Суспільно-історична зумовленість волі

Здатність до вольових дій виникла з переходом наших пред­ків до трудової діяльності. У тварин немає волі. Воля — це спе­цифічно людська сторона психіки, бо тварини пасивно пристосо­вуються до природи, і лише для людини характерна праця — свідома діяльність, спрямована на підкорення та зміну природи. Воля людини сформувалася в процесі праці. Навіть найпростіша трудова діяльність (первісне полювання, виготовлення палиці тощо) неможлива була без наявності вольових рис і формувала їх. Ф. Енгельс зазначав: «А чим більше люди віддаляються від тварин, тим більше їх вплив на природу набуває характеру на­вмисних, планомірних дій, спрямованих на досягнення певних, заздалегідь намічених цілей».

Воля людей формувалася й змінювалася залежно від суспіль­но-історичних умов, залежно від умов матеріального життя сус­пільства. Характер цілей та побуджень людини визначається тим, інтереси якого класу вона захищає. Спрямованість волі бу­ла різною в різні епохи і в представників різних класів. Спрямо­ваність волі представників класового суспільства, що грунтує­ться на приватній власності, спрямованість волі власників-індивідуалістів, як у дзеркалі, відображено в прислів'ях «Людина людині вовк», «Кожен за себе, один бог за всіх».

Звичайно, і серед представників капіталістичного суспільства бувають вольові люди. Вони діють рішуче, проявляють велику наполегливість у досягненні мети, долають чимало перепон. Але яку мету вони переслідують, які побудження рухають ними? У них егоїстичні, корисливі цілі, ними рухають жадоба наживи, честолюбство, заздрість тощо. Там, де справа пов'язана з нагро­мадженням та збагаченням, такі люди проявляють величезну енергію, не зупиняються перед будь-якими засобами для досяг­нення мети.

Що ж до робітничого класу капіталістичних країн, то його воля загартовується й розвивається в активній революційній бо­ротьбі. Це, наприклад, добре показав М. Горький у своєму ро­мані «Мати».

У соціалістичному суспільстві людські взаємини будуються на принципах взаємодопомоги, співробітництва, тут існує глибо­ка гармонія особистих та громадських цілей. Усвідомлюючи свій нерозривний зв'язок з колективом, передова радянська людина, якщо потрібно, підпорядковує усе особисте, індивідуальне гро­мадському, колективному, свої особисті інтереси — інтересам на­роду, а тому не може ставити перед собою мети, що суперечила б інтересам колективу.

Звідси випливає, що в суспільстві, яке будує комунізм, у лю­дей формується не просто воля, а морально вихована, комуністич­но скерована воля. Справжня цінність волі полягає не тільки в ній як такій, а й у тому, на що вона скерована. Воля людини, яка енергійно долає перепони в ім'я егоїстичних, суспільно шкід­ливих цілей, наприклад, цілеспрямованість і наполегливість роз­крадача суспільної власності або рішучість хулігана, не є мо­рально вихованою волею. Така воля в нашому суспільстві дістає різко негативну оцінку. Морально вихована воля, яка високо ці­ниться в соціалістичному суспільстві і виховується в молодого покоління,— це воля, спрямована на досягнення суспільно ко­рисних цілей, яка виходить з почуття обов'язку, воля, коли люди­на вміє гармонійно поєднати свої особисті, індивідуальні праг­нення з прагненнями народу.

Тільки люди з морально вихованою волею можуть здійснюва­ти подвиги, великі діла. Люди морально вихованої волі здійсни­ли Велику Жовтневу соціалістичну революцію, розгромили біло­гвардійців та інтервентів, справилися з труднощами відбудовного періоду, подолавши голод та розруху, перетворили нашу країну з відсталої аграрної на передову індустріальну. Тільки морально вихована воля допомогла радянським людям подола­ти виняткові труднощі під час Великої Вітчизняної війни, зни­щити найбільше зло — фашизм.

