Загальне поняття про темперамент

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, за тим, як вони працюють, навчаються, як реагують на зовнішні впливи, як переживають радощі та прикрощі, ми, безсумнівно, звернемо увагу на великі індивідуальні відмінності людей. Одні жваві, поривчасті, галасливі, дуже рухливі, схильні до бурхливих емо­ційних реакцій; у праці, навчанні та грі нетерплячі, пристрасні, енергійні. Інші, навпаки, мляві, спокійні, незворушні, малорухливі; почуття їхні слабкі й зовні виражені непомітно. Слід відзна­чити, що ці відмінності стосуються не змісту особистості, а її деяких зовнішніх проявів. Ось, наприклад, працює гурток юних техніків. Усі учасники — піонери, всі добре вчаться, дисциплі­новані, всі цікавляться технікою і все ж таки усі дуже різні що­до рухливості, емоційності, збудливості. Ось ця сторона особис­тості й характеризує поняття «темперамент».

Темперамент — це індивідуальні особливості людини, що ви­значають динаміку перебігу його психічних процесів та поведін­ка. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсив­ність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини — рухливість, ак­тивність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.

Темперамент характеризує динамічність особистості, але не конкретизує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або малоцінності особистості, не визначає її можливості (не слід плутати властивості темпераменту з рисами характеру чи із здібностями).

Можна виділити такі основні компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності та поведінки лю­дини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати й перетворювати навколишню дійсність, проявляти себе у різноманітній діяльності. Вираження загальної активно­сті у різних людей різне. Можна відмітити дві крайності: з одно­го боку, млявість, інертність, пасивність, а з другого — велика енергія, активність, пристрасність і поривчастість у діяльності. Між цими двома полюсами розміщуються представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового й мовнорухового апарата. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів і мові людини, її зовнішній рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (або мовчазності).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйнятливість і чутливість до емоційних впливів), імпульсив­ності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів,
початку й припинення їх).

Темперамент проявляється в дії, поведінці і вчинках людини й має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певної міри судити про деякі властивості темпера­менту. Поспостерігайте за школярами й ви ясно побачите прояви властивостей темпераменту в різних хлоп'ят. На перерві всі діти граються, в ігровій діяльності проявляються властивості їхнього темпераменту, кожен несе якусь свою, індивідуальну особли­вість: один проявляє велику рухливість, миттєво реагує на всі зміни гри, його рухи стрімкі, поривчасті, відповідають темпу й ви­могам гри, він виявляє винахідливість і кмітливість. Емоції про являються яскраво — дитина голосно сміється, кричить, плеще в долоні. Інша дитина дуже спокійна, стримана, рухи її сковані, невиразні, вона часто спізнюється, розгублюється в разі неспо­діванок, відстає, не схоплює темпу гри, її емоції не знаходять яскравого прояву.

Поспостерігайте хлоп'ят на уроці. Всі вони беруть активну участь у бесіді, уважно слухають вчительку, але поведінка їхня, увага, активність у процесі розповіді різні; темп проходження всієї їхньої навчальної діяльності, динаміка психічних процесів мають своєрідний характер у кожної дитини.

І в ігровій і в навчальній діяльності проявляються індивіду­альні особливості учнів. Ці особливості характеризують динамі­ку самого процесу їхньої діяльності, показують, як вона відбува­ється — прискорено чи сповільнено, посилено чи послаблено, плавно чи стрибкоподібно, динаміку їхньої психічної діяльності в цілому й окремо різних психічних процесів (уваги, сприйнят­тя, мислення та ін.). Ці особливості визначаються індивідуаль­ними особливостями дитини, її індивідуальними властивостями, тобто її темпераментом. Поряд з відмінностями можна побачити й багато спільного, схожого у школярів у прояві властивостей їхнього темпераменту, що дає підставу говорити про типи темпе­раменту.

Старогрецький лікар Гіппократ, який жив у V сторіччі до н. є., описав чотири темпераменти, що дістали такі назви: сан­гвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Через брак необхід­них знань не можна було в той час дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І. П. Павловим, встано­вили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання ос­новних властивостей нервових процесів.