Психологічні особливості молодшого школяра

Загальна характеристика віку. Молодшим шкільним віком вважають вік дітей приблизно від 7 до 10—11 років, що відпо­відає періоду навчання у початкових класах. Це вік відносно спокійного й рівномірного фізичного розвитку.

Збільшення зросту та ваги, витривалості, життєвої ємності легень іде досить рівномірно і пропорційно.

Кісткова система школяра ще перебуває в стадії формуван­ня — окостеніння хребта, грудної клітки, таза, кінцівок ще не завершено, в кістковій системі ще багато хрящової тканини. Це обов'язково слід брати до уваги й постійно дбати про прави­льну позу, поставу, ходу учнів.

Процес окостеніння кисті й пальців у молодшому шкільно­му віці також ще не закінчується повністю, тому дрібні й точні рухи пальців та кисті руки важкі й стомливі, особливо для пер­шокласників.

Відбувається функціональне вдосконалення мозку — розви­вається аналітико-синтетична функція кори; поступово зміню­ється співвідношення процесів збудження і гальмування, про­цес гальмування стає все сильнішим, хоч, як і раніше, перева­жає процес збудження, і молодші школярі високою мірою збудливі й імпульсивні.

Вступ до школи вносить найважливіші зміни в життя дити­ни. Різко змінюється весь її побут, її соціальний стан, станови­ще в колективі, сім'ї. Основною, провідною діяльністю першо­класника віднині стає навчання, найважливішим обов'язком — обов'язок учитися, набувати знання. А навчання — це серйозна праця, що вимагає певної організованості, дисципліни, вольо­вих зусиль з боку дитини. Все частіше й більше доводиться ро­бити те, що треба, а не те, що хочеться. Школяр включається в новий для нього колектив, в якому він житиме, навчатиметься, розвиватиметься цілих 10 років. А колектив передбачає вміння рахуватися з його інтересами, вміння підпорядковувати свої особисті бажання спільним прагненням, взаємну вимогли­вість, взаємодопомогу, колективну відповідальність, високий рівень організованості й дисципліни. Засвоєння знань у почат­ковій школі вимагає від молодшого школяра порівняно високого рівня спостережливості, довільного запам'ятовування, організо­ваної уваги, вміння аналізувати, узагальнювати, міркувати. Ви­моги ці наростають і ускладнюються з кожним днем. І з перших же днів навчання в школі виникає суперечність як рушійна си­ла розвитку в молодшому шкільному віці — суперечність між постійно зростаючими вимогами, які ставить навчальна робота, вчителі, колектив до особистості дитини, до її уваги, пам'яті, мислення, і рівнем психічного розвитку дитини, рівнем розвит­ку її пізнавальних процесів, якостей особистості. Вимоги весь час наростають, і наявний рівень психічного розвитку безперер­вно «підтягається» до рівня вимог.

Навчальна діяльність молодшого школяра. Отже, дитина стала школярем.

Основною його діяльністю, його першим і найважливішим обов'язком стає навчання — набування нових знань, умінь та навичок, нагромадження систематичних відомостей про навко­лишній світ, природу та суспільство.

Зрозуміло, далеко не відразу у молодших школярів форму­ється правильне ставлення до навчання. Як зазначалося, на мо­мент вступу до школи семирічні діти, звичайно, позитивно сприймають перспективу шкільного навчання. Можна навіть говорити про наявність у дітей своєрідної потреби в цьому. Але згадана потреба відрізняється характерними особливостями. Це, точніше кажучи, ще не потреба у навчанні, оволодінні знан­нями, вміннями та навичками, не потреба взнати нове, пізнати явища навколишньої дійсності, а потреба стати школярем, що не одне й те саме.

Потреба стати школярем зводиться до бажання змінити своє становище малої дитини, піднятися на наступний ступінь самостійності, зайняти становище «старшого» й «зайнятого» члена сім'ї. Відіграє тут роль і елемент новизни майбутньої діяльності. Хоч дитина й чує від батьків, від учителя слова про сутність і значення шкільного навчання, але на перших порах до її свідомості ще не доходить глибокий смисл цих слів.

Поки ще більшість першокласників по-справжньому не розу­міє, навіщо треба вчитися.

