Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:

— Де ж це ти, Карпе, був? Може, розкопував шлях через гору?

— Через яку гору? — спитав Карпо, не дивлячись на батька.

— А через оту-о! Хіба не бачиш? — сказав Кайдаш, показуючи рукою на крутий шпиль, що трохи не висів над його садком. — Я ж вам обом казав, щоб ви трохи розкопали дорогу навскоси. Одначе сьогодні не можна жати, а копать можна.

— Хіба я здурів, щоб гори розкопував, — сердито обізвався Карпо.

— А як же ми возитимемо снопи? — сказав батько.

 

 

— Так, як і воз`или (так, как и возили), — зн`ехотя сказ`ав Карп`о (нехотя сказал Карп).

— А хіб`а ж м`ало `осів ми там полам`али (а разве ж мало осей мы там поломали)?

— То ще з одн`у `або зо дві полам`аємо (то ещё примерно одну или две поломаем). Ц`ілий кут`ок `їздить ч`ерез г`ору (весь угол ездит через гору), а я б`уду ї`ї розк`опувать (а я буду её раскапывать). Оц`е спр`авді шт`ука (вот уж в самом деле штука)!

— А хто ж ї`ї розкоп`ає, як ми не почнем`о (а кто ж её раскопает, если мы не начнём)? Ком`усь тр`еба поч`ать (кому-то нужно начать), — сказ`ав б`атько (сказал отец).

— Як хтось почн`е, то й я копирсн`у з`аступом ск`ільки там раз`ів (если кто-то начнёт, то и я ковырну лопатой сколько-то там раз), — сказ`ав Карп`о і піш`ов у х`ату (сказал Карп и пошёл в хату).

— І я так с`амо (и я так же), — обізв`ався Лавр`ін та й соб`і піш`ов у х`ату (отозвался Лаврин да и себе = тоже пошёл в хату).

 

— Так, як і возили, — знехотя сказав Карпо.

— А хіба ж мало осів ми там поламали?

— То ще з одну або зо дві поламаємо. Цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Оце справді штука!

— А хто ж її розкопає, як ми не почнемо? Комусь треба почать, — сказав батько.

— Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів, — сказав Карпо і пішов у хату.

— І я так само, — обізвався Лаврін та й собі пішов у хату.

 

 

Стар`ий Кайд`аш т`ільки рук`ою махн`ув (старый Кайдаш только рукой махнул), розпряг`аючи вол`и (распрягая волов): бул`и пан`и, шл`яху не розкоп`али (были господа, дороги не раскопали), наст`ала в`олость, а шлях вс`е-таки не розк`опаний (настала волость, а дорога всё-таки не раскопана).

— Не б`уду ж і я йог`о коп`ать (не буду же я её копать). Нех`ай йог`о чорт`и розк`опують (пусть её черти раскапывают), кол`и знайд`уть у й`ому смак (если найдут в этом вкус), — бубн`ів сам до с`ебе Кайд`аш (бубнил себе под нос Кайдаш).

На дзвін`иці вд`арили в дзвін (на колокольне ударили в колокол). Стар`ий Кайд`аш зняв ш`апку (старый Кайдаш снял шапку), тр`ичі перехрест`ився і піш`ов до ц`еркви (трижды перекрестился и пошёл в церковь), загад`авши син`ам ладн`ати два воз`и з рубл`ями для возов`иці (поручив сыновьям подготавливать = приводить в порядок, налаживать дв е телеги с жердями для привоза; “ руб ` ель ” — гнёт, жердь для прижимания сена, солом ы, снопов на телеге). Друг`ого дня св`ітом вон`и збир`ались `їхать на п`оле по сноп`и (на следующий день на рассвете они собирались ехать на поле за снопами), незваж`аючи на те (не считаясь с тем), що бул`а нед`іля (что / завтра / было воскресенье). Сел`яни поваж`ають нед`ілю й пр`азники (крестьяне уважают воскресенье и праздники) і не р`облять ні`якої роб`оти (и не выполняют никакой работы), ал`е не м`ають за гріх одног`о д`іла (но не считают грехом одно дело): воз`ити в нед`ілю та в пр`азник сноп`и (возить в воскресенье и в праздник снопы).

 

Старий Кайдаш тільки рукою махнув, розпрягаючи воли: були пани, шляху не розкопали, настала волость, а шлях все-таки не розкопаний.

