Розділ 1. Особливості й перспективи розвитку сучасної сімї

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………...2

Розділ 1. Особливості й перспективи розвитку сучасної сімї………………………...3

Розділ 2. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів…………………………9

2.1 Педагогічна освіта батьків…………………………………………………...9

2.2 Залучення батьків до виховної роботи………………………………….…11

2.3 Взаємодія вчителів з батьками…………………………………………..…13

Розділ 3. Напрями впливу сім”ї та школи на виховання молодших школярів……..14

3.1 Вплив родини та класного керівника на виховання учнів………………..14

3.2 Форми планування виховної діяльності класного керівника…………….19

Висновки………………………………………………………………………………...22

Список використаної літератури………………………………………………………24

 

 

Вступ

Мета курсової роботи - полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сімї у системі виховання молодших школярів.

Обєкт дослідження - процес спільної роботи сімї і школи у вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - форми і методи взаємозвязку школи та сімї у системі виховання учнів початкових класів.

 

 

Одним із засобів звязку з школою, класним керівником є щотижневий перегляд і підписування батьками щоденників школярів. Батьки зобовязані цікавитись поточними оцінками і зауваженнями, які заносяться вчителями чи класним керівником до щоденників. За встановлено практикою в житті шкіл батьки щотижня переглядають щоденники дітей і підписують їх, щоб бути в курсі та своєчасно реагувати на кожне незадовільну оцінку і на кожне зауваження вчителя.

Але знати про діяльність дітей у школі лише по щоденниках зовсім недостатньо. В щоденнику зазначають лише поточні оцінки і окремі зауваження. Багатогранне життя дітей у школі не може відбивати щоденник. Часто буває так, що оцінки в щоденниках не відповідають дійсності. Підписування щоденника - це лише одна сторона важливої справи контролю за навчальною діяльністю дітей. Діти проводять у школі 4-6 годин у напруженій праці. Праця в колективі ставить дітей у складні взаємини з товаришами і вчителями. У цих взаєминах виявляються внутрішні якості дітей, їх старанність, правдивість, уміння жити в колективі, ділитися з товаришами, відповідати за доручену справу.

Розділ 2. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сімї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сімї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоровя, любов та взаємоповага членів сімї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сімєю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки. Тісний взаємозвязок школи та сімї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Педагогічна освіта батьків

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сімях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у звязку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:

Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання (“Трудове виховання”, “Найкоротший шлях до добра -- через прекрасне” тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом. День відчинених дверей. Головна мета -- показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів -- формування проблемної тематики (“Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?” тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник (“Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю”, “Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю”, “Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?”, “Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під силу?” та ін.).

Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сімєю, зясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості. Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються проблемами виховання молоді. Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.

Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і батьків використовують усні журнали; педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільні тематичні заходи “дерево родоводу” -- зустрічі поколінь; “у сімейному колі” (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); “родинний міст” -- зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання; “народна світлиця” -- звернення до народних традицій у сімейному вихованні; “день добрих справ” -- спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей; “дискусійний клуб” -- обговорення проблемних питань виховання; “аукціон ідей сімейного виховання”, “батьківський ринг”, “дні довіри”, “сімейні дні в класі” тощо.

Батьківський комітет класу створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного звязку сімя -- школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сімї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи, їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками. Загальношкільний батьківський комітет обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які потім обовязково розглядаються адміністрацією школи.

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адміністрація школи повинні виявляти тактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, зближенню педагогів з батьками і на цій основі успішному вирішенню багатьох складних питань виховання.

Виконання батьками практичних рекомендацій, прохань сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:

— проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);

— надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;

— участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).

В організації такої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками -- перший крок до співпраці з ними.

Дотримання позиції рівноправності. Обєднання зусиль учителя та сімї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобовязує професійний обовязок.

Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:-- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обовязку як учителів, так і батьків;-- довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей; педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сімї. Класний керівник -- особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сімя, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сімю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;-- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

Молодший шкільний вік як ніякий інший характеризується найсильнішою залежністю від дорослих - батьків та вчителів, і проходження того етапу становлення особистості багато в чому визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослими.

Усвідомлена або неусвідомлена батьківська й педагогічна авторитарність породжує в молодших школярів дефіцит неординарності, почуття власного достоїнства, невпевненість у собі й багато інших якостей, що ускладнюють сприятливе становлення особистості.

Стиль відносин дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поводження, але й на психічне здоровя дітей; так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненість саме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність, якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у неї стан зніяковілості й тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитиною породжує невпевненість останньої в позитивному відношенні до неї дорослих взагалі, викликає почуття тривоги й відчуття емоційного неблагополуччя.