Незабаром виявляється, що навчання — праця, яка вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо дитина до цього не звикла, то в неї настає розчарування, виникає негативне ставлення до навчання. Вчи­тель повинен роз'яснити дитині, що навчання— не свято, не гра, а серйозна, напружена робота, проте дуже цікава, тому що вона дасть змогу взнати багато нового, важливого, потрібного. Важливо, щоб і сама організація навчальної роботи підтверджу­вала слова вчителя.

Попервах учні початкової школи добре вчаться, керую­чись своїми ставленнями в сім'ї («Не можу засмутити маму», «В нас у сім'ї всі добре вчились і вчаться»), іноді дитина добре вчиться за мотивами взаємовідносин з колективом («Клас підведеш», «Що товариші скажуть?»). Велику роль відіграє і особистий мотив: бажання дістати добру оцінку, схвалення учи­теля та батьків.

Спочатку в першокласника формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. У вимовлянні звуків, написанні елементів букви є ще дуже бага­то від гри. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується в першокласників інтерес до змісту навчальної діяльності, до набування знань. Ось ця осно­ва і є сприятливим грунтом для формування в молодшого шко­ляра мотивів навчання високого суспільного порядку, пов'яза­них із справді відповідальним ставленням до навчальних занять.

Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, набу­ванню знань пов'язане з переживанням школярами почуття задо­волення від своїх досягнень. А підтверджується це почуття схва­ленням, похвалою вчителя, який підкреслює кожний, навіть найменший, успіх, найменше зрушення вперед. Молодші школя­рі, особливо першокласники і другокласники, відчувають, наприклад, гордість, особливе піднесення сил, коли вчитель, ба­жаючи заохотити їх і стимулювати в них прагнення працюва­ти краще, каже: «Ви працюєте тепер не як маленькі діти, а як справжні учні!», «Ти вже пишеш набагато краще — порівняй, як ти написав сьогодні і як писав тиждень тому. Молодець! Ще тро­хи зусиль, і ти писатимеш так, як треба!».

Великий виховний вплив учителя на молодших школярів пов'язаний з тим, що вчитель від самого початку перебування дітей в школі стає для них незаперечним авторитетом. Ніяких пояснень, мотивувань від учителя на виправдання його слів і дій першокласники й другокласники, як правило, не вимагають і не чекають. Учитель повинен, проте, роз'яснити, чому треба ді­яти так, а не інакше, чому один вчинок гарний, а інший — пога­ний. По-перше, тому, що мета виховання — свідома дисципліна, а не сліпа слухняність, а по-друге, тому, що на кінець II класу школяр і сам уже ставитиме запитання: «Чому треба зробити так, а не інакше, чому це — добре, а це — погано?».

Авторитет учителя — важлива передумова для навчання і виховання в молодших класах. Уміло користуючись ним, досвідчений учитель успішно формує в своїх учнів організованість, уміння керувати своєю поведінкою, увагою, працьовитість, пози­тивне ставлення до навчальних занять.

Розвиток пізнавальних процесів у молодшому шкільному віці. Навчальна діяльність у початкових класах стимулює насам­перед розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу — відчуттів і сприйнять. Молодші школярі відзначаються гостротою і свіжістю сприймання, свого роду спо­глядальною цікавістю.

Молодший школяр з живим інтересом сприймає навколиш­нє життя, що з кожним днем розкриває перед ним усе нові й но­ві сторони. Проте сприйняття це в І класі і на початку II класу ще дуже недосконале.

Сприйняття. Найхарактерніша риса сприйняття цих учнів— його мала диференційованість. Молодші школярі допускають неточності та помилки при сприйманні схожих об'єктів. Іноді не відрізняють і змішують схожі за написанням чи вимовою букви та слова, зображення схожих предметів і самі схожі предме­ти. Наприклад, вони плутають букви «ш» і «щ», слова «поста­вив» і «підставив», зображені на малюнку жито і пшеницю, п'я­тикутники та шестикутники. Часто діти виділяють випадкові де­талі, а істотне й важливе при цьому не сприймають.

Наступна особливість сприйняття учнів на початку молод­шого шкільного віку — тісний зв'язок його з діями школяра. Сприйняття на цьому рівні психічного розвитку пов'язане з прак­тичною діяльністю дитини. Сприйняти предмет для школяра — значить щось робити з ним, щось змінити в ньому, виконати які-небудь дії, взяти, помацати його.

