Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Цивільний стан особи - це правове положення конкретного громадянина як носія різноманітних прав та обов'язків, у тому числі майнових та особистих немайнових, яке визначається фактами та обставинами як природного, так і соціально-громадського характеру. Акти цивільного стану індивідуалізують особу, вказують на її ім'я, вік, сімейний та громадянський стан, походження, національність, громадянство тощо.

Не всі події і факти підлягають реєстрації, наприклад, обмеження дієздат­ності особи не реєструється. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону спеціальними державними органами — органами реєстрації актів цивільного стану, які діють на підставі Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993 р. № 3807-ХІІ і які реєструють кожну відповідну подію чи дію, що відбулась, відповідно до СК, «Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні», інших нормативних актів.

63

Глава 5 ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ

Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1.     Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено
законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяль­ності встановлюються Конституцією України та законом.

2.     Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за
умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є від­ критою.

3.     Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної
реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці
договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

1. Право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка визначається за правилами статей 34, 35 ЦК (див. коментар). Так, за загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття) або вступи­ла в шлюб раніше цього віку. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстро­вана як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

ЦК встановлено досить високий рівень нормативного акта, яким можуть обмежуватися права особи на зайняття підприємницькою діяльністю, - лише Конституція і закон.

Згідно з законодавством України підприємництвом визнається безпосеред­ня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавст­вом. Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. За­конодавством встановлено певні обмеження щодо кола осіб, які можуть бути

64

Стаття 50

підприємцями. Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян, як військовослужбовці, службові особи органів про­куратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, що по­кликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким суд за­боронив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути за­реєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

2. Фізична особа може здійснити своє право на підприємницьку діяльність за умови і після її державної реєстрації в порядку, визначеному постановою KM України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 р. № 740. Громадяни, які мають намір здійсню­вати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають до органу державної реєстрації реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом п'яти днів вне­сти дані до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим іден­тифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'яз­кових платежів. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про дер­жавну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття ра­хунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встанов­люється Національним банком України.

З 1 липня 2004 р. має набрати чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 p. № 755-IV, яким значно спрощено систему реєстрації суб'єктів під­приємницької діяльності. Відповідно до ст. 5 цього Закону державна реєст­рація фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором ви­ключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи — підприємця. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державно­му реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну

5 5-248

65

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

картку на проведення державної реєстрації фізичної особи підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця. Державному реєстратору забороняється вимагати додат­кові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи -підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи — підприєм­ця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано ре­комендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, Держав­ної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страху­вання повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведен­ня державної реєстрації фізичної особи — підприємця для взяття фізичної осо­би підприємця на облік (статті 42, 44 Закону).

ЦК визначено, що інформація про фізичних осіб — підприємців є відкри­тою. Відповідно до ст. 20 вищевказаного Закону відомості, що містяться в Єди­ному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єди­ного державного реєстру чи довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Законом визначено порядок та процедуру отримання таких відомостей. Крім того, інформація про прове­дення державної реєстрації, про прийняття фізичною особою рішення щодо припинення підприємницької діяльності, про постановления судового рішен­ня щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи — під­приємця, якщо таке рішення не пов'язане з банкрутством фізичної особи — підприємця, про постановления судового рішення щодо порушення провад­ження у справі про банкрутство фізичної особи — підприємця, про постанов­ления судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрут­ство юридичної особи або фізичної особи — підприємця підлягає обов'язково­му опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ст. 22 Закону).

3. Норма про те, що особа, яка розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації та уклала відповідні договори, не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем, має на меті захист прав контрагентів, які вступили в договірні відносини з підприємцем. У разі виник­нення спору щодо таких договорів суд може застосовувати положення, що сто­суються зобов'язань, укладених в процесі здійснення підприємницької діяль­ності, а така особа може висувати проти вимог кредиторів лише заперечення, які не пов'язані з відсутністю у неї статусу підприємця (наприклад визнання угоди недійсною як такої, що укладена за межами цивільної дієздатності (див. коментар до ст. 203 ЦК тощо).

