Фізіологічні механізми почуттів

Нервово-фізіологічний механізм почуттів становить приблиз­но таку картину: виникнувши в корі великих півкуль головного мозку, процес збудження (коли людина сприймає якийсь об'єкт) за певних умов поширюється й на підкіркові центри. Потім пере­дається через підкірку на вегетативну нервову систему і тим са­мим визначає відповідні зовнішні прояви почуттів.

Включення підкірки в процес протікання почуттів має велике значення. Відомо, що в процесі діяльності людини стомлюються іпереважно нервові клітини кори великих півкуль, а підкіркові центри, нервові клітини підкірки такої втоми зазнають меншою мірою (немовля, у якого ще не діяльна кора великих півкуль го­ловного мозку, може рухати ніжками й ручками тривалий час, не стомлюючись). Включення підкірки в емоційний процес може створювати великий резерв нервової енергії, яку людина й вико­ристовує в своїх діях та поведінці. Позитивний емоційний стан знижує стомлюваність. Навіть дуже стомлена людина під час сильних позитивних емоційних переживань здатна енергійно й продуктивно діяти.

Позитивні емоційні переживання завжди пов'язані з поміт­ним піднесенням життєвого тонусу всього організму в цілому, і тому вони підвищують працездатність і загальне самопочуття людини. Негативні емоційні переживання пов'язані з такими змі­нами в організмі, які знижують психічну активність людини, по­мітно погіршують її діяльність, знижують працездатність.

Отже, резерв нервової енергії, який містить підкірка, може бути використаний тільки в зв'язку з активним проявом позитив­них почуттів. Позитивні почуття підвищують працездатність лю­дини, а негативні — знижують її. Отже, все, що засвоюють діти на уроці в стані піднесення, захвату, за наявності позитивних по­чуттів, вони розуміють краще, запам'ятовують міцніше і надов­го, в такому випадку навчальна діяльність відбувається з най­більшою продуктивністю,

І. П. Павлов пов'язував вияв певних почуттів з підкріпленням чи порушенням динамічних стереотипів. Усім відомі факти неприємних переживань, коли порушується звичний розпорядок життя. Таким чином, ми переживаємо негативні почуття, вира­жаємо своє невдоволення й намагаємося відновити попередній порядок. Лише усвідомлення необхідності змін, великої значущо­сті їх у житті дає змогу прийняти новий режим життя. У цьому випадку не тільки долається вплив негативних емоцій, а й ви­никають позитивні емоції (наприклад, вступ дитини до школи).

Вираження почуттів

Почуття не тільки змінюють життєдіяльність організму, а й виражаються у цілому ряді зовнішніх проявів. Наприклад, у ста­ні страху чи під час раптового нервового струсу від якоїсь не­сподіваної події людина блідне, кров відпливає від зовнішнього шару шкіри. Від ніяковості чи сорому людина червоніє. У стані гніву в деяких людей можна спостерігати почервоніння шкіри об­личчя та шиї, в інших — збліднення. Такі зміни в життєдіяль­ності внутрішніх органів не завжди помітні зовні, але за велико­го емоційного збудження вони, як правило, яскраво виражені.

Почуття проявляються і в так званих виразних рухах: міміці (виразні рухи обличчя) і пантоміміці (виразні рухи усього тіла).

Розгляньмо для прикладу два протилежні стани сильного емо­ційного збудження — страху та гніву. Страх здебільшого вира­жається в деякому скороченні об'єму тіла. Рухи або паралізу­ються (ноги «приростають» до землі), або людина панічно тікає. Людина блідне, тремтить усім тілом, волосся стає дибом, зіниці розширюються, голос уривчастий, хрипкий, в роті пересихає, ди­хання перехоплює. Холодний піт виступає на всьому тілі, по шкі­рі бігають «мурашки» тощо. У стані сильного гніву в людини, як правило, гордий незалежний вигляд. її рухи різкі, енергійні. Все тіло червоніє, дихання стає глибоким і важким, голос — гучним і погрозливим.