— Не буду ж і я його копать. Нехай його чорти розкопують, коли знайдуть у йому смак, — бубнів сам до себе Кайдаш.

На дзвіниці вдарили в дзвін. Старий Кайдаш зняв шапку, тричі перехрестився і пішов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з рублями для возовиці. Другого дня світом вони збирались їхать на поле по снопи, незважаючи на те, що була неділя. Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.

 

 

В нед`ілю вр`анці п`еред сл`ужбою М`отря Довбиш`івна прибир`алась до ц`еркви (в воскресенье утром перед службой Мотря Довбыш наряжалась в церковь). Вон`а принесл`а з х`ижки зав'`язані в х`устці кв`іти та стрічк`и і розс`ипала їх по стол`і (она принесла из кладовки завязанные в платок цветы и ленты и рассыпала их на столе), заст`еленому б`ілою ск`атертю (застеленном белой скатертью); прин`есла й пост`авила на л`аві черв`оні сап'`янці (принесла и поставила на лавке красные сафьяновые сапоги; “ сап ’`ян” — сафьян, тонкая мягкая цветная кожа). Довбиш`івна с`іла на кр`углому дз`иґликові коло стол`а (Довбышевна села на круглый стульчик около стола), а п`одруга-сус`іда над`іла М`отрі на г`олову киб`алку (а подруга-соседка надела Мотре на голову кибалку / головной убор в форме полумесяца /), в`ирізану з т`овстого пап`еру, сх`ожу на він`ок (вырезанную из толстой бумаги, похожую на венок); на киб`алку, над с`амим л`обом, покл`ала вуз`еньку стр`ічку з зол`отої парч`і (на кибалку, над самым лбом, положила узенькую ленту из золотой парчи), а п`отім кл`ала стрічк`и одн`у в`ище од др`угої так (а потом накладывала ленты одну выше другой так), що над л`обом бул`о в`идно пруж`ок од к`ожної стр`ічки (что надо лбом было видно краешек каждой ленты). Всю киб`алку круг`ом і всі к`оси вон`а обт`икала квітк`ами (всю кибалку вокруг и все косы она утыкала цветами) з черв`оних, зел`ених, с`иніх і ж`овтих вуз`еньких сть`ожок (из красных, зелёных, синих и жёлтых ленточек). За в`уха вон`а позатик`ала пучк`и дрібн`енького барв`інку (за уши она понатыкала пучки мелкого барвинка), к`ачурині к`учері та пав`ині п`ера (селезнёвые кудри = кудряв ы е перья и павлиньи перья; “ к ` ачур ” — селезень) і п`отім розстел`ила по сп`ині дв`адцять д`овгих кінц`ів стріч`ок до с`амого п`ояса (а потом расстелила по спине двадцать длинных концов лент до самого пояса).

 

В неділю вранці перед службою Мотря Довбишівна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав'язані в хустці квіти та стрічки і розсипала їх по столі, застеленому білою скатертю; принесла й поставила на лаві червоні сап'янці. Довбишівна сіла на круглому дзиґликові коло стола, а подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок; на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрічку з золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої так, що над лобом було видно пружок од кожної стрічки. Всю кибалку кругом і всі коси вона обтикала квітками з червоних, зелених, синіх і жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до самого пояса.

 

 

— Н`ащо це ти, М`отре, так прибир`аєшся (для чего это ты, Мотря, так прибираешься)? — спит`ала в н`еї м`ати (спросила у неё мать). — Теп`ер же не вел`ике св`ято (теперь же не престольный праздник). Н`ащо ти надів`аєш всі квітк`и та стрічк`и (зачем ты надеваешь все цветы и ленты)?

— Та кол`и залеж`ались у скр`ині (да ежели залежались в сундуке). Х`очу тр`охи пров`ітрить (хочу немного проветрить), — сказ`ала М`отря, ал`е в н`еї бул`а з`овсім `інша д`умка (сказала Мотря, но у неё была совсем другая мысль). Карп`о обіц`яв для н`еї найн`ять муз`ики (Карп обещал нанять для неё музыкантов). Вон`а сподів`алась поб`ачиться з ним у ц`еркві (она надеялась увидеться с ним в церкви).

