Типове і індивідуальне в характері

Із сказаного зрозуміло, що характер не успадковується і не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом довколишнього середовища, життєвого досвіду лю­дини, її виховання. Впливи ці мають, по-перше, суспільно-істо­ричний характер (кожна людина живе в умовах певного суспіль­но-історичного ладу, певного соціального середовища й склада­ється як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально-своєрідний характер (умови життя і діяльності кожної людини, її життєвий шлях своєрідні і неповторні). Тому характер кож­ної людини визначається як її суспільним буттям (і це головне), так і її індивідуальним буттям.

Наслідком цього є нескінченна різноманітність індивідуаль­них характерів. Проте в житті та діяльності людей, що живуть і розвиваються в однакових суспільних умовах, є багато спільно­го, тому і в їхньому характері будуть деякі спільні сторони та риси, що відображають загальні, типові обставини їхнього жит­тя. Характер кожної людини становить єдність індивідуального й типового.

Кожна суспільно-історична епоха характеризується певним загальним укладом життя і суспільно-економічними відносина­ми, які впливають на світогляд людей, формуючи риси характе­ру, типові для даної епохи. В різні суспільно-історичні епохи ти­повими будуть різні риси характеру. Так, типові класичні риси характеру представників капіталістичної верхівки — егоїзм, енергія в переслідуванні корисливих інтересів, жадність, лице­мірство, зажерливість, безсердечність.

Соціалістичні форми праці, соціалістичні виробничі відносини, які зв'язані з суспільною власністю на засоби виробництва й за­безпечують справедливий розподіл матеріальних і духовних благ, політичну рівність і свободу громадян, а також широку участь усіх людей в управлінні справами суспільства, створюють необ­межені можливості для формування кращих, комуністичних рис характеру. Комуністична партія Радянського Союзу надає особ­ливо важливого значення вихованню трудящих у дусі високої ідейності й відданості комунізму, комуністичного ставлення до праці.

Формування нової людини відбувається в процесі активної участі в будівництві комунізму, під дією усієї виховної роботи партії, держави та громадських організацій. Комуністичне вихо­вання відіграє вирішальну роль у процесі формування характеру радянської людини. Завдання комуністичного виховання полягає у формуванні таких рис особистості, які повинні відзначати ра­дянську людину як активного й свідомого будівника комуністич­ного суспільства. В Програмі Комуністичної партії Радянського Союзу вказані ці риси — відданість справі комунізму, любов до соціалістичної Батьківщини та країн соціалізму; сумлінна праця на благо суспільства, висока свідомість громадського обов'язку, нетерпимість до порушень громадських інтересів; колективізм і товариська взаємодопомога; гуманні відносини та взаємна повага між людьми, чесність і правдивість, простота і скромність в гро­мадському й особистому житті; непримиренність до несправед­ливості, дармоїдства, нечесності, кар'єризму, непримиренність до національної і расової ворожості; непримиренність до ворогів ко­мунізму, справи миру й свободи народів; братерська солідарність з трудящими усіх країн, з усіма народами.

У кожної людини формуються і розвиваються в ході життя, ді­яльності й свої особисті, індивідуальні риси характеру. Вороги соціалізму твердять, що колективізм виключає індивідуальність, тому що особисте зливається з громадським, індивідуальні від­мінності стираються, к отже, зникать і індивідуальні риси характеру. Насправді, тільки в соціалістичному суспільстві створені всі умови для розвитку індивідуальних рис характеру, для вільного розвитку кожної людини.

Індивідуальні риси характеру виражені насамперед у своє­рідності типових рис характеру. Наприклад, такі риси характе­ру, як вірність дружбі й товаришуванню — типові риси радянсь­ких людей, але у кожної радянської людини ці риси характеру проявляються дуже своєрідно, індивідуально. В одного вірність дружбі й товаришуванню виражається у тому, що людина ста­вить великі вимоги до друга, сувора і вимоглива до нього, непри­миренна до його недоліків; інший — чуйний, тактовний, дбайли­вий, уважний, ввічливий.

Індивідуальні риси характеру проявляються і в особливостях навчальної діяльності людини, і в особливостях трудової діяль­ності — у ставленні до своєї праці і праці інших, у вольових якостях — наполегливості, витримці, цілеспрямованості.

В результаті неправильної організації життя та діяльності, негативного впливу деяких людей, неправильного виховання іно­ді можуть формуватися і негативні індивідуальні риси характеру. Головним засобом перевиховання людини і перероблення її нега­тивних рис характеру є громадський вплив і громадський осуд, праця в колективі і для колективу.