Характерна особливість учнів І — II класів — яскраво вира­жена емоційність сприйняття. В першу чергу діти сприймають ті об'єкти чи їх властивості, ознаки, особливості, що викликають безпосередній емоційний відгук, емоційне ставлення. Наочне, яскраве, жваве сприймається краще, чіткіше.

Проте вчитель повинен прагнути й до того, щоб діти чітко сприймали і менш яскраве, цікаве й привабливе.

У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, во­но підноситься на більш високий ступінь розвитку, набуває харак­теру цілеспрямованої і керованої діяльності. Вчитель спеціально організовує сприйняття молодших школярів, ставить перед ними відповідні завдання, вчить їх регулювати процес сприйняття і контролювати його результати.

У процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більш аналізуючим, диференціюючим, набирає характеру організовано­го спостереження. Вчитель спеціально організовує діяльність уч­нів щодо сприймання тих чи інших об'єктів, учить дітей виявля­ти істотні ознаки та властивості, вказує, на що слід спеціально звернути увагу, навчає планомірного й систематичного ана­лізу при сприйманні. Все це необхідно робити і на екскурсіях, у природі, і в школі під час демонстрування різноманітних наоч­них посібників, при організації практичних робіт, на уроках ма­лювання, у трудовій діяльності.

Увага. Деякі вікові особливості властиві увазі учнів почат­кових класів. Основна з них — слабкість довільної уваги. Мож­ливості вольового регулювання уваги, керування ним на початку молодшого шкільного віку обмежені. Довільна увага школя­ра вимагає так званої близької мотивації. Якщо у старших учнів довільна увага підтримується і при наявності далекої моти­вації (вони можуть примусити себе зосередитись на нецікавій і важкій роботі заради результату, на який сподіваються у май­бутньому), то молодший школяр звичайно може примусити себе зосереджено працювати лише при наявності близької мотивації (перспективи дістати відмінну оцінку, заслужити похвалу вчи­теля, краще за всіх справитися із завданням та Ін.).

Значно краще в молодшому шкільному віці розвинута мимо­вільна увага. Все нове, несподіване, яскраве, цікаве само собою привертає увагу учнів, без жодних зусиль з їхнього боку.

Оскільки інтерес є головною спонукальною причиною мимо­вільної уваги, то, природно, кожний учитель прагне зробити урок цікавим, захоплюючим. Проте при цьому слід мати на увазі, що учнів треба поступово привчати бути уважними й відносно того, що не викликає безпосереднього інтересу і не є цікавим. Інакше виробляється звичка ставитися з увагою тільки до цікавого й невміння мобілізувати довільну увагу в тих випадках, коли якісь елементи діяльності безпосереднього інтересу не викликають. Про це попереджував К. Д. Ушинський: «Пам'ятайте, що не все може бути цікавим у навчанні... Привчіть же дитину робити не тільки те, що її захоплює, а й те, що не захоплює,— робити зара­ди задоволення виконати свій обов'язок»¹.

До вікової особливості уваги належить і її порівняно невели­ка стійкість. Першокласники й почасти другокласники не вміють тривалий час зосереджуватися на роботі, їхня увага легко від­вертається. В результаті вони можуть не виконати завдання в строк, втратити темп і ритм діяльності, пропустити букви в слові й слова у реченні. В учнів третіх класів увага може вже зберіга­тися безперервно протягом усього уроку. Важливо періодично змінювати види роботи школярів. Різноманітність роботи стиму­лює стійкість уваги.

Процес навчання ставить дитину в умови, що вимагають від неї постійних вправлянь у довільній увазі, вольових зусиль для зосередження. Довільна увага розвивається разом з розвитком суспільно значимих мотивів навчання, зростання усвідомлення своєї відповідальності за успіх навчальної діяльності. На цій основі в молодшого школяра формується вміння організовувати й регулювати свою увагу, свідомо керувати нею.

Пам'ять. Вікові особливості пам'яті в молодшому шкільному віці розвиваються під впливом навчання. Посилюється роль і пи­тома вага словесно-логічного смислового запам'ятовування (по­рівняно з наочно-образним) і розвивається можливість свідомо керувати своєю пам'яттю та регулювати її прояви (запам'ятову­вання, відтворення, пригадування).

