших серед еміграційних видавництв Європи звернуло увагу на необхідність налагодження мережі збуту українського друкованого слова в усі країни світу, куди пе-

I Іайголовпіїна багаторічна праця видавництва "Молоде життя"— 10-томна "Кицикдопедія українознавства"

ІІІСЛЯВОГІІПИІІ [ІСрІОД •/»■-'!, 1 _; < -■ 1 ■ 3£(j

реміїдувалися українці. Обумовлювалося це у зв'язку з розформуванням таборів ДіПі та масовим переїздом українців до Америки й Австралії. З цією метою тут була проведена така робота:

• організовано "Висилкову книгарню", що стала своєрідним магазином-складом більшості українських видавництв Німеччини;

• ретельно сплановано потужну акцію реклами української книги;

• випущено і розіслано в усі країни перший каталог українських видань, здійснених у різні роки в Європі і ще не розпроданих;

• на базі передплатників " Енциклопедії українознавства" систематизовано картотеку потенційних покупців, за якою висилалися інформаційні листки про новинки українського книговидання;

• з метою збору коштів для рекламних цілей запропоновано гнучку систему цін за вміщувані рекламні повідомлення про новинки інших видавництв в каталогах "Висилкової книгарні", які планувалося випускати регулярно.

Цікаво, що вже на той час головною умовою вміщення в каталозі рекламної інформації була наявність "тільки повно-вартісних і національно та морально бездоганних друкованих періодичних і неперіодичних творів в українській, або в чужій мові, але з українською тематикою". Оцінку сумнівних випадків українського друку проводила створена при видавництві спеціальна комісія з числа педагогів, науковців і громадських діячів, визначених Науковим товариством імені Шевченка (НТШ) та Українською вільною академією наук (УВАН).

"Дніпрова Про долю українських друків та їхніх ав-

Хвиля" торів у повоєнній Німеччині, які без надії

та її засновник сподіваючись, розвивали нашу книгови-
Олекса давничу справу, ще не написано, на жаль,

Віптоііяк жодної наукової розвідки. Хочеться споді-

ватися, що такі книги колись все ж з'являться. З особливим хвилюванням чита-

390 УКРАЇНСЬ КА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

Засновник і незмінний керівник "Дніпрової Хвилі" доктор Олекса Ііііітоилі;

тиметься на таких сторінках оповідь про українське видавництво у Мюнхені "Дніпрова Хвиля" і його засновника, людину, без перебільшення, з легенди — Олексу Вінтоняка.

Шлях до Німеччини в Олекси Вінтоняка був, на жаль, дуже типовим для сотень тисяч молодих українців, чию молодість і надії знівечила Друга світова війна. Галичанин, родом з Коломийщини, після закінчення Станіславської гімназії вчителював на селі. Активно співпрацював з "Просвітою", іншими патріотичними українськими організаціями. Ув'язнений гестапо на початку війни в себе вдома, він з вересня 1941 по травень 1945 року перебував у німецьких концтаборах, з них два з половиною роки — у відомому на весь світ концтаборі смерті "Аушвіц". Саме у цьому таборі на його очах був закатований до смерті брат Степана Бандери Василь, багато інших українських патріотів.

Хворий на туберкульоз, з поламаними руками, нездоровим шлунком, молодий ще український хлопець Олекса після визволення його з табору смерті американськими солдатами хотів виїхати згодом до Америки, але еміграційна комісія за результатами медичного обстеження відкинула його заяву й документи. Та помирати Олекса не хотів. Лікувався, працював і вчився у Мюнхені. Закінчив студії в Українському вільному університеті, там же захистив магістерську, а згодом і докторську дисертації (у професора Олександра Оглоблина), незабаром став викладачем цього університету.

Вже тоді, на початку непевних для нього 50-х років, Олекса Вінтоняк, відійшовши від усілякого партійництва, вирішує створити у Мюнхені українське видавництво. На цю нелегку справу він відважився у далеко не кращу для української емі-

 

ІІІС.ІЯВОСІ1ШШ період

грації в Європі пору. Адже кінець 40-х — початок 50-х років був часом, коли з Європи, передусім, з Німеччини, відкочувалася за океан — до Канади й Сполучених Штатів Америки — велика хвиля українських переселенців. Зокрема й з таборів для політичних біженців і військовополонених. Та попри матеріальні труднощі, скептицизм друзів і знайомих, невпинне звуження українського життя по всій Німеччині, видавництво Вінтоняка із глибоко символічною для всіх українських емігрантів назвою "Дніпрова Хвиля" не лише сміливо заявляє про себе, а й щороку утверджує свої позиції, міцніше стає на ноги, перетворюється у своєрідний центр книгодрукування й поширення української книги не лише країнами Європи, а й за океаном, куди лише доля не закидала українців.