У педагогічній роботі вчитель завжди повинен враховувати індивідуальні прояви рис характеру учня, створювати умови для розвитку позитивних рис характеру й усунення негативних. Ви­вчення індивідуальних рис характеру й особливостей їх прояву в діяльності та поведінці дитини дає можливість визначити індиві­дуальний підхід до дитини й індивідуальну роботу з нею. Враху­вання індивідуальних особливостей дітей забезпечує найкращі шляхи досягнення виховних цілей. Розвиток типових і індивіду­альних рис характеру школяра створює сприятливі умови для формування всебічно й гармонійно розвинутої особистості.

Риси характеру

Характер — це нерозривне ціле. Проте вивчити й зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін або типових проявів (рис характеру). Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки лю­дини (у відповідних ситуаціях, в яких реалізується її ставлення до дійсності).

Риси характеру необхідно розглядати й оцінювати у взаємо­зв'язку однієї з одною. Кожна риса характеру набуває свого значення, часто зовсім різного, залежно від її співвідношення з ін­шими рисами. Наприклад, сміливість як риса характеру набуває якісно різного значення залежно від того, чи поєднується вона з обережністю чи з імпульсивністю, з високими моральними почут­тями чи почуттям дрібного марнославства. Наполегливість має позитивне значення тільки у поєднанні з високою ідейністю і критичністю, без них вона може виродитися у впертість. Обережність без поєднання з рішучістю може зробити людину бездіяльною.

Перш ніж перейти до розгляду окремих рис характеру, роз­глянемо характери як цілісний утвір. В цьому відношенні слід насамперед розрізняти характери за ознакою їх визначеності. В людини з визначеним характером є одна або кілька ясно вира­жених домінуючих стрижневих рис, яких немає в людей з неви-значеним характером. Далі, характери, що відзначаються визна­ченістю, можна розглядати в свою чергу з точки зору цілісності, виділяючи, з одного боку, цілісні характери і, з іншого — харак­тери суперечливі. Цілісні характери — це характери, в яких не­має будь-яких суперечностей. Людину з цілісним характером від­значає єдність думок, почуттів і поведінки, дій, вчинків. Людина, що має суперечливий характер, відзначається суперечностями, несумісними одна з одною життєвими цілями і мотивами, розла­дом переконань і діяльності, що часто призводить до внутрішньо­го конфлікту.

Окремі риси характеру прийнято поділяти на дві основні групи.

Першу групу становлять ті риси характеру, в яких виражена спрямованість особистості, тобто система ставлень дійсності (ставлення до суспільства, колективу, до інших людей як членів колективу; ставлення до праці і до результатів, продуктів праці; ставлення до Самого себе, до своєї особистості). Спрямованість визначає цілі й прагнення людини.

Дуже важливо й те, чи здійснюються в житті цілі та прагнен­ня людини, чи вміє вона долати перешкоди на шляху до постав­леної мети. Відповідно до цього виділяють другу групу рис ха­рактеру — вольові риси. Залежно від розвитку в людини вольо­вих рис характеру говорять про сильний або слабкий характер. Слабовілля — негативна якість навіть в особистості з позитив­ною спрямованістю. Не має цінності постановка високих, благо­родних цілей, якщо вони не реалізуються в житті. В той же час і сильний характер при неправильному спрямуванні не є цінною якістю особистості.

Риси характеру, що виражають ставлення до суспільства, ко­лективу, до інших людей. До них належить насамперед колекти­візм — риса характеру, що виражає прагнення бути в колективі, брати участь у його житті, боротися за цілі, які він ставить, пода­вати товариську допомогу всім членам колективу.

Колективіст розглядає себе як невіддільну частину колективу.

Особисті інтереси, особисті цілі й прагнення колективіста під­порядковані інтересам, цілям і прагненням колективу.

Учень, в якого добре розвинута ця риса характеру, прихиль­ний до колективу, до своїх товаришів. Він охоче допомагає відста­ючим, радіє успіху товаришів, готовий у будь-який момент підтримати їх. Такому учневі легко відмовитися від вчинків, які дають користь або задоволення лише йому одному на шкоду товаришам. Він не може лишатися байдужим, якщо порушені ін­тереси колективу, і відстоює їх, як свої власні.

Негативною рисою характеру, протилежною колективізму, є егоїзм. Дії егоїста зумовлюються корис-ливими інтересами, прагненням у першу чергу дбати про особисте благополуччя, про власну вигоду. За-ради цього він готовий ухилятися від виконання громадського обов'язку.

