Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Фізіологічні механізми мислення
В основі процесу мислення лежить складна аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку. В результаті аналізу (виділення) і синтезу (поєднання) зовнішніх і внутрішніх подразників у корі головного мозку утворюються тимчасові нервові зв'язки, або асоціації, які є фізіологічними механізмами процесу мислення. «Мислення... нічого іншого не становить як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку з зовнішніми предметами, а потім пануючі асоціації» '. В основі процесу мислення лежать тимчасові нервові зв'язки двох видів; першосигнальні і другосигнальні. Тимчасові зв'язки, що виникають від дії першосигнальних подразників, безпосередньо пов'язані з нашими відчуттями, сприйняттями й уявленнями про навколишній світ. Однак мислення спирається не тільки на першосигнальні, а, головним чином, і на другосигнальні тимчасові зв'язки. Другосигнальні нервові зв'язки, що утворюються в корі головного мозку за допомогою слів, відображують суттєві відношення слів, відображують суттєві відношення між предметами. Відображення зв'язків і відношень між предметами стає можливим тому, що слова — «сигнали сигналів» (Павлов) — є узагальненими подразниками. Зі словом, указував Павлов, вводиться новий принцип нервової діяльності — аналізування і синтезування цих нових узагальнених сигналів. У взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна роль належить другій сигнальній системі. Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою. Думка не може ні виникнути, ні існувати поза мовою, поза мовленням. Ми мислимо словами, які вимовляємо вголос чи промовляємо про себе, тобто мислення відбувається у мовній формі. Людське мислення за своєю природою соціальне. Це значить, що пізнання закономірностей навколишнього світу, розумовий розвиток людини здійснюється шляхом засвоєння знань, вироблених людством у процесі суспільно-історичного розвитку й закріплених за допомогою мови, за допомогою писемної мови. Кожна людина в процесі навчання засвоює знання, набуті всім людством і нагромаджені історично. Засвоєння цих знань — серйозна праця, що потребує від школяра активного, самостійного, творчого мислення. Операції мислення Мислительна діяльність людей здійснюється за допомогою мислительних операцій — порівняння, аналізу і синтезу, абстракції і конкретизації, узагальнення — і відбувається в певних формах — поняттях, судженнях та умовиводах. -
Порівняння. Порівняння — це мислене встановлення схожості й відмінності між предметами та явищами дійсності. В навчальній діяльності порівняння відіграє надзвичайно, важливу роль. Порівнюючи, наприклад, прикметник і дієслово, операції множення і ділення, кисень і водень, трикутник і прямокутник, тундру і тайгу, рабовласницький і феодальний устрій, школяр глибше пізнає особливості цих предметів або явищ. Порівняння предметів та явищ проводиться завжди з певної точки зору, під якимось кутом зору, заради розв'язання якогось питання, тобто воно цілеспрямоване. Порівняння може бути спрямоване або на встановлення схожості предметів, або на встановлення відмінностей, або на те й інше одночасно. Так, коли вивчають свійських тварин, порівнюючи їх з точки зору корисності для людини, порівняння може бути спрямоване на встановлення схожих ознак між ними. Коли вивчається будова і походження свійських тварин, у ході вивчення можуть виявитися певні відмінності між ними. Аналіз і синтез. Аналіз — це мислене розчленування предмета чи явища на складові його частини, виділення в ньому окремих частин, ознак і властивостей. Синтез — це мислене поєднання окремих елементів, частин і ознак в одне ціле. Аналіз і синтез нерозривно пов'язані, перебувають в єдності один з одним у процесі пізнання. Аналіз і синтез — найважливіші мислительні операції, в єдності вони дають повне й всебічне знання дійсності. Аналіз дає знання окремих елементів, а синтез, спираючись на результати аналізу, об'єднуючи ці елементи, забезпечує знання об'єкта в цілому. Наприклад, щоб зрозуміти особливості якої-небудь рослини, учень подумки виділяє й розглядає (аналізує) її окремі частини — корінь, стебло, листок, квітки, а потім уявляє рослину в цілому (синтезує). Для запам'ятовування певного тексту учень виділяє (аналізує) в ньому окремі частини, смислові уривки й пробує зрозуміти, як вони логічно пов'язані в єдине ціле (синтезує).
