При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'яз­ ки управителя.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклу­ вальника.

70

Стаття 54

4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обстави­ни, на підставі яких він був укладений.

Норми цієї статті є новелою ЦК, практика їх застосування ще не виробле­на. Порядок призначення управителя майна, яке використовувалось у підприємницькій діяльності, не визначений.

Щодо змісту договору про управління майном та обсягу прав та обов'язків сторін такого договору див. коментар до глави 70 ЦК.

71

Глава б ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ

Стаття 55. Завдання опіки та піклування

1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а та­ кож повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійсню­вати свої права і виконувати обов'язки.

Інститут опіки і піклування пов'язаний із здійсненням моральної і ма­теріальної турботи про дітей, а також захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не в змозі самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, піклуватися про себе. За­вданнями опіки та піклування також є забезпечення виховання дітей.

Право на опіку або піклування мають малолітня, неповнолітня особа, а та­кож фізична особа, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 292 ЦК).

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Підопічна особа — особа, над якою встановлюється опіка або піклування.

Слід розрізняти опіку і піклування над дітьми і опіку і піклування над до­рослими людьми, оскільки функції опіки та піклування в цих випадках різні. Відповідно розрізняється й правове регулювання відносин опіки і піклування за новим цивільним і сімейним законодавством: права і обов'язки опікунів та піклувальників, встановлені з метою виховання переданих під опіку (піклу­вання) малолітніх (неповнолітніх) дітей, визначаються сімейним законодавст­вом, права і обов'язки опікунів і піклувальників щодо набуття, здійснення і ви­конання цивільних прав і обов'язків в інтересах інших громадян урегульовані цивільним законодавством.

Цивільне, сімейне і цивільно-процесуальне законодавство розглядають опікунів та піклувальників нарівні з батьками (усиновлювачами) як представ­ників малолітніх і неповнолітніх дітей, недієздатних і обмежено дієздатних гро­мадян (статті 31, 32, 36, 37, 39-41, 292 ЦК, глава 19 СК, статті 101, 111 ЦПК).

Значна частина чинних нормативних актів визначає певні повноваження опікунів для осіб, які не досягли 15 років, і піклувальників для осіб віком від

72

Стаття 56

15 до 18 років. Це обумовлено тим, що на сьогодні ще не завершений процес приведення нормативио-правових актів України у відповідність з чинним ЦК.

Стаття 56. Орган опіки та піклування

1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребу­ють опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР серед повноважень виконавчих ор­ганів сільських, селищних, міських рад у сфері соціального захисту населення названо вирішення в установленому законодавством порядку питань опіки і піклування.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (див. «Правила опіки та піклування», затверджені спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88).

Правову основу діяльності органів опіки та піклування складають Конституція України, ЦК, СК, закони України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП, «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 р. № 2789-ІП, «Правила опіки та піклування», інші нормативно-правові акти.

Органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних уп­равлінь і відділів місцевої державної адміністрації:

вирішують питання про встановлення і припинення опіки та піклування;

ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки (піклування);

здійснюють нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників;

забезпечують тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки (піклування);

розглядають звернення дітей щодо неналежного виконання батьками (одним із них) обов'язків з виховання або щодо зловживання батьків своїми правами;

вирішують згідно з чинним законодавством питання щодо грошових ви­плат дітям, які перебувають під опікою (піклуванням);

розглядають спори, пов'язані з вихованням неповнолітніх дітей;

розглядають скарги на дії опікунів (піклувальників);

вирішують питання щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні за­клади і не мають житла;

73

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

беруть участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав не­повнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою (піклуванням);

установлюють опіку над майном у передбачених законом випадках;

оформлюють належні документи щодо особи підопічного та щодо майна, над яким установлюється опіка;

охороняють та зберігають житло і майно підопічних і визнаних безвісно відсутніми;

провадять іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповно­літніх дітей та повнолітніх осіб, які потребують опіки і піклування.

Керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адмініст­рації та виконавчі комітети вищестоящих рад.

Рішення органів опіки та піклування про призначення або звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших пи­тань опіки і піклування є обов'язковими для всіх органів, організацій і грома­дян, а у випадку незгоди можуть бути оскаржені зацікавленими особами чи опротестовані прокурором у встановленому законом порядку.

Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування

і. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклу­ вання.

Установи та особи, яким стане відомо про осіб, які потребують опіки (піклу­вання), дітей, які залишилися без піклування батьків, повинні негайно повідо­мити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням та­ких осіб.

