Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3.    Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі
порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього Кодексу.

1. Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрун­тується насамперед на положеннях статей 55, 124 Конституції України, рішень Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 р. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи та від 25 грудня 1997 р. у справі за зверненнями жителів міста Жовті Води та постанови Пле­нуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Тобто в силу положень цивільного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які пра­вовідносини, включаючи ті підстави, виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу за­гально-дозвільного принципу регулювання приватно-правових відносин по­роджують правові наслідки.

Конституція України у ст. 55 гарантує судовий захист прав і свобод люди­ни і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції України). Тобто будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. Причому за ст. 64 Конституції України таке право не підля­гає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану.

ЗО

Стаття 16

Обмеженням щодо реалізації права на судовий захист визнається встанов­лення законодавством обов'язкових досудових процедур вирішення правового спору. Однак відповідно до Конституції України та згаданої Постанови ПВСУ суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досу-довому порядку. При цьому відповідно до роз'яснення Конституційного Суду України у справі про досудове врегулювання спорів (рішення Конституційно­го Суду України від 9 липня 2002 р.) встановлення законом або договором до-судового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

2. Способи захисту цивільних прав у багатьох випадках передбачені право­вими нормами, які регулюють конкретні правовідносини. Наприклад, для за­хисту права власності чи іншого речового права може використовуватися по­зов про визнання права власності, негаторний чи віндикаційний позови.

Визнання права — спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права щодо наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку. Слід визнати, що такий спосіб захисту може стосуватися не лише наявності права, а й невизначеності правового стану осо­би (наприклад у справах окремого провадження про обмеження фізичної осо­би у дієздатності чи визнання її недієздатною; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення фізичної особи померлою; про віднов­лення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та ін.). У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред'явлення позову про виз­нання, який може поєднувати не тільки правову вимогу про визначення наяв­ності чи відсутності правовідносин, а й про присудження певного обов'язку на підставі наявності чи відсутності права.

Визнання правочину недійсним — спосіб захисту, який застосовується у ви­падку укладення оспорюваного правочину. Такий спосіб захисту може застосо­вуватися судом у випадках та у порядку, визначених цивільним законодавст­вом.

Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту полягає у припи­ненні триваючого цивільного правопорушення, яке продовжує тривати і впли­вати на суб'єктивні права, свободи та законні інтереси особи. В окремих випад­ках такий спосіб застосовується як запобіжний захід (спосіб забезпечення по­зову). Відповідно до ст. 152 ЦПК позов може бути забезпечений забороною проводити певні дії, включаючи і дії протиправного характеру. Так, одним із способів захисту права інтелектуальної власності є зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з пору­шенням права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 432 ЦК).

Відновлення становища, яке існувало до порушення, має місце у випадку, коли визнання факту порушення суб'єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а потрібно поновити порушене право у пов­ному обсязі (застосувати реституцію). Такий спосіб захисту застосовується, наприклад, у разі укладення нікчемного правочину, адже для визнання остан­нього недійсним немає потреби звертатися до юрисдикційного органу для визнання його таким. Такий правочин є недійсним, тобто таким, що не пород­жує правових наслідків, незалежно від звернення до суду. Однак необхідним може стати звернення до суду для застосування наслідків нікчемності право-чину.

Примусове виконання обов'язку в натурі — спосіб захисту цивільного пра­ва, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зо­бов'язання. Цей спосіб полягає у зобов'язанні вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної шкоди, накладення штрафу, пені та ін.).

У судовій практиці зазначені способи захисту реалізуються через позови про присудження, рішення за якими можуть виконуватися, зокрема, у приму­совому порядку. Виконання рішення загального територіального чи госпо­дарського суду покладається на Державну виконавчу службу у порядку, перед­баченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p. № 606-XIV, які встановлюють безпосередній порядок та засоби право­вого впливу на осіб, які не виконують рішення суду, в тому числі передбачені кримінальним законодавством.

Зміна правовідношення — це спосіб захисту, який полягає у заміні одного правовідношення іншим, переростанні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків або неправомірного використання кредитором (носієм) свого суб'єктивного права. У судовій практиці такі позови називають перетворю­вальними, або конститутивними. До них слід віднести, наприклад, позови про розірвання цивільно-правових договорів у разі їх невиконання або неналежно­го виконання.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як правило, мають місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вину заподіювача. В окремих випадках, визначених зако­ном, може застосовуватись усічений (неповний) склад цивільного правопору­шення (див. коментар до ст. 22 ЦК).

Відшкодування моральної шкоди застосовується у випадках заподіяння ос­танньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав по­терпілий у разі порушення, невизнання чи оспорення його суб'єктивного цивільного права (див. коментар до ст. 23 ЦК).

Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх поса­дових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов'язання вказаних суб'єктів владних правовідносин вчи­нити певну дію для захисту порушеного чи оспорюваного права чи законно­го інтересу. І хоча наведений спосіб судового захисту цивільного права не є виключною прерогативою суду, судовий контроль за законністю актів та дій у сфері управління є більш ефективним порівняно з адміністративним, оскільки суд незалежний і підпорядковується виключно закону, судовий розгляд дає можливість більш повно і відкрито виявити дійсні обставини справи і прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі (див. коментар дост. 21 ЦК).

3.       Коментована стаття не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Так, до спо­собів захисту слід віднести позов про визнання правочину дійсним у випадках,передбачених ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 226 ЦК.

Способом захисту слід також визначити можливість особи у судовому по­рядку спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкоду­вання матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, вико­ристанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32 Конституції України, ст. 277 ЦК).

До «інших способів» захисту цивільного права чи інтересу також можна відне­сти судову діяльність, яка має характер попереднього судового контролю. Тобто коли для вчинення тієї чи іншої дії, яка може потягнути правові наслідки і зачіпа­ти права та законні інтереси уповноваженої особи, необхідно попередньо зверну­тися до суду. Так, відповідно до положень Конституції України конфіскація май­на може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та по­рядку, встановлених законом (ст. 41), ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).

4.       Передбачається, що суд при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи може відмовити уповноваженій особі у захисті, не застосовуючи жоден із зазначених способів, у випадку зловживання своїми правами, а саме пося­гання на права інших осіб, моральні засади суспільства, завдання шкоди
навколишньому природному середовищу, культурній та історичній спадщині,використання права з метою неправомірного обмеження конкуренції, недоб­росовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем та інші формизловживання правом (див. коментар до ст. 13 ЦК). Більше того, суд, встано­
вивши такі обставини, відмовляючи у правовому захисті і наявності зустрічно­го позову про припинення зловживання правом, повинен зобов'язати уповно­важену особу припинити ці дії.