У зв'язку з віковим відносним переважанням діяльності пер­шої сигнальної системи в молодших школярів більше розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще, ско­ріше запам'ятовують і міцніше зберігають у пам'яті конкретні відомості, події, обличчя, предмети, факти, ніж визначення, опи­си, пояснення. Молодші школярі (особливо в перших двох кла­сах) схильні до механічного запам'ятовування без усвідомлення смислових зв'язків всередині запам'ятовуваного навчального ма­теріалу.

Уява. Основна тенденція розвитку уяви в молодшому шкіль­ному віці — це вдосконалення відтворюючої уяви. Вона пов'я­зана з уявленням раніше сприйнятого або створенням образів відповідно до даних опису, схеми, малюнка тощо. Відтворююча уява вдосконалюється за рахунок усе правильнішого й повні­шого відображення дійсності. Творча уява як створення нових образів, пов'язана з перетворенням, переробкою вражень мину­лого досвіду, поєднанням їх у нові комбінації, також розви­вається.

Мислення. Під впливом навчання відбувається поступовий пе­рехід від пізнання зовнішньої сторони подій до пізнання їх сут­ності. Мислення починає відображувати істотні властивості та ознаки предметів і подій, що дає можливість робити перші уза­гальнення, перші висновки, проводити перші аналогії, будувати елементарні умовиводи. На цій основі в дитини поступово почи­нають формуватися елементарні наукові поняття.

Які ж категорії ознак виділяють молодші школярі? Тут теж є певна закономірність. Учні І — II класів відзначають насам­перед найбільш наочні зовнішні ознаки, що належать до дій об'єкта («що він робить») або його призначення («для чого він»), тобто утилітарні та функціональні ознаки («Місяць світить», «Птахи літають, співають», «Сливи смачні, їх їдять», «На коні їздять і возять»).

Приблизно починаючи з II класу школярі помітно звільняю­ться від навіюючого впливу наочних ознак і все більше спира­ються на ознаки, що відображують істотні зв'язки й відношення між предметами та явищами. Учні III класу здатні до більш високого рівня узагальнення, пов'язаного з установленням су­підрядності понять, вони вичленовують більш широкі й більш вузькі поняття, встановлюють зв'язки між родовими та видови­ми поняттями. Якщо учні І і почасти II класу часто підміняють аргументацію і доведення простого вказівкою на реальний факт.або спираються на аналогію (далеко не завжди правомірну), то учні III класу під впливом навчання здатні дати обгрунтоване доведення, розгорнути аргументацію, побудувати дедуктивний умовивід.

Аналітико-синтетична діяльність на початку молодшого шкі­льного віку ще вельми елементарна, перебуває в основному на стадії наочно-дійового аналізу, що грунтується на безпосередньо­му сприйнятті предметів. Другокласники вже можуть аналізува­ти предмет, не вдаючись до практичних дій з ним, вони здатні вичленовувати різні ознаки, сторони предмета вже у мовній фор­мі. Від аналізу окремого предмета, явища переходять до аналізу зв'язків та відношень між предметами і явищами.

Дослідження психологів останніх років показали, що при певному змісті та умовах навчання в молодших школярів можна сформувати досить високий рівень узагальнення і абстракції, що підводить їх до оволодіння знаннями наукового, теоретичного характеру.

Розвиток особистості в молодшому шкільному віці. Молодший шкільний вік — вік досить помітного формування особистості.

Для нього характерні нові відносини з дорослими (вчителя­ми) та однолітками (однокласниками), включення в цілу систе­му колективів (загальношкільний, класний, жовтенятську зіроч­ку), включення в новий вид діяльності — навчання, яке ставить ряд серйозних вимог до учня.

Усе це вирішальним чином позначається на формуванні й за­кріпленні нової системи ставлень до людей, колективу, до нав­чання і пов'язаних з ними обов'язків, формує характер, волю, розширює коло інтересів, розвиває здібності.

У молодшому шкільному віці закладається фундамент мо­ральної поведінки, відбувається засвоєння моральних норм та правил поведінки, починає формуватися суспільна спрямова­ність особистості.

Моральні судження молодших школярів помітно збагачують­ся від І до III класу, стають усе чіткішими, певнішими.