М`отря вбр`алася в зел`ену спідн`ицю (Мотря нарядилась в зелёную юбку), в черв`ону зап`аску (в красную запаску / верхняя запахивающаяся юбка, фартук /), підперез`алась д`овгим черв`оним п`оясом (подпоясалась длинным красным поясом) і попуск`ала кінц`і тр`охи не до с`амого д`олу (и отпустила концы чуть не до самого низу), одягл`ась в зел`ений з черв`оними квітк`ами горс`ет (оделась в зелёную с красными цветами корсетку = кофту), вз`улась в черв`оні ч`оботи (обулась в красные сапоги), над`іла д`обре нам`исто (надела хорошие бусы), взял`а в р`уки б`ілу х`усточку та й пішл`а до ц`еркви (взяля в руки белый платочек и пошла в церковь). Вся ї`ї голов`а аж н`іби гор`іла квітк`ами пр`оти с`онця (вся её голова будто горела цветами под солнцем). Пав`ине п`ір’я блищ`ало й мигот`іло (павлинье перья сверкали и мигали), а золот`ий пруж`ок парч`і на ч`орних кос`ах с`яв (а золотой краешек парчи на чёрных косах сиял) і надав`ав крас`и тонк`им ч`орним бров`ам та блиск`учим оч`ам (и придавал красоту тонким чёрным бровям и блестящим глазам).

 

— Нащо це ти, Мотре, так прибираєшся? — спитала в неї мати. — Тепер же не велике свято. Нащо ти надіваєш всі квітки та стрічки?

— Та коли залежались у скрині. Хочу трохи провітрить, — сказала Мотря, але в неї була зовсім інша думка. Карпо обіцяв для неї найнять музики. Вона сподівалась побачиться з ним у церкві.

Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квітками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви. Вся її голова аж ніби горіла квітками проти сонця. Павине пір’я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяв і надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.

 

 

Вон`а дійшл`а до Кайдаш`евого дв`ору (она дошла до Кайдашового двора). С`аме тод`і з крут`ого шпил`я з'їждж`али два воз`и з сноп`ами (как раз тогда с крутой вершины съезжали две телеги со снопами), нен`аче два стіжк`и кот`ились з гор`и (будто два стожка катились с горы). То віз сноп`и Кайд`аш з двом`а син`ами (то вёз снопы Кайдаш с двумя сыновьями). Вис`окі воз`и посхил`ялись на вол`и й кол`оли їх в сп`ину г`острою сол`омою та остюк`ами (высокие телеги понаклонялись на волов и кололи их в спину острой соломою и усиками колосьев). Вол`и аж позадир`али г`олови вг`ору та повитріщ`али здор`ові `очі (волы аж позадирали головы вверх и таращили глаза).

— К`арпе (Карп)! Держ`и-бо цаб`е (держи правее; “ цаб ` е! ” — окрик, котор ым велят коням или волам повернуть направо, “ соб! ” — приказ повернуть налево)! — кр`икнув б`атько на с`ина (крикнул отец на сына). — Помин`ай к`олесом от`ой к`аторжний горб`ок (обходи = / не наезжай / колесом вот тот каторжный холмик).

— Цаб`е, с`ірий (правее, сер ый)! Цаб`е, мор`угий (правее, рыжий / с тёмн ы ми полосами /)! — кр`икнув Карп`о і крутн`ув батог`ом над рог`атими голов`ами (крикнул Карп и крутанул кнутом над рогатыми головами).

 

Вона дійшла до Кайдашевого двору. Саме тоді з крутого шпиля з'їжджали два вози з снопами, неначе два стіжки котились з гори. То віз снопи Кайдаш з двома синами. Високі вози посхилялись на воли й кололи їх в спину гострою соломою та остюками. Воли аж позадирали голови вгору та повитріщали здорові очі.

— Карпе! Держи-бо цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок.

— Цабе, сірий! Цабе, моругий! — крикнув Карпо і крутнув батогом над рогатими головами.