Учні з зачатками егоїзму трапляються іноді в нашій школі. Ось Катя С. Вона відзначається повною байдужістю до людей. Відверто радіє поганим оцінкам однокласників, а їхні успіхи пе­реживає болісно. Нехтує інтересами класу. Як правило, егоїзм дітей — наслідок помилкової поведінки батьків, які безмірно ба­лують дитину, не відмовляють їй ні в чому, не привчають її до праці. Вчитель повинен вчасно звернути особливу увагу на таких учнів і намітити щодо них спеціальну виховну роботу.

З колективізмом пов'язана така риса, як чуйність — уважне, співчутливе, бережне ставлення до людей, їхніх почуттів, турбот, постійна готовність допомогти людині, підтримати її порадою або ділом, уміння зрозуміти, яка саме допомога потрібна в тому чи ін­шому випадку. Чуйність не має нічого спільного з м'якотілістю, з поблажливістю до людських слабостей. Уважне й дбайливе став­лення до людини, повага до неї виражається у прагненні допо­могти їй виправити свої помилки, недоліки, негативні риси. Тому пряма, чесна, товариська критика виступає як особлива форма чуйного ставлення до людини, як засіб взаємодопомоги. Так са­мо чуйність — це не сентиментальна любов до всіх людей взага­лі. З дійової любові до народу, до чесних трудівників випливає глибока ненависть до його ворогів, експлуататорів та гнобителів. Негативною рисою характеру, що виражає негідне. нечуйнуСтавлення до людей, є грубість, — поширений недолік поведінки у шкільному віці. Причини виникнення цієї риси найрізноманіт­ніші. Позначаються помилки виховання — відсутність такту у ставленні дорослих до школяра, особливо підлітка, недостатня повага його особистості і гідності, прагнення у тій чи іншій фор­мі заглушити його самостійність, надокучливий контроль і дрібна опіка. Грубістю нерідко реагує школяр на несправедливе став­лення дорослих. При цьому вчитель повинен знати, що поряд із справді несправедливим ставленням трапляються і такі випадки, коли школяр помилково переконаний у несправедливому до нього ставленні.

Іноді грубість школярів пояснюється наявністю в них непра­вильних моральних суджень. Деякі школярі вважають грубість і різкість ознакою дорослості, мужності, прямоти характеру. Гру­бість школярів може бути результатом наслідування поведінки деяких дорослих чи товаришів. Грубість може бути також наслід­ком слабкої волі. Часто підліток ще не вміє стримувати своїх по­чуттів, поривів і буває схильний до імпульсивності й навіть до афектів.

Позитивною рисою характеру, що виражає ставлення до лю­дей, є товариськість, якщо, зрозуміло, вона грунтується на почут­ті колективізму, а не виходить з корисливих мотивів. Товариські люди знаходять радість і задоволення у спілкуванні й сумісній діяльності з іншими людьми і зле почувають себе поза колекти­вом. Такі люди привітні, швидко сходяться з колективом, знахо­дять у ньому своє місце, швидко й охоче вступають у дружні від­носини з багатьма людьми.

На противагу цьому трапляються люди з такими рисами ха­рактеру, як замкнутість, скритність. Замкнутість і скритність у школярів мають різні корені. Іноді це — стійкий прояв образи на незаслужене покарання або негативну оцінку з боку дорослих, Іноді — реакція на невдачу. В ряді випадків — це відображення умов сімейного виховання, якщо дитину виховували поза колек­тивом, боячись поганого впливу зі сторони.

Риси характеру, що виражають ставлення до праці. Працьо­витістю називають рису характеру, що виражає бажання працю­вати. Працьовитість пов'язана завжди з почуттям задоволення, радості від процесу праці та її результатів. Зазнавши не раз по­чуття задоволення від праці, діставши заслужену оцінку своєї ді­яльності, людина починає прагнути до праці, у неї виникає потре­ба працювати.

Справжня любов до праці пов'язана з сумлінністю та акурат­ністю, з потребою не просто виконати роботу, а виконувати її завжди якнайкраще.

Комуністичне суспільство грунтуватиметься на внутрішній потребі всіх його членів добровільно працювати для громадсько­го блага. Тому в центрі виховної роботи партія ставить розвиток комуністичного ставлення до праці в усіх членів суспільства. Пра­ця як засіб задоволення суспільних потреб уже сьогодні ста­ла для передових радянських людей першою потребою. Пере­дова радянська людина працює із справжнім ентузіазмом, зне­важає нероб, ледарів, не мириться з формальним ставленням до праці.