Зараз у нашій країні йде величезна робота будівництва ко­муністичного суспільства. Наш народ успішно виконує завдання, поставлені Програмою партії. Під час розв'язування цих завдань доводиться долати величезні труднощі, усувати перепони. Наші комсомольці, відмовляючись від зручностей міського життя, від усього звичного, освоєного й легшого, за велінням обов'язку, в ім'я великої мети — побудови комунізму — їдуть працювати на ударні комсомольські будови, будують нові міста, заводи, руд­ники, залізниці, електростанції за полярним колом, у пустелях Середньої Азії, в тайзі, в горах. Морально вихована воля цих юнаків і дівчат заслуговує на найвищу оцінку.

Аналіз вольової дії

У кожній вольовій дії можна виділити два етапи. Перший — підготовчий етап, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи та засоби досягнення мети і приймається рішення; дру­гий — виконавчий етап, на якому відбувається виконання при­йнятого рішення.

Підготовчий етап —це етап розумової дії, обдумування,.зва­жування різних можливостей, будь-яка вольова дія як цілеспря­мована завжди" починається з постановки та чіткого усвідомлен­ня мети дії. Перш як діяти, треба усвідомити, для чого треба діяти, що людина прагне досягнути в результаті дії, уявити собі очікуваний результат дії.

Та однієї постановки мети мало. Для того, щоб дія виникла, необхідно ще твердо прагнути до досягнення мети. Дуже важ­ливо також усвідомити з начення мети. Якщо людина усвідом­лює, що поставлена нею мета має велике суспільне значення, вона, як правило, стає здатною подолати чималі перешкоди.

Важливе усвідомлення доступності_. мети. Постановка мети, якої певна людина не може досягти, ослаблює її волю, створює звичку не доводити розпочатої справи до кінця. Проте легкодо­ступні цілі не розвивають волі, не виробляють уміння боротися з труднощами, долати перешкоди. Мета дії повинна бути до­ступною людині, але вимагати великих зусиль для її досягнення. Тільки такі цілі визначають справді вольову поведінку.

Поставлена мета може бути близькою чи далекою. Іноді до­сягти мети можна дуже швидко, а часом для її досягнення по­трібне все життя.

Чому людина ставить перед собою якусь мету? Зрозуміло, постановка мети не відбувається безпричинно. Мало знати мету, поставлену перед собою людиною, важливо знати й мотиви, які спонукали діяти так, а не інакше. Ті побудження, якими керує­ться людина, коли ставить перед собою певну мету, називають мотивами дій. Кожна дія людини відбувається навіщось (мета) і чомусь (мотив).

Учнів III класу запитали: «Чому ви добре вчитеся?» Відпові­ді були різні. Один учень відповів: «Це мій обов'язок — як тато з мамою добре працюють, так і я повинен добре вчитися». Дру­гий учень сказав: «Соромно погано вчитися». Третій учень за­явив: «Я хочу бути кращим за всіх. Мені за добрі оцінки тато дає гроші на кіно». І діяльність одна й та сама, і результати однакові, а мотиви діяльності різні.

З наведеного прикладу видно, що мотиви бувають різного рівня — нижчого (егоїстичні побудження) і вищого (мотиви сус­пільного порядку, почуття обов'язку). Звичайно, дії людини мо­жуть визначатися і мотивами особистого порядку (прагнення забезпечити свій добробут, почуття особистої симпатії, особис­тої кривди і т. д.), але в справжньої радянської людини особисті мотиви не суперечать суспільним інтересам. Якщо ж тут вини­кає розходження, то на перший план виходять інтереси суспіль­ства.

Зміст підготовчого етапу вольової дії різний залежно від того, чи є внутрішні чи зовнішні перешкоди до досягнення мети. Коли наявні внутрішні перешкоди (страх, лінь, втома, біль, різні звич­ки та емоції, що заважають виконанню дії), підготовчий етап часто набуває характеру боротьби мотивів; коли наявні зовнішні перешкоди (якщо про боротьбу мотивів не може бути й мови), він, як правило, набуває характеру планування, вибору спосо­бу дії.

