Споживання і заощадження, їх функції

Оптимізація макроекономічних пропорцій досягається через механізм попиту і пропозиції у взаємозв’язку з власниками капіталу та робочої сили.

Фірми, адміністрація яких виступає як представники капіталу, виробляють продукцію, виручають за неї кошти і пред’являють попит на робочу силу. Домашні господарства пропонують свою робочу силу, отримують за це винагороду і пред’являють попит на вироблену продукцію. На основі взаємодії фірм і домашніх господарств на ринку товарів і послуг складається пропорція ділення ВВП на споживання та заощадження. Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). У вартісній формі – це та сума грошей, яка витрачається домашніми господарствами на придбання товарів поточного й тривалого споживання та оплату послуг.

Таким чином, все, що не належить до заощаджень, не входить у вигляді податку, не перебуває на закордонних рахунках, – це споживання.

Люди схильні відкладати споживання сьогодні з надією, що споживання в майбутньому принесе їм більше користі, ніж сьогодні.

Первинним осередком споживання є родина. В ній формуються обсяг і структура споживання. Сімейне господарство характеризується спільним споживчим бюджетом, житловим і накопиченим майном. Споживання населення – один з головних компонентів, які визначають розвиток економіки. На споживчі витрати припадає від 2/3 до 3/4 валового внутрішнього продукту. Структура споживання в розвинутих країнах характеризується такими даними: товари поточного споживання (харчування, одяг, енергія) – 30-35%; товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби) – 10-20%; послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок) – 50-55%.

Споживчі витрати формують споживчу поведінку, котра є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки. Для оцінки споживчої поведінки використовується відповідний показник – індекс споживчих настроїв (ІСН). Він входить до числа основних макроекономічних показників, на підставі яких складають прогнози економічного циклу. Це важливо як для короткострокового планування будь-якого бізнесу, так і для визначення економічної політики держави.

Індекс споживчих настроїв був розроблений 1946 р. у США. Проте інтенсивне його використання почалось в 70–х роках ХХ ст., а практичне використання індексу для аналізу української економіки – з 1994 р.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Головний серед них – дохід кінцевого використання, або дохід, що залишається в домашніх господарств після сплати податків і яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь дохід кінцевого використання витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується.

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу кінцевого використання домашніх господарств, яка не споживається.

З =ДКВ – СВ,

де: З – заощадження; ДКВ – дохід кінцевого використання; СВ – споживчі витрати домашніх господарств.

Заощадження являє собою процес, пов’язаний із забезпеченням у майбутньому виробничих і споживчих потреб.

Отже, заощадження – це економічний процес, пов’язаний із інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичується.

Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва та збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, як то: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування.

Заощадження та інвестування здійснюються незалежно одне від одного, різними економічними суб’єктами і внаслідок різних причин.

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівкових грошей, рахунків у банках, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Економічні дослідження свідчать: дохід кінцевого використання є визначальним фактором споживання і заощадження. Споживання і заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Для того щоб зрозуміти цей вплив, необхідно ввести поняття функції споживання і функції заощадження.

Однією з найважливіших у макроекономіці є функція споживання, яка показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Дж. Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний зв’язок між споживанням та доходом. Розглянемо графік функції споживання.

Графік функції споживання

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання набув би форми бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б – зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою.

Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б – зона переважання споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Перевищення споживання над доходом є «чистим від’ємним заощадженням», його вимірюють відстанню між бісектрисою та кривою споживання. Автономне споживання – споживання, яке не залежить від доходу кінцевого використання.

Графічно функцію заощадження зображують, віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси. Розглянемо графік функції заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання.

Графік функції заощадження

Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку функції споживання. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку ліворуч від точки Б заощадження домашніх господарств є від’ємними (функція заощадження лежить нижче нульової горизонтальної лінії). З наведених графіків функцій споживання та заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Оскільки споживчі витрати прямо залежать від доходу кінцевого використання, то функція споживання математично виражається таким чином: CВ = f (ДКВ).

Щоб математично вивести функцію заощадження, слід зазначити, що свої заощадження населення спрямовує на фінансові ринки. Тому заощадження не тільки є функцією доходу, а й залежить від процентної ставки (ПС). Ця залежність розглядатиметься нижче. Функція заощадження математично виражається так:

З = f (ДКВ,ПС),

де:

З – заощадження;

ДКВ – дохід кінцевого використання;

ПС – процентна ставка.

Функція заощаджень надалі пов’язується з функцією інвестицій і застосовується для пояснення рівноваги на ринку інвестицій.

Враховуючи формули можна зробити висновок, що і функція споживання теж залежить від процентної ставки, але залежність ця опосередкована через тенденції заощадження і є зворотною: що вища процентна ставка, то більші заощадження й менші споживчі витрати, тобто: CВ = f (ДКВ, ПС).