Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.



4.     Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ,
якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені
законом.

1.        Організаційно-правова форма — це сукупність ознак, які визначають
правовий статус юридичних осіб і дають підстави для виокремлення однієї
юридичної особи від іншої. Такими ознаками можуть бути порядок створення
та припинення діяльності юридичної особи, порядок участі її засновників,
учасників (членів) в діяльності юридичної особи. Поняття організаційно-
правової форми використовується щодо визначення не лише окремих видів
юридичних осіб, а й організаційно-правових форм господарських товариств,
непідприємницьких товариств тощо.

ЦК виділяє два види організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права — товариства та установи.

2.       Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариством є організація, створена шляхом
об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
Товариство може бути створене як однією особою, так і декількома особами.
Однією особою може бути створене:

товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю відповідно до ч. 1 статей 140, 151 ЦК;

106


Стаття 83

акціонерне товариство (ч. 4 ст. 153 ЦК);

благодійна організація (ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР);

командитне товариство (ст. 134 ЦК).

Існують юридичні особи, щодо яких законодавчими актами встановлено мінімальну кількість засновників (учасників, членів). Так, ст. 7 Закону Украї­ни «Про кооперацію» від 10 липня 2003 p. № 1087-IV встановлює, що чи­сельність кооперативу не може бути меншою, ніж три особи. Творча спілка, згідно із Законом України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР, створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та ми­стецтва (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місце­ва) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюд­нені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.

Залежно від мети діяльності та права учасників на отримання прибутку то­вариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (див. коментар до статей 84, 85 ЦК).

3.       ЦК вперше виділяє таку організаційну правову форму юридичних осіб
приватного права, як установа. На відміну від товариства, де учасники мають
право брати участь в його управлінні, засновники установи не мають права уп­
равління установою. Засновник установи лише бере участь в її створенні шля­
хом об'єднання (виділення) майна, яке передається установі для досягнення
за рахунок цього майна певної мети, і не бере участі в його управлінні.

ЦК прямо не вказує на те, чи належить установа до підприємницьких або непідприємницьких юридичних осіб. Але посилання у ст. 86 ЦК на мож­ливість установами здійснювати поряд з основною діяльністю і підприєм­ницьку, дає підставу для висновку, що основна діяльність установи не має на меті отримання прибутку.

До цього термін «установа» в законодавчих актах застосовувався як вид юридичної особи, нарівні з підприємствами та організаціями. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХП дає визначення поняття науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі — наукова установа) — це юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або на­уково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загально­го річного обсягу виконаних робіт.

Відповідно до ч. З ст. 83 ЦК особливості статусу окремих видів установ мо­жуть встановлюватися законом.

4.       ЦК не встановлює вичерпного переліку організаційно-правових форм
юридичних осіб, визначаючи, що крім зазначених у ст. 83 ЦК закон може пе­
редбачати й інші організаційно-правові форми юридичних осіб. Чинне законо­
давство України не має єдиного законодавчого акта, який чітко визначив би
перелік організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Але,
наприклад, ГК виділяє такі види юридичних осіб, як підприємства та
об'єднання. Так, ГК виділяє такий вид підприємства, як селянське фермерсь­
ке господарство.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. № 973-IV визначає, що фермерське господарство є формою підприємницької

107


Книга перша. Загальні положення. Розділ II

діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання ви­робляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Закон встановлює особливі права та обов'язки членів фермерського господар­ства, які дають підстави виділення фермерського господарства як окремої ор­ганізаційно-правової форми. Так, член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при йото зйквіданн або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства (ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»).

Стаття 84. Підприємницькі товариства

1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержан­ ня прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Відповідно до ст. 42 ГК підприємництво — це самостійна, ініціативна, сис­тематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єк­тами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Основними принципами підприємницької діяльності є:

вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору поста­чальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмеже­но законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільний найм підприємцем працівників;

комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

вільне розпоряджання прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, вико­ристання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницькими визнаються лише ті товариства, які підпадають під дві такі ознаки:

мета товариства — отримання прибутку;

учасники, члени товариства мають право на отримання прибутку від діяль­ності товариства.

ЦК дає вичерпний перелік видів підприємницьких товариств, виділяючи такі:

господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товари­ство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) (див. коментар до статей 119, 133, 140, 151, 152 ЦК);

виробничі кооперативи (див. коментар до ст. 163 ЦК).