Щодо боротьби мотивів, то може бути боротьба мотивів одно­го рівня (однаково хочеться піти увечері і в кіно і в театр, одна­ково хочеться по закінченні школи набути професії і шофера і монтажника) і боротьба мотивів різного рівня (піти в кіно чи Сідати за уроки). У другому випадку треба усвідомити рівень мотивів і надати перевагу мотивові вищого рівня.

Боротьба мотивів у вольовій дії — це, як правило, боротьба між усвідомленням або почуттям обов'язку і побудженнями, що суперечать обов'язкові. Воля і проявляється в умінні змусити себе зробити те, що диктує почуття обов'язку, поборовши побу­дження, що суперечать йому. Коли йдеться про те, робити те, що треба, чи те, що хочеться, слід надавати перевагу мотивові «тре­ба». Наприклад, учень нагрубіянив учительці і не хоче визнати помилку та вибачитися. Його товариш вагається, йому не хоче­ться критикувати друга, але мотиви обов'язку та відповідальнос­ті зрештою глушать мотиви фальшивої дружби та товариськості, і він відкрито засуджує винного.

Важливо підкреслити, що в людини з морально вихованою волею виключається будь-яка внутрішня боротьба під час вико­нання обов'язку. Обов'язок для неї — мотив, що виключає будь-які вагання, усвідомлення суспільної необхідності дії виключає будь-яку можливість вчинити всупереч обов'язкові.

Коли є зовнішні перешкоди і боротьби мотивів немає, підго­товчий етап вольової дії полягає в обдумуванні засобів досяг­нення мети, виборі конкретного способу дії, що найкраще під­ходить за цих умов. Наприклад, учень III класу вирішив зробити модель гірського хребта. Перш ніж приступити до діла, він об­думує, з якого матеріалу робитиме модель і де його взяти, які потрібні інструменти і де їх взяти, коли й де він робитиме мо­дель, з ким консультуватиметься і т. д.

Підготовчий етап вольової дії завершується прийняттям пев­ного рішення.

Наступний важливий етап будь-якої вольової дії — виконан­ня прийнятого рішення. Без нього немає вольової дії. Звичайно, воля проявляється і в прийнятті рішення (яке часом так само може вимагати великих зусиль), але це одне ще не дає права вважати людину вольовою. Людина, яка тільки ставить перед собою хай високі й важливі цілі, тільки приймає рішення, але не перетворює їх у життя, не доводить справи до кінця,— лю­дина безвольна.

Виконання може мати дві форми: форму зовнішньої дії (зовнішній вольовий вчинок) і форму утримання від зовнішньої дії (внутрішній вольовий вчинок). Коли, наприклад, учень утри­мується від підказки (а йому дуже хочеться підказати товари­шеві), від бажання грубо відповісти старшому, вольова дія ви­ражається у відсутності дії.

Якщо людина ухиляється від наміченого шляху і тим самим відходить від накресленої мети, то вона проявляє брак волі. Зрозуміло, у тих випадках, коли змінюються обставини, виника­ють якісь нові умови і виконання раніше прийнятого рішення стає нераціональним, необхідна свідома відмова від прийнятого рішення, затримка уже розпочатої дії. Вольова людина повинна вміти, коли це потрібно, відмовитися від наміченої дії, прийня­ти нове рішення, інакше це вже буде не прояв волі, а безглузда впертість.

Результатом вольової дії є досягнення мети. Мету досягнуто, труднощі подолано, людина відчуває велике моральне задово­лення і прагне до нової діяльності, до нових успіхів.

Вольові риси людини

Аналіз вольової поведінки людини дає змогу виділити ряд вольових рис, кожна з яких характеризує окремі вольові прояви. До таких вольових рис належать цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, витримка, мужність, сміливість, дисциплінова­ність.