Без аналізу й синтезу неможливі навіть елементарні форми психічної діяльності — відчуття та сприйняття, не кажучи вже про мислення., Фізіологічним механізмом психічних процесів аналізу й синтезу є аналізаторна й синтезуюча робота нервової системи. Великі півкулі мозку — це орган аналізу подразників і орган утворення нових зв'язків (синтезу). Аналізуюча і синтезуюча діяльність мозку забезпечує широту й глибину пристосування, урівноважування і взаємодії організму з навколишнім середовищем. Аналіз завжди спрямований на розв'язання якогось певного завдання. В мислительній діяльності аналізові піддаються лише ті елементи, ознаки й властивості предмета, які мають значення для вивчення цього предмета. Аналіз може бути простим і складним, тобто зводиться або до виділення окремих одиничних ознак, або до всебічного розгляду багатьох ознак предмета або явища. Кожний аналіз починається попереднім загальним ознайомленням з предметом чи явищем і потім переходить в аналізування більш глибоке й детальне. Аналіз виникає спочатку в практичній діяльності, а далі переростає в мислительний аналіз. Щоб навчитися мислено, подумки виділяти окремі частини складного механізму, треба мати необхідну практику, добре знати даний механізм. Щоб мислено розчленувати якийсь мотор на відповідні частини, треба кілька разів його розібрати. Для всякої творчої, наукової діяльності вирішальне значення має мислительний аналіз, уміння подумки виділяти необхідні частини того чи іншого об'єкта. Як і процес аналізу, синтез виникає спочатку в практичній дії. Щоб «скласти» в думці той самий мотор, треба навчитися складати його на практиці. Найпростіша форма синтезу — підсумовуючий синтез. Він характеризується простим підбиранням підсумків набутих знань, в результаті чого людина не набуває нових знань. Наприклад, перелік прочитаних оповідань О. С. Пушкіна є підсумовуючим синтезом. Найвища й найскладніша форма синтезу — узагальнюючий синтез. Прикладом такого синтезу є мислительна діяльність школяру при оволодінні ним читанням та письмом, коли треба вміти поєднувати окремі літери в слова, а слова — в речення. За допомогою цієї форми синтезу учень може скласти план виучуваного розділу програми, створити цілісну історико-географічну картину під час вивчення тієї чи іншої країни, засвоїти принципи роботи парової машини чи електромотора при вивченні їх складових частин. Такий синтез дає можливість людині теоретично узагальнити набуті знання і вивести з них певні правила та закони. Абстракція, конкретизація, узагальнення. За допомогою мислення можуть бути виділені ознаки та властивості, істотні й загальні для цілої групи предметів. Процес відвернення від ознак неістотних і одиничних та збереження в мисленні ознак істотних і загальних для даної групи предметів називається операцією абстрагування, або абстракцією. Виділена в процесі абстрагування ознака предмета мислиться незалежно від інших ознак і стає самостійним об'єктом мислення. ^Так, спостерігаючи різноманітні прозорі об'єкти — повітря, скло, воду та інші, ми виділяємо в них загальну ознаку — прозорість — і можемо мислити про прозорість взагалі; спостерігаючи рух небесних тіл, машин, людей, тварин, ми виділяємо загальну ознаку — рух — і мислимо про рух взагалі як про самостійний об'єкт. Точно так же за допомогою абстрагування створюються поняття про довжину, висоту, об'єм, трикутник, колір, кількість, рівність, число, дієслово, наполегливість, сміливість та ін.