108


Стаття 85

Стаття 85. Непідприємницькі товариства

1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких то­вариств встановлюються законом.

 

1. Основною відмінністю між підприємницькими та непідприємницькими товариствами є мета їх діяльності та можливість отримання їхніми учасника­ми (членами) прибутку.

2. ЦК встановлює, що правовий статус непідприємницьких юридичних осіб встановлюється законом. Сьогодні існує значна кількість законодавчих актів, які визначають статус окремих видів непідприємницьких товариств, зокрема:

Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» визначає правовий статус творчих спілок, встановлюючи, що творчі спілки — це добровільні об'єднання професійних творчих працівників відповідного фа­хового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Творчі спілки України можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (місцевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Всеукраїнсь­ким творчим спілкам може надаватися статус національних;

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p. № 1045-XIV дає визначення правового статусу професій­них спілок, відповідно до якого професійною спілкою є добровільна непри­буткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Ор­ганізації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які за­безпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб. Статус місцевих мають профспілки, які об'єднують не менш як дві первинні профспілкові ор­ганізації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Сева­стополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або ор­ганізації певної галузі. Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:

наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-тери­торіальних одиниць України, визначених ч. 2 ст. 133 Конституції України;

109


Книга перша. Загальні положення. Розділ II

наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-тери­торіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або ор­ганізації певної галузі.

Статус республіканських профспілок АРК визначається за ознаками всеук­раїнських профспілок щодо території АРК.

Правове положення непідприємницьких юридичних осіб визначають та­кож такі закони:

громадських організацій — Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. Х° 2460-ХИ;

творчих спілок — Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;

громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості — закони України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р. № 3808-ХП, «Про об'єднання громадян»;

благодійних організацій — Закон України «Про благодійництво та бла­годійні організації»;

громадських організацій жертв нацистських переслідувань — закони України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 р. № 1584-ІП, «Про об'єднання громадян»;

молодіжних та дитячих громадських організацій — закони України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р. № 281-XIV, «Про об'єднання громадян»;

громадських наукових організацій — закони України «Про наукову та на­уково-технічну діяльність», «Про об'єднання громадян»;

саморегулівних організацій — закони України «Про оцінку майна, майно­вих прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-ІП, «Про об'єднання громадян» та ін.;

політичних партій — Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІИ;

релігійних організацій — Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

громадських організацій ветеранів війни — Закон України «Про статус вете­ранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551 -XII;

громадські формування з охорони громадського порядку і державного кор­дону — Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІН.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяльності

непідприємницькими товариствами та установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання гро­ мадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

ЦК закріпив право непідприємницьких товариств здійснювати під­приємницьку діяльність. Стаття 86 ЦК, посилаючись на можливість здійснен-

но


Стаття 87

ня непідприємницькими товариствами підприємницької діяльності, виділяє дві умови її здійснення:

якщо обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності не встанов­лені законом;

якщо це відповідає меті, для якої було створене непідприємницьке товари­ство та сприяє її досягненню.

Стаття 86 ЦК наводить декілька прикладів непідприємницьких юридичних осіб, які мають право здійснювати підприємницьку діяльність. Зокрема, ЦК виділяє такі види непідприємницьких юридичних осіб, як споживчі коопера­тиви та об'єднання громадян, правовий статус яких встановлено іншими зако­нодавчими актами.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію» непідприємницькими ви­дами кооперативів є:

обслуговуючий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх госпо­дарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим осо­бам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту коопера­тиву;

споживчий кооператив (споживче товариство) — кооператив, який утво­рюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволен­ня споживчих потреб його членів.

Стаття 3 Закону встановлює, що метою кооперації є задоволення еконо­мічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на ос­нові поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ри­зиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та само­контролю. Отже, отримання прибутку кооперативами не суперечить їх діяль­ності. Тому ці юридичні особи мають право здійснювати підприємницьку діяльність.

Заборонено займатися підприємницькою діяльністю політичним партіям. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права займатися гос­подарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних ма­теріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виста­вок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробля­ ють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками ста­тут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

111


Книга перша. Загальні положення. Розділ II

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердже­ного цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного уста­новчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт мо­же міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновни­ком (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

1.       Характерною ознакою юридичних осіб приватного права є те, що вони
створюються та діють на підставі установчих документів. Зазначені докумен­
ти розробляють та підписують всі учасники (засновники), якщо інше не вста­
новлено законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами дер­жавної влади. Так, відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» вимагається погодження створення деяких суб'єктів господарю­вання, створення яких призведе до можливості зловживання монопольним становищем.