Цілеспрямованість — це вміння підпорядкувати свою пове­дінку сталій життєвій меті, готовність і рішимість віддати всі сили й здібності для її досягнення, планомірне, неухильне її здійснення. З цієї перспективної мети виходять окремі цілі та завдання діяльності як необхідні ступені на шляху до головної мети. Усе зайве, непотрібне відкидається. Радянські люди підпо­рядковують свою діяльність завданню побудови комуністичного суспільства. Це головне завдання породжує багато підпорядко­ваних йому дрібніших завдань, що визначають конкретну діяль­ність кожної радянської людини.

Зрозуміло, у молодших школярів цілеспрямованість не завж­ди скерована на цілі високої суспільної значущості. Тому ціле­спрямованим можна назвати такого школяра, у якого є стала мета, що має певну суспільну цінність (чи принаймні не супере­чить суспільним інтересам), і який планомірно й систематично діє в напрямі цієї мети. Наприклад, учень III класу цілеспрямо­вано йде до своєї мети — стати майстром спорту з фігурного ка­тання на ковзанах.

Самостійність — це вміння підпорядкувати свою поведінку власним поглядам та переконанням. Самостійна людина не під­дається спробам схилити її до дій, що не узгоджуються з її пере­конаннями. Проте це не означає, що вона відкидає будь-який чужий вплив. Самостійна людина завжди готова розглянути чу­жі поради та вказівки, оцінити їх і, якщо вони доцільні, прийня­ти їх. У тих же випадках, коли відкидається будь-який чужий вплив тільки тому, що він чужий, коли спостерігається необгрун­тована протидія всьому, що виходить від інших людей, виявляє­ться негативна риса волі — негативізм (від латинського слова «него» — заперечую). Негативіст не має самостійності волі. Прагнучи за всяку ціну діяти всупереч чужим порадам, відхиля­ючи будь-які, в тому числі й розумні, вказівки збоку, він часто робить вчинки, які йдуть всупереч його власним поглядам та пе­реконанням.

Протилежною негативізмові, але так само негативною рисою- волі є навіюваність. Навіювана людина легко піддається чужо­му впливові, вона не вміє критично поставитися до чужих порад і протидіяти їм в разі потреби, приймає будь-які чужі поради, навіть заздалегідь непридатні. Навіюваність і негативізм — ви­раження слабкої волі, бо в обох випадках людина не може під­порядкувати свої дії доказам розуму, в обох випадках діє, сліпо приймаючи чи так само сліпо відкидаючи чужі впливи. 6 Рішучість — це здатність своєчасно приймати обгрунтовані й сталі рішення і без зайвих зволікань переходити до їх здійснен­ня. Особливо яскраво рішучість проявляється в складних ситуа­ціях, там, де є вибір однієї можливості з кількох, і там, де дія пов'язана з певним риском.

Своєчасність прийняття рішення є вмінням прийняти рішен­ня в потрібний момент, тоді, коли цього вимагають обставини. Рішуча людина не квапиться з прийняттям рішення, якщо об­ставини дають змогу їй не поспішати. Це дає їй змогу краще розібратися в ситуації, правильніше оцінити її, зібрати додат­кові дані, зіставити всі можливості і прийняти обгрунтоване рі­шення. Проте в необхідних випадках така людина вміє швидко орієнтуватися в обстановці і негайно приймати найрозумніше рішення. Нерішучі люди, навпаки, або поспішно приймають рі­шення, внаслідок чого не враховують усіх даних, або запізню­ються зі своїм рішенням.

Наслідком обгрунтованості рішень є їх сталість, твердість (якщо обставини згодом не змінилися). Нерішуча ж людина не впевнена в правильності прийнятого рішення. Вона весь час пе­реглядає, відкладає, скасовує прийняте рішення. Необхідна ознака рішучості — це і своєчасний та енергійний перехід до виконання рішення. Нерішуча ж людина, навіть прийнявши рі­шення, не може змусити себе приступити до його виконання, чіп­ляючись часом за будь-яку можливість відкласти свої дії, пе­реконуючи себе в тому, що з виконанням рішення можна почека­ти. Рішучість, нарешті, передбачає вміння швидко затримати або взагалі припинити виконання прийнятого рішення, якщо так склалися нові обставини.

