Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або встановлю­ ватися договором або актами цивільного законодавства.

1.        Самозахист — один із способів захисту цивільних прав, якому в ЦК
вперше дано легальне визначення. Для нього характерним є те, що суб'єкт ци­
вільного права захищає себе власними діями. Порівняно з іншими способами
захисту — це захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює
захист цивільного права. Цю форму захисту ще називають неюрисдикційною.

Відповідно до коментованої статті дії, спрямовані на самостійний захист цивільного права, можуть мати місце лише у разі його порушення або проти­правного посягання. У першому випадку самозахист цивільного права поля­гає у діях, які вчиняються вже після вчинення цивільного правопорушення, що спрямовані на припинення самого триваючого правопорушення, а також недопущення інших несприятливих наслідків, зумовлених таким порушенням (недопущення збільшення завданої шкоди та ін.). У другому випадку факту порушення ще немає, однак існують реальні підстави вважати, що у разі нездійснення заходів самозахисту цивільне право зазнає посягання.

Самозахистом не слід визнавати проведення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги забезпечення схорон­ності майна чи особи. Самозахистом у даному випадку буде тільки перешкод­жання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні пра­ва, фізична відсіч, заподіяння шкоди майну (а іноді й іншим об'єктам) осіб, які порушують цивільні права тощо. Можливе і знищення об'єктів, за допомогою яких порушуються права особи, а іноді і заподіяння шкоди здоров'ю громадян (фізичних осіб), які допускаються, наприклад фізичне знищення майна і не­матеріальних цінностей фізичних та юридичних осіб.

Самозахистом також не є звернення до уповноважених державних чи гро­мадських органів (осіб) з вимогою про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Суб'єктами права на самозахист можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Правомірним слід визнати застосування заходів самозахисту і у разі протиправних посягань і порушення цивільних прав та інтересів інших осіб, незалежно від того, чи зобов'язана особа сприяти особі, яка зазнала посягань, у захисті її прав. Прикладом може бути вжиття заходів щодо вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення (глава 79 ЦК).

Самозахист може здійснюватись і колективно у разі захисту спільного права.

2.       Самозахист допускається за таких умов: а) порушення права або ймовір­
ність (небезпека) його порушення; б) необхідність припинення (попереджен­
ня) порушення; в) застосування заходів, які відповідають характеру та змісту
правопорушення.

Коментований спосіб захисту має відповідати таким вимогам: співроз-мірний, тобто заподіяні несприятливі наслідки суб'єктивному праву іншої особи, яка посягала на права особи, яка захищається, є такими, що відповіда­ють один одному, тобто заподіяння шкоди особі не повинно обумовлюватися

37

Книга перша. Загальні положення. Розділ І

посяганням на майнові права уповноваженої особи; відповідати вимогам зако­ну, тобто дії, які вчиняються на самостійний захист свого права, повинні бути санкціоновані законом, не виходити за межі дозволеного у цьому випадку; пе­ребувати у межах здійснення захисту, що означає здійснення зменшення чи позбавлення права іншого суб'єкта тільки внаслідок протиправного посягання або небезпеки такого.

Одним із проявів самозахисту слід визнати притримання майна кредито­ром, незважаючи на те, що цивільне право визнає цю дію як один із способів забезпечення виконання зобов'язання (статті 594-597, 856, 874, 916, 1019 ЦК та ін.). Притримання речі допускається, доки зобов'язання не буде виконане. Крім того, вимоги кредитора, який притримує річ, можуть бути задоволені із вартості цієї речі. У таких випадках володілець (носій) майнових прав захи­щає свої права та інтереси власними діями, не звертаючись до суду.

Усі дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припи­нення порушення власного права. Якщо мета припинення правопорушення досягнута, то подальші дії особи, яка допустила порушення інтересів уповно­важеної особи, не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами.

Стаття 20. Здійснення права на захист