Абстракція лежить в основі узагальнення — об'єднання предметів у групи за тими схожими ознаками, які виділяються в процесі абстрагування. Процесу абстрагування протилежний процес конкретизації. Конкретизація — це мислительна операція, в процесі якої ми надаємо предметного, наочного характеру тій чи іншій абстрактно-узагальненій думці — поняттю, правилу, закону. При конкретизації відбувається перехід від абстракції та узагальнення знов" до предметів та явищ дійсності. Так, коли конкретизується поняття «прозорість», то його відносять до об'єктів, що мають цю властивість: повітря, скла, води та інших. Точно так же, бажаючи конкретизувати фізичний закон про те, що всі тіла, занурені в рідину, втрачають у своїй вазі стільки, скільки важить витиснута ними рідина, ми перевіряємо і уточнюємо його на різних об'єктах: металі, камінні, дереві. У навчальному процесі конкретизація часто виступає як наведення прикладу встановленого загального положення. При цьому слід пам'ятати, що найбільш повна і всебічна конкретизація теоретичного абстрактного положення досягається тоді, коли наводиться не один приклад, а кілька різних прикладів та ілюстрацій. Отже, всі приклади, ілюстрації, що їх наводять під час викладу і пояснення загальних теоретичних положень і доказів, наприклад правил математики, граматики, фізичних та суспільних законів, є конкретизацією. У навчальному процесі конкретизація має велике значення: вона пов'язує наші теоретичні знання з життям, з практикою і допомагає правильно зрозуміти дійсність. Відсутність конкретизації приводить до формалізму знань, які залишаються голими й безкорисними абстракціями, відірваними від життя. Усі мислительні операції, способи мислення є основою формування і засвоєння понять. Поза порівнянням, аналізом та синтезом, абстракцією і конкретизацією, узагальнення, формування мислення в поняттях неможливе. Форми мислення Поняття. Поняття — це знання суттєвого, загального в предметах і явищах дійсності. Кожний предмет має істотні й неістотні ознаки. Наприклад, для лампи істотною ознакою будуть характер і сила освітлення, яке вона дає. Але для лампи як освітлювального приладу зовсім неістотні такі ознаки, як форма, колір, матеріал, міра зношеності.
В. І. Ленін підкреслював, що відмітна риса поняття полягає у загальності. Суттєві ознаки поняття мають значення і характер загальності, тобто вона властива всім однорідним предметам та явищам. Таким чином, поняття — це форма мислення, в якій відображуються загальні й притому суттєві ознаки предметів та явищ. У поняттях кристалізуються знання про предмети та явища дійсності в узагальненому й абстрактному вигляді. В цьому відношенні поняття істотно відрізняється від уявлення: якщо уявлення конкретне, образне, наочне, то поняття має узагальнений, абстрактний, не наочний характер. Уявлення — це образ конкретного предмета. Поняття — це абстрактна думка про предмет. Поняття більш висока й всебічна форма пізнання, воно значно ширше й повніше відображує дійсність, ніж уявлення. Яскраву ілюстрацію цього положення дає В. І. Ленін, коли говорить, що не можна уявити собі руху із швидкістю 300 тисяч кілометрів на секунду (швидкість світла), а мислити такий рух можна. У процесі пізнання розширюється, поглиблюється і змінюється зміст понять. Так, поняття «метал», «атом» раніше мали один зміст, а з розвитком науки й техніки, з розвитком учення про метали та атоми зміст цих понять розширився, поглибився, змінився. Судження. Зміст поняття розкривається в судженні, наприклад: «Лампа є прилад для освітлення». Створюючи судження, ми розширюємо зв'язки та відношення між предметами або явищами реального світу. Судження — це форма мислення, яка містить у собі ствердження або заперечення якого-небудь положення. Прикладом ствердного судження можуть бути такі: «Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює двом прямим кутам», «Психіка є функція мозку». До негативних суджень відносяться такі судження, в яких відзначається відсутність ознак, що належать предмету, наприклад: «Ця річка не судноплавна», «Ця їжа не корисна». З наведених_прикладів видно, що судження розкриває зміст понять. Отже, [щоб висловити те чи інше судження, людина повинна знати зміст понять, що входять до складу судження, інакше поняття не будуть розкриті. Коли_людина висловлює судження, що «буття визначає свідомість» або «психіка — функція мозку», вона повинна мати відповідні поняття. Якщо людина не знає даних понять, судження про них неможливе. Знати який-небудь предмет — значить уміти висловити про нього правильне й змістовне судження, тобто вміти судити про нього. Зрештою істинність суджень перевіряється суспільною практикою людини. Але, крім того, існує і логічна перевірка істинності судження умовиводом. Умовивід. Умовивід — складна мислительна діяльність, у процесі якої людина, зіставляючи й аналізуючи різноманітні судження, приходить до нових загальних чи окремих висновків. Типовим прикладом умовиводу є доведення геометричних теорем. Людина користується двома видами умовиводів — індуктивними і дедуктивними.