Моральні судження учнів І — II класів грунтуються на дос­віді власної поведінки й на конкретних вказівних роз'ясненнях учителя та батьків. Інакше в учнів III — IV класів. Крім досві­ду власної поведінки (який, звичайно збагачується) та вказівок старших (ці вказівки сприймаються тепер свідоміше), тут по­значається вміння дітей аналізувати досвід інших людей і знач­но більший вплив художньої літератури, дитячих кінофільмів. Це ж характеризує і моральну поведінку. Якщо в дітей 7—8 ро­ків бувають позитивні моральні вчинки внаслідок прямих вка­зівок старших, зокрема вчителя, то в учнів НІ класу значно біль­шою мірою можуть бути такі вчинки з власної ініціативи.

Характер молодших школярів відзначається деякими особли­востями. Насамперед вони імпульсивні — схильні негайно діяти під впливом безпосередніх імпульсів, побуджень, не подумавши та не зваживши всіх обставин, з випадкових приводів. Причина — потреба в активній зовнішній розрядці при віковій слаб­кості вольової регуляції поведінки.

Віковою особливістю є і загальна недостатність волі: молод­ший школяр (особливо 7 — 8 років) ще не має великого досвіду тривалої боротьби за намічену мету, подолання труднощів та пе­решкод. Він може опустити руки при невдачі, втратити віру в свої сили й можливості.

У молодшому шкільному віці нерідко спостерігається веред­ливість, упертість. Звичайна причина їх — вади сімейного вихо­вання. Дитина звикла до того, що всі її бажання і вимоги задо­вольнялись, їй ні в чому не відмовляли. Вередливість і впер­тість — своєрідна форма протесту проти тих твердих вимог, які їй ставить школа, проти необхідності жертвувати тим, що хоче­ться, в ім'я того, що треба.

Молодші школярі дуже емоційні. Емоційність виявляється, по-перше, в тому, що їхня психічна діяльність звичайно забарв­лена емоціями. Все, що діти спостерігають, про що думають, що роблять, викликає в них емоційно забарвлене ставлення. По-дру­ге, молодші школярі (особливо І—II класів) не вміють стриму­вати свої почуття, контролювати їх зовнішній прояв, вони дуже безпосередні й відверті у вираженні радості, горя, суму, страху, задоволення чи невдоволення. По-третє, емоційність молодших школярів виражається в їх великій емоційній нестійкості, частій зміні настроїв, схильності до афектів, короткочасних і бурхливих проявах радості, горя, гніву, страху. З віком усе більше розвива­ється здатність регулювати свої почуття, стримувати їх небажа­ні прояви.

На початку навчання в III класі під впливом зростаючих ви­мог, під впливом правильно організованої навчально-виховної роботи у молодшого школяра формується працьовитість, сумлін­ність, дисциплінованість, акуратність. Поступово розвивається здатність до вольової регуляції своєї поведінки — вміння стриму­вати себе й контролювати свої вчинки, не піддаватися безпосе­реднім імпульсам. Діти вчаться наполегливості, вміння перебо­рювати труднощі. Помітно починає проявлятися усвідомлене почуття обов'язку, зрозуміло, коли воно цілеспрямовано форму­валось вчителями та батьками.

Перші роки навчання в школі — це роки дуже помітного роз­витку інтересів. І основним з них є пізнавальний інтерес, інтерес до пізнання навколишнього світу, жадібне прагнення взнати бі­льше. Розвиток інтересів іде від інтересів до окремих фактів, ізольованих явищ (І—II класи), до інтересів, пов'язаних з розкриттям причин, закономірностей та взаємозалежностей між явищами (III клас). Якщо запитання першокласників та друго­класників в основному пов'язані із словами «що це таке?», то в більш старшому віці типовими стають питання «чому?» та «як?». З розвитком навички читання швидко складається інтерес до читання, до літератури з гострою і цікавою фабулою, казок, а згодом і до книжок з нескладним науково-фантастичним і пригодницьким сюжетом. Швидко формується інтерес до техніки (переважно в хлопчиків), причому до сучасної техніки —ракет, місяцеходу; автомобілів та літаків новітнього типу. Учні сільсь­ких шкіл помітно починають цікавитися сільським господарством, вони охоче доглядають за птицею, молодняком свійських тварин, із задоволенням працюють на пришкільних ділянках.