Звичайно, менш сильні й менш глибокі емоційні переживання не проявляються в такій різкій зовнішній формі. А в тих випад­ках, коли людина навчилася керувати виразними рухами, стри­мувати їх, почуття можуть і не проявитися зовні. Наприклад, дуже яскравий зовнішній прояв почуття — щирий сміх, але за певних умов ми можемо загальмувати його. Так само вияв ра­дості на обличчі — показник нашого ставлення до людини, але це почуття так само можна приховати зовні байдужим виглядом, якщо ми чомусь не хочемо виявити свого почуття.

Почуття виражаються і в мові, в інтонації і в тембрі голосу. З голосу, з того, як говорить людина, а особливо дитина, можна досить точно визначити її емоційний стан. Тому люди широко ви­користовують мову, щоб виразити свої почуття.

Для вираження найглибших і найскладніших, вищих почуттів людство в процесі свого розвитку створило мистецтво: музику, живопис, скульптуру, поезію. Часто людина, яка переживає гли­бокі почуття, співає, грає, малює чи пише вірші. Для багатьох митців велике почуття, яке вони переживали, стало поштовхом для створення видатних творів мистецтва. Високе почуття любові Данте до Беатріче допомогло йому створити геніальну «Божест­венну комедію». Глибокі почуття виражає Леонардо да Вінчі в картині «Монна Ліза». Більшість творів П. І. Чайковського ви­ражають найтонші переживання, глибокі почуття.

Твори мистецтва, відбиваючи великі почуття митців, завжди хвилюють, викликають у глядачів, читачів, слухачів емоційні ре­акції.

Особливості почуттів

Позитивні і негативні почуття. Ставлення людини до дійсності може бути позитивним або негативним. Одні явища, факти нам приємні, ми їх схвалюємо, інші засуджуємо і заперечуємо. Звідси й почуття людини мають або позитивний або негативний харак­тер. Позитивне ставлення людини до чогось проявляється в таких почуттях, як задоволення, радість, щастя, веселощі, захват, лю­бов. Негативне ставлення виражається в почуттях невдоволення, страждання, горя, печалі, суму, одчаю, огиди.

Можливе іноді одночасне переживання протилежних почуттів. Це свідчить про рухомість їх, динамічність, складність та єдність. Усі ми знаємо такі факти, коли, відчуваючи радість від зустрічі з другом, якого давно не бачили, печалимося від того, що він по­старів. Пригадуючи пережите колись щастя, людина відчуває і ра дість, і водночас сум від того, що воно вже минуло. Стикаючись з утрудненнями, подолання яких пов'язане з важкими й неприєм­ними моментами, ми відчуваємо радісне й бадьоре піднесен­ня від усвідомлення того, що боремося за високу й благородну мету.

Почуття стенічні та астенічні. Розрізняють дві групи почуттів: 1) стенічні (ті, що бадьорять), які підносять життєдіяльність, по­силюють силу та енергію людини, 2) астенічні (ті, що гнітять), які знижують життєдіяльність, зменшують силу та енергію люди­ни. Індивідуальні відмінності тут виражені дуже яскраво.

Стан бадьорості і стан пригнічення у різних людей можуть часом виникнути від переживання одного й того самого почуття. Наприклад, в однієї людини почуття горя спричинює пригнічений стан, а в іншої нещастя може викликати приплив енергії. Стика­ючись з небезпекою, одна людина відчуває страх, який робить людину безпорадною, послаблює її фізичні та розумові сили. В ін­шої реакція на ту саму небезпеку буде протилежна, вона приве­де людину в стан бойового збудження, мобілізує її фізичні та розумові сили, зробить її винахідливою та кмітливою, а дії — швидкими й точними.

Одна й та сама людина може відчувати бадьорість чи бути в спокійному, розслабленому стані залежно від інтенсивності та характеру пережитого почуття. Так, бурхлива радість — почуття, яке здебільшого бадьорить, оскільки дає людині приплив нових сил та жадобу діяльності. Радість тиха й спокійна часто спри­чинює розслабленість.

Індивідуальні відмінності в почуттях зумовлені особливостями особистості. Тут важливу роль відіграє і тип нервової системи людини, особливості її сприйняття, пам'яті, уяви тощо. Індиві­дуальні відмінності в прояві почуттів залежать і від вольових рис людини. Вольова людина завжди намагається подолати перепони та утруднення, безвільна — втекти від труднощів, а це відбивається на характері ставлення людини до своєї справи та до інших людей, характеризує її почуття.