Індукція — це спосіб міркування від окремих суджень до загального судження \ встановлення загальних законів та правил на основі вивчення окремих фактів та явищ. Дедукція — це спосіб міркування від загального судження до окремого судження, пізнання окремих фактів та явищ, на основі знання загальних законів і правил. Індукція починається з нагромадження знань.__про якомога більшу кількість предметів та явищ, у чому-небудь однорідних. Коли вивчають предмети та явища, то за допомогою порівняння і аналізу обов'язково встановлюють щось (загальне й істотне в них. Це дає можливість знайти схоже й відмінне в предметах та явищах і випустити те, що є неістотним і другорядним. Потім за допомогою синтезу узагальнюють схожі ознаки цих предметів та явищ і роблять загальний висновок, установлюють загальне правило або закон. Наприклад, при засвоєнні поняття «свійські тварини» учні встановлюють, що корова корисна, кінь корисний, вівця також корисна. тобто_відбирають ті властивості свійських тварин, які становлять зміст поняття корисності. Потім, на основі цього школяр будує, узагальнюючий висновок: «Усі свійські тварини корисні». В результаті індуктивного умовиводу людина встановлює при-чинно-наслідкові зв'язки й відношення між предметами та явищами. Дедуктивний умовивід дає людині знання про конкретні властивості та якості предмета на основі знання загальних законів і правил. Наприклад, знаючи, що тіла при нагріванні розширюються, людина може передбачити, що залізничні рейки літнього жаркого дня теж розширяються, а тому, прокладаючи залізничну колію, будівельники залишають між рейками певний проміжок. Індуктивні і дедуктивні умовиводи пов'язані між собою так само, як мислительні операції аналізу й синтезу. Крім науки психології, людське мислення вивчає наука логіка. Логіка вивчає закони і форми правильного мислення, зокрема побудови правильних умовиводів, правильного, тобто такого, що приводить до правильних висновків, міркування. Тому логічним мисленням називають обгрунтоване, доказове мислення, яке, відштовхуючись від правильних вихідних суджень (посилань), з необхідністю приводить до правильних об'єктивних висновків. Розуміння Розуміння як процес відображення дійсності в свідомості людини є встановлення зв'язків і відношень між предметами та явищами. Розуміння завжди грунтується на певній системі знань—уявлень і понять, спираючись на які людина може зрозуміти й пояснити кожне нове явище. Якщо явище не спирається на них, то, природно, воно не може бути й зрозумілим. Зовсім невідоме завжди незрозуміле. Отже, розуміння включає в себе процес упізнавання в новому елементів старого, відомого. Коли пояснення вчителя пов'язується в школяра з неповними знаннями, розуміння не настає. Вчитель говорить одне, школяр уявляє собі інше, в результаті зв'язок нового із старим виступає у викривленому вигляді. Так, учителька, що розповіла другокласникам про діяльність Мосради, при перевірці виявила, що деякі школярі сприйняли Мосраду за людину, яка вирішує різні загальноміські питання, дбає про дітей, будує для них Будинки піонерів, школи та ін. Учителька, не роз'яснивши раніше, що таке Мосрада, мимоволі спрямувала думку учнів по неправильному шляху. Отже, для правильного розуміння школярами нового матеріалу треба з'ясувати, які уявлення є у них про засвоюваний предмет.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 474; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.230.68.214 (0.026 с.) |