Джерела різних видів нерішучості в учнів різні. Ними мо­жуть бути побоювання відповідальності, непередбачених наслід­ків, втрата віри в свої сили та можливості внаслідок ряду не­вдач перед цим тощо. Часом така нерішучість буває наслідком недостатнього досвіду.

Наполегливість — це здатність доводити до кінця прийняті рішення, досягати поставленої мети, долаючи будь-які перепони та утруднення на шляху до неї. Наполегливість передбачає не­ухильний рух до мети, незважаючи на окремі невдачі й поразки. При невдачах наполеглива людина не падає духом, а, навпаки, проймається ще твердішою рішучістю домогтися наміченого і шукає для цього нові шляхи та засоби. Наполегливість особливо проявляється тоді, коли робота важка, нудна.

Наполегливість — необхідна умова успішної навчальної ро­боти учнів, і виховання цієї риси — важливий обов'язок учи­теля.

Учні, у яких немає наполегливості, які опускають руки за найменшої невдачі, намагаються уникати утруднень, не докла­даючи скільки-небудь серйозних зусиль, щоб подолати їх, по­винні бути предметом особливої уваги з боку вчителя.

Від наполегливості слід відрізняти негативну рису волі— упертість. Наполеглива людина прагне до мети, позитивний ха­рактер якої зрозумілий, уперта — переслідує нерозумну мету. Упертий часто усвідомлює, що робить не так, розуміє, що його дії недоцільні, але чіпляється за свою помилкову точку зору, керуючись бажанням аби тільки зробити по-своєму. Упертість лише прикриває слабку волю, бо вперта людина не може побо­роти себе, не може відмовитися від дій, помилковість яких сама усвідомлює.

Упертість часом буває у молодших школярів. Причини її різ­ні. Часом вона виникає як прояв своєрідної реакції ображеної дитини на нечуйне, несправедливе ставлення до неї. Частіше — це прояв вередування розбещеної дитини, що виросла в атмосфе­рі захвалювання, обожнювання, не знала вимогливості. Нерідко впертість, особливо у підлітків, є наслідком неправильного ро­зуміння ними цієї риси, результат оцінки ними впертості як ви­яву твердості, несхитності, самостійності. Нарешті впертість мо­же бути наслідком перевтоми.

Витримка та самовладання — це здатність весь час контро­лювати себе та свою поведінку, володіти собою, своїми бажан­нями, настроями. Ця риса передбачає вміння утриматися від дій, які усвідомлюються як непотрібні або шкідливі в цих умо­вах, зберігати витримку навіть за складних і важких обставин. Витримана людина витривала й терпляча. Вона здатна в разі потреби перенести злигодні та поневіряння, стримувати, коли це потрібно, свої потреби (голод, спрагу, потребу у відпочинку тощо).

Протилежною негативною рисою є невитриманість, імпуль­сивність. Зазначені риси нерідко проявляються в молодших шко­лярів. Ось, наприклад, Слава. Він дуже імпульсивний. Навіть підказує на уроках несподівано для самого себе. Під впливом поривання може зробити необдуманий вчинок, сперечаючись, га­рячкує до краю. Дуже рухливий. Руки не знають спокою. У будь-який момент може схопитися з місця. Говорить похап­цем, ковтаючи закінчення слів. Болю не витримує: єдиний у кла­сі зблід і заплакав, коли довелося перенести невеликий біль від медичного уколу. Такі діти мають бути предметом особливої ува­ги з боку вчителя, систематична робота щодо виховання в них витримки повинна бути спеціальною метою педагога.

Витримка великою мірою необхідна й учителеві. Спокійний, певний себе учитель, який без потреби не підвищить голосу, не губиться ні за яких обставин, уміє володіти собою, як правило, має великий авторитет серед учнів.

