Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Взаємодія вчителів з батькамиСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників: Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками -- перший крок до співпраці з ними. Дотримання позиції рівноправності. Обєднання зусиль учителя та сімї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобовязує професійний обовязок. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми. Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:-- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обовязку як учителів, так і батьків;-- довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей; педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сімї. Класний керівник -- особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сімя, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сімю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;-- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога. Розділ 3. Напрями впливу сім”ї та школи на виховання молодших школярів Вплив родини та класного керівника на виховання учнів Молодший шкільний вік як ніякий інший характеризується найсильнішою залежністю від дорослих - батьків та вчителів, і проходження того етапу становлення особистості багато в чому визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослими. Самі дорослі не завжди розуміють, яким чином їхні особистісні якості стають надбанням дітей, як своєрідно, відповідно специфіці дитячого віку вони інтерпретуються, яке значення набувають для дитини. Усвідомлена або неусвідомлена батьківська й педагогічна авторитарність породжує в молодших школярів дефіцит неординарності, почуття власного достоїнства, невпевненість у собі й багато інших якостей, що ускладнюють сприятливе становлення особистості. Стиль відносин дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поводження, але й на психічне здоровя дітей; так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненість саме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність, якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у неї стан зніяковілості й тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитиною породжує невпевненість останньої в позитивному відношенні до неї дорослих взагалі, викликає почуття тривоги й відчуття емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими в дитини не тільки формуються критерії оцінки себе й інших, але й зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі прикрості й радості як власні. У спілкуванні з дорослими й однолітками вона вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але й чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що вона також потребує визнання оточуючих людей. Відомо чимало прикладів, коли діти, за якимись причинами позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися «по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальному середовищі. Настільки ж яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому взаємодія дитини з дорослим обмежується лише формальним доглядом за дітьми й виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною й дорослою людиною (це відбувається при переміщенні дитини раннього віку в будинок дитини). Доведено, що такі діти багато в чому відстають від своїх однолітків як у фізичному, інтелектуальному, так й в емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти, ходити, говорити, їхні ігри бідні й одноманітні й часто обмежуються простою маніпуляцією із предметом. Такі діти, як правило, пасивні, недопитливі, не володіють навичками спілкування з іншими людьми. Безумовно, описані приклади представляють крайні, нетипові явища, але вони є яскравою ілюстрацією до того факту, що спілкування дитини з дорослими є основною детермінантою психічного розвитку й психічного здоровя дітей. У нормальному повсякденному житті дитина оточена увагою й турботою найближчих дорослих, і, здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, що виховуються в родині, спостерігається досить високий відсоток психічних захворювань, у тому числі неврозів, поява яких обумовлена не спадкоємними, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин. Діти занедужують неврозами під впливом несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісним чином. Подібно цьому дитина не може перенести розлуку з матірю й звикнути до ясел, конфлікти в родині й блокаду емоційних потреб, напруги в результаті надмірної стимуляції, інтенсивних обмежень або непослідовного відношення дорослих. Виникаючий у цих умовах невроз як психогенне захворювання особистості, що формується, означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність із подібним відношенням батьків, несумісність, що дитина не може перебороти через особливості своєї психіки й тиску обставин, що перевищують межу її психофізіологічних можливостей. Інакше кажучи, вона не настільки погана, наскільки її роблять такими відносини в родині й несприятливі особливості особистості батьків. Таким чином, формується внутрішній, нерозвязний і невротизуючий дитину конфлікт, що має тісно звязані один з одним рівні: - соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування й утрудненнями в досягненні соціально значимої позиції; - психологічний, обумовлений несумісністю з деякими сторонами відносин батьків і погрозою втрати «я»; - психофізіологічний, як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам та очікуванням дорослих. При наявності нерозвязних для дітей переживань варто говорити про хронічну психотравмуючу ситуацію як джерелі постійної психічної напруги. На цьому тлі додатково діючі психічні травми - емоційні потрясіння підсилюють патогенність життєвої ситуації, оскільки дитина не може впоратися з ними, пережити їх. Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами в області спілкування та несприятливим збігом життєвих обставин у цілому, це дозволяє говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду, стану хронічного стресу, як основного джерела патогенної (хворобливої) напруги при неврозах. Положення ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через своє обмеження і вже психогенне деформованого життєвого досвіду, умов виховання й відносин у родині, емоційно відреагувати на нервово-психічну напругу, що накопичується. Вони змушені придушувати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей і змінює нервово-психічну реактивність організму. Коли довгостроково діючий стрес перевершує пристосовані можливості дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися в життєво важливих позиціях, вчасно дозволити ситуацію, що травмує, то вона підриває здатність адекватно сприймати себе, супроводжуючись зниженням самооцінки, непевність у своїх силах і можливостях, страхами й тривогою, почуттям безпорадності й безсилля, тобто розвитком ідей самознищення, неповноцінності, ущербності, нездатності бути собою серед інших однолітків. При невротичному захворюванні відбувається непродуктивна втрата наявних психічних засобів, ресурсів і можливостей, їхня подальша перенапруга й хворобливе ослаблення в цілому. При цьому наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, зявляються або підсилюються вегето-судинні та соматичні порушення, знижується витривалість та опірність організму. У психологічній літературі виділені, і досить глибоко проаналізовані фактори, що роблять вплив на психічне здоровя дитини й, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість із цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер. Соціально-культурний характер факторів, що роблять несприятливий вплив на психічне здоровя, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги й для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їхня невротизація, поява безлічі особистісних проблем у сполученні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішення внутріособистісних конфліктів і про можливості психологічної й психотерапевтичної допомоги. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відбиття в розвитку дітей і впливає на їхню психіку. На емоційну атмосферу в родині й на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких можна виділити такі, як: - незадовільні житло-побутові умови; - зайнятість батьків; - ранній вихід матері на роботу й переміщення дитини в ясла. До соціально-психологічних факторів, що впливають на психічне здоровя дітей, психологи відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних відносин і дисгармонія сімейного виховання або порушення в сфері дитяче - батьківських відносин. Проблеми подружніх і дитяче - батьківських відносин приділяється пильна увага як у вітчизняній, так і у закордонній літературі. Виділяються причини й характер внутрісімейних конфліктів, розглядаються шляхи їхньої корекції.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; просмотров: 1216; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.16.49.213 (0.011 с.) |