Так, за перші двадцять років існування з маркою "Дніпрової Хвилі" вийшло немалими накладами 77 українських книг. Кожне з цих видань має свою цікаву долю і заслуговує на окрему розмову про те, як далеко від рідної землі українська книга створювалася, як знаходила свого читача в усьому світі, як впливала на нього. Варто назвати бодай кілька з цих дивовижних видань, серед яких — художні твори передусім історичної тематики, наукові розвідки провідних українських учених. Це, зокрема, "Нарис історії України" Дмитра Дорошенка (удвох томах), "Люди старої України" Олександра Оглоблина, "Гетьман Пилип Орлик" Бориса Крупницького.

Саме "Дніпрова Хвиля" благословила на світ твори українських авторів, чиї імена сьогодні добре відомі й на материковій Україні — Ігоря Качуровського, Юрія Шеве-льова, Любомира Винара. Це й заборонені за радянських часів твори Василя Мови (Лиманського), Юліана Радзикевича, Миколи Лазорського, Євгена Онацького, Василя Сімовича та багатьох інших. Вийшло в цьому видавництві і власне дослідження Олекси Вінтоняка як науковця — "Україна в описах західньоевропейських подорожників другої половини XVIII століття".

Деякі з книг "Дніпрової Хвилі" були нещодавно переви
дані в Україні. А ті, до яких ще не дійшла черга через брак
коштів у нинішніх українських видавців, значними накла
дами були передані Олексою Вінтоняком до бібліотек Києва
і в області. j

3!)2 ______________ УКРАЇНСЬКА ВИДЛІЯІИЧЛ СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

І такий благородний жест, що потребував від видавця і власних матеріальних затрат, не був данню моди чи вдаваної показовості. Весь час боліла йому пам'ять про брата Дмитра, який помер на Коломийщині у 1990 році, так і не дочекавшись його приїзду з Німеччини, а найбільше — зняття в очах односельчан несправедливого обвинувачення у "ворожій пропаганді проти українського народу". Це так оцінили радянські ідеологи видання "Дніпрової Хвилі" у 60-х роках. Видання, які сьогодні є гордістю й славою вітчизняного книговидання.

А сталося це за таких обставин. Опинившись на "ворожому" Заході, Олекса Вінтоняк не міг подати бодай письмової вістки своїм родичам на Івано-Франківщину, аби не наразити їх, а щонайбільше їхніх дітей, на переслідування радянськими органами. Та відчуваючи їхню матеріальну скруту, надіслав аж через Аргентину, через прізвище свого односельчанина, що мешкав там, одну продуктову посилку. Вона таки дійшла до брата в рідне село на Коломийщину. Але Дмитрові тих гостинців не дозволили взяти. В сільській Раді, в присутності представника районного КДБ його змусили написати письмову відмову і від посилки, і від брата. Бо він, мовляв, живе в Мюнхені і видає ворожі радянській владі книжки...

У тому, що Олекса Вінтоняк встиг так багато зробити на видавничому полі української діаспори, неабияка заслуга його дружини Галини — доньки колишнього вояка армії УНР Павла Гриценка та Анни Оравець. Крім вправності редактора й коректора пані Галина набула ще й хисту талановито розмальовувати українські писанки. Вони, як і книги, виходять у Вінтоняків гідними подиву, мистецьки довершеними.

* * *

Протягом 1952—1975 років у в Західні Німеччині працювало одинадцять українських видавництв. З них десять — у Мюнхені й одне — в Новому Ульмі. Діяло також п'ять українських друкарень. Загальна кількість книг, виданих за цей час, сягає більше півтисячі назв.