Інтенсивність почуттів

Залежно від тривалості та інтенсивності протікання розрізняють почуття слабкі, сильні та бурхливі. З цієї точки зору розрізняють настрої, афекти та пристрасті.

Настрої. Настрій — це порівняно слабко виражене почуття, своєрідний емоційний стан, що захоплює протягом деякого часу всю особистість і відбивається на діяльності та поведінці людини. Настрій часто може бути тривалим, може триматися днями, тиж­нями, місяцями, а то й захоплювати цілий період у житті людини. Настрій, як і будь-яке інше почуття, виражається у вигляді пози­тивного або негативного переживання, наприклад у вигляді ра­дості або печалі, дражливості чи спокою.

Бадьорий настрій стимулює діяльність людини, забарвлює в позитивний тон усі її дії та вчинки, позитивно впливає на довко­лишніх. Відомо, що бадьорий настрій учителя завжди передасть» ся учням. Добрий настрій учнів підвищує їхній інтерес до занять, створює сприйнятливість, поліпшує запам'ятовування матеріалу. Успіх у роботі, добра відповідь учня в класі, чудово виконане завдання створюють тривалий піднесений, радісний настрій. Доб­рий настрій завжди викликає бажання працювати краще. Успіх у навчанні чи роботі є передумовою подальшого успіху в діяль­ності.

Часом у боротьбі з неуспішністю буває дуже важко створити для учня такі умови, щоб він міг одержати підряд кілька добрих оцінок. Викликаний цим стан радісної впевненості, бадьорості сприяє підвищенню успішності учня.

У поганому настрої (похмурому чи дражливому) людина ди­виться на світ похмуро, вона «бачить світ крізь темні окуляри», її все хвилює, дратує, їй усе заважає. Вона однаково невдоволена і веселим сміхом довколишніх, і сусідом, що ненароком зачепив її, і тролейбусом, який «завжди запізнюється».

У поганому настрої вчитися і важко, й нецікаво, матеріал за­своюється погано, швидко забувається, все валиться з рук, ви­никає уявлення про власну неповноцінність та непридатність.

Причиною поганого чи доброго настрою може бути фізичне самопочуття людини. Хворобливий стан, перевтома, недосипання спричинюють знижений, пригнічений настрій. І навпаки, добрий фізичний стан, регулярний відпочинок, міцний сон і бадьорість внаслідок цього підносять настрій людини. Настроєм можна і треба керувати. Поганий настрій людина може подолати вольо­вими зусиллями. Треба переключитися на таку діяльність, яка приємна, цікава, викликає піднесення, коротше кажучи,— зайня­тися улюбленою справою. Дуже добрий засіб подолання погано­го настрою — активне переключення на фізичну працю, яка створює в людини бадьорий, життєрадісний психічний стан.

Учителеві особливо важливо вміти подолати в себе поганий настрій — сама професія вимагає вміння добре керувати своїм психічним станом і не піддаватися йому.

Афекти. Афект — це бурхливе, короткочасного плину почуття. Приклади афективних почуттів (спалахів — як їх називають у по­буті) — почуття гніву, одчаю, страху тощо. Афект — надзвичайно інтенсивне почуття, при якому у людини трапляється часом тим­часова втрата свідомого, вольового контролю за своєю поведін­кою та вчинками. Як правило, в афективному стані людина може вчинити так, як у звичайному стані вона ніколи б не вчинила. Найчастіше афективні стани проявляються у тих дорослих людей, які мають слабку волю, не вміють володіти собою. У дітей про­цеси гальмування ще слабко виражені, внаслідок чого діти не завжди вміють стримувати себе.

Учитель може спостерігати в школі таку картину: діти довго і вперто дражнять хлопчика, від чого на того нападає лють, він виходить з себе, починає битися. Часом можна спостерігати в ді­тей і такий афективний стан, як відчай. У Валі К., учениці II кла­су, надміру суворі батьки, які вимагають від доньки тільки від­мінних оцінок. Дівчинка одержала з математики «двійку», поча­ла хвилюватися, гірко плакати, відчай охопив її, як вона уявила собі суворі обличчя батьків. Протягом кількох хвилин з Валею неможливо було говорити, вона зовсім не реагувала на слова втіхи, сльози текли в неї з очей. Лише хвилин через десять дів­чинка почала приходити в себе.

