Прийняття і характеристика Декларації незалежності США

У середині XVIII ст. суперечності між метрополією й американ­ськими колоніями особливо загострюються. У 1773-1774 рр. склада­ється революційна ситуація, що супроводжувалася протиурядовими виступами американців. 5 вересня 1774 р. колоністи скликають перший Континентальний конгрес, який, поклавши початок створенню загального представницького органу для всіх колоній і закликавши колонії спільно бойкотувати англійські товари, звернувся до короля Георга ІН з адресом про надання колоніям ширших прав. Король віддав наказ придушити виступ колоній і відправив війська. У квітні 1775 р. між колоністами (війська яких очолив Дж. Вашингтон) і англійською армією розпочалися військові дії. У травні 1775 р. зібрався другий Континентальний конгрес, який, констатував­ши стан війни з Англією, прийняв рішення про створення армії. Кожна колонія оголосила себе незалежною. 4 липня 1776 р. було прийнято "Декларацію незалежності", в котрій проголошувалося, що колоніальний гніт суперечить природним правам людини на свободу, життя та прагнення до щастя, а повсталі колоніїє вільними та незалежними державами й об'єднуються в Сполучені Штати Америки. Автором Декларації був Т. Джефферсон (1743-1826). Нове державне утворення Англія визнала в 1783 р.

Причини прийняття та хар-тика Статей конфедерації 1781 р.

Одразу ж після проголошення незалежності (протягом 1775-1778рр.) в усіх штатах було вироблено та прийнято конституції. Та нерозв'яза­ним залишалося питання про державну єдність США. Його важливість посилювалась, адже все ще існувала небезпека поразки у війні з Англією. З огляду на це, другий Континентальний конгрес у листопаді 1777р. приймає першу Конституцію - "Статті конфедерації та вічного союзу", проект якої було передано на схвалення всіх штатів. Остаточно цей докмент набуває чинності з 1 березня 1781р.

Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах. Для керів­ництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату(по одному). Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права.

Конституція США 1787 р.

У травні 1787 р. у Філадельфії відкрилося засідання Конституцій­ного конвенту, скликаного для перегляду "Статей конфедерації" 1781р. та вироблення нової конституції. Засідання Конвенту відбувалися таємно, розголошувати зміст дебатів заборонялося. 17 вересня 1787 р. Конвент схвалив проект Конституції, що після її ратифікації 11 штата­ми в липні 1788 р. набирає чинності. Вона складається з семи статей, більшість з яких мають декілька розділів. Авторами її вважаються Б. Франклін, А. Гамільтон, Д. Медісон.

Конституції США властиві такі основні принципи, що пронизу­ють основний її зміст:

1. стабільність - протягом майже 220 років до неї внесено лише 27 поправок; стабільність забезпечується надзвичайно складною процедурою внесення до неї змін і доповнень; такі Конституції називають жорсткими;

2. республіканська форма правління - встановлена як на федераль­ ному рівні, так і на рівні штатів;

3. федералізм - за Конституцією, США перетворилися з конфеде­ рації на федерацію; чітко визначено повноваження федерального центру; все, що не делеговано центрові, залишається в компетенції штатів або народу;

4. розподіл влади на три гілки - законодавчу, виконавчу та судову;

5. компроміспість - Конституція США визначає баланс між центром і штатами, між гілками влади (система "стримування та противаг"), між великими й малими штатами тощо.

Конституція США 1787 р. була надзвичайно прогресивним документом того часу. За її прикладом були прийняті конституції в багатьох країнах світу. Сьогодні ж це достатньо поміркований документ, який містить певні колізії та за демократичною спрямова­ністю поступається деяким конституціям світу. Однак Конституція США залишається одним з найвидатніших правових актів, створених людством.

Характеристика законодавчої влади США за Конституцією 1787 р.

Згідно з Конституцією США 1787 р., законодавча влада надавалася Конгресу, що складався з Палати представників і Сенату. Члени Палати представників обиралися на два роки від кожного штату. До кандидатів у представники висували такі вимоги: досягнення 25 років, бути протягом семи років громадянином США і під час проведення виборів проживати в тому штаті, від якого обирався. Кількість представників встановлювалися з розрахунку один не більше, ніж від ЗО 000 мешканців за умови, що кожний штат повинен мати хоча б одного представника.

До Сенату належало обрати по два представники (сенатори) від кожного штату на шість років. Спочатку законодавчими органами штатів, а з 1913 р. - населенням штатів прямим голосуванням. Кожний сенатор мав один голос. Кожні два роки переобиралася третина Сенату. Сенатором могла стати особа, котрій виповнилося ЗО років, протягом дев'яти років була громадянином США і на момент виборів мешкала в штаті, від якого обиралася. Головою Сенату був Віце-президент.

Конгрес, загалом, мав значні повноваження, що були ширшими, порівняно зі Статтями конфедерації Кожна палата мала й свої повноваження. Та обсяг їх у Сенату був набагато ширшим, аніж у Палати представників.

Обидві палати було наділено рівними правами в питаннях законодавчої ініціативи та прийняття законів. Кожний законопроект, прийнятий Палатою представників або Сенатом, перш ніж стати законом, направлявся Президентові США. Якщо останній схвалював законопроект і підписував його, він ставав законом. Якщо не схвалю­вав, то повертав зі своїми зауваженнями в ту палату, від якої він вийшов. Палата переглядала законопроект, якщо дві третини її складу знову його схвалювали, то він разом із зауваженнями Президента направлявся другій палаті, де розглядався й в разі його схвалення двома третинам й ставав законом.

Характеристика виконавчої влади США за Конституцією 1787 р.

Главою держави та главою виконавчої влади, за Конституцією, був Президент. Він обирався двоступеневими виборами, терміном на чотири роки й наділявся величезними повноваженнями -призначав міністрів, які відповідали тільки перед ним; був головнокомандувачем збройних сил; здійснював представницькі функції; призначав членів Верховного суду США та суддів федеральної системи; здійснював помилування тощо. Президент був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Президентом могла бути особа віком від 35 років, яка була громадянином США за народженням та проживала в США не менше від 14 років.

Президент призна­чає міністрів та вищих чиновників зі згоди Конгресу, але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію прези­дентові, опираючись на підтримку конгресу.

Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент не має права законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття закону зберігає право президентського вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент президента вирішується у Сенаті кваліфікова­ною більшістю у 2/3 голосів.