Власник видавництва "Дніпрова Хвиля" Олекса Вінтоняк зібрав за десятиліття своєї плідної діяльності на німецькій землі унікальний архів української видавничої справи в еміграції. Колись, можливо, він поповнить наше національне

Запитання і заіідаїїни. Рекомендована література ЇНУА

надбання, розкидане нині близькими й далекими українськими діаспорами. Це буде хоч і запізніле, але таке потрібне сьогодні повернення ще якоїсь частки безцінного скарбу, думки, мудрості, розуму й талану наших видатних земляків, які волею житейських обставин опинилися на чужині і які до останку, щиро й з великою любов'ю призначали той найголовніший свій скарб Україні.

Отоді й поцінує юний читач нової, демократичної, України глибинні слова Уласа Самчука, писані кров'ю серця, як передмову до першого випуску мюнхенської "Арки":

"Пригляньмося уважно до всього, що ми ще не так давно вважали за зайве. Монументальний спокій і залізна логіка повинні супроводжувати наше думання в оцінці спадщини, що маємо від предків. Писані книги прочитаємо, як одну книгу, і кожен її розділ будемо уважати за доповнення до попереднього... Ведені вимогами доби, гартовані вогнем і залізом, гнані за нашу силу і правду, йдемо у світ, дивимося йому в очі й хочемо віднайти себе, що нам належало колись та що нам належати мусить".

Під цими словами могли б підписатися сотні й тисячі відомих і безіменних українських видавців-емігрантів...

Запитаний і завдання для самоконтролю

За якими ознаками є підстави зараховувати кириличні друки Швайполта Фіоля до українських?

Чому церковна верхівка Кракова заборонила діяльність української друкарні Швайполта Фіоля?

Завдяки якому епізоду увійшло в історію німецько-українських видавничих взаємин місто Галле?

Коротко охарактеризуйте головні видання лейпцизької шевченкіани.

Вкажіть на причини переміщення української видавничої справи з Відня до Берліна після закінчення Першої світової війни.

Які особливості видавничої продукції Українського наукового інституту в Берліні?

Завдяки чому увійшли в історію вітчизняного друкарства видавництва Олени Дякової та "Молоде життя"?

Коротко охарактеризуйте особливості українського видавничого руху в таборах ДіПі.

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО Ы ШЕВЧЕНКА в ЕНРОПІ Вісті із Сарселю Неперіодичний бккпень Акції—С

394____________ УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

Які критерії бралися в основу видавничої діяльності Мистецького Українського Руху?

Які видавництва проводили видавничу політику МУРу?

Назвіть причини, за якими українські видавництва стали згортати свою діяльність у Німеччині наприкінці 40 — початку 50-х років минулого століття?

За якими критеріями видавництво "Молоде життя "включало до своїх каталогів новинки українських друків?

Назвіть імена подвижників української видавничої справи в Німеччині.

Рекомендована література до теми

Леник В. Українці на чужині. У 2-х кн. Кн. 2. — Львів: Червона калина, 1996. — 264 с

Маруняк В. Українська еміграція Німеччині та Австрії по Другій світовій війні. Том 2. — К..: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. — 128 с

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. — Прага, 1942. — 350 с

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції. 1919-1939. Матеріали до ч. 2. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 272 с

Орос О. Грущівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — С 10-102.

Самчук У. Планета Ді-Пі: Нотатки й листи. — Вінніпег: Т-во "Волинь", 1979.-354 с.

Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження: Національні часописи у "таборовому просторі" Європи після завершення Другої світової війни (Італія, Великобританія, Німеччина, Австрія), 1945-1950. - к., 2000. - 160 с

Сидоренко Н., Сидоренко О. Журналістська "планета ДіПі": Українська преса у таборах військовополонених, переміщених осіб і біженців у Європі після Другої світової війни (1945-1950). — К., 2000. - 176 с.

Сірополко С. Швайпольт Фіоль: перший друкар слов'янських кирилівських книг. — Краків-Львів, 1943. — 14 с.

Тимошик М. Українська книга в Німеччині // Друкарство. — 2000. — №1. -С. 16-19.