Важко пропонувати для кожного конкретного випадку якісь певні заходи боротьби з афективним станом. Але заспокоїти ди­тину треба обов'язково.

Як правило, афективний стан минає швидко.

Пристрасті. Пристрасть — це тривале, стійке й інтенсивне по­чуття. Пристрасть завжди предметна, тобто характеризується яскраво вираженим сталим прагненням до певних дій, до певного об'єкта. Пристрасть належить до тих почуттів, які спонукають людину до активності.

Пристрасть може бути позитивною і негативною за своїм змістом та спрямованістю. Позитивною пристрастю можна назва­ти неухильне прагнення до пізнання. Життя великого вченого М. В. Ломоносова — приклад такого безмежного, пристрасного прагнення до пізнання довколишнього світу.

Пристрасть до певної діяльності можна спостерігати і в учнів. У радянській психологічній літературі було описано учня Шуру, в якого рано розвинулася пристрасть до навчання. У п'ять років він уже чудово читав, писав і малював. З дитячого садка семи років Шура одразу вступив до IV класу школи, успішно ви­тримав вступні екзамени. Ще перед вступом до школи він про­читав тритомник Брема «Життя тварин», і відтоді інтерес до зоології, особливо до розділу про птахів, заполонив усе його життя.

Пристрасть позитивного характеру, наприклад до навчання, до науки, сприяє зростанню особистості, розвиткові її таланту, великим досягненням у житті. Така пристрасть активізує свідо­мість, зміцнює волю людини. Бувають пристрасті негативні, які часто руйнують особистість, послабляють волю і придушують психіку людини. Такою пристрастю є, наприклад, пияцтво. П'яни­ця може вчинити хуліганські та інші аморальні дії. Азартні ігри (наприклад, в карти на гроші) часом захоплюють не тільки до­рослих, а й підлітків. Негативні пристрасті завжди носять су­спільно шкідливий характер, і з ними необхідно боротися, як з соціальним злом.

Стресовий стан. Емоційний стресовий (від англійського слова «стрес» — напруження) стан виникає в незвичайно важкій ситуа­ції і переживається з великим внутрішнім напруженням. Це пе­реживання, які виникають під час великих фізичних та розумових перевантажень, тоді, коли необхідно прийняти швидкі й відпові­дальні рішення тощо. Такі ситуації можуть трапитися в найрізно­манітніших видах людської діяльності: практичній, теоретичній, навчальній, ігровій, спортивній, у практиці взаємин між людьми, у всіляких моральних конфліктних ситуаціях. Стресовий стан мо­же, наприклад, виникнути в учня під час виконання відповідаль­ної контрольної роботи, до якої він погано підготовлений, або у вчителя, коли постає необхідність прийняти відповідальне рішен­ня в конфліктній ситуації.

Стресові стани розрізняють за характером і за інтенсивністю. Експерименти та спостереження показали, що можна розрізняти три види стресових станів: сильні, середні і слабкі. Відповідно до них відбуваються різні зміни в нервово-психічній діяльності та в поведінці особистості. До фізіологічних змін під час стресу нале­жать зміни в роботі серцево-судинної, дихальної систем, біохі­мічні зміни крові та інші вегетативні показники. Спостерігаються також біоелектричні зміни в діяльності центральної нервової си­стеми.

Під час сильного стресу поряд з зазначеними змінами зміню­ється загальна поведінка людини: виникає загальна реакція збу­дження, виражена якоюсь мірою дезорганізацією поведінки (без­ладні, некоординовані рухи та жести, непослідовна, беззв'язна мова). Під час сильного стресу спостерігається й зворотна реак­ція — загальне гальмування, скутість, відмова від діяльності. Під час середнього і особливо слабкого стресу всі ці зміни мо­жуть зовні проявлятися дуже мало або й зовсім не проявитися.