Під впливом досвіду спілкування з дорослими в дитини не тільки формуються критерії оцінки себе й інших, але й зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі прикрості й радості як власні. У спілкуванні з дорослими й однолітками вона вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але й чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що вона також потребує визнання оточуючих людей.

Відомо чимало прикладів, коли діти, за якимись причинами позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися «по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальному середовищі.

Настільки ж яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому взаємодія дитини з дорослим обмежується лише формальним доглядом за дітьми й виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною й дорослою людиною (це відбувається при переміщенні дитини раннього віку в будинок дитини).

Доведено, що такі діти багато в чому відстають від своїх однолітків як у фізичному, інтелектуальному, так й в емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти, ходити, говорити, їхні ігри бідні й одноманітні й часто обмежуються простою маніпуляцією із предметом. Такі діти, як правило, пасивні, недопитливі, не володіють навичками спілкування з іншими людьми. Безумовно, описані приклади представляють крайні, нетипові явища, але вони є яскравою ілюстрацією до того факту, що спілкування дитини з дорослими є основною детермінантою психічного розвитку й психічного здоровя дітей.

У нормальному повсякденному житті дитина оточена увагою й турботою найближчих дорослих, і, здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, що виховуються в родині, спостерігається досить високий відсоток психічних захворювань, у тому числі неврозів, поява яких обумовлена не спадкоємними, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин.

Діти занедужують неврозами під впливом несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісним чином. Подібно цьому дитина не може перенести розлуку з матірю й звикнути до ясел, конфлікти в родині й блокаду емоційних потреб, напруги в результаті надмірної стимуляції, інтенсивних обмежень або непослідовного відношення дорослих. Виникаючий у цих умовах невроз як психогенне захворювання особистості, що формується, означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність із подібним відношенням батьків, несумісність, що дитина не може перебороти через особливості своєї психіки й тиску обставин, що перевищують межу її психофізіологічних можливостей. Інакше кажучи, вона не настільки погана, наскільки її роблять такими відносини в родині й несприятливі особливості особистості батьків.

Таким чином, формується внутрішній, нерозвязний і невротизуючий дитину конфлікт, що має тісно звязані один з одним рівні:

- соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування й утрудненнями в досягненні соціально значимої позиції;

- психологічний, обумовлений несумісністю з деякими сторонами відносин батьків і погрозою втрати «я»;

- психофізіологічний, як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам та очікуванням дорослих.

При наявності нерозвязних для дітей переживань варто говорити про хронічну психотравмуючу ситуацію як джерелі постійної психічної напруги. На цьому тлі додатково діючі психічні травми - емоційні потрясіння підсилюють патогенність життєвої ситуації, оскільки дитина не може впоратися з ними, пережити їх. Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами в області спілкування та несприятливим збігом життєвих обставин у цілому, це дозволяє говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду, стану хронічного стресу, як основного джерела патогенної (хворобливої) напруги при неврозах.

Положення ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через своє обмеження і вже психогенне деформованого життєвого досвіду, умов виховання й відносин у родині, емоційно відреагувати на нервово-психічну напругу, що накопичується. Вони змушені придушувати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей і змінює нервово-психічну реактивність організму. Коли довгостроково діючий стрес перевершує пристосовані можливості дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися в життєво важливих позиціях, вчасно дозволити ситуацію, що травмує, то вона підриває здатність адекватно сприймати себе, супроводжуючись зниженням самооцінки, непевність у своїх силах і можливостях, страхами й тривогою, почуттям безпорадності й безсилля, тобто розвитком ідей самознищення, неповноцінності, ущербності, нездатності бути собою серед інших однолітків.

При невротичному захворюванні відбувається непродуктивна втрата наявних психічних засобів, ресурсів і можливостей, їхня подальша перенапруга й хворобливе ослаблення в цілому. При цьому наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, зявляються або підсилюються вегето-судинні та соматичні порушення, знижується витривалість та опірність організму.

У психологічній літературі виділені, і досить глибоко проаналізовані фактори, що роблять вплив на психічне здоровя дитини й, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість із цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер факторів, що роблять несприятливий вплив на психічне здоровя, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги й для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їхня невротизація, поява безлічі особистісних проблем у сполученні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішення внутріособистісних конфліктів і про можливості психологічної й психотерапевтичної допомоги. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відбиття в розвитку дітей і впливає на їхню психіку.

На емоційну атмосферу в родині й на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких можна виділити такі, як:

- незадовільні житло-побутові умови;

- зайнятість батьків;

- ранній вихід матері на роботу й переміщення дитини в ясла.

До соціально-психологічних факторів, що впливають на психічне здоровя дітей, психологи відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних відносин і дисгармонія сімейного виховання або порушення в сфері дитяче - батьківських відносин.

