Основні тенденції розвитку США в період після другої СВ.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні тенденції розвитку США в період після другої СВ.



В 1948 р. США виробляли 55,6% усієї продукції капіталістичного сві­ту.У посланні Трумена Конгресу від 6 вересня 1945 р. була висунута широка програма (21 пункт) вирішення соціальних проблем.Але Конгрес, в якому демократи мали в 1945-1946 pp. більшість, не прийняв жодного із запропонованих президентом-демократом законопроектів.Наслідки протистояння президента і Конгресу обернулися певним згортанням соціальних програм, але не повним їх демонтажем.17 листопада 1947 р. Трумен скликав спеціальну сесію Конгресу для розгляду двох питань: допомога Європі та антиінфляційна про­грама з 10 пунктів. У 1947 р. двічі приймалися біллі щодо скорочення оподаткування. Результатом стало скорочення вже наступ­ного року податкових надходжень на 4,8 млрд доларів, що обернуло­ся бюджетним дефіцитом в 1,8 млрд.

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років ве­личезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Спо­лученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополі­тичне життя США.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300.

40-50-ті роки в житті США ознаменувалися певним піднесеннямв сфері боротьби кольорового населення країни за свої громадянські права.

На рубежі 50-60-х років змагання між двома соціальними систе­мами, уособлюваними їх лідерами - США та СРСР, дійшло до куль­мінаційної точки.

У післявоєнний період Конституція США поповнилася кількома поправками. В 1959 р. останнім на сьогодні штатом стали Гавані. На черзі при­йняття до складу США Пуерто-Ріко, більшість населення якого під­тримують цю ідею. Найбільш імовірною наступною поправкою мала б стати заборона вільного продажу вогнепальної зброї.

Законодавство США у період холодної війни.

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років ве­личезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Спо­лученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополі­тичне життя США. Так, уже 9 стаття закону Тафта-Хартлі зобов'я­зувала профспілки подавати у міністерство праці заяви про те, що в їх керівництві немає комуністів і вони не пов'язані з організаціями, які підтримують комуністів.

21 березня 1947 р. уряд Трумена прийняв наказ № 9835 про пере­вірку лояльності державних службовців, формально для того, щоб «гарантувати права федеральних службовців та їх захист від необг­рунтованих звинувачень у нелояльності». На практиці ж розгорнуло­ся справжнє полювання на відьом.

Закон про внутрішню безпеку, прийнятий Конгресом 26 серпня 1950 р., дозволяв звільнення «неблагонадійних» за мотивами націо­нальної безпеки. Члени комуністичної партії підлягали обов'язковій реєстрації. їм заборонялося працювати в державній установі чи на оборонному підприємстві, звертатися за видачею закордонного пас­порта тощо.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300.

У 1954 р. конгрес під час маккартистсько-го «полювання на відьом» прийняв закон, який позбавляв усіх причет­них до «антиамериканської діяльності» права на п'яту поправку -the privilege not to bear witness against himself- «привілею проти само­звинувачення», тобто права відмовлятися від надання показів проти самого себе.


Демократична революція в Німеччині 1918-1919рр.

11 листопада 1918 р. об 11.00 угода про перемир'я була підписана. Перша світова війна закінчилася. Втрати Німеччини на фронтах (без врахування цивільного населення) склали 2 мільйони 37 тисяч чоло­вік убитими та померлими від ран.

Намагаючись добитися полегшення умов перемир'я, німецьке ко­мандування прагнуло продемонструвати міць своєї армії і флоту.

З листопада повстали моряки з військових кораблів, що базувалися в м. Кілі. Після отримання ін­формації про проголошення К. Лібкнехтом більшовицької республіки новий уряд Німеччини, сформований Ебертом, поспішив проголосити «вільну демократичну республіку». Скасовувався воєнний стан, проголошу­валися свободи слова, друку, зібрань, загальне виборче право.

У листопаді- грудні 1918р. німецька революція опинилася на роздоріжжі. 23 листопада виконком Берлінської ради прийняв рішен­ня про проведення загальних виборів на Всенімецький з'їзд Рад,

лютого 1919 р. відкрилися Установчі збори. На цьому представ­ницькому форумі тимчасовим президентом Німеччини був обраний Еберт, канцлером - Шейдеман. 28 червня в Дзеркальній залі Версальського палацу делегація Ні­меччини підписала мирний договір з країнами Антанти.

 

 

Державний устій Німеччини за Веймарською конституцією 1919р.

11 серпня 1919 р. вступила в силу прийнята установчими Націо­нальними зборами у Веймарі нова німецька конституція.

