Формування характеру в дітей і шляхи його виховання

Як зазначалося, характер формується, розвивається і зміню­ється в практичній діяльності людини, відображує умови та спо­сіб її життя.

Формування характеру починається з раннього дитинства. Вже у дошкільному віці вимальовуються перші обриси характеру, по­чинає складатися звичний спосіб поведінки, певні ставлення до дійсності. Прояви колективізму, наполегливості, витримки, смі­ливості у дошкільному віці формуються насамперед у грі, особ-ливо в колективних сюжетних іграх з правилами. Велике значен­ня мають найпростіші види доступної дошкільнику трудової діяльності. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати й любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу.

Під впливом вимог батьків і вихователів, їхнього особистого прикладу в дитини поступово складаються поняття про те, що можна й чого не можна, і це починає визначати її поведінку, за­кладає основи почуття обов'язку, дисципліни, витримки; дитина привчається давати оцінку власній поведінці.

З вступом до школи починається новий етап формування ха­рактеру. Дитина вперше стикається з рядом суворих правил і шкільних обов'язків, які визначають усю її поведінку в школі, вдома, в громадських місцях. Ці правила, обов'язки розвивають у школяра організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість. Винятково важливу роль у формуванні характеру відіграє шкіль­ний колектив. У школі дитина вступає в нові для неї відносини з учителями, відносини співдружності та взаємодопомоги з товари­шами. В неї розвивається свідомість обов'язку та відповідаль­ності перед колективом свого класу, школи, почуття товариськос­ті, колективізму.

Особливо інтенсивно розвиваються риси характеру в підлітків. Підліток значно більшою мірою, ніж молодший школяр, бере участь у житті дорослих, до нього ставлять більш високі вимоги. Підліток у своїй навчальній і громадській діяльності вже набага­то більше починає керуватися мотивами громадського поряд­ку — почуттям обов'язку та відповідальності перед колективом, бажанням підтримати честь школи, загону, класу.

Велика роль піонерської, а в старших підлітків і комсомоль­ської організацій у формуванні характеру. Вони виховують під­літків у дусі радянського патріотизму і колективізму, беззавітної відданості Батьківщині, Комуністичній партії, в дусі пролетар­ського інтернаціоналізму. Активна участь у роботі піонерської, а потім комсомольської організацій підвищує в учнів вимогливість до себе, розвиває цілеспрямованість, дисциплінованість, ініціа­тиву, наполегливість.

Вирішальний вплив на характер дитини справляє виховання. Не існує дітей, характер яких не можна було б перевиховати й яким не можна було б прищепити певних позитивних якостей, усунувши навіть немовби вже усталені негативні риси.

Які ж шляхи виховання характеру?

Необхідною умовою виховання характеру є формування кому­ністичного світогляду, комуністичних переконань та ідеалів. Сві­тоглядом визначається спрямованість людини, її життєві плани, прагнення, із світогляду випливають моральні настанови, якими люди користуються в своїх вчинках.

Завдання формування світогляду, переконань має вирішува­тися в єдності з вихованням певних форм поведінки, в яких мог­ла б втілитися система ставлень людини до дійсності. Тому для виховання суспільно цілісних рис характеру необхідна така ор­ганізація ігрової, навчальної, трудової діяльності дитини, при якій вона могла б нагромадити досвід правильної поведінки.

У процесі формування характеру треба закріпляти не тільки певну форму поведінки, а й відповідний мотив цієї поведінки, ставити дітей в такі умови, щоб їхня практична діяльність від­повідала ідейному вихованню, щоб вони застосовували на прак­тиці засвоювані правила поведінки. А. С. Макаренко підкреслю­вав, що дуже важливо постійно вправляти дітей у правильному вчинку, організовувати свого роду «гімнастику поведінки», закріп­лення правильних форм поведінки.

Якщо умови, в яких жила і діяла дитина, не вимагали від неї, наприклад, прояву витримки чи ініціативності, то відповідні риси характеру в неї і не виробляться, які б високі моральні ідеї не прищеплювались їй словесно. Не можна виховати мужню люди­ну, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона могла і по­винна була б проявити мужність. Виховання, що усуває всі труд­нощі на життєвому шляху дитини, ніколи не може створити силь­ного характеру.

Найважливішим засобом виховання характеру є праця. В серйозній і суспільно значущій праці, пов'язаній з переборю­ванням труднощів, виховуються кращі риси характеру — ціле­спрямованість, колективізм, наполегливість.