З середини II класу починають диференціюватися навчальні інтереси. Якщо першокласники цікавляться навчанням взагалі, то учень II класу підкреслює, що йому цікаво розв'язувати задачі чи пи-сати диктанти, цікаві уроки малювання та ін.

У молодшому шкільному віці успішно відбувається худож­ньо-естетичний розвиток дітей. Діти цього віку звичайно дуже цікавляться малюванням, ліпленням, співами, музикою.

Великі можливості відкриває молодший шкільний вік для виховання колективістичних відносин. За кілька років молодший школяр нагромаджує при правильному вихованні важливий для свого дальшого розвитку досвід колективної діяльності — діяль­ності в колективі й для колективу. Першокласники ще не відчу­вають себе частиною єдиного колективу, вони в певному розу­мінні відокремлені й незалежні, нерідко в них можна помітити прояви відчуженості, заздрісності, наївних хвастощів. Колектив починає складатися тоді, коли під впливом спеціальної роботи вчителя діти вперше починають проявляти доброзичливий інтерес до успіхів та невдач, досягнень та помилок однокласників, про­являти взаємодопомогу, починають ставитися до навчальної дія­льності як до справи всього класу. Вихованню колективізму помагає участь дітей у громадських, колективних справах. Ве­лике значення має організація жовтенят, а згодом і піонерська організація. Саме тут дитина набуває основного досвіду колек­тивної громадської роботи.

Згуртованості колективу допомагають і колективні ігри ди­тини. Ще Н. К. Крупська і А. С. Макаренко відзначали, що гра виховує не тільки волю, організованість, винахідливість, ініціа­тивність, що й само собою важливо, але гра створює колектив, виховує почуття товариства, «почуття ліктя», вміння керуватися в своїй поведінці інтересами колективу.

Велике виховне значення і праці молодших школярів. Тому дуже важливо поступово включати учнів в працю для інших, для загальної користі, у доступні види суспільно корисної праці (прибирання класу, пришкільних ділянок, спортмайданчика, виготовлення корисних предметів для молодших дітей, для ви­хованців підшефного дитячого садка і т. д.). Діти поступово усвідомлюють, що своєю працею вони можуть приносити користь навколишнім людям, це викликає в них гордість, радість і задо­волення.

Природна й нормальна поява у підлітків у зв'язку із стате­вим дозріванням досі невідомого їм і в певному розумінні неспо­діваного для них статевого потягу і відповідних думок, почуттів, переживань, специфічного інтересу до протилежної статі, до від­повідного змісту книжок, кінофільмів. Важливо домогтися того, щоб цей інтерес не набував нездорового характеру, не був по­в'язаний з якимись небажаними психологічними проявами. Тут дуже важливо дотримувати правильного розвитку життя під­літка, суворого режиму його праці, сну, відпочинку та харчуван­ня, регулярно провадити спортивні заняття. Важливо переклю­чити увагу підлітків, спрямувати їх на іншу, цікаву для них ді­яльність, корисний і цікавий фільм, книжку.

У підлітковому віці відбувається не тільки фізичне дозріван­ня, а й інтенсивне формування особистості, енергійне зростання моральних та інтелектуальних сил.

Розвиток особистості в підлітковому віці. Найважливішими моментами в психологічній характеристиці підліткового віку є формування моральної свідомості, оволодіння морально-етични­ми нормами поведінки, що здійснюються під впливом навколи­шньої дійсності, в процесі навчально-виховної роботи школи під ідейним керівництвом вихователів та колективу. Підлітковий вік — це вік формування світогляду, моральних переконань, мо­ральних принципів та ідеалів, якими підліток починає керувати­ся у своїй поведінці. Моральні поняття і переконання підлітка, що формуються стихійно, поза правильним ідейним керівни­цтвом, можуть бути хибними, спотвореними, підлітки можуть по­милятися. Деякі підлітки, наприклад, вважають, що «впертість— це гартування волі», що «справжня мужня людина повинна бути непохитною, грубуватою і різкою», що показна й непо­трібна сміливість — «це молодецтво, коли людина нічого не бо­їться і ні на що не зважає; сам Горький писав: «Безумству хо­робрих співаємо пісню!».

