Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
— То заст`ав син`ів тр`охи розкоп`ать шлях (так заставь сыновей немного раскопать дорогу), — сказ`ав кум (сказал кум).
— А хіб`а ж я од`ин воз`итиму туд`ою сноп`и (а разве ж я один вожу, собираюсь возить тем путём снопы)? Адж`е ж і ти в`озиш (ведь же и ты возишь). Чом би пак і тоб`і не розкоп`ати (почему бы и тебе не раскопать), — сказ`ав Кайд`аш, випив`аючи др`угу ч`арку (сказал Кайдаш, выпивая вторую рюмку).
— Нем`а, бач, мен`і д`іла (нет, видишь, мне дела / делать мне нечего /). Н`іби я сидж`у, згорн`увши р`уки (будто я сижу, сложив руки), — обізв`ався чолов`ік (отозвался человек = мужчина, мужик), — а вон`о бул`о б д`уже д`обре розкоп`ать возв`із (а оно было б очень хорошо раскопать спуск), та ще там тр`ошки навскос`и (да ещё там немного наискосок).
— Авж`еж навскос`и, щоб, бач, бул`о не так кр`уто (конечно же наискосок, чтобы, видишь, было не так круто): так, прим`іром, од т`ого чагар`я та до м`ого т`ину (так, например, от того кустарника да до моего плетня), — сказ`ав Кайд`аш, ще й п`альцем махн`ув навскос`и (сказал Кайдаш, ещё и пальцем махнул наискось).
— То застав синів трохи розкопать шлях, — сказав кум.
— А хіба ж я один возитиму тудою снопи? Адже ж і ти возиш. Чом би пак і тобі не розкопати, — сказав Кайдаш, випиваючи другу чарку.
— Нема, бач, мені діла. Ніби я сиджу, згорнувши руки, — обізвався чоловік, — а воно було б дуже добре розкопать возвіз, та ще там трошки навскоси.
— Авжеж навскоси, щоб, бач, було не так круто: так, приміром, од того чагаря та до мого тину, — сказав Кайдаш, ще й пальцем махнув навскоси.
— Аб`о хоч і так, прим`іром (или хоть и так, например), навскос`и од тв`ого т`ину (наискось от твоего тына), де сто`їть стар`а гр`уша (где стоит старая груша), та до чаг`арника (и до кустарника), — сказ`ав кум і махн`ув п`альцем навскос`и на др`угий бік (сказал кум и махнул пальцем наискось в другую сторону). — От і воз`и були б ц`ілі (вот и телеги были б целы).
— Так бул`о б ще л`учче (так было бы ещё лучше)... та ще якб`и вз`яти з`аступом п`оза тим с`учим горб`ом поп`ід с`амим т`ином (да ещё если бы взять лопатой за тем сучьим холмом под самым плетнём), — сказ`ав Кайд`аш, в`ипивши ч`арку і запал`ивши л`юльку (сказал Кайдаш, выпив рюмку и закурив трубку). Та вже й посад`ило той горб (да уж и посадило тот холм), нен`аче от`у ґ`улю на тво`їй л`исині, к`уме (будто шишку на твоей лысине, кум)! Вже той к`аторжний горб сид`ить мен`і от`ут у печінк`ах (уже тот каторжный холм сидит у меня вот тут в печёнках).
— Кол`и б ти знав, то я вже ч`ерез й`ого підірв`ався (чтоб ты знал, то я уже из-за него надорвался): мен`е вже пор`уха взял`а (меня уже грыжа взяла). Кол`и не їдь (когда ни езжай = едешь), то все підпир`ай в`оза сп`иною (то всё подпирай телегу спиной), — сказ`ав кум (сказал кум), — всю сп`ину покол`ов ік б`ісовому б`атькові (всю спину поразбивал к бесовому отцу; “ ік ” – диалектное “ к ”).
— Або хоч і так, приміром, навскоси од твого тину, де стоїть стара груша, та до чагарника, — сказав кум і махнув пальцем навскоси на другий бік. — От і вози були б цілі.
— Так було б ще лучче... та ще якби взяти заступом поза тим сучим горбом попід самим тином, — сказав Кайдаш, випивши чарку і запаливши люльку. Та вже й посадило той горб, неначе оту ґулю на твоїй лисині, куме! Вже той каторжний горб сидить мені отут у печінках.
— Коли б ти знав, то я вже через його підірвався: мене вже поруха взяла. Коли не їдь, то все підпирай воза спиною, — сказав кум, — всю спину поколов ік бісовому батькові.
— Та, зда`ється, к`уме (да, кажется, кум), і ти сам кот`ився з ті`єї гор`и з сво`єю Г`анною (и ты сам катился с той горы со своею Анною), верт`аючись з хрест`ин (возвращаясь с крестин)? — обізв`ався з кутк`а чолов`ік (отозвался из угла мужик).
— І як ті люд`и `їздили з так`ої гор`и і не розкоп`али (и как те люди ездили с такой горы и не раскопали), одк`оли Семиг`ори сто`ять (с тех пор как Семигоры стоят), — говор`ив Кайд`аш, налив`аючи ч`арку з кв`арти (говорил Кайдаш, наливая рюмку из кружки).
Вже с`онце зайшл`о, вже ст`ало надв`орі п`оночі (уже солнце зашло, уже стало снаружи темно), а Кайд`аш ус`е пив у ш`инку (а Кайдаш всё пил в корчме), д`оки не проп`ив полов`ини гр`ошей (пока не пропил половину денег), і вже п'ян`ий пот`ягся дод`ому (и уже пьяный потянулся домой).
Кайдаш`иха з син`ами вже повеч`еряла (Кайдашиха с сыновьями уже поужинала). Вже в х`аті поляг`али спать (уже в хате легли спать), як б`атько заст`укав у дв`ері (когда отец застучал в дверь).
— Та, здається, куме, і ти сам котився з тієї гори з своєю Ганною, вертаючись з хрестин? — обізвався з кутка чоловік.
— І як ті люди їздили з такої гори і не розкопали, одколи Семигори стоять, — говорив Кайдаш, наливаючи чарку з кварти.
|