Психологічні зміни під час стресу пов'язані з порушенням функцій, що лежать в основі свідомого контролю за розв'язком певних завдань. Наприклад, спостерігаються утруднення в розподілі та переключенні уваги, посилюється роль автоматизова­них дій, що витісняють свідомі, довільні дії. Під час стресу мож­ливі помилки сприйняття, пам'яті, мислення, поява незвичних ре­акцій на різні подразники, неточності у визначенні інтервалів часу. Проте під час слабкого стресу зазначених порушень не тільки не помічається, а, й виникає загальна фізична зібраність та органі­зованість, активізація діяльності, чіткість думки, кмітливість, виникають емоції, що підвищують життєвий тонус.

Коли стресові впливи повторюються, людина змінює ставлен­ня до них. Наприклад, коли конфліктні ситуації трапляються по­вторно, знижується напруженість. Це явище пов'язане із здатні­стю адаптування (звикання, пристосування) людини до сильних стресових впливів. Слід пам'ятати, що адаптування у людей від­бувається неоднаково. Воно залежить від індивідуальних особли­востей. Насамперед слід зазначити індивідуальні відмінності в типі нервової системи. Найлегше адаптуються сильні типи. З силь­них швидше адаптуються сильні врівноважені. Велику роль в адаптуванні до стресу відіграють психічні особливості особисто­сті: сильний і цілісний характер, вольові риси людини, минулий досвід, знання, загальна фізична та розумова тренованість. Най­важливішими умовами адаптування є моральні риси: висока ідейність та свідомість, почуття обов'язку та відповідальності пе­ред колективом, які допомагають запобігти дезорганізації пове­дінки під час стресу.

Види почуттів

Почуття, як уже зазначалося, пов'язані з потребами людини та можливістю задоволення їх. Залежно від характеру потреб розрізняють нижчі й вищі почуття. До нижчих почуттів належать почуття, пов'язані з задоволенням чи незадоволенням фізіологіч­них потреб, наприклад, почуття, пов'язані з такими станами, як голод, спрага, ситість, нудота. Нижчі почуття мають велике біо­логічне значення. Вони надсилають до кори головного мозку сиг­нали про фізичний стан організму: здоров'я чи хворобу, про за­доволення чи незадоволення найпростіших потреб.

Вищі почуття виникають на базі задоволення чи незадоволен­ня духовних потреб. Вищі почуття мають яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до різних сторін та явищ суспільного життя (моральні, інтелектуальні та естетичні почуття). Зміст вищих почуттів, спрямованість їх визначаються світоглядом людини, правилами моральної поведінки та естетичними оцінками. Зміст вищих почуттів радянської лю­дини визначається завданнями побудови комунізму, діалектико--матеріалістичним світоглядом та Моральним кодексом будівника комунізму.

Моральні почуття — це почуття радянського патріотизму, дружби народів, інтернаціональної солідарності, почуття обов'язку, почуття колективізму і т. д.

В основі почуття обов'язку лежить усвідомлення людиною-суспільних інтересів свого народу та своїх зобов'язань щодо нього. Проте почуття обов'язку не є холодне знання своїх обов'яз­ків, воно насамперед є глибоким переживанням цих обов'язків. Якщо людина радіє успіхам свого колективу так само щиро, як і своїм власним, розглядає удачі свого колективу, як свої власні удачі,— тоді обов'язок для неї не тільки знання, а й глибоке по­чуття. Прикладом прояву почуття обов'язку може служити по­двиг солдата О. Матросова, який під час Великої Вітчизняної війни закрив своїм тілом амбразуру дзоту. Сам загинув, але за­безпечив бойовий успіх товаришам. Нам відомі прізвища близько 200 радянських воїнів, що здійснили подвиг, такий, як подвиг О. Матросова.

Почуття обов'язку може проявлятися і в повсякденному жит­ті. Наприклад, почуття обов'язку змушує школярів відмовитися від можливості подивитися цікаву телепередачу і сісти за уроки. Це саме почуття змушує його допомогти в господарстві хворій мате­рі, відмовляючись від прогулянки з товаришами.