Неправильно розуміючи деякі моральні поняття, помилково оцінюючи деякі якості особистості, прагнучи до незалежності та самостійності, невміло намагаючись проявити свою волю, підлітки нерідко навмисне культивують і розвивають у себе ті риси, які об'єктивно є негативними. Вчитель, вихователь допомагають переборювати помилкові погляди, причому основне тут — орга­нізувати правильний моральний досвід підлітка, в процесі якого він переконується у справедливості й незаперечності засвоюва­них ним моральних норм у повсякденному житті.

Один з найважливіших моментів у розвитку особистості під­літка — формування в нього самосвідомості, потреби усвідомити себе як особистість. У підлітка виникає інтерес до себе, до свого внутрішнього життя, до якостей власної особистості, потреба в самооцінці, у зіставленні себе з іншими людьми. Потреба само­свідомості виникає з життя, практичної діяльності, визначається зростаючими вимогами дорослих, колективу. В підлітка виникає потреба оцінити свої можливості, для того роб знайти своє міс­це в колективі, усвідомити, які особливості його поведінки та особистості допомагають або, навпаки, заважають йому бути на висоті поставлених вимог.

У самосвідомості підлітка спостерігається суперечність між потребою пізнати себе і недостатнім умінням правильно аналі­зувати прояви особистості, недостатнім рівнем об'єктивних знань щодо себе. На цій основі часом можливі конфлікти, породжува­ні суперечністю між рівнем домагань підлітка і його реальним становищем у колективі, суперечністю між ставленням його до самого себе і ставленням до нього з боку дорослих та одноліт­ків; виникає почуття переваги над іншими або, навпаки, почут­тя неповноцінності.

На основі розвитку самосвідомості, зростання вимог до під­літка, його нового становища в колективі в нього виникає праг­нення до самовиховання, до свідомого й цілеспрямованого роз­витку в себе позитивних якостей і гальмування негативних проя­вів, подолання негативних рис, усунення своїх недоліків.

Помітно розвиваються в підлітковому віці вольові риси ха­рактеру — наполегливість, упертість у досягненні мети, вміння долати перешкоди й труднощі на цьому шляху. Підліток, на від­міну від молодшого школяра, здатний не тільки до окремих во­льових дій, а й др здійснення поєднаного єдиною метою багато-ланкового ланцюга вольових дій, тобто до вольової діяльності. Важлива особливість підліткового віку — формування своє­рідного почуття дорослості, коли підліток починає ставитися до самого себе як до дорослого, усвідомлення своєї готовності жи­ти в колективі дорослих, брати участь у цьому житті нарівні з ними. Переоцінюючи свої зрослі можливості, підлітки часто при­ходять до переконання, що вони вже мало чим відрізняються від дорослих, і претендують, щоб і дорослі ставилися до них як до рівних. Виникає суперечність між потребою підлітків брати участь у житті дорослих як повноправних членів і невідповід­ність цьому їх реальних можливостей.

Почуття дорослості зумовлює прагнення підлітків до само­стійності та певної незалежності. Звідси їх чутливість до оцін­ки дорослих, їх гостра реакція на спроби дорослих (справжні чи уявні) применшити їхню гідність, дорослість. Підліток домага­ється того, щоб дорослі рахувалися з його думками, поглядами, поважали їх.

У підлітковому віці дуже яскраво проявляється прагнення до спілкування з товаришами, прагнення до життя в колективі ро­весників, помітно розвивається почуття особистої дружби, по­треба в дружньому спілкуванні на грунті спільних інтересів, за­хоплень, спільної діяльності.

Емоційно забарвлене прагнення підлітка брати активну участь у житті колективу має для нього величезне значення. Набування досвіду колективних взаємовідносин прямим чином позначається на розвитку особистості підлітка. В колективі роз­вивається почуття обов'язку та відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підпорядковувати свої осо­бисті інтереси, коли це треба, інтересам колективу. Організація здорового, єдиного, цілеспрямованого колективу та правильних взаємовідносин у ньому, включення підлітка в життя такого ко­лективу, зокрема піонерського, організація вимог до підлітка в колективі — найважливіший шлях формування повноцінної осо­бистості в підлітковому віці. Важлива в цьому зв'язку і роль праці. Як правило, підлітки дуже охоче працюють. По-перше, в цьому виражається така яскрава вікова риса підлітків, як актив­ність. По-друге, в серйозній праці вони дістають можливість ре­алізувати почуття дорослості, що формується в них, а цією мож­ливістю вони дуже дорожать. По-третє, праця звичайно прохо­дить у колективі, а значення життя та діяльності в колективі для підлітка дуже велике.

