Освіта і наука в Україні у хvі - початку XVII ст. : тенденції розвитку

Герасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Йов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин, Інокентій Гізель, Ян Лотос, Кирило Лукаріс, Йосип Кононович-Горбацький, Костянтин Острозький, Петро Могила

Шкільна освіта в Україні на межі ХУІ-ХУП ст. перебувала на дуже високому рівні.

Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Перші українські школи виникли в містечку Красноставі у Східній Галичині 1550 року та у Львові 1586 року. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

Братські школи були не тільки закладами освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов'янською мовою.

Навчали в цих школах історії, математики, української та церковнослов'янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.

У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів висували вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. На відміну від єзуїтських колегій, братські школи мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства й шляхти. Крім того, сироти й діти з незаможних родин мали змогу жити в бурсах.

Кожна школа мала свій статут. «Порядок шкільний» — таку назву мав статут Львівської школи. Поряд із братською шкільною освітою в Україні з'являлися єзуїтські колегії, які мали високий рівень змісту освіти та викладання.

Острозька академія. У 1576-1580 рр. в Острозі на кошти князя Костянтина Острозького була заснована перша вища школа в Україні — Острозька академія. Першим ректором школи став письменник Герасим Смотрицький, а викладачами — видатні українські та зарубіжні педагоги, яких запросив князь: Дем'ян Наливайко (брат керівника козацького повстання), Ян Лятос, Кирило Лукаріс та інші. В академії вивчали церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, богослов'я та філософію, а також граматику, математику, астрономію, риторику, логіку.

Києво-Могилянська колегія. На свято Покрови 1615 року київська шляхтянка — дружина заможного шляхтича Стефана Лозки — поборниця української освіти Галшка (Єлизавета) Гулевпчівна пожертвувала свою садибу на Подолі для організації братської школи. Засноване на цих землях Богоявленське братство збудувало тут православний монастир і школу, яка пізніше стала основою Київського колегіуму. Першим ректором цієї школи став Йов Борецький, з 1620 року він став митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі.

У цей же час у Троїцькому монастирі діяла Лаврська школа, заснована Петром Могилою.

Незважаючи на проблеми й труднощі, Києво-Могилянська колегія була найпрестижнішим вищим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Тут навчалися українці, білоруси, росіяни, румуни, болгари, серби, навіть греки й араби. Ця школа була осередком освіти для всього православного світу. Чимало її випускників працювали в багатьох європейських університетах.

Розвиток української мови

Ще за Литовської держави офіційною (літературно-писемною) була т. зв. руська мова, яка складалася на основі давньоруської писемної мови й увібрала в себе численні лексико-граматичні, фонетичні й фразеологічні елементи народнорозмовної української мови, її ще називають староукраїнською, або книжною українською мовою. Тогочасні офіційно-ділові документи, значна частина художніх і релігійних творів написані саме цією мовою. Цінною мовною пам'яткою тієї доби стало Пересопницьке євангеліє — рукописний переклад Євангелія з церковнослов'янської на тогочасну книжну українську мову. Перекладали Пересопницьке євангеліє в 1556-1561 рр. М. Василевич та Григорій, архімандрит Пересопницького монастиря на Волині. Книга написана на пергаменті, добре орнаментована, має багато кольорових заставок та мініатюр у стилі Відродження.

У нашу добу усталилася традиція під час присяги Президента на вірність українському народові поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України класти саме Пересопницьке Євангеліє, що стало яскравим символом єдності минулих і прийдешніх поколінь та втіленням національно-культурних святощів.