 

 

Ал`е с`аме в той час він гл`янув ун`из (но как раз в это время он глянул вниз). Проз їх двір ішл`а М`отря в квітк`ах та стрічк`ах (мимо их двора шла Мотря в цветах и лентах). Черв`она зап`аска, черв`оні ч`оботи, як жар, п`ояс (красная запаска, красные сапоги, как жар, пояс) — все блищ`ало й с`яло пр`оти вр`анішнього с`онця, як щ`ире з`олото (всё блестело и сияло под утренним солнцем, как правдивое = чистое золото). Карп`о задив`ився на те д`иво (Карп засмотрелся на это чудо), а віз в`искочив уж`е одн`им к`олесом на крут`ий г`орбик (а телега выскочила уже одним колесом на крутой холмик).

— Держ`и цаб`е (держи вправо)! — кр`икнув не сво`їм г`олосом стар`ий Кайд`аш (крикнул не своим голосом старый Кайдаш), поб`ачивши, що віз нахил`яється на од`ин бік (увидев, что телега наклоняется на один бок). — Чи ти огл`ух, чи ти осл`іп (то ли ты оглох, то ли ты ослеп)! К`арпе, держ`и-бо цаб`е (Карп, держи же правее)!

Карп`о не міг одірв`ать оч`ей од М`отрі (Карп не мог оторвать глаз от Мотри), а віз ус`е нахил`явся н`абік (а телега всё наклонялась набок). Б`атько к`инув з`аднього в`оза і поб`іг з гор`и до пер`еднього та все крич`ав (отец покинул заднюю телегу и побежал сверху к передней да всё кричал): цаб`е, с`ірий, цаб`е (правее, серый, правее)! Віз в`искочив к`олесом на горб`ок і перек`инувся н`абік (телега выскочила колесом на холмик и перевернулась на бок). Пер`едня вісь хр`уснула, як тр`іска (передняя ось треснула, как щепка), а к`олесо зав'`язло в рівчак`у (а колесо застряло в канаве).

 

Але саме в той час він глянув униз. Проз їх двір ішла Мотря в квітках та стрічках. Червона запаска, червоні чоботи, як жар, пояс — все блищало й сяло проти вранішнього сонця, як щире золото. Карпо задивився на те диво, а віз вискочив уже одним колесом на крутий горбик.

— Держи цабе! — крикнув не своїм голосом старий Кайдаш, побачивши, що віз нахиляється на один бік. — Чи ти оглух, чи ти осліп! Карпе, держи-бо цабе!

Карпо не міг одірвать очей од Мотрі, а віз усе нахилявся набік. Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього та все кричав: цабе, сірий, цабе! Віз вискочив колесом на горбок і перекинувся набік. Передня вісь хруснула, як тріска, а колесо зав'язло в рівчаку.

 

 

— Ой, лих`а мо`я год`ина та нещасл`ива (ой, горькая моя пора и несчастная)! — кр`икнув Кайд`аш (крикнул Кайдаш). — Це ж мен`е покар`ала свят`а нед`іля (это ж меня покарало святое воскресенье). І н`ащо бул`о сьог`одні `їхати по сноп`и (и зачем было сегодня ехать за снопами)?

Не встиг Кайд`аш наб`ідкаться (не успел Кайдаш нагореваться = нажаловаться), як з`адній віз нагн`ався на пер`едній і перек`инувся (как задняя телега нагнала переднюю и перевернулась).

Тим ч`асом на дзвін`иці вд`арили в ус`і дзв`они (тем временем на колокольне ударили во все колокола). Вс`і л`юди, що сид`іли к`оло ц`еркви (все люди, что сидели около церкви), повстав`али й почал`и хрест`иться (поднялись и начали креститься). Кайдаш`еві бул`о в`идно ув`есь шпиль (Кайдашу было видно всю вершину), на котр`ому сто`яла ц`ерква, всіх люд`ей к`оло ц`еркви (на которой стояла церковь, всех людей около церкви). Він зняв ш`апку і поч`ав хрест`итись (он снял шапку и начал креститься).

— Г`осподи м`илостивий та милос`ердний (Господи милостивый и милосердный)! Покар`ала мен`е й свят`а нед`іля, й свят`а п'`ятниця (наказало меня святое воскресенье, и святая пятница). Теп`ер хоч сядь та й плач (теперь хоть сядь да и плачь)! — говор`ив Кайд`аш і тр`охи не пл`акав (говорил Кайдаш и едва не плакал).

 

— Ой, лиха моя година та нещаслива! — крикнув Кайдаш. — Це ж мене покарала свята неділя. І нащо було сьогодні їхати по снопи?