Німеччина проголошувалася буржуазно-демократичною республі­кою. Конституцією вводилися загаль­ні, прямі і таємні вибори народного представництва. Право голосу отримували всі громадяни у віці від 20 років. За швейцарським зраз­ком конституція вводила референдуми, а також пропорційне представ­ництво партій у парламенті відповідно з усією сумою набраних на виборах голосів.

Вищим представницьким і законодавчим органом Німеччини ставдвопалатний (рейхстаг та рейхсрат) парламент. Нижня палата обирала­ся терміном на 4 роки, її депутат оголошувався представником усієї нації і був не відповідальний перед своїми виборцями. Верхня палата -рейхсрат формувалася з членів урядів земель, пропорційно чисельності їхнього населення. Усього земель було 15-18 республік та 3 вільних міста.

Кожна з земель мала власну конституцію, власний законодавчий ландтаг, власний уряд та поліцію. У віданні центру залишалися зовні­шні зносини, військова справа, митниці, карбування монети, зв'язок, залізничний та водний транспорт тощо. Право імперії у всіх випадках мало перевагу над правом земель. Верхня палата могла своєю незго­дою затримати прийняття закону, але не скасувати його.

Головою держави ставав президент, який обирався загальнонарод­ним голосуванням на 7 років. В його руках зосереджувалася вища виконавча влада: верховне головнокомандування армією і флотом, представництво у зовнішніх зносинах, право помилування. Він при­значав канцлера і міністрів, які не могли одночасно бути депутатами парламенту. Президент міг достроково розпускати парламент і при­значати нові вибори.


 

Прихід до влади фашистів та характеристика фашистської диктатури в Німеччині

НСДАП- націонал-соціалістська німецька робітнича партія була створена 1919 р. Вперше німецькі фашисти зробили спробу захопити владу, організувавши антиурядовий путч в Мюнхені у листопаді 1923 р. Коли в 1929-1933 pp. капіталістичний світ охопила криза, в Німеч­чині випуск промислової продукції упав майже наполовину, безробіт­ними стали 9 млн чоловік. Відбувається радикалізація німецького су­спільства.

30 січня 1933 р. президент надав Гітлеру повнова­ження рейхсканцлера.

Прихід фашистів до влади пояснюється такими причинами:

1. Фашисти зуміли переконати широкі верстви населення у тому, що саме вони можуть віднайти вихід з найглибшої кризи.

2. Робітничий клас був розколотий - з вини Сталіна і Комінтерну соціал-демократія була оголошена «лівим крилом фашизму», найза-пеклішим ворогом комуністів.

3. Монополістична буржуазія в пошуках виходу з кризи відмови­лась від демократичних засад Веймарської республіки і зробила став­ку на диктатуру сильної руки.

27 лютого 1933 р. фашисти зорганізували провокацію з підпалом рейхстагу.

У червні - липні 1933 р. Гітлер вимусив керівництво усіх буржуазних партій як ліберального, так і консервативного напрямів оголосити про «добровільний саморозпуск». 14 липня гітлерівський уряд видав за-кон, що забороняв існування будь-якої партії, крім нацистської.

Німеччина швидко переросла в унітарну централізовану державу.

Утворення ФРН

Післявоєнний устрій Німеччини був темою обговорення на Теге­ранській (1943 p.), Ялтинській (лютий, 1945 р.) та Потсдамській (літо, 1945 р.) конференціях США, СРСР та Великобританії. Президент США Ф. Рузвельт якийсь час навіть відстоював ідею розчленування перемо­женої Німеччини на п'ять територіальних утворень, жодне з яких немогло б самостійно вести агресивну політику в майбутньому. Проти був Й. Сталін, оскільки Кремль серйозно розраховував на те, що після­воєнна Німеччина обере «соціалістичний шлях розвитку». Зрештою, на Потсдамській конференції був узгоджений поділ німецької території на чотири окупаційні зони: радянську, американську, англійську та фран­цузьку. Після завершення денацифікації та процесу демократизації сус­пільного життя передбачалося відновлення німецької державності. Але в 1946 р. між колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції роз­почалася «холодна війна» і поступатися «своєю» Німеччиною на ко­ристь супротивника не побажали ані західні демократії, ані тим більше прокомуністична Москва.

Вже в грудні 1946 р. створюється об'єднане англо-американське управління т. зв. Бізонія - зона окупації цих двох держав, згодом до неї приєднується і французька зона окупації. В 1949 р. в західних секторах була проголошена Федеративна Республіка Німеччини. Вона отримана конституцію, названу Боннською - від назви першої столиці ФРН.


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.253.106 (0.006 с.)