Важко переоцінити у вихованні характеру роль єдиного, тіс­но спаяного, здорового й цілеспрямованого колективу, який від­значається високою ідейною спрямованістю, об'єднаний спільною метою, узгодженістю та організованістю дій. Колектив впливає на своїх членів, вимагає від них певної поведінки. Схвалення або осуд колективом вчинків окремих учнів, серйозні вимоги колек­тиву відіграють важливу виховну роль. Порушник дисципліни, який відчуває підтримку класу, важко піддається виховному впливу. Проте коли його вчинки не зустрічають співчуття, викли­кають дружний, різкий осуд товаришів, дістають потрібну відсіч з боку колективу, то поведінка порушника змінюється. Колектив виховує в своїх членів солідарність і взаємодопомогу, надихає на боротьбу з труднощами, не допускає нудьги, втрати віри в себе. Колектив викриває лінощі, боягузливість, егоїзм, запобігає заро­зумілості.

Найважливіша умова правильної організації заходів — тісна узгодженість навчально-виховної роботи школи з певними впли­вами родини.

На виховання характеру впливають література та мистецтво. У книжках, фільмах, виставах подані приклади того, як відчуває і діє справжня радянська людина, яскраво змальовані риси її ха­рактеру. Образи літературних героїв та їхня поведінка часто слу­жать для школяра своєрідним взірцем, з яким він порівнює свою поведінку.

На виховання характеру впливає і особистий приклад вихо­вателя. А. С. Макаренко вказував, що поведінка вихователів — будь то батьки чи вихователі — має вирішальне значення. Те, що роблять вихователі, часто набагато більше впливає на життя ди­тини, ніж те, що вони їй говорять. Як учитель ставиться до робо­ти, як він дотримує суспільних норм поведінки, чи володіє собою і своїми почуттями, який стиль його роботи — все це має величез­не значення для виховання характеру дітей. Коли вчитель напо­легливий у боротьбі з труднощами, коли він твердо виконує свої обов'язки, йому легше добиватися того ж самого в своїх вихован­ців, які прагнутимуть виробити в себе ці ж риси. Дратівливість педагога, його нестриманість, брутальність, пасивність, нескром­ність матимуть негативний вплив на школяра.

Важливу роль у формуванні характеру відіграє живе слово вчителя, вихователя, з яким він звертається до дитини. Значне місце займають, зокрема, етичні, або моральні, бесіди. їхня ме­та — формувати в дітей правильні моральні уявлення та понят­тя. Все це тим більше необхідно, що в деяких учнів є неправильні ідеї, забобони й помилки в галузі моральних уявлень (хибне ро­зуміння дружби і товариськості, сміливості, наполегливості і т. д.).

Для більш старших школярів один із шляхів формування ха­рактеру — самовиховання. Однак і в молодших школярів учитель повинен виховувати прагнення позбутися тих чи інших недоліків, небажаних звичок, виробити корисні звички.

Особливо важлива необхідність індивідуального підходу у ви­хованні характеру. Індивідуальний підхід вимагає вибору й здій­снення таких виховних заходів, які відповідали б особливостям особистості школяра і стану, в якому він у даний час перебуває. Одного учня слід суворо попередити, другого — м'яко покар­тати, а третьому — досить докірливого погляду. Одного учня треба похвалити, щоб піднести його віру в свої сили; відносно іншого цього не слід робити, щоб не привести його до зарозу­мілості.

Абсолютно необхідно брати до уваги мотиви вчинків, тому що відмінності у мотивах визначають і відмінності у виховних захо­дах, які повинні бути здійснені вчителем у відповідь на той чи інший вчинок учня. Індивідуальний підхід вимагає опори на те позитивне, що вже є в кожної дитини в галузі її інтересів, став­лення до людей, до окремих видів діяльності та ін. Всемірно роз­виваючи вже наявні цінні риси, заохочуючи позитивні вчинки, пе­дагог легше може добитися подолання негативних рис характеру в дітей.

Для того щоб виховувати характер школяра з урахуванням йо­го індивідуальних особливостей, слід добре знати їх, тобто все­бічно й глибоко вивчити індивідуальність учня. Вивчення дити­ни — порівняно тривалий процес. Якщо вчитель систематично спостерігає за тим чи іншим учнем, він повинен вести короткі за­писи спостережень, збираючи різноманітні матеріали про діяль­ність та поведінку дитини, про її ставлення до праці, до навко­лишніх людей, товаришів, до самої себе. Тільки добре знання учня дасть змогу намітити індивідуальні заходи щодо його даль­шого виховання або перевиховання і приведе до бажаних резуль­татів.

Уперше зустрічаючись з учнями на початку першого року на­вчання, вчитель повинен пильно спостерігати їх, співбесідувати з батьками про умови й деякі особливості розвитку дитини, про про­яви її характеру. На основі спостережень і бесід необхідно склас­ти певну програму формування характеру дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Ось, наприклад, учень Володя С. У сім'ї його постійно балу­вали, задовольняли всі його бажання, вередування. В результаті у Володі стали формуватися егоїстичні риси характеру. Він ра­хувався тільки з собою, своїми бажаннями. Свої книжки, зошити, письмове приладдя нікому не давав. Він був упевнений у тому, що він найрозумніший і найрозвинутіший учень у класі. Про то­варишів відзивався погано, ніколи нікому не допомагав, часто кривдив.