Проблеми подружніх і дитяче - батьківських відносин приділяється пильна увага як у вітчизняній, так і у закордонній літературі. Виділяються причини й характер внутрісімейних конфліктів, розглядаються шляхи їхньої корекції.

У результаті такого виховання діти відрізняються вмінням спілкуватися з однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому самі не піддаються контролю), гарним фізичним розвитком.

При контролюючому стилі виховання батьки беруть на себе функцію контролю за поводженням дітей: обмежують їхню діяльність, але пояснюють суть заборон. У цьому випадку дітям бувають властиві такі риси, як слухняність, нерішучість, неагресивність.

Неприйняття, емоційне відкидання дитини (усвідомлене або неусвідомлене), присутність твердих регламентуючих і контролюючих мір, навязування дитині певного типу поводження відповідно до батьківських понять про «гарних дітей». Інший полюс відкидання характеризується повною байдужістю і відсутністю контролю з боку батьків.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом є гарні відносини батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, її проблем і переживань, уміння поставити себе на місце своїх дітей.

3.2 Форми планування виховної діяльності класного керівника

Щоб відповісти на запитання, яке ж місце відводиться класному керівнику в системі виховання учнів, передусім слід нагадати фактори, що формують сучасну дитину.

Відомо, що спеціалізація особистості здійснюється в результаті, як стихійного впливу з боку соціального середовища, так і цілеспрямованих впливів з боку спірально створених державних і громадських інститутів.

При цьому, якщо один із впливів - залежно від віку дитини - стає вагомішим, то другий, наприклад, відсувається на задній план, - третій, набуває постійного характеру. Скажімо, домашнє середовище найбільш впливає в дошкільному віці. У молодшому шкільному віці сімя залишаючись могутнім фактором виховання, поступається перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету у формуванні цілісних орієнтацій набуває думка вчителя.

Різка зміна орієнтирів у соціальній ситуації розвитку дітей починається з молодшого шкільного віку.

Для підлітка переважного значення набуває ставлення до нього товаришів і їхня моральна оцінка всього, що відбувається в світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці з цікавістю приглядаються один до одного, порівнюють, намагаючись відповісти на життєво важливі для них запитання: “Який я?”, “Хто я?”, “Чи не гірший за інших?”. Дуже болісною стає підозра: “Чи не поступаюсь я в чомусь друзям?” якщо так, якщо так, то це сприймається, як трагедія, виникає потреба самоствердження, самореалізації, які за несприятливих умов гострих конфліктних, а не рідко й антисоціальних форм. Через це один з найважливіших педагогічних завдань, які реалізують досвідчені педагоги, є розгортання різноманітних видів діяльності, де б кожен зміг розкрити себе з кращого боку, заслужити повагу товаришів.

Умови життя та виховання одного-двох учнів, доцільно відобразити в плані.

Структуру плану не слід розглядати як обовязкову, вона орієнтовна. Виходячи з неї, кожен класний керівник планує свою роботу з урахуванням конкретних умов виховання.

Структура плану повинна бути рухливою. Поточні події та зміни в житті класу нерідко вимагають внесення в план корективів з урахуванням нових завдань, нових умов виховання. Не можна заздалегідь передбачити всі події, що можуть статися в нашій країні, зміни, які відбудуться в класному колективі, у поведінці окремих учнів. Тому в плані виховної роботи класного керівника можливі й припустимі доповнення й уточнення. Треба прагнути до того, щоб план не сковував ініціативу, а давав змогу творчо підійти до організації виховної роботи в класі.

Слід мати на увазі, що виховання - це процес динамічний. Не завжди можна передбачити, в якому напрямі він розвиватиметься і який вплив справить на учнів. Тому в план можна вносити корективи, доповнення. Класному керівникові нерідко дозволяється імпровізувати. Про те загальний напрям і систему виховної роботи можна і треба передбачати. План класного керівника дуже індивідуальний. Він, як правило, відображає педагогічне кредо кожного вихователя, стиль його роботи, його майстерності.

План виховної роботи класного керівника не самоціль, а засіб підвищення якості його виховної роботи. Тому форма його повинна бути гнучкою, рухливою, такою, що враховує конкретні умови організації виховної роботи в класі. Не слід захоплюватись громіздким планом з великою кількістю розділів. Треба включати до плану лише ті заходи, які висуває життя і які можна успішно виконати. Зрозуміло, вони повинні бути не випадковими, а органічними ланками в системі виховної роботи.

У шкільній практиці плани класних керівників складають по різному і мають різну структуру. Це цілком виправдано, бо умови роботи в різних класах неоднакові.