Тема 15

УКРАЇНСЬКА

ВИДАВНИЧА СПРАВА

У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ: на прикладі Франції

Предтечі українського видавничого руху у Франції

Перша половина

XX СТОЛІТТЯ

Друга половина' XX століття

Сучасний період

391) УКРАЇНСЬКА НИДЛ151І11ЧЛ СПРАВА У ФРАНЦІЇ

§ 1. Предтечі українського видавничого руху

Рукописний Не буде перебільшенням ствердити, що

посаг саме у Франції, як ні в якій іншій країні

Лини західного світу, таким глибоким і давнім є

Ярославни українське коріння. Не одне покоління

вітчизняних і зарубіжних дослідників прагнуло докопатися до цього коріння, вивчити і збагнути його, залишаючи на папері результати своїх пошуків прийдешнім поколінням "літописців сучасного й минулого".

Через те, що добувалися історичні факти з різних джерел, у різний час й інтерпретувалися в залежності від суспільних, релігійних, політичних, національних переконань чи симпатій, зрештою, від власного наукового сумління дослідників різних країн, маємо так багато суперечливих тверджень, гіпотез і припущень з приводу цілого ряду знакових постатей, подій чи фактів, якими так багаті українсько-французькі взаємини.

Взяти хоча б історію заміжжя і сходження на французький королівський престол Анни Ярославни — нашої видатної землячки, наймолодшої і найкрасивішої доньки Ярослава Мудрого, як також і перипетії щодо появи в Парижі подарованого Ярославом Мудрим своїй доньці Євангелія, яке в історію світової рукописної книги увійшло під назвою Рейм-ського. Саме цій, київській, книзі судилося стати національною святинею французького народу, бо на ній, за прикладом Анни, пізніше присягали на вірність своєму народові наступні майбутні королі цієї країни — від Франсуа І в 1512-му до Людовіка XVI в 1774 роках. Хто тільки не "присвоював" собі Реймське Євангеліє, синьо-жовті й червоні кольори якого на ініціалах та заставках, як і словниковий ряд (неділя, третю годину, по правді вам, ідіте і ви в виногради люі'тощо) не можуть не переконувати в українському її походженні: і чехи, і словаки, і греки, і навіть... росіяни. Та й серед самих українців, як зазвичай і в інших принципових питаннях вітчизняної історії, також не було й досі немає однієї думки.

Ґрунтовне вивчення і справедливе з історичного й наукового погляду ствердження цієї пам'ятки в найвагоміших

 

Предтечі українського имдаиннчого руху

набутках української культури ще попереду, як і повернення її в Україну шляхом перевидання факсимільним способом, французи це вже давно зробили. Переписаний празьким монахом 1395 року з київського оригіналу рукописний примірник Реймського Євангелія, як і раніше, зберігається у спеціально виготовленому вогнетривкому сейфі за сімома замками в місті коронації Анни Ярославни — Реймсі, а факсимільна копія — в Парижі, у відділі рукописів Паризької національної бібліотеки. Отож, воно є доступним сьогодні і для українських дослідників, хто матиме змогу туди добратися, і для тих наших високопосадових чиновників, від патріотизму й волі яких залежатиме розв'язання на міждержавному рівні питання про наближення цього шедевру в перевиданому вигляді до своєї прабатьківщини.

Знахідки Це найбільша книгозбірня країни, що зна-

в Національній ходиться, як і багато літ тому, в серці Па-
книгозбірні рижа — на вулиці Ришельє неподалік зна-

Франції менитого Лувру. Саме звідси починалося

знайомство з давньою рукописною і друкованою українікою, що вже кілька століть зберігається на французьких теренах, багатьох відомих українських учених і громадсько-політичних діячів, хто в різні часи приїздив з цією метою до Парижа. З-поміж них — М. Драгоманов, Б. Кістяківський, І. Лучицький.

Серед найцінніших документів цього відділу в контексті нашої історії — одна з підписаних королевою Анною Ярославною грамот (зберігається в Collection de Picardie). Відноситься вона до тієї доби, коли через 11 років після шлюбної церемонії в королівському Реймському соборі і смерті Генріха І Анна переїхала до містечка Сен-Ліс, заснувала монастир Святого Вікентія і вийшла заміж за графа Валуа, прибравши його прізвище. Документ цікавий тим, що підпис Анни, як і на попередніх її паперах, що реєструвалися в королівській канцелярії, прочитується легко, бо писаний нашими буквами "Ана"(з одним н). Цей підпис можна вважати одним з найстаріших зразків давньоукраїнського письма.

Починаючи з XVI століття, в архівах, що відносяться до історії одного з найстаріших у світі вищих навчальних за-