Соціалістична модернізація в радянській Україні — форми та наслідки

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на "прискорене соціалістичне будівництво", і саме політика "соціалістичної індустріалізації" мала принести успіх сталінському курсу "великого перелому". Ставилося за мету забезпечити переважний і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом. Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для України. Поряд з цим «пролетарська» держава безсоромно експлуатувала робітничий клас, насамперед методами примусу та залякування. В ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників, видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, розрахованої тільки на вибійника. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих «ворогів народу». Нещадно експлуатувалося і село. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Утверджувалася планова адміністративно-командна система. Так проходила форсована соціалістична індустріалізація — складова частина сталінської політики «наступу соціалізму по всьому фронту.Іншою складовою сталінського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений у 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б). На початку 1928 р. Сталін та його оточення внесли в рішення з'їзду корективи, суть яких полягала в іще більшому обмеженні елементів ринку, що залишилися від НЕП, у насильницькій ліквідації всіх форм сільськогосподарської кооперації, а" також «куркульства як класу». Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти «лінії партії», оголосили «ворогами народу» і репресували. У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в нсобжиті райони Польського півострова та Сибіру. В 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками.Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства.

 

77. Голодомор 1932-33 рр. в історичній пам'яті українського народу

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України; Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. З України вивозили вже не тільки посівший матеріал, але й навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Наслідки ГолодоморуІсторики і демографи ще її досі сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані - від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 1937 року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб.Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних. політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи з спецдонесень закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав. Варто відзначити, що поняття „геноцид" було введено у міжнародно-правове поле лише ухваленою II грудня 1946 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. Власне, під цим кутом зору й відбулось міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору у 2003 році.

Гол виз

У 2003-2004 рр. у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено низку заходів на вшанування пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу.