Суспільні потреби і політичні перепони

На шляху до становлення видавничої справи

В університетах

Перші Тривалий час вища освіта в Україні ототож-

снроби киево- нювалася з Києво-Могилянською акаде-
могилннців мією (до кінця XVII століття — колегія),

яку 1632 року заснував Петро Могила, об'єднавши з Братською школою на Подолі школу Києво-Печерської лаври і реформувавши на зразок західноєвропейських університетів. Цей навчальний заклад згодом став найбільшим і найавторитетнішим науково-освітнім осередком усієї Східної Європи, в якому справжнього розквіту набула друкарська і видавнича справа.

Про авторитет академії свідчить той факт, що в різний час тут навчалися видатні діячі епохи, які мали помітний вплив на розвиток подій в Україні та за її межами, — гетьмани І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, а також Св. Д. Туптало (Ростовський), Г. Сковорода, М. Ханенко, Г. Полетика, М. Бантиш-Камінський, О. Безбородько, Д. Трошинський та ін. Київська академія фактично стала головним постачальником високоосвічених інтелектуалів для потреб Московії,

 

Суспільні потреб» і політичні перепони

а згодом — усієї Російської імперії, що дало підстави історикам говорити про потужний український вплив на розвиток російської науки, освіти і культури. Достатньо нагадати, що лише за час від 1721 по 1750 роки не менш як двісті вихованців цього закладу посідали видатні урядові, наукові та церковні місця в Росії.

Якщо до цього додати, що жива українська мова мала помітний вплив і на викладання, і на стилістику книжок, що тут видавалися, а ще більше — на розмовну мову самих викладачів і студентів, то неважко зрозуміти, чому уряд царської Росії все робив для того, аби Києво-Могилянська академія поступово втрачала авторитет світського вищого навчального закладу й набувала консервативного релігійного статусу зі схоластичним домінуванням у навчальному процесі. Це й сталося 1817 року, коли вона була закрита, а замість неї в Києві через два роки створено духовну академію.

Поряд із забороною випускати у світ книги з друкарні академії тогочасною староукраїнською мовою були здійснені заходи щодо остаточної й повної її русифікації. Ця подія активізувала зусилля української старшини та шляхетства щодо відкриття в Україні, зокрема в Києві, університетів європейського типу. Спроби такі, до речі, робилися задовго до закриття Києво-Могилянської академії.

 

вбережений досі ііайдашііпіш'і корпус Кипю-Мопі.іяііської академії

Козацькі Незабаром після Переяславської угоди з

проекти Росією новообраний по смерті Богдана

університетів Хмельницького український гетьман Іван та їх друкарень Виговський уклав у Гадячі 16 вересня 1658 року союзний договір з Польщею, за яким у реалізації великої державотворчої програми передбачалося відкриття в Україні двох університетів, ряд колегій, шкіл та друкарень. Гадяцьким пунктам договору не судилося здійснитися через добровільне складання Виговським своїх повноважень і наступну боротьбу за гетьманську булаву в умовах постійного тиску Москви.

Привертає до себе увагу така деталь: і в цьому договорі, і в наступних проектах відкриття університетів постійно присутня теза про необхідність облаштування при цих навчальних закладах друкарень. Наприклад, окремий розділ із "Прошенія

наукові: книговидання

Суспільні іюфсби і політичні перепоїш

 

малоросійського шляхетства і старшин, разом з гетьманом, про відновлення різних давніх прав Малоросії", подане Катерині II у 1764 році, так і називається: "Про заснування університетів, гімназій і друкарень". Нагадавши цариці про давні освітні традиції Малоросії, зокрема часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, представники української шляхти і старшин просили в неї "всемилостивейше указать со-благоізволить" відкрити в Малій Росії два університети — в Києві й Батурині — та кілька гімназій.

Уривок з цього "Прошенія" щодо друкарні варто процитувати мовою оригіналу:

"При тех же университетах, а где затребно судится, и при гимназиях должно быть типографиям для печатания как церковных, •'■А так и гражданских книг, которые, чтоб не были противны вере _ч(,-; и самодержавству Вашего Императорского Величества правлению, всегда будут свидетельствуемы от приставленных кураторами цензоров" ■ н<

Запевнення у відданості цариці й пропозиція щодо цензурування всіх книг, які друкуватимуться в університетах, засвідчує про відсутність наївності авторів звернення щодо позитивного вирішення цього питання.

Відповідь з Петербурга справді не прийшла, як залишилися без розгляду і наступні три проекти відкриття університету в Києві. Так, після скасування гетьманства граф Румянцев, відвідавши Україну в 1765 році, подає Катерині 11 доповідну записку з пропозицією відкрити університети у Києві та Чернігові. Через два роки таке ж прохання подає київська шляхта. А в 1802 році з ґрунтовним проектом щодо цієї проблеми виступив Ф. Янкович де Мірієво. До речі, в пункті 13 цього документу згадується й про необхідність заснування при університеті друкарні: "Книги, посібники, розподіл наук кожного факультету і число професорів показані будуть окремо в статуті університету".

Без сумніву, централістична політика царського уряду, спрямована на обмеження прав неросійського населення імперії, призводила до свідомого зволікання з відкриттям університету в Києві. 1 коли цю ідею все ж довелося реалізовувати в 1834 році, було зроблено все, аби університет Св. Володимира поступово ставав оплотом русифікаторської політики самодержавства на українській території.

 

Проекти приватних осіб

У статуті Імператорського університету Св. Володимира, затвердженому царем Миколою І спеціальним указом урядовому сенату 25 грудня 1833 року, є пряма вказівка на право вести видавничу діяльність. Зокрема, пункт 78 статуту передбачає: "...Понад існуючі нині заклади, влаштована має бути Астрономічна Обсерваторія. Поширення навчальних посібників буде проводитися в міру способів Університету". А в перелік обов'язків факультетів вже входило:

• "розгляд творів, передбачуваних до надрукування із схваленням Університету та на його кошти; цензура творів чи перекладів, що видаються професорами" (пункт 42);

• "схвалення дисертацій для друкування і для роздачі кому треба" (пункт 61).

Таким чином, з довгоочікуваним відкриттям університету в Києві виникала можливість утворення ще одного, після Києво-Печерської лаври, осередку книгодрукування.

З чого ж і коли починалася видавнича справа новоутвореного університету в Києві?

У фонді Київського навчального округу, що зберігається в Центральному державному історичному архіві України у Києві (ЦДІАУ), є досить цікава справа про клопотання книгопродавців Гліксберга, Моріца і дворянина Мілло відкрити друкарню при університеті Св. Володимира і постачати навчальні заклади Київського округу книгами. Це чи не єдине документальне свідчення першої спроби (забігаючи наперед, варто зазначити: невдалої) поставити книговидання при університеті на систематичну і серйозну основу.

Ще за півтора року до офіційного відкриття університету в 1834 році знаходилися люди, які були не просто переконані в необхідності оперативного облаштуванння при університеті друкарні як вкрай важливого підрозділу, а й пропонували свої конкретні послуги. Таким був друкар Віденської імператорської медико-хірургічної академії Теофіл Гліксберг. Він мав уже власну друкарню, мав вільні кошти для збільшення закупок шрифтів та іншого обладнання.

Пропонуючи свої послуги, аж до передачі своєї друкарні університетові на умовах оренди, Теофіл Гліксберг висував

МЛУКОІЇК КНИГОВИДАННЯ

Становлення університетської друкарні

 

перед університетом кілька вимог. Передусім, офіційно він мав називатися "друкарем і книгопродавцем імператорського університету Святого Володимира". Йому мало бути доручено не лише підготовку й випуск книг у друкарні університету, а й постачання літературою всіх навчальних закладів Київського округу. Така вимога виходила з того, що на початковому етапі, на його думку, наклади книг університетської друкарні не могли бути великими, тому перекривати збитки він передбачав виручкою від доставки та продажу книг ще й інших друкарень.

Друкар зобов'язувався випустити будь-яку книгу обсягом до 15 аркушів, будь-якою мовою, у термін до двох місяців від дня одержання рукопису. Фінансове питання також було чітко обумовлене: 2,5 копійки сріблом за один аркуш.

Маючи багаторічний досвід продажу книг не лише в межах Росії, а й за кордон, автор звернення пропонував розширити коло своєї компетенції обов'язками щодо доставки книг, надрукованих як у Росії, так і за кордоном, для потреб не лише університету, а й гімназій, училищ і шкіл округу. І в цьому питанні він проявив повну обізнаність і компетентність: вітчизняні книги доставлялися б за ціною, встановленою на місці друкування, а іноземні — "за ціною 1 франк 35 копійок сріблом і один таляр прусський за співвідношенням 1 рубль 15 копійок сріблом, журнали ж — за найпомірнішою ціною". Насамкінець, пан Гліксберг висловлював побажання, аби контракт з ним було укладено саме на таких умовах на термін 15 років, до того ж, "з належним виконанням їх з боку училищного і університетського начальства".

З цього цікавого архівного, більш ніж півторавікової давності, документа перед нами вимальовується образ діяльного, рішучого, професійно компетентного і водночас дещо само-впевненого підприємця, який справу видання й поширення наукових та навчальних книг на базі університету бачив передусім у бізнесовій площині. Приємно дивує прозірливе розуміння цією людиною книговидавничої справи у цілому. Він запропонував університетові створити не просто малопотужну друкарню, з якої вряди-годи виходила б якась друкована продукція, а ціле підприємство із замкненим книговидавничим і книгорозповсюджуючим циклом. Складові цього циклу — створення книги, друкування її і, що найголовніше, реалізація споживачеві в Києві й далеко поза ним, — бачи-

лися автором проекту в єдиному ланцюгові, без якого годі й думати про нормальне існування друкарні.

Окрім Теофіла Гліксберга письмові звернення щодо заснування університетської друкарні надійшли також до попечителя Київського навчального округу від дворянина Мілло (французькою мовою) та книгопродавця Фрідріха Моріца (польською мовою). Останній навіть додав до листа список книг, якими б мав зацікавитись університет для початкового поповнення бібліотеки.

Спроби створення друкарні й налагодження видання книжок при університеті Святого Володимира практично напередодні його відкриття, зініційовані не державними структурами, а окремими приватними особами, зазнали невдачі.