Вчителька, вивчивши Володю, намітила певну систему вихов них заходів, спрямованих на зміну його характеру, на викорінен­ня егоїстичних проявів і на виховання колективізму. Вона кори­стувалася кожною можливістю для організації колективної ді­яльності в класі, причому так, щоб Володя працював для своїх товаришів, а вони робили щось для нього. Тактовно вказувала Во­лоді на досягнення його товаришів, на їхню дружбу, взаємодо­помогу й показувала, як це добре й правильно. Вчителька звер­тала увагу Володі на те, як приємно робити щось для інших і як охоче товариші допомагають Володі, якщо бачать у нього таке саме бажання допомогти їм. На вередування і впертість Володі вона старалась або не звертати уваги, або переключала його ува­гу на інші об'єкти чи іншу діяльність. У родині за наполяганням учительки було перебудовано ставлення до хлопчика. Таким чином, Володя систематично вправлявся у колективістичних відно­синах і формах діяльності, засвоював відповідні роз'яснення вчи­тельки, орієнтувався на її особистий приклад і приклад своїх то­варишів. Учителька відзначала і заохочувала кожний колекти­вістичний вчинок Володі, а незабаром він і сам почав відчувати задоволення в таких випадках.

Уже на кінець І класу Володя значно змінився на краще, а на кінець III класу вчителька мала всі підстави написати в ха­рактеристиці: «Хлопчик добре почуває себе в колективі, прояв­ляє увагу до товаришів, є авторитетом для них».

Запитання для повторення

1. Дайте визначення характеру. Чим характер відрізняється від темпераменту. 2. Що визначає типові та індивідуальні риси характеру людей? 3. Як класифікують риси характеру. В чому значення вольових якостей характеру? 4. Як формується характер людини? Чи можна переробляти й змінювати характер? Наведіть приклади. 5. Розкажіть про основні умови формування характеру молодшого школяра. 6. Які шляхи виховання характеру?

Практичні завдання

1. Складіть характеристику одного учня і намітьте виховні за­ходи щодо дальшого формування пози-тивних рис його характе­ру й викорінення негативних.

2. В результаті вивчення курсу психології спробуйте скласти характеристику самого себе. Зазначте позитивні сторони своєї особистості, характеру і певні недоліки свого характеру, поведін­ки. Складіть програму самовиховання, розраховану на весь строк перебування в педучилищі, і надалі регулярно контролюйте її виконання. Добре, якщо такий контроль у вас з товаришами бу­де взаємним.

Розділ XVІІІ. ЗДІБНОСТІ

В основі комуністичного суспільства, будівництво якого ус­пішно здійснюється в нашій країні, лежить принцип «Від кожно­го — за здібностями, кожному — за потребами». Програма Кому­ністичної партії Радянського Союзу проголосила завдання всебіч­ного і гармонійного розвитку особистості радянської людини, для якої праця за здібностями стане життєвою потребою. «Кому­нізм — це лад, де розквітають і цілком розкриваються здібності й таланти, найкращі моральні якості вільної людини» '.

Тому всебічний розвиток здібностей та схильностей дітей — одна з важливих цілей навчання і виховання в радянській школі.

Поняття про здібності

Що дає підставу говорити про наявність у людини здібностей до якої-небудь діяльності? Підставою служать два показники: швидкість опанування діяльності і якість досягнень. Людину вважають здібною, якщо вона, по-перше, швидко й успішно опа­новує яку-небудь діяльність, легко порівняно з іншими людьми набуває відповідних умінь та навичок і, по-друге, добивається успіхів, які значно перевищують середній рівень.

Від чого це залежить? Чому за всіх інших рівних умов одні люди швидше й легше оволодівають якою-небудь діяльністю і добиваються в ній більших успіхів, ніж інші? Тому що вони ма­ють такі індивідуально-психологічні особливості, які найбіль­шою мірою відповідають вимогам певної діяльності.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості лю­дини, що відповідають вимогам даної суспільної діяльності і є умовою успішного її виконання.

Звернімо увагу на найважливіші сторони цього визначення. По-перше, здібності — це індивідуальні особливості, тобто те, що відрізняє одну людину від іншої. По-друге, це не просто осо­бливості, а психологічні особливості, тому, наприклад, довгі, гнучкі пальці (особливості піаніста) або високий зріст (особли­вості баскетболіста) не є здібностями, хоч і допомагають доби­тися успіху у відповідній діяльності. І нарешті, здібності не будь-які індивідуально-психологічні особливості, а тільки, ті, які відповідають вимогам нервової діяльності.

