Фінансова політика в умовах фінансової кризи

У сучасному науково-термінологічному обігу найбільш усталеним є розуміння фінансової кризи як порушення рівноваги у функціонуванні системи фінансових відносин, яке проявляється в нестабільності інститутів фінансів та кредитно-фінансових установ і виражається в різкому падінні ВВП, що дестабілізує процес формування та розподілу централізованих фондів держави. Зокрема, на думку О. Василика, фінансова криза – це явище, а показник її наявності – дефіцит. Проте, як справедливо зазначають В. Попов та М. Монтес, фінансова криза може розгорнутись і без бюджетних дефіцитів як наслідок погіршення умов торгівлі та балансу у поточних операціях, які разом призводять до підриву валютного курсу, що, в свою чергу, через взаємопов’язаність валютного і фінансового ринків, може негативно вплинути на стан фінансового сектору країни. Фінансова криза складається з бюджетної кризи, кризи грошового обігу, банківської, біржової та валютної криз.

Чинники, що зумовлюють виникнення криз:

ü валютна криза – бюджетний дефіцит;

ü платіжна криза – незбалансований платіжний баланс;

ü боргова криза – зростання державного боргу;

ü банківська криза – нестабільність національної валюти;

ü інвестиційна криза – незбалансованість інвестицій;

ü бюджетна криза – кредитна експансія;

Фінансова криза 2008 року, розпочавшись в США банкрутством іпотечних банків миттєво набула характеру світової. Восени 2008 р. постраждала вся світова фінансова система. Проблеми, які акумулювалися в глибинах цієї системи упродовж декількох десятиріч, проявилися у повній мірі. Виник колосальний дефіцит ліквідності. Постраждали найбільші банки та фінансові корпорації. Багато з них були на грані банкрутства. Впали індекси на усіх фондових біржах світу. Світова торгівля за 14 місяців після вересня 2008 р. впала на 18% проти 11% за такий самий період під час великої депресії 1929-1933рр. Виробництво знизилось на 5-7% в індустріальних країнах і на 20-30% в деяких країнах Східної Європи. Безробіття в деяких регіонах світу перевищило 20%. Головною причиною кризи є великий обсяг фіктивного капіталу, котрий накопичувався у США. Надмірна сек’юритизація в США призвела до серйозної кризи. Криза у США швидко поширилась на інші країни світу та мала важкі економічні наслідки.

Розвиток цих трьох криз (кризи ліквідності, фінансової кризи та кризи капіталістичної економіки як соціальної моделі) відбувається на різних швидкостях. Проте водночас вони залишаються тісно пов’язаними між собою, оскільки криза моделі породжує фінансову кризу, яка, у свою чергу, спричинила кризу ліквідності. Виникнення цих трьох криз змусило критично оцінити американську модель як найдосконалішу, а також поставити під сумнів доцільність існування деяких міжнародних установ.

Безумовно, причини виникнення сучасної світової фінансової кризи пов’язують з наступними факторами:

ü загальна циклічність економічного розвитку;

ü перегрів кредитного ринку і як його наслідок іпотечна криза;

ü високі ціни на сировинні товари (у тому числі, світові ціни на нафту);

ü перегрів фондового ринку.

Попередницею світової фінансової кризи 2008 року була іпотечна криза в США, перші ознаки якої з'явилися в 2006 році у формі зниження числа продажів будинків і які на початку 2007 року переросли в кризу високоризикових іпотечних кредитів. Досить швидко проблеми з кредитуванням відчули і надійні позичальники. Поступово криза з іпотечної стала трансформуватися у фінансову і згодом торкнулася не тільки США. Котирування на фондових ринках різко знизилися. Для компаній істотно скоротилися можливості отримання капіталів при розміщенні цінних паперів. До початку 2008 року криза набула світового характеру і поступово почала проявлятися в повсюдне зниження обсягів виробництва, зниження попиту і цін на сировину, зростання безробіття тощо.

Уряди провідних країн світу наполегливо прац­юють над створенням антикризових програм із метою ста­білізації міжнародної фінансової та економічної систем.

Серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав, можна виділити, зокрема:

ü часткову націоналізацію комерційних банків із одно­часним посиленням державного контролю за їхньою діяль­ністю (встановлення обмежень на зростання заробітної плати, виплату бонусів, збільшення кількості членів прав­ління та керівників у банках на період дії гарантії);

ü надання банкам державних гарантій за зарубіжними по­зиками в іноземній валюті;

ü зобов'язання банків, яким була надана державна допо­мога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортоорієнтовані) галузі економіки;

ü мобілізацію заощаджень населення та повернення дові­ри до банківської системи;

ü комплексну допомогу малому та середньому бізнесу;

ü підтримку програм професійної підготовки молоді та розширення програм перепідготовки некваліфікованих і старших за віком працівників;

ü стимулювання експортних та імпортозаміщуючих ви­робництв;

ü здійснення контролю за цінами на споживчі товари та послуги, обмеження споживчого імпорту;

ü контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;

ü визначення продукції вітчизняних виробників пріори­тетною при здійснені державних закупівель;

ü підтримку експортерів промислової продукції окремих стратегічних галузей (наприклад, ВПК, автомобілебуду­вання, машинобудування, металургії, АПК тощо);

ü створення нових робочих місць завдяки реалізації дер­жавою масштабних інфраструктурних проектів (з цією ме­тою запроваджується фінансування програм розвитку інф­раструктури та надається підтримка реалізації великих інфраструктурних проектів, у т.ч. автомобільних та заліз­ничних доріг, що забезпечить створення нових робочих місць та підвищить внутрішній попит на метал і будівельні матеріали);

ü надання додаткових повноважень відповідним органам влади для жорсткого моніторингу фінансових трансакцій;

ü ліквідація або суттєве обмеження податкових пільг тощо.