Оцінка людиною своїх вчинків (самооцінка) пов'язана з пере­живанням такого почуття, як совість. Якщо людина, виходячи з почуття обов'язку, усвідомлює, що робить правильно, то вона пе­реживає стан спокійної совісті: «Моя совість спокійна, бо я вчи­нив правильно». Спокійна совість пов'язана з переживанням вели­кого морального задоволення й радості, вона дає людині силу та впевненість у її діях.

До числа вищих людських почуттів належать і інтелектуальні почуття. Вони виражають ставлення людини до думок, процесу та результатів інтелектуальної діяльності. Це почуття подиву, по­чуття сумніву, почуття впевненості, почуття задоволення. Інтелек­туальні почуття виникають у процесі пізнавальної діяльності, завжди супроводжують її і забарвлюють у певний емоційний тон.

Почуття задоволення чи невдоволення виникає в людини в про­цесі власної інтелектуальної діяльності. Добре й оригінально розв'язана задача дає людині почуття великого задоволення та радості. Думка, яку ми висловили, а співбесідник не зрозумів, породжує почуття невдоволення.

Як особливі вищі почуття виділяють праксичні (від грецького слова «праксис» — дія, діяльність) почуття. Предметом таких по«чуттів є сама діяльність людини, фізична праця, діяльність у науці, в мистецтві, діяльність людини як вихователя, діяльність у процесі навчання, гри тощо. Сама діяльність у певній галузі є предметом сталого емоційного ставлення, переживання. Наприк­лад, людина переживає почуття задоволення від самого процесу дії та по успішному її завершенні, переживає почуття гіркоти від неуспіху, нудиться, коли немає діяльності.

Праця породжує в процесі її здійснення ряд емоцій. Радість праці, почуття, пов'язані з усвідомленням, що твоя праця служить справі побудови комунізму,— найважливіші почуття радянської людини.

Велике місце в житті людини посідають естетичні почуття, які проявляються в найрізноманітніших і в найрозмаїтіших фор­мах. Естетичне ставлення до дійсності переживається як почут­тя підвищеного, прекрасного, як почуття героїчного, як почуття драматичного, як почуття комічного тощо. Джерелом естетичних почуттів створи мистецтва: музика, живопис, скульптура, худож­ня проза та поезія, а також твори архітектури та чудові досягнен­ня в галузі технічних споруд. Захоплюючі естетичні переживання ми відчуваємо, споглядаючи явища природи. Подвиги радянських людей так само викликають у нас захоплення й естетичні пережи­вання.

Особистість і почуття

Про особистість судять не тільки за її думками, діями та вчин­ками, а й за почуттями, які завжди на що-небудь скеровані. У сфе­рі почуттів спостерігаються великі індивідуальні відмінності.

Насамперед властивостями людини, її світоглядом, погляда­ми та переконаннями визначається спрямованість її почуттів. Людина, яка не має сталих переконань, внутрішньо суперечлива, характеризується емоційною розкиданістю. У такої людини по­чуття виникають з випадкових мотивів, відбиваючи несталість її внутрішнього світу, несталість її принципів та переконань.

Переживання людини можуть бути як глибокими, так і повер­ховими. Глибокі почуття пов'язані з особистістю, з основними сто­ронами її внутрішнього життя: думками, бажаннями та прагнен­нями. Інакше кажучи, людина глибоко переживає лише те, без чого вона не може жити, що становить мету її життя, головну суть її інтересів. Коли хочуть підкреслити несерйозність та по­верховість почуттів людини, то кажуть, що в неї не любов до справи, а просто захоплення. Захоплення може бути досить силь­ним почуттям, але ніколи не буває глибоким.

Сталість почуттів перебуває у тісній єдності з глибиною пере­живання. Глибоке почуття стійке й міцне, воно не піддається впливові сторонніх і несуттєвих обставин. Почуття неглибокі, хоча, може, й сильні, тимчасові і скороминущі.

Несталість почуттів може проявлятися в різних формах. В од­них людей у формі вередливого й мінливого настрою. Вередлива людина — це людина хвилинного настрою. Зайнявшись яким-не-будь почуттям, вона тут же охолонює і знову захоплюється вже іншою справою, часто протилежною.

Ті почуття, які глибоко зачіпають особистість, пов'язані з найрізноманітнішими інтересами, з основною лінією життя, посту­пово посилюються, поглиблюються.