Неабияке значення має педагогічна підготовка, досвід та індивідуальні особливості класного керівника. Початкуючий класний керівник складає, як правило, розгорнутий план, а досвідчений педагог може обмежитися стислим. Проте в усіх випадках і в усіх класних керівників план виховної роботи повинен відображати основний зміст і напрям їхньої виховної діяльності, перспективи розвитку класного колективу.

Іноді класні керівники виділяють у плані окремий розділ, де передбачається вивчення учнів. Проте, здебільшого це відбувається в процесі повсякденної виховної діяльності. Лише тоді, коли класний керівник має намір протягом тривалого часу вивчати учнів.

 

 

Висновки

Отже, проблема взаємодії сімї і школи є досить актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства.

Від того, як батьки сприймають і розуміють дитину, її потреби, інтереси, психологічні стани й переживання, та відповідно взаємодіють з нею, залежить сприйняття й оцінка дитиною себе, формування позитивного або негативного образу “Я”, прийняття або неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів свого поводження й діяльності, формування цінностей та ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе й людей, які їх оточують. Все це позначається на соціальній адаптації дітей.

Немає жодного соціального або психологічного аспекту поводження дітей, які б не залежали від сімейних умов сьогодні або в минулому.

Родина має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації дитини. Вона бере вже з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоровя й виховання, дає початкові знання про навколишній світ, виробляє навики, допомагає здійснювати контакти з багатьма людьми.

Родині належить ціла палітра властивих їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини, найважливіші з яких - інтенсивність і багатство спілкування з дорослими, інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, інші члени родини), батьківська любов і турбота. Це природні стимулятори, які найбільше відповідають потребам розвитку дитини, її емоційному світу та культурі, багатий спектр вищих людських почуттів.

Отже, щоб максимізувати позитивний та звести до мінімуму негативний вплив родини на виховання дитини необхідно памятати внутрісімейні психологічні фактори, що мають виховне значення:

- брати активну участь у житті родини;

- завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;

- цікавитися проблемами дитини, вникати в усі виникаючі в його житті складності й допомагати розвивати свої вміння й таланти;

- не робити на дитину ніякого натиску, допомагаючи йому тим самим самостійно приймати рішення;

- мати подання про різні етапи в житті дитини;

- поважати право дитини на власну думку;

- уміти стримувати власницькі інстинкти й ставитися до дитини як до рівноправного партнера, що просто поки що має менший життєвий досвід;

- з повагою ставитися до прагнення всіх інших членів родини робити карєру.

В наш час, коли багато неблагополучних, неповних сімей, сімей, де батьки на заробітках, а діти знаходяться під опікою бабусь та дідусів, нам як вчителям, особливо важко. Адже до кожної дитини потрібно мати свій підхід, потрібно “вивчити” кожну сімю, щоб діяти в унісон, враховувати характер та емоції кожного учня. Адже на підґрунті конфлікту в сім”ї, необережно сказане слово вчителя, може накласти ґатунок на все подальше життя дитини.

Ось чому так важливий взаємозвязок школи та сім”ї у виховання молодших учнів. І недарма, свою найпершу вчительку памятають усі.

 

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………...2

Розділ 1. Особливості й перспективи розвитку сучасної сімї………………………...3

Розділ 2. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів…………………………9

2.1 Педагогічна освіта батьків…………………………………………………...9

2.2 Залучення батьків до виховної роботи………………………………….…11

2.3 Взаємодія вчителів з батьками…………………………………………..…13

Розділ 3. Напрями впливу сім”ї та школи на виховання молодших школярів……..14

3.1 Вплив родини та класного керівника на виховання учнів………………..14

3.2 Форми планування виховної діяльності класного керівника…………….19

Висновки………………………………………………………………………………...22

Список використаної літератури………………………………………………………24

 

 

Вступ

Мета курсової роботи - полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сімї у системі виховання молодших школярів.

Обєкт дослідження - процес спільної роботи сімї і школи у вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - форми і методи взаємозвязку школи та сімї у системі виховання учнів початкових класів.

 

 

Розділ 1. Особливості й перспективи розвитку сучасної сімї

Сучасні сімї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сімї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сімя - сімя з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості. Сучасні благополучні сімї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки “формувати” особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета -- підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сімї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сімя - сімя, яка через обєктивні або субєктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

 

До неблагополучних належать:

- сімї, де батьки - алкоголіки, наркомани - ведуть аморальний спосіб життя. У таких сімях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, немає найнеобхіднішого;

- сімї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

- сімї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сімї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

- сімї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сімях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;-- сімї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сімї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покарання тощо);-- сімї соціального ризику. Це - соціально незахищені сімї, які потребують соціально<