Мужність та сміливість — це готовність людини йти до до­сягнення мети, незважаючи на небезпеку для життя чи власного добробуту, долаючи перешкоди й невдачі. Спільне для цих двох рис — готовність до виконання небезпечних дій. Проте мужність передбачає наявність не лише сміливості, а й наполегливості, ви­тримки навіть перед лицем смертельної небезпеки, певності в со­бі, в своїй справі, готовності в ім'я своєї мети піти на будь-які жертви, аж до самопожертви. Саме такою була мужність героїв-воїнів, що віддали своє життя за нашу Батьківщину. Муж­ність може проявлятися і в мирному житті, у праці, в самовідда­ній роботі.

Протилежною, негативною рисою є боягузтво. Страх за себе, за своє життя керує діями боязкої людини, яка внаслідок цього може зрадити свій обов'язок.

Дисциплінованість — це свідоме підпорядкування своєї пове­дінки суспільним правилам. Свідома дисципліна проявляється в тому, що людина без примусу визнає для себе обов'язковим до­тримання правил соціалістичного суспільства, і не тільки дотри­мує правил та порядку, а й веде боротьбу за дотримання цих правил іншими.

Дисциплінованість не кайдани для волі навпаки, дотриман­ня правил, виконання розпоряджень розміщають волю людини, привчають її точно виконувати завдання, долати зовнішні та внутрішні перешкоди на шляху до мети, привчають долати своє «не хочу» заради «треба». Звичайно, йдеться не про дисципліну, яка б грунтувалася на страху, не про сліпий послух, а про свідо­му дисципліну, коли людина, підкоряючись їй, розуміє необхід­ність цього. Добра дисципліна — найпевніша ознака волі.

Недисциплінованість, непослух нерідко бувають у школярів, особливо в хлопчиків. Пояснюється це тим, що для дітей шкіль­ного віку характерне загальне піднесення життєдіяльності, висо­кий ступінь енергії та активності. У них нагромаджуються сили, що шукають виходу, якщо активність, енергія не знаходять ро­зумного виходу, це часто веде до непослуху, порушень дисциплі­ни. Недисциплінованість наймолодших школярів можна поясни­ли» тим, що в них немає звички дотримувати шкільні правила.

Розвиток та виховання волі в молодших школярів

Формування здатності до вольових дій починається найранішого дитинства.

Формування волі починається з опанування дитиною довільних рухів та маніпуляцій з іграшками та іншими предметами Власне вольова поведінка починає складатися тоді, коли дитина виконує не просто довільні рухи, а такі довільні рухи та еле­ментарні дії, які пов'язані з подоланням утруднень, а також та- кі, які не становлять для неї безпосереднього інтересу, але диктуються необхідністю. Воля дитини починає формуватися тоді, коли їй вперше доводиться робити не те, що хочеться, а те, що треба. Велике значення мають у цьому плані систематичні вка­зівки та вимоги дорослих. Дорослі вміло ставлять дитину перед необхідністю долати різні, звичайно, посильні перепони та утруд­нення, проявляючи при цьому вольові зусилля.

Воля дошкільника розвивається під час виконання найпро­стіших трудових доручень, коли дитина робить щось для себе і для інших, долаючи при цьому певні перешкоди. Воля дошкіль­ника розвивається і в колективних іграх, коли доводиться під­корятися колективу, правилам гри, стримувати безпосередні по-будження. Підпорядкування своєї поведінки дисципліні гри є важливою школою вольових дій дитини.

Вольова діяльність молодшого школяра розвивається знач­ною мірою під впливом навчальної діяльності, що ставить перед дитиною щораз нові й дедалі серйозніші вимоги. Навчальна ді­яльність, по-перше, вимагає від школяра вміння керувати своєю психічною діяльністю: робити свідомо розумові зусилля під час розв'язування задач, проявляти посидючість, увагу, свідомо запам'ятовувати потрібний, часом важкий і малоцікавий матері­ал, неодмінно завершувати роботу, доводячи її до кінця. По-дру­ге, навчальна діяльність вимагає від школяра вміння керувати своєю поведінкою: він повинен виконувати те, що від нього ви­магають, а це далеко не завжди збігається з тим, чого він хоче. Дитина повинна вміти відмовитися від цікавої для неї гри, про­гулянки, телепередачі заради навчальних обов'язків.