Такими особами та установами є: близькі родичі та інші особи; житлово-експлуатаційні контори, будинкоуправління, власники чи орендатори житло­вих будинків; органи освіти та керівники навчально-виховних закладів; орга­ни в справах сім'ї та молоді; служби в справах неповнолітніх; органи внутрішніх справ; органи соціального захисту населення; органи РАЦСу; но­таріальні контори; судові органи; лікувально-профілактичні установи психіат­ричного профілю; інші організації й установи.

При одержанні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без піклу­вання батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту відсутності опіки батьків за­безпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є: сім'ї гро­мадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько­го піклування; притулки для неповнолітніх (підпункти 2.5, 2.6 «Правил опіки та піклування»).

74

Стаття 58

Порядок тимчасового влаштування дітей до дитячого або лікувального за­кладу в процесі виконання судового рішення встановлюється ст. 354 ЦПК та ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження».

З метою поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклу­вання батьків, створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального та духовного розвитку Указом Президента України було затверджено ряд заходів, зокрема було передбачено: створити банк даних щодо дітей, які перебувають у надзвичайно складних умовах, розробити систему інформації про сім'ї по­тенціальних усиновителів, опікунів і піклувальників, сприяти створенню гро­мадських опікунських рад при будинках дитини, дитячих будинках, дитячих бу­динках сімейного типу, загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, і загальноосвітніх школах-інтер­натах (класах) для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку, в яких вихо­вуються діти-сироти (див. Указ Президента України «Про затвердження За­ходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклу­вання батьків» від 17 жовтня 1997 р. № 1153/97). Певні вимоги щодо обліку дітей, які залишилися без батьківського піклування, встановлюються ст. 214 СК.

Хоча закон покладає обов'язок щодо інформування органу опіки та піклу­вання про дітей, які потребують опіки або піклування, на необмежене коло осіб, відповідальність за порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, покла­дається на посадових осіб (ст. 184² КпАП).

Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка

1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздат­ ними.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років і яка залиши­лася без батьківського піклування (ст. 243 СК).

Фізична особа має правовий статус дитини до досягнення нею повноліття (18 років).

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років (ст. 31 ЦК, ст. 6 СК). Така особа має часткову цивільну дієздатність. Відсутню дієздат­ність підопічного покликаний поповнити опікун. Однак певні функції опікуна можуть виконувати не позбавлені батьківських прав батьки (усиновлювачі) малолітніх дітей.

Опіка над малолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Опіку може бути встановлено і при житті батьків малолітніх дітей у випад­ках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені батьки батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на держав­ному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займа-

75

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

тися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди І-ІІ групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської ува­ги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідни­ми актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовилися від дітей в ус­тановленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відряд­женні; перебувають під слідством (див. «Правила опіки та піклування»).

Обсяг цивільної дієздатності малолітньої особи встановлено в ст. 31 ЦК, відповідно до якої вона може самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності встановлено в ст. 221 ЦК. Так, правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схва­лений її батьками (усиновлювачами) або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Водночас на вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те повноваження, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (див. статті 177, 178 та ін. СК).

Недієздатною за рішенням суду визнається фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздат­ною встановлюється статтями 254-260 ЦПК.

Метою встановлення опіки над недієздатною особою є захист майнових і особистих немайнових прав останньої.

Моментом визнання фізичної особи недієздатною є момент набрання за­конної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів що­до психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого во­на визнається недієздатною.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне певні правові наслідки: 1) над такою особою встановлюється опіка; 2) вона не має права вчиняти будь-якого правочину, всі правочини від імені недієздатної фізичної особи та в ЇЇ інтересах вчиняє опікун; 3) опікун несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

У разі вчинення недієздатною фізичною особою правочину без згоди на це опікуна цей правочин є нікчемним (див. ст. 226 ЦК).

На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, мо­же бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Певні заходи щодо охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, встановлюються цим Кодексом та закона­ми, зокрема це стосується заходів медичного характеру. Так, згідно зі

7ГІ

Стаття 58

ст. 285 ЦК опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (ВВР. - 1993. - № 4. - Ст. 19) на медичне втручання (застосування методів діагностики, профілакти­ки та лікування) необхідною є згода інформованого пацієнта або його закон­ного представника (якими, зокрема, є опікуни і піклувальники відповідно до ст. 242 ЦК, хоча в науковій літературі це питання є спірним, оскільки опікуни та піклувальники призначаються не законодавчим, а адміністративним ак­том).

