Політичний розвиток України в 1991-2009 рр.

Першочерговим завданням незалежної України було державне будівництво. Проте державотворчі процеси ускладнювалися тим, що тривалий час у нас діяла Конституція УРСР 1978р., до якої в умовах розбудови постійно вносились поправки (протягом 5 років було внесено близько 200). Закони, які приймалися, нерідко суперечили чинній Конституції і це підривало принципи законності.

Але суспільство поступово рухалося вперед у своєму політичному розвитку, державотворенні: -Законом від 17.09.1991 р. назву УРСР було замінено на споконвічну назву держави -Україна.

- 8 жовтня 1991р. прийнято Закон „Про громадянство України", яким визначено статус її населення. Громадянство

Важливу роль у суспільно-політичному житті України відіграв процес виникнення політичних партій, розвиток багато партійної системи. Проте зміцненню і консолідації новоутворюваних партій перешкоджало зокрема те, що був відсутній „Закон про політичні партії в Україні", який вступив в силу лише 28 квітня 2001р. Розвиток соціально-політичних, державотворчих процесів гальмувало й те, що у нас створено понад 100 політичних партій різного спрямування, які часто виступали дестабілізуючим фактором у Верховній Раді і суспільстві в цілому.

У березні - квітні 1994р. відбулися вибори до Верховної Ради (головою її було обрано лідера Соціалістичної партії України О. Мороза), а у червні - липні цього ж року - вибори Президента України (ним став Л. Кучма, за якого у другому турі віддали свої голоси понад 52 % виборців).

10 липня 1994 р. Л. Д. Кучма обраний Президентом України, у листопаді 1998 р. вдруге обраний на президентську посаду. Є також Головою ради національної безпеки і оборони України. Л. Кучма - Лауреат Ленінської премії СРСР (198! р.), Однак, стосунки між гілками влади, які особливо загострилися в кінці 1993 р., суттєво не поліпшилися. Давалося взнаки відсутність нової Конституції, яка була прийнята в результаті гострої, міжфракційної боротьби лише 28 червня 1996 р. З прийняттям Конституції України, в чому безперечна заслуга тодішнього Голови Верховної Ради, було завершено поділ влади на законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів) і судову гілки влади, інститут президентства та місцеве самоврядування. Це був переломний пункт утвердження нашої державності, політичних, економічних і соціальних перетворень: вони набули загальновизнаного, цілеспрямованого і незрушного характеру.

Якщо перший етап державотворення був пов'язаний з політичним І правовим оформленням української держави, другий - з творенням Конституції України, то нинішній її етап пов'язаний з визначенням довгочасної долі української демократії, її політичної перспективи.

Але й після прийняття Конституції України, політична ситуація в країні залишалася нестабільною. Особливої гостроти набрала внутрішньополітична ситуація в Україні у 1998-2001 рр. у зв'язку з:

- черговими парламентськими виборами в березні 1998 р., які вперше проводились за змішаною мажоритарно-пропорційною системою (місця в парламенти вибороли 8 політичних партій: Комуністична партія України, Народний Рух, НДП, „Громада", Партія зелених, СДПУ(о), блок Соціалістичної і Аграрної та Прогресивна соціалістична партія); виборами Президента, що відбулися в жовтні -листопаді 1999 р.;

- відкликанням з посади Голови Верховної Ради О. Ткаченка і його першого заступника та створенням парламентської більшості в січні 2000 р., яка незабаром розпалась; загибеллю журналіста Г. Гонгадзе і скандалів навколо магнітофонних записів майора служби охорони Президента А. Мельниченка; загостренням протистояння між владою і опозицією, яка досягла апогею 9 березня 2001 р., перерісши у масові виступи і вуличні сутички.

Дещо розрядити політичну обстановку вдалося після парламентських виборів 2002 р. і обрання Головою Верховної Ради України В. Литвина.

Як і в попередній період, цей виконавчий орган лишався найнестабільнішим — один за одним пішли у відставку уряди В. Масола (червень 1994 — березень 1995 р.), Є. Марчука (березень 1995 — травень 1996 р.), П. Лазаренка (травень 1996 — липень 1997 p.). З липня 1997 р. Кабінет Міністрів очолив В. Пустовойтенко Протистояння Президент — Верховна Рада тривало і досягло своєї кульмінації влітку 1996 р. Проте законодавчій та виконавчій гілкам влади вдалося досягти компромісу, що було зафіксовано в Конституційному договорі. У березні 1998 р. за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Політичний спектр нового українського парламенту утворили Комуністична партія України — 24,7%, Народний Рух — 9,4%, виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну!»— 8,6%, Партія зелених — 5,4%, Народно-демократична партія — 5%,«Громада» — 4,7%, Прогресивна соціалістична партія України — 4%,Соціал-демократична (об'єднана) — 4%. Подальші довибори суттєво незмінили цього співвідношення сил. Починаючи з другої половини 1998 р. на динаміку та характер політичного життя в Україні значною мірою впливала підготовка до президентських виборів. Найбільшої гостроти політичне протистояння набуло в період з травня по листопад 1999 р.