Вирішальне значення у вихованні волі дитини має керівницт­во дорослих. Насамперед учитель, потім батьки й довколишні дорослі починають застосовувати певні прийоми та заходи щодо виховання волі і скеровують її розвиток. Дорослі вчать дитину оволодівати власною поведінкою, організовуючи її вольову ді­яльність як соціальну практику, практику поведінки в суспіль­стві. Воля виховується тільки в процесі подолання труднощів, тому прагнення окремих батьків усунути всі перешкоди з шляху своєї дитини не сприяє прояву вольових зусиль, прагненню по­долати утруднення та перешкоди. Виховання відповідальності, обов'язку — важлива умова виховання волі.

Основний шлях виховання волі в молодшого школяра — ор­ганізація його діяльності, в процесі якої дитина вчиться робити вольові зусилля. Велику роль у вихованні волі в молодшого шко­ляра відіграє систематично організовуване вчителем тренуван­ня дітьми свого вольового зусилля. Тільки той може проявити сильну волю у великій справі, хто тривалими вправами загар­тував її на багатьох малих справах. Причому тут ідеться не про штучні вправи, а про тренування вольових зусиль у процесі ви­конання повсякденних обов'язків. Наприклад, учителька II кла­су зауважує, що деякі учні, не виконавши до кінця одного зав­дання, припиняють його і переключаються на інше. Протягом кількох уроків учителька, спеціально тренуючи таких учнів, не­ухильно вимагає, щоб вони завжди доводили справу до кінця, завершували її і перевіряли.

Якщо деякі учні в класі надто голосно розмовляють, роз­в'язно поводяться, вживають слова-паразити, кричать, не вміють стримувати себе, вчителька проводить вправи — учить дітей го­ворити тихо, стримувати свої поривання. Школярі контролюють одне одного, роблять зауваження одне одному й поступово на­вчаються стримувати себе.

Дуже велике значення у справі виховання волі в молодших школярів має особистий приклад дорослих, насамперед учителя та батьків. Воля молодшого школяра виховується і через наслі­дування справ та вчинків вольових людей. Велике виховне зна­чення має тому позитивний приклад, який наслідує дитина,— приклад вольової поведінки вчителя, батьків, героїв книжок.

Велика роль колективу у вихованні волі. Цілеспрямований, працьовитий колектив позитивно впливає на школяра, допомагає йому долати утруднення, виробляє вміння правильно співвідно­сити особисте й громадське. Від колективу не можна відстати, і учень наслідує кращих, намагається виробити в собі ті вольові риси, які високо ціняться в колективі.

Немала роль у вихованні волі належить фізкультурі, спорту і правильному режимові. Люди часом бувають слабовольними почасти тому, що в них немає достатнього запасу нервових та фізичних сил, щоб долати труднощі. Фізично слабка, з розлад­наною нервовою системою людина швидше може піддатися стра­хові, втратити самовладання. Витримка, витривалість, наполег­ливість більше притаманні фізично здоровим, з міцними нерва­ми людям. Фізкультура і спорт зміцнюють організм, привчають людину керувати своїм тілом, своїми рухами, своєю поведінкою.

Запитання для повторення

1. Що таке воля? 2. На прикладі, взятому з життя (або на літературному прикладі), дайте аналіз вольової дії. 3. Які най­важливіші шляхи та умови виховання волі в молодших школя­рів? 4. У чому проявляються негативізм, навіюваність та впер­тість у молодших школярів? Зазначте причини виникнення цих недоліків та шляхи їх подолання. 5. Що означає морально ви­хована воля і в чому вона проявляється? 6. Схарактеризуйте ос­новні вольові риси.

Практичні завдання

1. Організуйте спостереження за вольовими проявами якого-небудь учня І—III класів. Дайте розгор-нуту характеристику во­лі цього учня.

2. Схарактеризуйте вольові риси когось із своїх товаришів.

ЧАСТИНА V