66

Стаття 51

Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб

1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються норма­тивно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Фізична особа — підприємець має практично універсальну правоздатність, оскільки має право займатися будь-якими видами діяльності (не заборонени­ми законами і щодо яких немає спеціальних законодавчих обмежень для фізичних осіб — підприємців), оскільки відповідно до цієї норми до неї засто­совуються правила ст. 91 ЦК щодо цивільної правоздатності юридичної особи (див. коментар). Окремими видами діяльності фізична особа - підприємець може займатися лише за наявності відповідних ліцензій та патентів.

Так, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності» від 1 червня 2000 р. № 1775-ПІ передбачено більше 60 видів господарсь­кої діяльності, які можуть здійснювати суб'єкти підприємництва за наявності відповідних ліцензій. Ці види діяльності встановлюються законом і визнача­ються з огляду на захист інтересів держави, можливості створення небезпеки життю і здоров'ю громадян, навколишньому середовищу тощо. Ліцензуванню також підлягають здійснення банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюно­вими виробами згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяль­ності» від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР передбачена видача патентів на здійснення торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використан­ням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кре­дитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Дія цього Закону не поширюється на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, які: здійснюють торго­вельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності; сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на при­садибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчужен­ня власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік; сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб.

5*5-248

67

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

Стаття 52. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця

і. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'яза­ними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зо­бов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм осо­бистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

1.       Згідно із загальноцивілістичним принципом повного відшкодування
спричиненої шкоди ЦК встановлено повну відповідальність фізичної особи
за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю. Стягнення за
зобов'язаннями фізичної особи - підприємця звертається як на особисте май­
но, так і на частку в спільному майні подружжя. Стягнення здійснюється
відповідно до норм ЦПК та Закону України «Про виконавче провадження».
Майно, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, визна­
чається «Переліком видів майна громадян, на яке не може бути звернене стяг­
нення по виконавчих документах», який є додатком № 1 до ЦПК.

2.       Згідно з нормами глави 8 СК кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата,
пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до
сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кре­
дитну) установу. Речі для професійних занять (музичні інструменти, орг­
техніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з по­
дружжя, є також об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо
майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості
внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з по­
дружжя, воно у разі спору також може бути визнане за рішенням суду
об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, згідно зі
ст. 57 СК, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набу­
те нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі
договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час
шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною
власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому
числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних
коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є
премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Особистою при­
ватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за
втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодуван­
ня завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дру­
жини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або доб­
ровільним особистим страхуванням. Якщо у придбання майна вкладені крім
спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому
майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або

68

Стаття 53

дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (ди­відендів).

Стаття 53. Банкрутство фізичної особи - підприємця

1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визна­ на банкрутом у порядку, встановленому законом.

1. Порядок визнання банкрутом фізичної особи - підприємця вста­новлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ в редакції від ЗО червня 1999 p., зокрема положеннями статей 47-49.

Відповідно до вказаного Закону неплатоспроможністю визнається неспро­можність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання вста­новленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення плато­спроможності. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно склада­ють не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були за­доволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх пога­шення строку. Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана до господарськиого суду громадянином-під-приємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Заяву про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця можуть подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру.

Кредитори, вимоги яких пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство.

Вимоги кредиторів підприємця-банкрута задовольняються за рахунок про­дажу належного йому майна, за винятком майна, на яке не може бути поверне­но стягнення (див. коментар до ст. 52 ЦК). При цьому кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також на­явні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок но­таріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом. Вимоги кредиторів задо­вольняються в такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги грома­дян, перед якими громадянин-підприємець несе відповідальність за заподіян­ня шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів; у другу чер­гу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди; у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за

69

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця; у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кре­диторами. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволен­ня вимог попередньої черги. За недостатністю коштів для повного задоволен­ня всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їхніх вимог.

2. Після завершення розрахунків з кредиторами громадянин-підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог креди­торів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, вимог щодо стягнення аліментів, а також інших вимог особистого характеру, які не були задоволені в порядку банкрутства або які по­гашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця бан­крутом. Такі вимоги можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодав­ством України.

Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий гро­мадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кре­диторів. Незадоволені вимоги кредиторів можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України.

Стаття 54. Управління майном, що використовується

у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування

1.      Якщо фізична особа - підприємець визнана безвісно відсутньою,
недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником май­
на, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповно­
літня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити упра­
вителя цього майна.