У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (ст. 284 ЦК, ст. 43 Закону). Якщо за­конний представник пацієнта не дає згоду на певне медичне втручання і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це ор­гани опіки і піклування. Це положення стосується, зокрема, умов та порядку застосування трансплантації. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про трансплан­тацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999 р. № 1007-XIV (ВВР. — 1999. — № 41. — Ст. 377) трансплантація як метод ліку­вання застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди об'єктивно інформованого дієздатного реципієнта лише у випадках, коли усу­нення небезпеки для життя або відновлення здоров'я реципієнта іншими ме­тодами лікування неможливе.

У випадках, коли реципієнт не досяг п'ятнадцятирічного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об'єктивно інформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від 15 до 18 років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплан­тація застосовується за згодою об'єктивно інформованих реципієнтів, об'єк­тивно інформованих їхніх батьків або інших законних представників.

У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для реципієнта наслідків, лікуючий лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього реципієнт відмовляється від застосування трансплантації, лікар має право взя­ти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

У разі коли від застосування трансплантації відмовляється законний пред­ставник реципієнта, що може мати тяжкі наслідки для здоров'я реципієнта, лікуючий лікар повинен повідомити про це органи опіки та піклування.

Згода опікуна є необхідною і при проведенні деяких інших операцій. Так, відповідно до ст. 281 ЦК стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних і соціальних показань може бути проведена лише за згодою її опіку­на, з додержанням вимог, встановлених законом.

77

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування

1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбав­лені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Піклування встановлюється над дитиною у віці від 14 до 18 років, яка зали­шилася без батьківського піклування (ст. 243 СК). Неповнолітньою вважаєть­ся дитина у віці від 14 до 18 років (ст. 32 ЦК, ст. 6 СК) і має неповну цивільну дієздатність.

Недостатню дієздатність підопічного покликаний поповнити піклуваль­ник.

Піклування над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: помер­ли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.

Піклування може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені батьки батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними не­безпечне для життя дитини; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди І—II групи) то­що); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дити­ни батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це під­тверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; від­мовилися від дітей в передбаченому законом порядку; виїхали на постійне міс­це проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у дов­готривалому відрядженні; перебувають під слідством (див. «Правила опіки та піклування»).

На відміну від опікуна, який здійснює юридичні дії від імені малолітнього підопічного, піклувальник діє разом з неповнолітнім. Деякі функції піклуваль­ника можуть виконувати не позбавлені батьківських прав батьки (усиновлю-вачі) неповнолітніх дітей. До 14 років дитина перебуває під опікою батьків, і ця опіка дозволяє батькам приймати всі рішення щодо дитини самостійно (зо­крема щодо операцій з нерухомістю, але за погодженням органу опіки та пік­лування). Однак після 14 років опіка замінюється піклуванням, тобто з цього віку дії підопічного мають бути погоджені з піклувальником.

Крім дрібних побутових правочинів та правочинів щодо здійснення особи­стих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, неповнолітня особа має право: самостійно розпоряд­жатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійс­нювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороня­ються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не за­боронено законом або установчими документами юридичної особи; са-

78

Стаття 59

мостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлю-вачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова но­таріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що вне­сені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (уси­новлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповно­літньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Порядок обмеження цивільної дієздатності не­повнолітньої особи встановлюється ЦПК (статті 254-260).

Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути зго­дом схвалений ними у порядку, встановленому ст. 221 цього Кодексу (ст. 222 ЦК).

За позовом заінтересованої особи правочин, вчинений неповнолітньою осо­бою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним.

Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кож­на з них зобов'язана повернути другій стороні все одержане нею за цим право-чином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшко­довується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

ЦК передбачає порядок та підстави обмеження обсягу цивільної дієздат­ності повнолітньої фізичної особи. Цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

ЦК передбачає такі випадки обмеження судом цивільної дієздатності фізичної особи:

якщо фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

якщо фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засоба­ми, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріаль­не становище.

Цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту на­брання законної сили рішенням суду про це.

79

Книга перша. Загальні положення. Розділ II

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦПК (статті 254-260).

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи і призначення піклу­вальника зумовлює відповідно певні правові обмеження. Так, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпоряджання майном та інші право-чини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Одержання та розпоряджання заробітком, пенсією, стипендією, іншими до­ходами особою, цивільна дієздатність якої обмежена, здійснюються піклуваль­ником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипен­дію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідаль­ність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі (див. ст. 37 ЦК).

У разі вчинення фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, правочину за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, остан­ній може згодом схвалити такий правочин у порядку, встановленому ст. 221 ЦК. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклу­вальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати.

Певні правові заходи встановлюються ЦК і законами щодо охорони особи­стих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, зокрема це стосується заходів медичного характеру (див. коментар до ст. 58 ЦК).

Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом

і. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздат­ ною.