Установчі документи можуть не підписуватися всіма засновниками у ви­падку, коли вони приймаються відповідно до законодавства на установчих зборах. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про кооперацію» рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення ус­тановчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установ­чих зборах: для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, — дані доку­мента, який його замінює); для юридичної особи — прізвище, ім'я, по батькові уповноваженого представника юридичної особи, дані про державну реєст­рацію, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його но­таріально завіреною копією, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу — підписом її уповноваженого представника. При створенні кооперати­ву складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який за­тверджується загальними зборами.

2.       Частиною 2 ст. 87 ЦК встановлено, що установчим документом товарист­
ва є затверджений статут або засновницький договір між учасниками. На
підставі договору діють повні та командитні товариства, всі інші юридичні
особи — на підставі статуту.

Зазначена стаття допускає можливість встановлення законом інших видів установчих документів. Так, відповідно до ст. 134 ЦК командитне товариство може діяти на підставі заяви (меморандуму) у випадку, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний

112


Стаття 88

учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підпи­сану повним учасником, або якщо воно створюється одним повним учасником. При створенні деяких видів юридичних осіб допускається укладення дого­вору, але цей договір не є установчим документом (див. статті 142, 151, 153 ЦК).

3. Частина 3 ст. 87 ЦК визначає, що установа діє на підставі індивідуально­го або спільного установчого акта, який може бути скасований лише до дер­жавної реєстрації. Особливістю установчого документа установи є те, що за­сновник (засновники) не мають права вносити до нього зміни. Це правило випливає зі ст. 101 ЦК, яка передбачає, що засновники не мають права на управління установою. Вимоги до установочного акта встановлює ст. 101 ЦК.

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (див. ст. 89 ЦК).

Стаття 88. Вимоги до змісту установчих документів

і. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компе­ тенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

1. Стаття 88 ЦК визначає основні вимоги, які повинні міститися в установ­чих документах товариств та установ — статуті та засновницькому договорі товариства, установчому акті установи.

У статуті вказується найменування юридичної особи (див. коментар до ст. 90 ЦК), її місцезнаходження (див. коментар до ст. 93), адреса, органи управління (див. коментар до ст. 97 ЦК), їх компетенція та порядок прийнят­тя ними рішення (див. коментар до статей 145,159 ЦК), порядок вступу до то­вариства та виходу (див. коментар до ст. 116 ЦК), якщо інші вимоги не вста­новлені ЦК та іншими законами.

ЦК встановлює такі вимоги до установчих документів повного товариства (див. коментар до ст. 120 ЦК), командитного товариства (див. коментар до ст. 134 ЦК), товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (див. коментар до ст. 143 ЦК), акціонерного товариства (див. коментар до ст. 154 ЦК). Інші вимоги до установчих документів встановлюють законодав­чими актами. Так, ст. 12 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» вимагає також зазначення у статуті благодійної організації таких


8 5-248


113


Книга перша. Загальні положення. Розділ II

відомостей: статус та організаційно-правова форма благодійної організації; предмет, цілі, завдання та основні форми благодійної діяльності; джерела фінансування та порядок використання майна і коштів благодійної орга­нізації; порядок внесення змін до статуту (положення) благодійної ор­ганізації; порядок реорганізації або ліквідації благодійної організації, викори­стання її майна і коштів у разі припинення діяльності; права і обов'язки членів благодійної організації.

2.       Засновницький договір товариства повинен визначати зобов'язання
учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його
створення, умови передання товариству майна учасників. Додаткові вимоги
щодо змісту засновницького договору встановлюються для повного товарист­
ва у ст. 120 ЦК, для командитного товариства — у ст. 134 ЦК.

3.       В установчому акті установи вказується мета, а також визначається май­
но, яке засновник (засновники) передає установі для досягнення її мети, а та­
кож структура управління. Якщо у заповіті відсутні зазначені вимоги, їх вста­
новлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

1.     Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановле­
ному законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного держав­
ного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2019-05-20; просмотров: 159; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.177.148 (0.07 с.)