На противагу сумлінності й акуратності лінощі, недбаль­ство — риси характеру, що виражаються в негативному або бай­дужому ставленні до праці, у формальному виконанні завдань.

Особливої цінності працьовитість набуває у поєднанні з та­кою рисою характеру, як ініціативність. Ініціативна людина — це людина з розвинутим почуттям нового. Вона творчо ставить­ся до праці, прагне внести в неї щось нове, знати досконаліші, більш продуктивні методи роботи. Це й лежить в основі широко­го новаторського руху серед наших робітників, колгоспників, в основі руху бригад комуністичної праці, який охоплює сотні ти­сяч молодих робітників.

Ініціативність радянських людей проявляється як на вироб­ництві, так і в усьому нашому громадському житті, в будь-яко­му громадському починанні.

Ініціативність передової радянської людини глибоко відрізня­ється від дрібновласницької заповзятливості й виходить з гро­мадських побуджень, а не з корисливих, егоїстичних цілей окре­мої людини.

Протилежні ініціативності риси характеру — відсталість, консерватизм — виражаються в негативному ставленні до ново­го, передового, в схильності до рутини, сліпому ставленні до традицій.

У процесі праці розвивається й така цінна риса характеру, як бережливість, яка показує ставлення людини до результатів сво­єї праці й діяльності інших людей. Поважаючи працю інших лю­дей, усвідомлюючи, що кожна річ втілює трудові зусилля бага­тьох особистостей, людина починає обережно ставитися до того, що створено розумом та руками інших людей, прагне уникнути зайвої, нераціональної витрати матеріалів, знарядь та продуктів праці. Ощадливість однаково далека як від марнотратства або хижацького ставлення до матеріальних цінностей, так і від скна­рості.

Риси характеру, що виражають ставлення до самого себе. Скромність як риса характеру проявляється в тому, що людина ніколи не підкреслює і не перебільшує своїх заслуг, досягнень і особистих якостей. Вона переконана, що й люди навколо неї на­ділені достоїнствами, мабуть, навіть більшою мірою, ніж вона сама.

Скромність — це простота і природність у ставленні до людей, у поведінці, костюмі, манерах, у мові.

Скромність тісно пов'язана з самокритичністю і високою ви­могливістю до себе, з умінням виявляти свої недоліки і, визнача­ючи їх чесно й відверто, вживати заходів до їх усунення. Само­критична людина далека від самозаспокоєння. Вона більше ду­має не про те, чого вона вже досягла, а про те, чого во­на ще не досягла. Успіх для неї лише стимул для дальшої роботи.

Скромність завжди повинна поєднуватися з почуттям власної гідності, самоповагою, що грунтуються на відомих успіхах в су­спільно корисній праці, у боротьбі за спільні цілі. Це породжує впевненість у своїх силах, дає людині право поважати себе, не відчувати себе нікчемною, непотрібною. Ця риса характеру не має, проте, нічого спільного з зазнайством, зарозумілістю, пи­хою — неправомірно високою оцінкою своєї особи, перебільше­ною зарозумілістю. Зазнайство, зарозумілість проявляються зви­чайно тоді, коли дорослі переоцінюють успіхи дітей, їхні досяг­нення, здібності, особисті якості, постійно підкреслюють вищість одних дітей над іншими, захвалюють їх. За таких умов у школя­рів легко виробляється перебільшена думка про власну особу в поєднанні із зневажливим ставленням до товаришів.

Вольові риси характеру. Вольові риси характеру виражають­ся в умінні й звичці свідомо регулювати свою поведінки, свою діяльність відповідно до певних принципів, долати перешкоди на шляху до поставлених цілей.

Вольові риси характеру не можна оцінювати й виховувати, не враховуючи спрямування особистості. Цілеспрямованість і напо­легливість кар'єриста, сміливість хулігана не є позитивними ри­сами. Вольові риси характеру цінні лише за умови морально ви­хованої волі, спрямованої на досягнення суспільно значущих цілей.

Вольові риси, що поєднуються з такими якостями, як егоїзм, себелюбство, завжди дістають негативну громадську оцінку.

До вольових рис характеру належать цілеспрямованість, са­мостійність, рішучість, наполегливість, витримка й самовладан­ня, дисциплінованість, мужність і сміливість. (Ці риси доклад­но розглянуті в розділі XV «Воля».)