Справедливість, добросовісність та розумність.

1. У статті закріплюються основні засади (принципи) цивільного законо­давства, що ґрунтуються на положеннях Конституції України і виражають як сутність цивільно-правових відносин, так і особливості цивільного законодав­ства України в умовах переходу до ринку.

До таких основних принципів належать: неприпустимість свавільного втру­чання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; сво­бода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена зако­ном; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добро­совісність та розумність.

Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого жит­тя людини, в цілому, відображає положення ст. 32 Конституції України і дістає

подальший свій розвиток у главах 20-22 ЦК, присвячених особистим немай-новим правам фізичної особи.

У змісті принципу неприпустимості свавільного втручання кого-небудь у сферу особистого життя людини ключовим є поняття особистої справи як діяльності фізичної особи (як приватної особи), заснованої на приватному інтересі в сфері застосування приватного, а не публічного права. Це може бу­ти і підприємницька діяльність, і приватне життя громадянина, і взагалі все те, що перебуває за межами державної, політичної або іншої публічної діяльності, що переслідує суспільні інтереси. Особисте життя повинне бути захищене за­коном від свавільного втручання в нього з боку будь-якої особи і держави. Зрозуміло, ступінь закритості передбачається різний залежно від характеру приватної справи. Один ступінь захисту буде, наприклад, застосовуватися при збереженні недоторканності приватного життя, інший — при зайнятті, напри­клад, роздрібною торгівлею на вулиці міста.

Принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, є також конституційним. Він закріплюється в ст. 41 Конституції України. Його сутність — забезпечення власнику можливості спокійно здійснювати всі наявні в нього правомочності щодо належного йому майна з одночасним усуненням всіх інших осіб від не­правомірного доступу до майна і якого-небудь втручання в його діяльність як власника, крім випадків, прямо передбачених у законі, наприклад при реквізиції (ст. 353 ЦК) і конфіскації (ст. 354 ЦК).

Поняття свободи договору, що міститься у коментованій статті, може бути розкрите як право фізичних і юридичних осіб вільно встановлювати свої пра­ва й обов'язки на основі договору і у визначенні будь-яких умов договору, які не суперечать законодавству. Додаткова характеристика свободи договору наведена в ст. 627 ЦК, яка встановлює, що сторони є вільними в укладенні до­говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З поняттям свободи договору пов'язане і по­няття диспозитивних норм, широко застосовуваних у цивільному законо­давстві. На відміну від усіх інших основних засад (принципів), що належать до всього цивільного законодавства, принцип свободи договору, яким би важ­ливим він не був, має більш локальне значення і застосовується лише в до­говірному праві.

Принцип свободи підприємницької діяльності відображає положення ст. 42 Конституції України.

Принцип судового захисту порушеного цивільного права й інтересу відоб­ражають і розвивають положення статей 55, 124 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному га­рантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Щодо принципів справедливості, добросовісності і розумності, то «справед­ливість» — це відповідність поведінки суб'єктів пануючим у суспільстві мо­рально-етичним і моральним нормам; «добросовісність» означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці; «розумність» — усвідомлення правомірності своєї поведінки.

2. Жодна із зазначених засад (принципів) цивільного законодавства не має абсолютного характеру. Усі вони підлеглі якимось виняткам юридичного, а здебільшого фактичного порядку. Головна цінність цих засад (принципів) полягає в тому, що у своїй сукупності вони формують цивільне законодавство як цілісне системне утворення демократичного типу, здатне найбільш ефек­тивним способом регулювати майнові і немайнові відносини у суспільстві. Втім, у ряді випадків основні засади цивільного законодавства можуть бути безпосереднім джерелом при визначенні прав і обов'язків сторін у конкретних правовідносинах, наприклад при використанні аналогії права (ч. 2 ст. 8 ЦК).

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України