До здібностей належать, наприклад, музичний слух і почут­тя ритму, необхідні для успішних занять музикою; конструктив­на уява, потрібна для виконання діяльності конструктора, інже­нера; швидкість рухових реакцій, необхідна при заняттях деякими видами спорту; тонкість розрізнення кольорів — для художника-живописця.

Поряд з індивідуальними особливостями психічних процесів (відчуттів і сприйнять, пам'яті, мислення, уяви) здібностями є і складніші індивідуально-психологічні особливості. Вони форму­ються на базі тих чи інших особливостей психічних процесів, але включають і емоційно-вольові моменти, елементи ставлення, ма­ють особистий характер (наприклад, математична спрямованість розуму як тенденція вичленовувати математичні відношення при сприйнятті, бачити світ «математичними очима»).

Будь-яка діяльність вимагає від людини не одної здібності, а ряду здібностей. Наприклад, літературні здібності включають у себе вразливість, спостережливість, образну пам'ять, творчу уяву, здатність до точної і виразної мови.

Недолік, слабкий розвиток якої-небудь одної окремої здібно­сті можуть бути компенсовані (замінені) за рахунок посиленого розвитку інших. Ця властивість компенсації здібностей визначає досить широкі можливості оволодіння різноманітними видами діяльності, вибору професії. Відсутність окремої здібності мож­на компенсувати наполегливою працею, настійливістю, напру­женням сил. Хоч оволодіння діяльністю за цих умов буде уповіль­неним, вимагатиме значних зусиль, але результати будуть по­мітними, не кажучи вже про те, що здібності можуть розвину­тись у майбутньому.

Здібності і діяльність

Здібності виявляються тільки в процесі відповідної діяльнос­ті. Не спостерігаючи людину в діяльності, не можна судити про наявність або відсутність у неї здібностей. Не можна говорити про здібності до музики, якщо дитина не займалась хоча б еле­ментарними формами музичної діяльності, якщо її ще не вчили музики. Тільки в процесі цього навчання з'ясовується, які її здіб­ності, швидко й легко чи повільно й з трудом формувати­меться в неї почуття ритму, слухові уявлення, музична пам'ять.

Здібності не тільки проявляються, а й розвиваються у від­повідній діяльності. Людина не народжується здібною до тієї чи іншої діяльності, її здібності формуються, складаються, розвива­ються в правильно організованій діяльності. Поза спеціальною діяльністю не може бути розвитку здібностей.

У діяльності, спрямованій на задоволення потреб, історично створювались і розвивались здібності людей. У ході історичного розвитку людського суспільства виникали нові потреби, люди створювали нові галузі діяльності, тим самим стимулюючи роз­виток нових здібностей. Наприклад, у наш час виникла потреба в освоєнні космічного простору, виник зовсім новий вид діяль­ності людини — діяльність космонавта. Створилась потреба в формуванні спеціальних здібностей до космічних польотів, і та­кі здібності розвиваються в кандидатів у космонавти.

Слід підкреслити тісний і нерозривний зв'язок здібностей, з одного боку, і знань, умінь, навичок — з іншого. З одного боку, здібності залежать від знань, умінь, навичок — у процесі набування знань, умінь, навичок розвиваються здібності, їх формування і розвиток не можливі поза процесом ово­лодіння відповідними знаннями, уміннями та навичками. З ін­шого боку, знання, вміння та навички залежать від здібностей — процес набування знань, умінь та навичок залежить по­ряд з іншими умовами (наприклад, якості навчання) і від інди­відуальних психологічних особливостей учня. Здібності дають змогу швидше, легше, міцніше й глибше оволодіти відповідними знаннями, вміннями та навичками. Наприклад, у процесі набу­вання математичних знань, умінь і навичок, з одного боку, роз­виваються такі здібності, як математична пам'ять, здібність до геометричних просторових уявлень, здібність до логічного ми­слення тощо. З другого боку, за наявності доброї математичної пам'яті, здібностей до логічного мислення засвоєння математи­ки, оволодіння знаннями, вміннями та навичками в цій галузі відбувається набагато легше, швидше й успішніше.

Однак ототожнювання здібностей і знань, умінь та навичок було б грубою помилкою. Недостатнє знання чи невміння не мо­жна вважати за відсутність здібностей. Серйозної помилки припу­ститься той учитель, який поспішно й поверхово зробить висно­вок про відсутність здібностей в учня на тій підставі, що дитина мало знає, має прогалини у знаннях, не має необхідних знань та вмінь. Але брати до уваги здібності учня, його можливості при оцінюванні знань, умінь та навичок цілком допустимо. Одні й ті самі результати навчальної діяльності можуть викликати неза­доволення досвідченого вчителя («Ти працюєш недостатньо, від тебе можна сподіватися більшого») і похвалу в іншому ви­падку («Результати твої значно кращі, ніж раніше. Певних успі­хів ти вже добився»).