Особливості навчальної діяльності і розумовий розвиток під­літка. В підлітковому віці відбувається істотна перебудова на­вчальної діяльності школяра. З загальним зростанням свідомо­го ставлення до дійсності в підлітка помітно посилюється свідо­ме ставлення до навчання, пов'язане з позитивним ставленням до справжніх, глибоких знань.

У процесі опанування основ наук разом із збагаченням жит­тєвого досвіду та розширенням світогляду формуються й розви­ваються інтереси підлітків, і насамперед інтереси пізнавального характеру (інтерес до різних галузей сучасної фізики, астроно­мії, біології), інтерес до техніки (особливо до ракетної техніки та космічних апаратів, новітньої авіаційної техніки, кібернетич­них пристроїв, зокрема, типу «роботів»), радіоелектроніки. Ду­же помітне місце займають інтереси до спорту, шахів, читацькі інтереси, інтереси до кіно, театру. Помітно розвиваються суспіль­но-політичні інтереси. Інтереси в підлітковому віці часто набува­ють форми серйозних захоплень, справжньої пристрасті, яка бу­квально захоплює підлітків, нерідко на шкоду всім іншим за­няттям.

Активна допитливість і цікавість, жадібне прагнення пізнати більше, характерні для підлітків, можуть призвести й до безлад­ності та нестійкості їхніх інтересів.

Зміни в характері та формах навчальної діяльності, зросла допитливість розуму вимагають від підлітків більш високої і ор­ганізованої розумової діяльності. Підліток стає спроможним до складнішого аналітико-синтетичного сприйняття предметів та явищ, сприйняття стає плановим, послідовним і всебічним.

Вельми істотно змінюються в підлітковому віці пам'ять та увага. Основна характеристика підліткового віку — посилення довільної сторони цих функцій.

У підлітковому віці наростає загальна тенденція до форму­вання вміння організовувати й контролювати свої психічні функції, керувати ними. Пам'ять та увага поступово стають організо­ваними, регульованими й керованими процесами. Підлітки почи­нають свідомо застосовувати спеціальні прийоми запам'ятову­вання та пригадування. Механічне запам'ятовування все більше поступається перед логічним, усвідомленим.

Характеризуючи увагу підлітка, слід відзначити певну супе­речливість у розвиткові його уваги, з одного боку, в підлітковому віці формується довільна увага, з іншого — велика кількість вражень, переживань, бурхлива активність та імпульсивність часто призводять до нестійкості уваги, її швидкого відвертання.

У підлітковому віці істотно змінюється мислительна діяль­ність. Зміст виучуваних предметів і логіка побудови навчальних курсів вимагають нового характеру засвоєння знань, опори на самостійне мислення, здібності абстрагувати й узагальнювати, порівнювати, міркувати, робити висновки, доводити. Основна осо­бливість мислительної діяльності підлітка — наростаюча з кож­ним роком здатність до абстрактного мислення, зміна співвідно­шення між конкретно-образним і абстрактним мисленням на користь абстрактного мислення.

У підлітковому віці під впливом навчально-виховної роботи школи та позашкільних закладів, під впливом вивчення підлітка­ми основ наук починають формуватися і яскраво проявлятися здібності дітей до певного виду діяльності. Це пов'язано з тим, що саме в підлітковому віці виникають глибокі, дійові, стійкі ін­тереси, формується свідоме та активне ставлення до навколиш­нього, розвивається самостійне, творче мислення.

Запитання для повторення

1. Що визначає розвиток і формування психіки дитини? 2. Перелічіть вікові ступені розвитку психіки дитини. 3. Дайте характеристику розвитку дитини до вступу до школи. 4. Що ха­рактеризує готовність дитини семи років до навчання? 5. Які психологічні особливості молодшого школяра? 6. У чому поля­гають основні особливості розвитку в підлітковому віці?

Практичне завдання

Поспостерігайте за учнями І класу і III класу на перервах та на вулиці, встановіть особливості і відмінності в їхній поведінці.